Отчет по практике в АТ "Брокбізнесбанк"

Трастові послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа-засновник передає своє майно у розпорядження іншої особи - довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи-бенефіціара. Отже, у зазначених правовідносинах беруть участь три сторони:

- довіритель майна (засновник);

- довірительний  власник (траст);

- бенефіціар - особа, на користь та в інтересах  якої надаються довірчі послуги. Ним може бути сам довіритель  майна або третя особа.

Банки, виконуючи функції трасту, можуть:

- обслуговувати облігаційні послуги;

- здійснювати тимчасове управління справами компаній на випадок їх реорганізації чи ліквідації;

- надавати послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу уповноваженим представникам);

- здійснювати розпорядження активами;

- інвестувати кошти клієнта у визначені ним види активів;

- управляти коштами благодійних фондів;

- зберігати цінності.

За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої установлюється в договорі між банком та клієнтом [43].

До банківських дорогоцінних металів належать: золото, срібло, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Операції з дорогоцінними металами включають дії, пов'язані з:

— виникненням та припиненням права власності та інших прав на дорогоцінні метали;

— надходженням дорогоцінних металів до місць зберігання;

— зміною вмісту або фізичного стану дорогоцінних металів у будь-яких речовинах і матеріалах під час їх видобутку, виробництва та використання;

— ввезенням дорогоцінних металів у країну з-за кордону та вивезення їх з неї.

До операцій з банківськими дорогоцінними металами відносяться:

• Депозитні. Полягають у залученні та розміщенні металів на певний строк на металічні рахунки. Свідченням про депонування золота є випущені банком золоті сертифікати, які підлягають вільному обміну на зазначену в них кількість золота або грошовий еквівалент золота за ринковою ціною.
• Операції з надання кредитів. Це кредитування позичальника на умовах зворотньої поставки наданих або зарахованих на знеособлені рахунки дорогоцінних металів у термін, зазначений у договорі. Банки можуть кредитувати і під заставу золотого депозиту.
• Операції з монетами у дорогоцінних металах.
• Операції спот — це операції, що здійснюються в межах двох робочих днів після укладення угоди між контрагентами про купівлю-продаж дорогоцінних металів на умовах зарахування (списання) металу та валюти з рахунків на рахунки.
• Операції типу своп — одночасна купівля і продаж дорогоцінних металів:
• купівля (продаж) однієї і тієї ж самої кількості металів на умовах своп зі зворотним продажем (купівлею) на умовах форвард (своп у часі або фінансовий своп);
• одночасна купівля (продаж) металу однієї якості проти продажу (купівлі) золота іншої якості (своп за якістю металу);
• своп за місцезнаходженням металу.
• Опціони — право продати чи купити певну кількість золота за домовленою ціною у певний строк чи протягом обумовленого строку. За продаж права (опціону) продавець отримує від покупця премію.
• Угоди форвард передбачають продаж (купівлю) металів на строк, що більший за два робочихдні після укладення угоди.

Банки також можуть надавати додаткові послуги своїм клієнтам зі зберігання цінностей у трьох формах:

• зберігання цінностей клієнтів у сховищі: Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Банк може бути уповноважений поклажодавцем на вчинення правочинів з цінними паперами, прийнятими на зберігання. Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей по- клажодавцеві.
• надання клієнтам сейфів у приміщенні банку. Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. Банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей.

Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа.

• надання нічних сейфів клієнтам [44].

Отже, у цьому питанні було розглянуто зміст та види банківських послуг, операції з дорогоцінними металами, банківській інжиніринг.

ТЕМА 9.ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКУ

 

 

 

 

Фінансова стійкість банку (financial resilience of a bank) – стан банку, який характеризується збалансованістю фінансових потоків, достатністю коштів для підтримки своєї платоспроможності та ліквідності, а також рентабельною діяльністю. Ф.с.б. означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов’язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі. Розрізняють три основні види Ф.с.б. за стабільністю його роботи:

а) нормальна стійкість, яка характеризується стабільною діяльністю, відсутністю неплатежів чи затримки виконання своїх зобов’язань, стабільною рентабельністю;

б) нестійкий фінансовий стан, що характеризується затримкою платежів, неможливістю своєчасно виконувати окремі свої зобов’язання, низьким рівнем рентабельності тощо;

 в) кризовий фінансовий  стан, який характеризується регулярними  неплатежами, наявністю простроченої заборгованості тощо. Кризовий фінансовий стан може призвести до неспроможності банку фінансувати поточну діяльність, здійснювати платежі та виконувати свої зобов’язання, а в кінцевому рахунку – до банкрутства [45].

Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його діяльності і має складну структуру. Головними її елементами є такі :

• Капітальна стійкість банку. В її основі - обсяг власного капіталу, що забезпечує достатню суму грошових коштів, яку при необхідності можна використати для повернення депозитів, сформувати резерв для погашення непередбачених збитків чи боргів; 
• Комерційна стійкість банку. Цей вид стану фінансової установи виражає:
• рівень зв’язків банку з іншими суб’єктами ринкової інфраструктури;
• розвиненість і міцність взаємовідносин із державою;
• інтегрованість у систему міжбанківських відносин із державою;
• якість співробітництва з кредиторами, дебіторами, клієнтами і вкладниками;
• залежність банківської сфери вид стану економіки в цілому;
• міцність зв’язку між обсягом грошового капіталу банку і його реальним капіталом;
• концентрацію частки активів і приватних вкладів у розпорядженні одного фінансово-кредитного закладу;
• контроль значного обсягу фінансових потоків у країні.

Організаційна стійкість банку. Організаційна структурна стійкість комерційного банку визначається функціонально-технічною документацією, що регламентує всі аспекти його діяльності, які стосуються як організаційної структури, так і специфічних банківських операцій. 
Функціональна стійкість банку. Вона, по-перше, залежить від рівня спеціалізації банку в обмеженому колі послуг та продуктів, що дає змогу спеціалізованому банку раціональніше й ефективніше управляти власним і залученим капіталом. По-друге, універсалізація банку (або розширення його операцій ) також веде до підвищення функціональної стійкості, оскільки це сприяє тому, що багато хто з клієнтів має можливість задовольнити весь асортимент своїх потреб у банківських продуктах і послугах в одному банку.

Фінансова стійкість банку. Ця характеристика діяльності банку вміщує зазначені вище основні показники, що розкривають і синтезують результативність інших складових стійкості фінансово-кредитного закладу, насамперед обсяг і структуру власних засобів, рівень доходності і прибутковості, норму прибутку на власний капітал, дотримання встановлених показників ліквідності, мультиплікативну ефективність власного капіталу, обсяг створеної додаткової вартості. Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку.

 Для того, щоб дати оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи його розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників ), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон’юнктури ринку і т.д. В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку.

 Необхідно створити рейтингову систему оцінки фінансового стану банку. Особливу увагу слід звернути на аналіз грошових потоків, так як рух грошових коштів неможливо прослідкувати за бухгалтерськими звітами. Враховуючи, що інтереси бувають короткочасні та тривалі, можливо, є сенс мати дві паралельні групи рейтингових оцінок: моментальні та прогнозні рейтинги. 

 НБУ цікавить в першу чергу стан і стійкість банківської системи. Він аналізує дотримання банками економічних нормативів, відрахувань в централізовані фонди і визначає ефективність регулювання державою банківської діяльності. Важливо відзначити, що НБУ, маючи всю необхідну для аналізу інформацію, складає свої рейтинги, але не публікує їх. НБУ широко публікує зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості і надійності комерційних банків. НБУ може переводити комерційні банки на режим фінансового оздоровлення, підставою для чого може бути невиконання протягом трьох місяців загальновстановлених пруденцентних норм та нормативів ведення банківської справи, в обов’язковому порядку визначених НБУ. Невиконанням норм і нормативів слід вважати:

• неякісну оцінку капіталу;
• збиткову діяльність, яка характеризується наявністю збитків минулого та поточного років і неможливістю їх реального погашення протягом трьох місяців;
• порушення встановлених НБУ економічних нормативів та оціночних показників діяльності банку;
• неякісну структуру активів, в тому числі кредитного портфеля [46].

Ризик - менеджмент (risk management) – система управління ризиками, що включає в себе стратегію та тактику управління та спрямована на досягнення основних бізнес-цілей банку. Ефективний Р.-м. включає: систему управління; систему ідентифікації та вимірювання; систему супроводження (моніторингу та контролю).

 Комплекс дій  з Р.-м. має на меті забезпечити  досягнення таких цілей: 1) ризики  мають бути зрозумілими та  усвідомлюватися банком і його  керівництвом; 2) ризики мають бути  в межах рівнів толерантності, встановлених спостережною радою; 3) рішення з прийняття ризику  мають бути конкретними, чіткими  та відповідати стратегічним  завданням діяльності банку; 4) очікувана  дохідність має компенсувати  прийнятий ризик; 5) розподіл капіталу  має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк; 6) стимули  для досягнення високих результатів  діяльності мають узгоджуватися  з рівнем толерантності до  ризику.

 До процесу  Р.-м. мають бути залучені:

1) спостережна рада  – у межах своїх функцій  та відповідальності перед власниками  банку, вкладниками/контрагентами та  органами банківського нагляду;

2) правління банку  – у межах своїх повноважень  та відповідальності перед спостережною  радою банку, вкладниками/контрагентами  та органами банківського нагляду;

3) підрозділ з  ризик-менеджменту – в межах  своїх функцій щодо виявлення, кіль­кісної та якісної оцінки, контролю та моніторингу ризиків;

4) бек-офіси –  у межах своїх функцій контролю  за дотриманням встановлених  вимог;

5) фронт-офіси –  у межах своїх функцій прийняття  банком ризиків у рамках доведених  повноважень.

 Безпосередню  відповідальність за організацію  та реалізацію Р.-м. в банку  несе правління банку.