Отчет по практике в АТ "Брокбізнесбанк"

На поточний валютний рахунок можуть зараховуватись суми в іноземній валюті, що надійшли як:

• експортна виручка;

• перерахування з поточних валютних рахунків інших українських підприємств;

• перерахування з поточних валютних рахунків підприємств з іноземною участю, які зареєстровані на українській території, в оплату куплених у власників рахунків товарів;

• внески та паї на оплату частки учасників у капіталі акціонерного товариства або спільного підприємства;

• перерахування з-за кордону нерезидентом на рахунок резидента, який є посередником, для подальшого перерахування іншим резидентам — суб’єктам господарської діяльності, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод був здійснений продаж товарів (робіт, послуг);

• інші суми, які використовуються й отримуються в межах валютних операцій, дозволених банку ліцензією.

Суми, що перебувають на поточних валютних рахунках, можуть бути за розпорядженням власника рахунку:

• переведені за кордон у відповідній банківській формі за експортно-імпортними операціями власника рахунку;

• перераховані на рахунки зовнішньоторговельних організацій для подальшого переведення за кордон в оплату товарів, що імпортуються;

• перераховані на поточні рахунки інших українських і спільних підприємств за оплату товарів (послуг), які виробляються (надаються) цими підприємствами;

• використані на оплату заборгованості за кредитом в іноземній валюті, на оплату банківських комісійних та поштово-телеграфних витрат, витрат, що пов’язані з відрядженнями, а також на інші цілі, які не суперечать ліцензії банку.

Уповноважені українські банки можуть відкривати поточні рахунки у національній валюті нерезидентам-інвесторам для здійснення ними інвестиційної діяльності на території держави. Іноземними інвесторами можуть бути фірми, банки та інші кредитні установи, міжнародні організації та окремі громадяни.

На поточний рахунок у національній валюті нерезидента-інвестора зараховуються кошти:

• одержані від продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, що вносяться як іноземна інвестиція;

• одержані у вигляді доходів (дивідендів) від здійснення інвестиційної діяльності в Україні;

• повернуті в результаті припинення нерезидентом інвестиційної діяльності в Україні;

• одержані в інших випадках, визначених чинним законодавством.

З поточного рахунку в національній валюті нерезидента-інвестора проводяться такі операції:

• розрахунки, пов’язані з реінвестиційною діяльністю на території України;

• придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України для подальшого перерахування за кордон доходів, дивідендів від інвестиційної діяльності в Україні;

• розрахунки з митними, податковими та іншими органами у випадках, передбачених чинним законодавством;

• розрахунки з резидентами при здійсненні спільної інвестиційної діяльності;

• сплата послуг уповноваженому банку, який обслуговує рахунок;

• інші виплати, якщо вони не передбачені договорами (угодами, контрактами) про інвестиційну діяльність і не суперечать чинному законодавству України.

Уповноважені банки можуть відкривати поточні валютні рахунки також фізичним особам — суб’єктам підприємницької діяльності (резидентам), які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи. Поточний рахунок відкривається за режимом, який визначено для юридичних осіб — резидентів [41].

Розглянемо основні форми міжнародних озрахунків.

Першочерговою і необхідною умовою здійснення будь-якої зовнішньоторгової операції, як уже відзначалося, являється зовнішньоторговий контракт. Одна з важливих вимог при його складанні - визначення валютно-фінансових умов угоди. Валютні умови нараховують такі позиції: валюта ціни; валюта платежу; курс перерахунку валют у валюту платежу; обмовки, що захищають сторони від ризику втрат. 
Фінансові умови включають такі позиції, як умови розрахунків; заходи проти необґрунтованої затримки платежу; форми розрахунків; засоби розрахунків. Дослідження валютно-фінансових умов зовнішньоторгового контракту показало, що при здійсненні зовнішньоторгової операції дуже важливий правильний вибір форми розрахунків, оскільки дозволяє учасникам угоди знижувати витрати і ризик, пов'язаний з невиконанням протилежною стороною своїх обов'язків по контракт).

  Форми розрахунків - це регульовані  законодавством країни-учасника  розрахунків способи виконання  через банк грошових зобов'язань  підприємств. 
В Україні міжнародні розрахунки здійснюються в порядку, встановленому законодавством країни, а також правилами, прийнятими в міжнародній банківській практиці.

  Виходячи з міжнародної торгової  і банківської практики, виділяють 4 основні форми розрахунків: авансовий  платіж, інкасо, акредитив і відкритий  рахунок. Включення в цю класифікацію  розрахунків з допомогою чеків, банківських переказів і векселів  вважається недоцільним. Дані платіжні  інструменти швидше являються  способами платежу, за допомогою  яких проходить реалізація основних  розрахункових форм.

  Кожна форма міжнародних розрахунків  в тій чи іншій мірі пов'язана  з ризиком для експортера й  імпортера. Це залежить від багатьох  факторів - від виду товару, ступеня  взаємної довіри партнерів, їх  платоспроможності, надійності банків, залучених до даної угоди і  т. д. Тому кожен учасник угоди  прагне відстояти ту форму  розрахунків, яка являється для  нього більш вигідною і в меншій мірі пов'язана з ризиком. 
Авансовий платіж. Аванс - це грошова сума чи майнова цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження товару в рахунок виконання зобов'язань по контракту.

