Отчет по практике в компанія Nemiroff

 

При плануванні фонду оплати праці  важливим фактором прийнято враховувати  коефіцієнт співвідношення темпів приросту середньомісячної зарплати до темпів приросту продуктивності праці. Такий  коефіцієнт не повинен перевищувати 0,98. Тобто, продуктивність праці, яка  напряму залежить від нарахованих  тарифних доходів має зростати швидшими темпами, ніж середньомісячна зарплата. Розрахунок цих нормативних співвідношень  визначається шляхом розподілу (діленням) приросту заробітної плати на приріст  продуктивності праці. Встановлення реального  співвідношення темпів зростання продуктивності праці і заробітної плати досягається: 
- за рахунок максимального використання всіх резервів зростання продуктивності праці і зменшення на цій основі трудовитрат; 
- шляхом планування зниження витрат зарплати на виробництво одиниці продукції.    

 При такому плануванні передбачено виплати на заохочення працівників. Весь колектив працює на збільшення обсягів виробництва, а від цього і зростатиме зарплата. Така організація праці та планування ФОП відображена в таблиці.

Показники середньорічної, середньоденної і середньогодинної зарплати працівників  в плановому періоді зіставляються  з аналогічними показниками базисного  періоду, таким чином, виявляється  відсоток зростання зарплати в плановому  періоді порівняно з базисним при аналізі витрачання фонду заробітної плати.

Першочергового значення набуває  показник величини витрат на персонал, що віднесений на одиницю виробу, а  не чисельність персоналу і середня  заробітна плата. У ринковій економіці  встановлення допустимої величини витрат на персонал набуває головного значення для планування всіх інших показників з праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

  ОЦІНКА ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ЕКОНОМІЧНОЇ  ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ПЛАНОВО-ФІНАНСОВОГО  СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

 

3.1. Матеріально-технічне забезпечення  виробництва

 

У своїй діяльності підприємство ДП Немирівський спиртзавод використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами.

Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання. 
Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і постачальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Купівля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація постачання за прямими зв'язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників — оптових фірм і магазинів.

Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне  розміщуються неподалік від підприємств  та організацій споживачів.

Нерегулярна або періодична купівля  матеріально-технічних ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими  властивостями, може здійснюватися  на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції  та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у  великій кількості тих самих  матеріалів. Але періодично виникають  нові завдання, які потребують нових  матеріально-технічних ресурсів і  нових постачальників (освоєння нової  продукції, заміна та вдосконалення  технологічних систем, нове будівництво  тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих  постачальників, розширити їхнє коло.

Тому, важливою є проблема вибору постачальників. Вибираючи постачальників матеріально-технічних  ресурсів, слід ураховувати низку  чинників, у тім числі: відповідність  виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію  постачальника, його територіальну  віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби  покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником і споживачем матеріально-технічних  ресурсів укладається договір, що регламентує  всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.

Об'єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких  на робочі місця є регулярним і  вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт  витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах  ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах і одиничного і  дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему  постачання цехів. Склад видає матеріали  на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і  транспортують. За умов масового та великосерійного  виробництва зі стабільною номенклатурою  продукції й ритмічним споживанням  матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих  місць. Склад доставляє матеріали  в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості  й у належний час згідно з календарним  графіком у межах встановленого  ліміту. Централізована система дає  змогу ефективніше використовувати  складські приміщення, транспортні  засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські  операції.

Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи  виробництва й постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним  графіком. В єдиний графік роботи включаються  також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

 

3.2. Планування собівартості  продукції, прибутку та рентабельності

 

Важливе значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку і рентабельності має якість їх планування. Це складний і багатогранний процес, який включає в себе глибокий економічний  аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передував плановому  періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками  плану випуску продукції (виконання  робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво, особливо непродуктивних і позареалізаційних витрат і  збитків. Якщо план із прибутку складено на належному рівні, професійно грамотно, підприємство має змогу правильно визначити обсяг платежів у державний бюджет і суму прибутку, що залишається в його розпорядженні з метою створення фінансової бази для розвитку виробництва, необхідних витрат на розвиток соціальної сфери, матеріальне заохочення праці.

У плануванні прибутку беруть участь (за умови організаційної відповідальності за цю справу фінансової служби) всі  виробничі і функціональні підрозділи підприємства. Тільки в такому разі план може правильно віддзеркалювати  внутрішньогосподарські резерви виробництва  на базі більш раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Прибуток підприємства як фінансовий результат від його звичайної  діяльності планується на рік, квартал, місяць за елементами, які його формують за чинними стандартами бухгалтерського  обліку та звітності. Головними результативними показниками роботи підприємства є прибуток, рівень рентабельності і норма прибутку. Прибуток перебуває в безпосередньому зв’язку з обсягом реалізації продукції, її якістю та асортиментом, рівнем витрат на її виробництво, каналами та умовами реалізації.    Плануванням собівартості продукції, прибутку та рентабельності на підприємстві займається планово-економічний відділ, а саме економіст, який робить розрахунки по собівартості продукції, яку підприємство виготовляє, розраховує чи підприємство приносить прибутки, чи воно є рентабельним, для того щоб підприємство мало змогу оплачувати роботи робітників, адміністративний персонал і мало змогу надалі продовжувати виготовлення продукції, а саме будувати будинки,у нашому випадку.

Таблиця 3.2.

Основні показники фінансово-господарської  діяльності ДП Немирівський спиртовий  завод, 2006 рік

Найменування показника	Од.виміру	За звітний період	За попередній період	Відхилення
Прибуток від звичайної діяльності	Тис.грн	12611,0	4252,0	+8359
Грошові кошти від операційної  діяльності	Тис.грн	26152,0	12093,0	+14059
Дохід (виручка) від реалізації товарів	Тис.грн	66091,0	55497,0	+10594
Податок на додану вартість	Тис.грн	10969,0	9250,0	+1719
Акцизний збір	Тис.грн	4,0	12,0	- 8
Чистий дохід від реалізації продукції	Тис.грн	55118,0	46235,0	+8883
Собівартість реалізованої продукції	Тис.грн	36504,0	38025,0	-1521
Валовий прибуток(збиток)	Тис.грн	18614,0	8210,0	+10404
Чистий прибуток	Тис.грн	9427	2864	+6563
Витрати на збут	Тис.грн	617,0	441,0	+176
Матеріальні затрати	Тис.грн	26634,0	29040,0	-2406
Витрати на оплату праці	Тис.грн	5023,0	3226,0	+1797
Рентабельність загальна	%	48	15,6	+32,4

Головним показником ефективності господарювання є прибуток. У свою чергу основними його складовими є виручка від реалізації і  собівартість реалізованої продукції.

Отже, можна зробити висновки що підприємство у 2006 році працювало ефективно: валовий прибуток збільшився на 10404 тис.грн; чистий прибуток збільшився на 6563 тис.грн; рентабельність збільшилась на 32,4%; собівартість реалізованої продукції зменшилась на 1521 тис.грн.

 

3.3. Організація  планово-фінансової роботи на  підприємстві

 

Організація  планування виробництва на ДП Немирівський спиртовий завод включає два  основні етапи, це стратегічне планування (на 5 і більше років) і поточне  планування (як правило на рік із розбивкою на менші періоди часу).

 Стратегія  підприємства - це сукупність її  головних цілей та основних  засобів досягнення даних цілей.  Іншими словами, розробляти стратегію  дії підприємства - означає визначати  загальні напрямки її діяльності.

Стратегією  на може бути просте визначення бажаних  цілей та способів їх перетворення у життя. Стратегія повинна виходити не з приємних мрій, а з реальних можливостей розвитку підприємства. Тому, стратегія - це перш за все реакція організації на об’єктивні зовнішні та внутрішні обставини її діяльності.

Стратегічне планування розраховують на тривалий строк, але у багатьох організаціях стратегія базується на середньостроковому плануванні. Разом з тим стратегічне  та довгострокове планування процеси  нерівнозначні. Стратегія - це не функція  часу, а функція напрямку. Вона не просто діє на якомусь періоді  часу, а включає у себе сукупність глобальних ідей розвитку підприємства.

 Тактичне  планування – це прийняття  рішень про те, як повинні бути  розподілені ресурси організації  для досягнення стратегічних  цілей. Тактичне планування  на ДП Немирівський спиртовий завод в багатьох випадках охоплює короткостроковий та середньостроковий періоди, тобто є предметом турбот середнього та нижчого керівницького персоналу.

Основне питання стратегічного планування – чого хоче досягти організація. Тактичне планування зосереджує свою увагу на тому, як організація повинна  досягти своїх цілей. Тобто, різниця  між стратегічним та тактичним плануванням  – це різниця між цілями та засобами.

Оперативне  планування - це практично теж саме, що й тактичне планування. Термін «оперативне» більш яскравий, ніж термін «тактичне», підкреслює, що це планування окремих  операцій у загальному господарському потоці у короткому та середньому періодах, наприклад планування виробництва, планування маркетингу та інше. Під  оперативним плануванням розуміють  також складання бюджету організації. Процес планування на ДП Немирівський спиртовий завод можна поділити на декілька етапів. До того ж, слід зазначити, що всі етапи передують один одному.