Відкрита економіка як перспективний етап розвитку міжнародної торгівлі

Результати, яких було досягнуто країнами у процесі здійснення посткомуністичних реформ, значно різняться залежно від того, наскільки наполегливо та компетентне ці реформи проводилися. Причому йдеться як про наближення до принципової мети – створення ефективних ринкових систем, так і про розв'язання функціональних завдань, пов'язаних із інтеграцією у світову господарську систему.

Поняття «відкрита економіка» відрізняється від поняття «ефективна економіка», хоча вони і взаємозв'язані. Наприклад, у саму парадигму розвитку економіки Південної Кореї закладена ідея максимальної відкритості, причому умовою останньої, у свою чергу, є достатньо висока конкурентоспроможність як окремих виробників-експортерів, так і всього відтворювального комплексу цієї країни. Ілюстрацією сказаному є динаміка ВВП і міжнародної торгівлі цієї країни та очевидний зв'язок між обома показниками. Так, при розрахованому на 2000 та 2001 pp. позитивному сальдо торговельного обігу відповідно в 12 млрд. дол. та 10 млрд. дол., у ці ж самі роки відбулося й економічне зростання на 7 % та 6 % відповідно .

Про те, наскільки це стосується країн з економіками перехідного типу, свідчать порівняльні дані по групі країн Центральної та Східної Європи, пострадянського простору. Ці дані враховують широкий комплекс критеріїв оцінки та формуються за десятибальною шкалою (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Економічний стан та ступінь інтегрованості до світової економіки країн центральної та Східної Європи

Країна	Економічний стан		Інтегрованість до світової економіки
	Місце	Загальний бал	Місце	Загальний бал
Словенія	1	8,84	1	8,91
Угорщина	2	8,42	2	8,78
Польща	3	7,92	5	7,85
Естонія	4	7,00	4	8,33
Республіка Чехія	5	6,92	3	8,49
Словаччина	6	6,22	6	7,49
Хорватія	7-8	6,00	9	6,38
Латвія	7-8	6,00	8	6,91
Литва	9	5,66	7	7,00
Болгарія	10	4,56	10	5,69
Росія	11	4,35	12	5,21
Казахстан	12	4,33	13	4,58
Румунія	13	3,56	11	5,53
Македонія	14	3,41	14	4,00
Боснія та Герцеговина	15	3,36	21	2,72
Азербайджан	16	3,33	16	3,72
Туркменістан	17	3,08	23	2,54
Грузія	18-19	2,91	20	2,81
Киргизстан	18-19	2,91	18	3,30
Узбекистан	20	2,75	25	2,30
Україна	21	2,45	15	3,99
Вірменія	22	2,33	19	2,90
Албанія	23	2,25	26	2,25
Таджикистан	24	2,00	22	2,60
Молдова	25	1,91	17	3,50
Білорусь	26	1,83	24	2,50
Югославія	27	1,72	27	2,09

Відкритість є даниною реаліям сьогодення і метою є не стан відкритості як такий, а забезпечення динамізму та високої якості макроекономічного розвитку. Наприклад, ступінь відкритості економіки України інколи навіть дивує експертів, оскільки він є вищим, ніж можна було очікувати, знаючи низьку конкурентоспроможність вітчизняного виробництва.

Чим можна пояснити такий феномен? Насамперед тим, що Україна має надмірно витратну економіку. Це означає, що виробництво в країні потребує надто багато сировини та, що є головним, енергії. Особливо негативною тенденцією, характерною для початкових років незалежності держави, було погіршення показників енергомісткості продукції. Енергоносії ж традиційно закуповуються по імпорту з Росії, Туркменістану, а на початку XXI ст. набуває великого значення закупівля нафти в Азербайджані, газу та нафти в Узбекистані. Отже, для того щоб українська економіка функціонувала, доводиться закуповувати багато енергоносіїв. Звичайно, для цього необхідно щось продавати.

Основною номенклатурою вітчизняного експорту є металевий прокат, продукція металургії. А саме ця галузь є дуже витратною, особливо в нашій країні. Ось і виходить, що для того, аби експортувати, доводиться здійснювати великі закупівлі. Імпорт «працює» на експорт, який відтак не є ефективним засобом поліпшення макроекономічного стану в державі, а становить ланку замкненого кола неефективної системи господарювання: системи, що підтримує сама себе, а не працює задля поліпшення життя людей.