  Аванс відіграє в даному випадку  двояку роль. З одного боку, імпортер  з допомогою авансу кредитує  експортера, а з другого - забезпечує  виконання своїх зобов'язань по  контракту. 
Аванс може бути наданий в грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого обладнання. Аванс в грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених в контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

  В світовій практиці авансові  платежі використовуються у випадках:

1) коли  продавець сумнівається в платоспроможності  покупця;

2) коли  політична і (чи) економічна обстановка  в країні покупця нестабільна;

3) при  постачанні дорогого обладнання;

4) при  поставці товарів стратегічного  призначення;

5) при  тривалих строках здійснення  контракту.

  Аванс може надаватися як на  повну вартість, так і в вигляді  певного відсотку від неї. Його  величина залежить від мети  авансу, характеру товару, його новизни, вартості і строків виготовлення. В світовій практиці авансові  платежі зазвичай складають 10-30% суми контракту. 
Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути зафіксована в контракті.

  Авансові платежі як форма  міжнародних розрахунків більш  вигідні експортеру і менше - імпортеру. Для імпортера вона являється  ризиковою формою розрахунків, тому  імпортер наполягає на виставленні  на свою користь гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансу чи гаранти належного виконання контракту).

  В міжнародній практиці авансові  платежі, головним чином часткові, одержали достатній розвиток. Однак  в даний час, особливо в країнах  Західної Європи, вони не користуються  широкою популярністю. Більша кількість  угод укладається на умовах  розстрочки платежу.

  Інкасова форма розрахунків. Використання  даної форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами по  інкасо", прийнятими Міжнародною  торговою палатою в 1978 році (публікація  МТП №322). 
Інкасо - це банківська розрахункова операція, засобом якої банк за дорученням свого клієнта одержує на основі розрахункових документів належні йому кошти від платника за відвантаженні на його адресу товари або за надані йому послуги і зараховує ці кошти на його рахунок в банку. 
В здійсненні інкасової операції при міжнародних розрахунках приймають участь: імпортер (платник); експортер (довіритель); банк імпортера (інкасуючий чи представницький банк); банк імпортера (банк ремітент). 
Інкасова форма розрахунків об'єднується з акцептною формою. Акцепт -згода платника на оплату документів рахунку. При акцептній формі розрахунків товари відвантажуються негайно, не чекаючи оплати покупцем товару. Покупець оплачує товар після одержання розрахункових, документів, на випадок порушення постачальником умов договору, вокупцеві може відмовитися від оплати товару. При порушенні договору постачальник має право застосувати до нього санкції.

  Інкасо може бути чистим і  документальним. Чисте інкасо - це  інкасо фінансових документів, не  супроводжене комерційними документами (переказні й прості векселі, чеки  та ін.). Документальне інкасо - це  інкасо фінансових документів, супроводжених  комерційними документами (рахунки, страхові документи та ін.), а  також інкасо тільки комерційних  документів.

  Документальне інкасо в міжнародній  торгівлі являє собою зобов'язання  банку одержати за дорученням  експортера від імпортера суму  платежу за контрактом проти  передачі останнього товарних  документів і перерахувати її  експортеру.

1. Експортер  відвантажує товари на адресу  покупця у відповідності до  умов договору.

2. Експортер  підготовляє своєму банку пакет  товаросупроводжуючих документів  та інкасове доручення.

3. Банк-ремітент, перевіривши відповідність наданих  документів, перерахованих в інкасовому  дорученні, відправляє їх разом  з інкасовим дорученням банку  імпортера.

4. Банк  імпортера віддає одержані документи  імпортеру.

5. Інкасуючий  банк одержує платіж від імпортера.

6. Сума  платежу переводиться банком  покупця банку продавця.

7. Банк - ремітент зараховує гроші на  рахунок експортера. Інкасові операції  порівняно прості і недорогі  для контрагентів. Разом з тим  вони мають серйозні недоліки, які різко знижують переваги  в розрахунках по експорту. Одним  з таких недоліків являється  розрив у часі між відвантаженням  товару, передачею документів у  банк імпортера й одержанням  платежу (інколи від кількох тижнів  до кількох місяців), що, звичайно, затримує оборотність коштів  експортера.

  Акредитивна форма розрахунків. Акредитив являє собою письмове  зобов'язання банку провести за  проханням і у відповідності  до вказівок імпортера платіж  експортеру проти набору документів, що повністю відповідають умовам  акредитиву.

  В акредитивній операції беруть  участь: імпортер, який дає доручення  своєму банку на відкриття  акредитива (наказодавець акредитива), бенефіціар (зазвичай експортер), на  користь якого відкривається  акредитив; банк, що виставив акредитив (банк-емітент); банк, через який здійснюється  платіж на користь бенефіціара (виконуючий банк). 
Документальний акредитив являється найбільш вигідною формою розрахунків для експортера, дякуючи надійності платежу і більш швидкому одержанню експортної виручки.

  В міжнародній торговій і банківській  практиці використовуються єдині  стандартизовані процедури і  правила використання документальних  акредитивів. Ці процедури були  сформульовані Міжнародною торговою  палатою (МТП) в Уніфікованих правилах  і звичаях для документальних  акредитивів (УПДА), до яких приєдналася  більшість банків світу. УПДА  періодично переглядаються. В даний  час діє редакція правил 1993 р. (публікація МТП №500).