Застава як форма забезпечення повернення кредиту, її види та особливості обліку

Віднесення обліку кредитних операцій до функцій бек-офісу відповідає принципам розподілу обов'язків. Такий розподіл має поліпшити систему внутрішнього контролю операційним ризиком, а відтак – сприяти зниженню рівня кредитного ризику.

Запропонована організаційна структура кредитного процесу, заснована на розмежуванні функцій аналізу, супроводження кредитних проектів та їх обліку між окремими структурними підрозділами, є дієвим засобом підвищення ефективності кредитних операцій. З її упровадженням, по-перше, очікується збільшення обсягу кредитних операцій, по-друге – суттєво вдосконалиться система внутрішнього контролю за всіма притаманними кредитним операціям ризиками, що в свою чергу дасть змогу знизити їх рівень, а отже, поліпшити структуру кредитного портфеля та зменшити частки проблемної заборгованості. Це сприятиме скороченню витрат банків на формування резервів для відшкодування можливих збитків за кредитними операціями.

 

3.2 Рекомендації щодо вдосконалення інституту застави

 

Забезпеченість припускає наявність у позичальника матеріальних гарантій повернення отриманого кредиту. Цивільне законодавство (ст. 178 ЦК України) передбачає як правове забезпечення повернення кредиту:

- неустойку (пеню, штрафи);

- гарантію;

- поруку;

- заставу.

Згідно проведеного мною аналізу бажання банку одержати забезпечення не є вираженням недовіри. Добре забезпечений кредит надає й клієнтові великої впевненості в можливості тривалого користування, на відміну від погано забезпеченого або незабезпеченого кредиту. У світовій банківській практиці існують засоби, що дають змогу найбільш повно і надійно захистити інтереси кредиторів: зміна платоспроможності майнового становища боржника практично не може вплинути на задоволення його вимог. До них належать:

— порука (банківські, фірмові й особисті гарантії);'

— страхування комерційних ризиків;

—  банківські вексельні й чекові авалі;

—  сертифіковані банком чеки;

—  гарантії урядів та урядових органів;

—  безвідкличний і підтверджений першокласним банком акредитив;

—  застава і іпотека нерухомості;

—  передача права власності;

—  платіж до відвантаження товарів;

— факторинг та інші засоби.

Ефективність забезпечення ілюструє таблиця 3.1. Найбільшу кількість балів, а це означає найбільшу ефективність, мають: іпотека (одна з форм застави) і застава внесків. У цих випадках спостерігається порівняно високий розмір максимальної суми кредиту щодо наданого забезпечення кредиту. Разом з тим, складність оцінювання іпотеки знижує максимальний рівень кредиту.

Таблиця 3.1

Диференційована оцінка ефективності забезпечення повернення кредиту

Форма забезпечення повернення кредиту	Кількість балів	Максимальна сума кредиту у відсотках до забезпечення
1. Іпотека	3	60-80
2. Застава внесків, що знаходяться  в банку	2	100
3. Порука (гарантії	2	Залежно від ступеня кредитоспроможності поручителя (гаранта) – до 100
4. Застава цінних паперів	2	Цінні папери, що приносять твердий прибуток 70-80, акції – 50-60
5. Уступка вимог із постачання  товарів або надання послуг	1	20-40
6. Передача права власності	1	20-50

 

Згідно проведеного мною аналізу предметом застави має бути високоліквідне майно, що належить позичальнику на правах власності, а також майнові права, за винятком випадків, передбачених у ст. 4 Закону України "Про заставу".

Державні підприємства й організації, майно яких належить їм на праві повного господарського розпорядження, самостійно здійснюють заставу цього майна, за винятком цілісних майнових комплексів підприємства, його структурних підрозділів, будинків і споруджень, застава яких здійснюється з дозволу й на умовах, узгоджених з органом, що уповноважений управляти відповідним державним майном. При подачі в банк такого дозволу особливу увагу слід звертати на те, чи є в цьому дозволі не тільки право на передачу майна в заставу, а й дозволи на наступну можливу реалізацію закладеного майна у разі неповернення кредиту. У протилежному випадку може виникнути неможливість реалізації названого вище закладеного майна.

Не можна приймати в заставу майно, що раніше було передане заставодавцем в оренду третій особі, бо навіть у тому разі, коли банк за договором застави набуває право на таке майно, він буде зобов'язаний здати кого в оренду цій третій особі (тому що договір оренди зберігає свої дії для нового власника, ст. 268 ЦК України).

З метою повернення кредиту, відсотків за користування ним, а також компенсації витрат, пов'язаних із реалізацією закладеного майна, необхідно, щоб загальна заборгованість за кредитом (основний борг разом із відсотками) не перевищувала 70-75 % реальної вартості закладеного майна. Якщо ж суми, отриманої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право одержати задоволення з іншого майна боржника (ст. 24 Закону "Про заставу").

