Отчет по практике в АТ "Брокбізнесбанк"

Врахування векселів є формою кредитування підприємств, при якому банк придбає векселі у їх власника (векселедержателя) до настання строку платежу за ними із знижкою (дисконтом, що становить різницю між вартістю врахування векселів та повною сумою векселів).

 Різновиди врахування векселів:

• звичайне врахування – придбання банком векселя у векселедержателя до настання строку платежу, при якому погашення векселя відбувається векселедавцем;

• врахування з реверсом – придбання банком векселя у векселедержателя до настання строку платежу, при якому векселедержатель бере на себе позавексельне зобов’язання викупити зазначений вексель у банка до настання строку його оплати або при настанні певних обставин.

Операції з врахування векселів банк здійснює на підставі договору врахування (генеральної угоди про врахування), що укладається з векселедержателем векселів. Генеральна угода про врахування векселів визначає: розмір ліміту, що встановлюється на векселедавця або векселедержателя, в рамках якого банк зобов’язується враховувати векселі та термін, протягом якого банк зобов’язується враховувати векселі.

 Грошові кошти по врахованим векселям перераховуються банком на поточний рахунок векселедержателя.

 Врахування векселів полягає у передачі їх векселедержателем – дисконтантом у повну власність векселепридбавача – дисконтера за передавальним на його ім’я надписам (шляхом індосування) в обмін на видачу коштів або заліку їх за розрахунками у розмірі валюти векселя з утриманням на користь дисконтера відсотків, так званого дисконту. За векселями з іншого міста може утримуватися особливий вид комісії дамно, і поштово-телеграфні витрати або порто. Операція обліку стосовно як до дисконтанту, так і до дисконтера називається обліковою, бо і дисконтант і дисконтер обліковують, а у випадку іноземного векселя – негоціюють, тобто продають і купують вексель. Рекомендується приймати до врахування тільки такі векселі, які мають не менше двох підписів: прості векселя – з підписом векселедавця і бланком векселедержателя; переказні векселя на іншого платника наказу третій особі – з підписом трасанту, трасату і бланком ремітенту; переказні векселя на іншого платника власному наказу – з підписом трасанту, трасата і бланком трасанту; переказні векселя, трасовані на векселедавця (трасантом на самого себе) – з підписом трасанту і бланком ремітенту.

 Банки також здійснюють надання позик під заклад, що має назву ломбардної операції, яка забезпечується індосаментом. Вона проявляється в передачі векселів до банку для забезпечення отриманих кредитів. Як правило, за строковими позиками за позичковими рахунками; за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком. Банки за ломбардними векселями комісію, дамно, порто і витрати по протесту у відповідних випадках нараховують на свою користь, з відношенням їх на дебет рахунку боржника, тільки тоді, коли ці векселя ними інкасовані або опротестовані.

 Четверта особливість – депозитна операція.

Метою є забезпечення надійного зберігання, якісного обліку і засвідчення прав власності і переходу права власності на векселя.

 Банки приймають на себе зобов’язання зберігати векселя, відповідати за всі наслідки їх загибелі або псування і повертати їх за першою вимогою клієнта (чисте депо) також слідкує за строками векселів, інкасує строкові векселя і в певних випадках протестує їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони прав довірителя. Витрати банка щодо інкасування і опротестування погашаються за рахунок сум, які поступають в оплату векселів (кваліфіковане депо). Включаючи послуги попередніх двох видів депонування здійснює депозитні операції на умовах застави для забезпечення позик, що видаються клієнту і складає основу ломбардних операцій (забезпечувальне депо).

 По всім векселям ведеться довідник, який містить повну інформацію по кожному векселю: вид векселя, реквізити, найменування індосантів, авалістів, найменування власників, вказаних у векселі, за номером векселя можна отримати його історію.

 Підставою для відмови в депонуванні векселя може стати недійсність векселя, дефект форми векселя, незаконне володіння векселем, відсутність рахунку депо володільця, прострочення платежу за векселем тощо.

 П'ята особливість – протест векселів.