Отже, термін «відкритість» в економіці пов'язаний із поняттями «ефективність розвитку», «залежність» та багатьма іншими. Причому в сучасному світі у міру збільшення відкритості, як правило, підвищується й економічна ефективність як на макро-, так і на мікроекономічному рівні, а також збільшується взаємна залежність країн. Така взаємна залежність, яку умовно можна вважати «позитивною», є явищем цілком об'єктивним. Вона пов'язана з потенціалом міжнародного поділу праці та є супутнім явищем інтернаціоналізації, наприклад у межах європейської, північноамериканської інтеграції. Від неї слід відрізняти залежність «негативну», яка виникає через несприятливі стартові умови міжнародного співробітництва, дефіцит певних факторів виробництва або енергосировинних ресурсів, складність завдань ринкової трансформації, унаслідок використання неадекватних моделей управління економічними системами, наприклад в Україні, більшості інших нових незалежних держав, країн, що розвиваються.

Таким чином, можна сформулювати основні риси такої господарської системи, яку, з певною мірою умовності, заведено вважати відкритою економікою. Ними є такі:

• наявність у суб'єктів ринкової економіки достатньо широких прав виходити на зовнішні ринки та співробітничати із зарубіжними партнерами при мінімальних обмеженнях з боку держави;
• міжнародні контакти мають порівняно велике значення для підтримання макроекономічного балансу, ступінь інтернаціоналізації ВВП є досить високим;
• ринковий простір країни є відносно ефективним, а суб'єкти господарювання – порівняно конкурентоспроможними (інакше відбувся б масовий колапс як неконкурентоспроможних виробників, так і економіки в цілому, що, до речі, загрожує економікам транзитивного типу, зокрема й українській).

Генезис та наступний розвиток системи міжнародного економічного співробітництва відбувалися не за лінійними схемами. Вони відповідали більш загальним процесам – становленню цивілізаційних центрів та соціокультурних осередків, однією з важливих сторін життя яких є економічна діяльність. Цілком природно, що й сучасний стан світового господарства, міжнародних економічних відносин, окремих держав відбиває історичні особливості торгівлі, національної спеціалізації країн та регіонів у межах системи міжнародного поділу праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        

 

 

 

                                                            ВИСНОВОКИ

 

На сучасному етапі світова економіка набуває все нових реалій розвитку. Це можна побачити на основі розвитку відкритості економік держав.

Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. На основі даної роботи можна визначити основні напрями впливу – збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП та зростання ситуації із зовнішньою заборгованістю країни. Постійне погіршення основних показників розвитку України в 90-х роках негативно вплинуло на формування ефективного механізму її відкритої економіки. На відміну від цього протягом останнього періоду темпи зростання розвинутих країн були стабільно позитивними, що сприяло їх подальшому взаємному зближенню.

Відкриті економічні системи україни, інших держав, які перебувають на трансформаційному етапі розвитку, а також багатьох країн, що розвиваються, характеризуються відносно слабкішими конкурентними позиціями на світових ринках, залежністю від зовнішніх кредитних надходжень. На стані відкритої економіки України протягом років реформ негативно позначилися занадто високі показники інфляції та зростання цін, які “тягнули” за собою показники ставок кредитування. Це погіршувало умови інвестування, зокрема міжнародного.

Аналізуючи, можна казати про наближення до принципової мети – створення ефективних ринкових систем, так і про розв’язання функціональних завдань, пов’язаних із інтеграцією у світову господарську систему. Ми бачимо, що кожен з шляхів інтеграції економіки України в світову має як плюси так і мінуси. Нагальною потребою на сьогоднішній день є не втратити можливість і зіграти на геополітичних інтересах наших сусідів з максимальною вигодою для України. Важливо незабувати про взаємні зобов’язання при вступі в будь-яке об’єднання і про те, що не вступити в жодне з них на даний момент не можливо, особливо для країн пострадянського табору.

Минулий і сьогоднішній стратегічні курси України і розклад сил у європейському і світовому геополітичному просторі ще дають їй можливість увійти до цивілізаційного простору повноправним членом пострадянських, європейських і євроатлантичних структур.

Можна зробити висновок, що міжнародна економічна діяльність являє собою таку форму господарювання, яка безпосередньо виходить за межі національних кордонів і пов’язана із залученням до циклу економічного відтворення різноманітних суб’єктів. Але далеко не завжди сам факт різної національної належності породжує такі нормативно-правові, регулятивні, фінансові наслідки, які є характерними для міжнародних економічних відносин.