Перед упорядкуванням договору застави майна, що залишається у володінні заставодавця, необхідно вимагати надання копії договору страхування майна, страхового полісу (або засвідчення), а також копії документа про перерахування страхового внеску. При настанні страхового випадку заставодержатель має переважне право задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування.

Невиконання вимог щодо форми договору застави і його нотаріального засвідчення призводить до недійсності договору з наслідками, передбаченими законодавством України (повернення предмета застави заставнику). Проте якщо банк у судовому порядку доведе, що заставодавець ухилився від нотаріального посвідчення договору застави, договір може бути визнано дійсним (ст. 47 ЦК України). Такий договір подальшого нотаріального посвідчення не потребує.

У разі неповернення кредиту або відсотків за користування ним, чи в разі несплати пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором (залежно від того, як це написано в договорі застави) виникає необхідність реалізації предмета застави. Реалізації предметів застави відповідності до ст. 20 закону "Про заставу" має передувати звернення стягнення па закладене майно. Звернення стягнення на закладене майно здійснюється за рішенням арбітражного суду, якщо інше не передбачено законом, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса (в тому разі, якщо договір застави був нотаріально завірений).

 Пропонується з метою прискорення звернення стягнення і в подальшому реалізації закладеного майна використовувати такий порядок:

- банк звертається до позичальника з письмовою претензією, в якій зазначається факт непогашення заборгованості за кредитом або відсотками (з визначенням суми заборгованості), а також пропонується дати дозвіл на реалізацію предмета застави;

- позичальник дає позитивну відповідь на претензію банку; у відповіді дається дозвіл банку на реалізацію предмета застави відповідно до умов договору застави і чинного законодавства (у зв'язку з неможливістю самостійно розрахуватися за наданий кредит або відсотки за користування ним).

У разі нотаріально завірених договорів застави, при неотриманні дозволу заставника на реалізацію закладеного майна банк звертається в нотаріальну контору або до приватного нотаріуса за одержанням виконавчого напису на договорі застави для одержання права на реалізацію предмета застави.

При зобов'язальних відносинах між сторонами, в тому числі при впорядкуванні договору застави, сторони мають право самостійно встановлювати договірну ціну предмета застави. Побічно про це говориться й у ст. 10 Закону "Про заставу". Нормативними актами визначено лише порядок оцінювання державного майна, що підлягає приватизації або відчуженості іншим засобом. Сторони договору застави, особливо коли мова йде про недержавну форму власності, домовляються про ціну предмета застави на свій розсуд.

Згідно проведеного мною аналізу розмаїтість та складність заставних відносин визначають велику кількість форм прояву цього інструменту забезпечення банківських кредитів. Разом з тим слід пам'ятати, що існують безліч узаконених засобів ухилень від сплати позичок, починаючи від дроблення підприємств-боржників із перенесенням боргів на неплатоспроможне підприємство, до надання в заставу майна, яке вже перебуває в заставі іншого банку чи юридичної особи. Це підтверджує актуальність зосередження уваги фахівців на подальшому аналізі законодавства про заставу як ефективного засобу забезпечення захисту економічних інтересів комерційного банку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

З практичного погляду, застава означає наявність у банків прав на реалізацію предмета забезпечення кредиту з метою адекватного відшкодування заборгованості позичальника і збитків кредитора за кредитним договором у разі неспроможності позичальника сповна або частково (якщо є така домовленість) погасити кредит згідно з умовами кредитного договору.

Надійність заставного зобов'язання багато в чому залежить від наявної дійової системи звернення стягнення на предмет застави. Захист майнових прав банківських установ пов'язаний з удосконаленням процедури звернення стягнення на предмет застави і удосконаленням процедури реалізації предмета застави, які знаходяться у прямій залежності від виду застави і предмета застави, на який звернено стягнення.

Ефективність правового регулювання застави має істотне значення для реалізації базисного принципу банківських кредитів, що і стимулює належне виконання боржником зобов'язань.

З урахуванням нормативно-правової бази, згідно проведеного мною аналізу слід внести такі пропозиції, які сприяли б ефективному функціонуванню банків, яким НБУ надає ліцензію на діяльність з іпотечного кредитування:

• не обтяженість таких іпотечних установ проблемними боргами попереднього періоду;
• чітке визначення рангу іпотеки;
• строге регулювання меж позичок, обґрунтована оцінка нерухомості, обмеження сфери діяльності іпотечних установ мало ризикованими операціями та запровадження особливого контролю з боку НБУ за такими установами (можливість запровадження інституту довірених осіб);
• правове забезпечення гарантій, які надаються держателям іпотечних цінних паперів;
• номінація іпотечних цінних паперів у євро (або доларах США) - це те, що забезпечує утримувачів іпотечних цінних паперів від ризику девальвації національної валюти, що є актуальним для середньо- і довгострокових вкладів і сприяло б припливові іноземних інвестицій.