Протест векселя – це офіційний документ, оформлений на спеціальному аркуші, в якому зазначено невиконане зобов’язання за векселем. Здійснюється, як правило, у разі неакцепту або неплатежу, що має бути документарно засвідчено. Власник векселя повинен сповістити свого індосанта і векселедавця про неакцепт або про неплатіж, або, у разі застереження «оборот без витрат», – за днем пред’явлення. Кожний індосант повинен протягом двох робочих днів, наступних за днем одержання ним повідомлення, сповістити свого індосанта про одержане ним повідомлення із зазначенням найменувань і адрес тих, хто надіслав попередні повідомлення і так далі, аж до векселедавця. Таке повідомлення отримало назву нотифікації. На Заході нотифікація проводиться поступово, у нас це одномоментна дія, яка має письмову форму. Власник векселя може звільнитися від учинення (для здійснення його прав регресу) протесту в неакцепті або у неплатежі через включення у документ і надписаного застереження «оборот без витрат», «без протесту» або будь-якого іншого рівнозначного застереження векселедавцем. Це застереження не звільняє власника векселя ні від пред’явлення переказного векселя у встановлені строки, ні від написання повідомлення. За недотримання строків несе відповідальність той, хто посилається на цю обставину у суперечці з власником векселів [34].

Розглянемо емісію та використання банківських векселів.

Низка вітчизняних комерційних банків, здійснюючи діяльність у сфері вексельного обігу, виконує роль емітентів векселів. При цьому можна виділити дві основні сфери застосування комерційними банками України емісії векселів.

По-перше, як і інші суб’єкти підприємницької діяльності, банки використовують векселі для оформлення своїх господарських боргів, а також для переоформлення власної фінансової заборгованості.

По-друге, трапляються випадки використання векселів, виписаних банком, для залучення ресурсів, кредитування клієнтів, організації системи розрахунків між підприємствами. І якщо практика застосування векселя в господарській діяльності банку ідентична його використанню нефінансовими компаніями, то в цих випадках можна говорити про появу специфічного продукту, який у нашій країні прийнято називати банківським векселем.

Найбільшого поширення набули прості векселі комерційних банків, хоч банківський вексель може бути випущеним і в формі переказного векселя. Правила заповнення реквізитів векселів комерційних банків та їх кількість аналогічні векселям нефінансових компаній.

Оскільки банківські векселі можуть випускатись не лише одноразовими примірниками, а й серійно, на їх лицьовому боці зазначаються серія і номер векселя.

Найчастіше застосовуються банківські векселі, виписані на певну дату, хоч банки можуть емітувати й векселі у визначений строк від дати складання, а також на певний строк від дати подання. Згідно зі способом зазначення терміну платежу у векселі визначається метод визначення процентної ставки. При заповненні векселя на строк або на такий-то строк від моменту виписки зазначається номінал векселя, а сам він реалізується з дисконтом. Коли ж вексель виписано терміном за поданням або на певний строк від подання, у ньому визначається процентна ставка, за якою нараховуватимуться доходи, а сам вексель продається за номіналом.

Як було зазначено, банківський вексель може використовуватися для залучення ресурсів. Клієнт вносить у банк грошові кошти взамін на виписаний на його ім’я і підписаний банком вексель. У такому разі можна говорити про особливу природу банківського векселя: на відміну від класичного векселя, який виникає в результаті кредитних відносин, вексель, емітований банком, має депозитний характер, оскільки засвідчує зобов’язання банку повернути внесені клієнтом кошти.

Отже, за економічною суттю банківський вексель є аналогом ощадного сертифіката, однак у правовому відношенні є векселем: при емісії векселів банки керуються “Положенням про переказний і простий вексель”. Водночас у Положенні НБУ “Про операції банків з векселями” серед операцій комерційних банків у сфері вексельного обігу емісійних операцій не передбачено. Така правова невизначеність дає змогу здійснювати емісію векселів без її реєстрації в державних органах і уникати обов’язкового резервування коштів, залучених за підсумками такої емісії.

Привабливість банківського векселя полягає у підвищенні гарантії оплати, а також у його здатності до обертання, що, на відміну від ощадного і депозитного сертифіката, дає змогу використовувати даний інструмент у розрахунках і як заставу за банківськими кредитами. З метою підвищення ліквідності своїх векселів банки-емітенти часто пропонують клієнтам можливість враховувати векселі та надавати під них кредит за першою вимогою, що теж досить зручно для векселедержателів.