    

    

        Індивідуальне завдання. Оцінка переваг відкритої економіки на прикладі Франції

Після другої світової війни в економіці Франції сталися великі зміни значною мірою завдяки цілеспрямованій державній політиці. У 60—70-х роках за темпами економічного розвитку Францію випереджала тільки Японія. Господарство було модернізоване на новій технічній основі, його структура стала сучасною, а конкурентоспроможність високою. У Західній Європі промисловість Франції поступається лише німецькій. Франція є піонером у розвитку швидкісних транспортних систем.

В економіці Франції держава відіграє більшу роль, ніж в інших розвинених країнах. Під її контролем перебувають банки і страхові компанії, енергетика (вугільна, газова і електроенергетична галузі), залізничний транспорт, великі підприємства, наукові дослідження в атомній та аерокосмічній промисловості. Держава визначає пріоритетні напрямки і планує їх розвиток.

У Франції розвинені всі галузі господарства. Частка зайнятих у сільському господарстві і рибальстві становить 6 % і вони створюють 4 % ВНП, у промисловості й будівництві, відповідно, 28 % і 28 %, у нематеріальних галузях — 66 % і 68 %.

Країна є великим експортером як промислової, так і сільськогосподарської продукції. Процвітає туристичний бізнес. У зовнішньо¬економічних стосунках головними партнерами Франції завжди були країни Західної Європи. Зараз 3/5 її торгового обігу припадає на країни ЄС. Серед інших значна частка Швейцарії, США, Японії та Алжиру. Найбільшим торговим партнером Франції є Німеччина. Частка Франції в зовнішньому торговому обігу України в 1995 р. становила 0,5 %.

Найважливішою особливістю економіки Франції є дефіцит власних енергоресурсів та їх значний імпорт. Видобуток вугілля в країні становить менше 10 млн т (у 50-ті роки понад 60 млн т), нафти — З млн т і природного газу — 5 млрд м куб на рік. Франція належить до найбільших імпортерів енергоресурсів, особливо нафти. Імпортуються також природний газ і вугілля. Імпорт нафти (до 90 млн т на рік, переважно з Алжиру і країн Перської затоки) здійснюється морським шляхом. Головними пунктами приймання нафти та її переробки є Гавр і Марсель. Трубопроводами Гавр зв'язаний з Парижем, Марсель — з Німеччиною через Ліон і Страсбург. Природний газ надходить з Нідерландів, Росії та з Алжиру.

З дефіцитом мінерального палива пов'язана велика увага до розвитку гідро- і атомної енергетики. Навіть перед другою світовою війною частка ГЕС і ТЕС у виробництві електроенергії була однаковою. Понад 2/3 потужностей ГЕС зосереджено в Альпах (річки Рона, Ізер, Дюранс), решта — на заході Центрального масиву і в Піренеях.

Франція сама виробляє ядерне паливо. За потужністю АЕС (60 млн. кВт) вона поступається лише США. На атомну енергетику припадає 50 % виробленої електроенергії. Місцями розташування АЕС стали долини Рони і Луари та узбережжя Ла-Маншу. Першу в світі припливну електростанцію (ПЕС) збудовано в Бретані у гирлі річки Ране на березі Ла-Маншу, де висота припливів досягає 13 м. Річне виробництво електроенергії становить 450 млрд кВт год; частину її Франція передає своїм східним сусідам. Негативними чинниками її розвитку в XIX і першій половині XX ст. були відсутність зручних родовищ вугілля, окупація Ельзасу і Лотарингії Німеччиною в 1871—1918 рр. і сплата Німеччині 5 млрд. золотих франків контрибуції. Все це стримувало розвиток важкої промисловості. Зате в другій половині XX ст. вугільно-металургійна спеціалізація не гальмувала розвиток нових наукоємних галузей. Значення металургії, суднобудування і текстильного виробництва різко знизилося. Зараз обробна промисловість Франції представлена всіма сучасними галузями.

За виплавкою сталі (14 млн.т. на рік; у 50-х роках — 30 млн. т) і алюмінію (460 тис. т) Франція входить до першої десятки країн світу. Є дві групи металургійних центрів: старі, які виникли в XIX ст. у вугільних басейнах Півночі й Лотарингії, і нові — комбінати, побудовані в 60-70-х роках у Дюнкерку та поблизу Марселя у Фосі. Найбільший у Західній Європі Лотаринзький залізорудний басейн нині став економічно невигідним як через умови залягання руди, так і з-за її якості і технології збагачення. У 50-х роках видобували 60 млн. т руди щороку, тепер тільки 10 млн. Все більше залізної руди імпортується морем, що надає перевагу комбінатам, розташованим на узбережжі. Виплавляння алюмінію сконцентроване в передгір'ях Альп, поруч з покладами сировини і джерелами дешевої енергії ГЕС.