Водночас слід зазначити, що основні процедури, які здійснюють універсальні кредитні банки при наданні кредиту - оцінка кредитоспроможності, вивчання кредитної історії потенціального позичальника, узгодження суми кредиту з вартістю застави, визнання кредитної ставки та інші заходи, спрямовані на зниження ризику банківського кредитувати, - в принципі стосуються вимог і при безпосередньому наданні іпотечного кредиту.

Отже, прийняття відповідних нормативних актів, які повною мірою перетворили б ці норми на чинні, тобто створили чинний механізм реалізації цих прав, має істотне значення для створення ефективного механізму захисту інтересів банків у заставних зобов'язаннях. Крім того, це пов'язане, насамперед, з тим, що сучасний розвиток ринкових відносин в Україні вимагає чіткої правової регламентації всіх аспектів заставних відносин і, зокрема, тих, що стосуються банківського кредитування для розробки досконалої моделі правового регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел :

 

1. Цивільний кодекс України від 01.01.2004 року
2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. №2121 III.
3. Закон України „Про заставу" із змінами і доповненнями від 1.01.2004 р. № 47
4. Закон України "Про власність" від 07.02.1991 р. № 697-12-ХІІ
5. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІУ зі змінами і доповненнями станом на 07.12.2000 р.
6. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» від 01.02.1998 р. зі змінами і доповненнями за станом на 17.12.2001 р.
7. Положення НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995 р. №246 зі змінами і доповненнями станом на 12.12.1999 р.
8. Банківські операції: Підручник / За ред. проф. Мороза А.М.—К.:КНЕУ, 2000.— 384с.
9. Васюренко    О.В.     Банківські    операції:     Навч.     Посібник.     —    К.:     Т-во "Знання",КОО,2005 р.—243 с.
10. Вітлінський   В.,   Наконечний   Я.   Методи   формування   резервів   на, покриття кредитних ризиків: Банківська справа. // Фінанси України. - 2007, №12.
11. Вітлінський      В.,      Пернаківський      О.      Кредитний      ризик     та     його врахування при обчисленні ставки відсотку. // Банківська справа. - 2005, №5.
12. Волохов В. «Підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу функцій в кредитному процесі» // «Вісник НБУ» - №1 2002 р. - с.30.
13. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: Що оцінюємо? // Вісник НБУ. - 2006. — №5. - С. 54—56.
14. Гладких Д. Ціноутворюючі фактори на ринку кредитних ресурсів // Вісник НБУ - 1999.- №2-с. 35.
15. Гриджук Д.  М.  Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності  банків.  -К.: "Істина", 2001.-256с.
16. Заруба О. Фінансовий менеджмент в банках. - К., 1997.
17. Зимовець   В.   Сукупний банківський   кредит та дисконтна ставка в перехідній економіці. // Економіка України. - 1998, №7.
18. Застава як форма забезпечення повернення банківських кредитів/ Економіка, Фінанси, Право – 2001 - № 4, - ст. 15-19
19. Кредитування: теорія і практика: Навч. посів. — К.:.Т-во "Знання", КОО, 2004 —215с. (Вища освіта XXI століття).
20. Лагутін  В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник .—К.: Т-во "Знання",КОО,2000.—215 с.
21. Мальцев Д.О. Основні правові вимоги до договору застави з участю банка //Актуальні проблеми держави і права: 36. наук. праць. - Вип. - Одеса: Юрид. л-ра, 2004. - С. 268 - 274.
22. Мальцев Д.О. Історичний аналіз становлення сучасного інституту застави в Україні //Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 3 (41). - Київ: ВД «Ін Юре», 2005. - С. 67-80.
23. Основи банківської справи / Під ред. Л.М. Мороза. К.: Лібрп. 1996. - с.62
24. Оцінка кредитоспроможності позичальника банку – конкурентний аналіз/ І.О. Нужна/ Регіональна економіка – 2005 - № 2 – ст. 200-205
25. Потійко Ю. Ще раз про кредит/ Вісник НБУ - 2005.- №12 - с.4.
26. Пуховкіна М.Ф., Клименко В.В. Основні напрямки регулювання кредитного ризику // Вісник НБУ, №5/1999 р.-с.37
27. Проблеми забезпечення повернення банківських кредитів/ М.В. Тітенкова/ Економіка, Фінанси, Право – 2005 – № 5, - ст. 17-19
28. Синки Дж. Ф. Управление финансами в коммерческих банках: Пер. с англ. -М.1994-947с.
29. Уайтинг Д.П. Осваиваем банковское дело: Пер. с англ. - М.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1996.-240с.
30. Бухгалтерський облік у комерційних банках України: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999. — 432 с.