Як правило, кредити з використанням власних векселів, надаються банками клієнтам з метою здійснення розрахунків. Для одержання такого кредиту потенційний позичальник надає банку стандартний пакет документів. Відповідні підрозділи банку здійснюють аналіз фінансового стану позичальника, після чого приймається рішення щодо можливості надання кредиту, способу його забезпечення. При цьому працівники банку обов’язково перевіряють наявність в угодах, під які здійснюється кредитування, згоди сторін на розрахунки банківськими векселями, а також строків обігу векселів.

Після підписання кредитного договору та договору застави здійснюється емісія векселів номіналом, еквівалентному сумі наданого кредиту. У векселях визначається безумовне зобов’язання банку-емітента сплатити визначену суму векселедержателю або за його наказом іншій особі. Реєстр векселів є невід’ємною частиною кредитного договору. Позичальник зобов’язується сплатити банкові вартість послуг з оформлення векселів, включаючи сплату державного мита. Строк погашення векселів може бути меншим або більшим від терміну користування кредитом. Найбільш прийнятно, як для банку, так і для позичальника, використання векселя зі строком погашення після погашення кредиту, оскільки такий підхід дає змогу банкові застосувати нижчі процентні ставки порівняно зі звичайним кредитуванням.

Низка банків, що тісно пов’язана з промисловими підприємствами (особливо підприємствами одного виробничого циклу), розробила схеми використання банківських векселів для вирішення проблеми неплатежів між членами фінансово-промислової групи, а також для приховування виторгу від оподаткування. Це призвело до двозначного ставлення до практики емісії банківських векселів з боку регулюючих органів: не заперечуючи в принципі проти застосування цих схем для прискорення розрахунків, вони вказують на проблеми у контролі за їх обігом. Невизнання банківського векселя як окремого інструменту виявляється і у вимозі Національного банку до комерційних банків використовувати при емісії векселів звичайні вексельні бланки, хоч значні номінали векселів, а також маркетингові спонукання висувають до захисту бланків банківських векселів суворіші вимоги.

Емісія векселів провадиться банками — юридичними особами, котрі мають ліцензію на здійснення операцій з цінними паперами, і не може передоручатись філіям та безбалансовим відділенням [35].

 Комерційні банки за дорученням своїх клієнтів можуть здійснювати операції зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників векселів). Операції зберігання векселів клієнтів можуть полягати в:

• схові;
• передаванні оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя;
• передаванні примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя;
• передаванні оригіналів, примірників і копій векселів іншій особі на умовах, указаних довірителем.

Зберігання векселів в установах банків здійснюється у вигляді “закритого” та “відкритого” зберігання. Закрите зберігання передбачає зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь-яких інструкцій щодо дій банку з векселями і здійснюється на підставі договору схову.

При відкритому зберіганні векселів у банк подається супровідне до векселя доручення на зберігання з точними і повними інструкціями щодо дій банку з векселями. Доручення на зберігання має містити реєстр векселів, що передаються, якого достатньо для здійснення схову.

Банк бере на себе зобов’язання зберігати передані йому векселі, відповідати за всі наслідки, пов’язані з їх знищенням та псуванням, за винятком випадків форс-мажорних обставин, гарантуючи повернення або передавання векселів за призначенням як щодо якості й кількості, так і щодо зовнішнього вигляду. Відтак банк не відповідає за зменшення вартості векселів, що приймаються на зберігання, за їх неналежне оформлення і добросовісність придбання векселів довірителем, а також за затримку вимоги векселя особою, якій вони мають бути передані згідно з інструкціями доручення на зберігання, за втрату або знищення векселів під час їх пересилання.

При здійсненні схову з подальшим передаванням векселів довірителю або особам, указаним довірителем, банк не бере на себе ніякої відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підроблення, юридичне значення векселів, так само як і за загальні та/або окремі умови, що є в векселях, а також жодним чином не відповідає за відповідність даних, що містяться в дорученні на зберігання, умовам договору між довірителем і особою, якій передаються векселі. Також банк не відповідає за неплатоспроможність, недбалість, помилку тощо особи, якій згідно з інструкціями доручення на зберігання має бути переданий вексель. 
   Банк не повинен приймати векселі на зберігання, а доручення на зберігання до виконання, якщо: