Отчет по практике в ПАТ «Шаргородський маслозавод»

витрати визначені витратами певного періоду одночасно з визначенням доходу , для одержання якого їх здійснено;

витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображені у витратах того звітнього періоду, в якому їх було здійснено;

якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітніх періодів, витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітніми періодами.

     Не визначаються  витратами і не включаються  до Звіту про фінансові результати:

платежі згідно з договорами комісії, агентськими угодами та іншими подібними договорами комісії;

попередня (авансова ) оплата запасів, робіт, послуг;

погашення одержаних позик;інші зменшення активів чи збільшення зобов'язань, шо не відповідає ознакам властивим витратам;

витрати, які зображені зменшенням власного капіталу згідно з П(с)БО.

     З метою бухгалтерського обліку, аналізу та планування витрати підприємства об’єднуються в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат, виходячи з діяльності підприємства.

      Усі витрати  підприємства згідно з П(с)БО № 16 "Витрати", поділяються на виробничі, операційні та інші витрати діяльності.

    Випуск будь-якої  продукції потребує здійснення  певних витрат, які впливають  на величину собівартості. Порядок  за яким формується виробнича  собівартість продукції встановлений  у П (С) БО №16 „Витрати”

    До виробничої  собівартості продукції належать  такі витрати:

      1. Прямі матеріальні витрати.

      2. Прямі витрати на оплату праці.

      3. Інші прямі  витрати (відрахувати на соціальні заходи, плата за оренду, витрати на виправлення браку)

      4. Загально-виробничі  витрати (непрямі)

     Непрямі витрати  – це витрати на виробництв, які не можуть бути віднесені  безпосередньо до конкретного об’єкта і тому потребують розподілу. До таких витрат належать: оплата праці керівництва цехів, амортизація необоротних активів, витрати на опалення, освітлення, охорону праці.

     Не включаються  до виробничої собівартості продукції  і списуються на витрати  такі  витрати:

        ✓ понад нормативні відходи;

        ✓ адміністративні витрати;

        ✓ витрати на збут;

        ✓ витрати на зберігання.

     Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості продукції можна поділити на три етапи:

     І етап –  прямі виробничі витрати накопичуються  на 23 рахунку, а загально виробничі  – на 91.

     ІІ етап –  загальновиробничі витрати розподіляються  по кожному об’єкту.

     ІІІ етап  – оцінка залишків незавершеного  виробництва.

     Аналітичний  облік витрат виробництва ведеться за видами виробництв, статтями витрат і видами або групами продукції що виробляється .

     Калькуляція  – це спосіб обчислення собівартості  продукції, виконаних робіт і  послуг.

     Залежно від  виду продукції, складності та  самої організації виробничого  процесу на підприємстві використовуються такі методи калькулювання собівартості продукції:

       1. Позамовний

       2. Попередільний

       3. Нормативний

     Позамовний  метод  характеризується тим, що  об’єктом обліку витрат є окремі індивідуальні замовлення, контракт або партія продукції, що проходить однаковий технологічний процес виготовлення

     Попередільний метод використовується складних масових виробництвах і де кінцеву продукцію одержують поступово переробкою вихідної сирини, що проходять ряд хімічних, термічних та технологічних виробничих процесів. Цей метод широко використовується в таких галузях промисловості в яких технологічний процес виготовлення продукції складається з окремих стадій.

     Нормативний  метод використовується в масових  і серійних виробництвах  і  передбачає попереднє визначення  фактичної собівартості виготовленої  продукції на підставі діючих норм. Передумовою нормативного методу є наявність норм витрат, які задовольняють потреби планування та обліку, що дозволяє до початку виробничого процесу складати нормативну калькуляцію продукту, а після його  завершення на основі нормативної калькуляції та поточного обліку про відхилення та зміни норм визначити фактичну собівартість продукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 5. Організація аудиту

 

 

       Ринкова  економіка висуває нові завдання  у сфері контролю від правильного  рішення яких залежать його подальший розвиток і удосконалення.

     З метою адаптації фінансового контролю до ринкової економіки в Україні прийнято два Закони: Закон "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р і Закон "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. з наступними змінами і доповненнями до них. Відповідно до вимог цих законів передбачено особливий підхід до метрології й організації фінансового контролю суб єктів підприємницької діяльності. Серед різних видів фінансового контролю чільне місце займає аудиторський незалежний контроль, який здійснює на договірних засадах перевірку достовірності звітних даних, балансів, законності господарських операцій, аналіз фінансового стану, і водночас надає консультаційні послуги з економіки, права, фінансів, обліку тощо

     Послідовність аудиторської перевірки діяльності підприємства складається з цілого ряду дій:

* збір і аналіз інформації, необхідної для оцінки достовірності бухгалтерського фінансового обліку та фінансової звітності суб'єкта підприємницької діяльності;

* визначення профілю та обсягу діяльності підприємства за установчими документами, за статутом, характером і змістом його роботі;

* шляхом порівняння фактичної  діяльності підприємства зі статутною встановлення невідповідності між ними, про що необхідно поставити до відома керівництво фірми і порекомендувати йому внести зміни чи доповнення до статуту і здійснити перереєстрацію підприємства у відповідних державних органах;

* планування аудиту і  наступний контроль аудиторської  перевірки;

* оцінювання внутрішнього  аудиторського контролю;

* аналіз показників балансу і даних інших форм фінансової звітності;

* перевірка аналогічних  показників балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал;

* контроль відповідності  даних фінансової звітності записам  в облікових регістрах;

* перевірка відповідності  даних бухгалтерського фінансового  обліку і фінансової звітності вимогам чинного законодавства і нормам облікової політики;

* попередня оцінка повноти  і правильності складання балансу  та інших форм фінансової звітності.

     Одним із  важливих аспектів аудиту є  глибокий аналіз всіх статей балансу і перевірка їх відповідності записам у Головній книзі за аналізований період.   Якщо при цьому буде виявлено невідповідності щодо бухгалтерських записів чи окремих сумових показників, аудитор звертається до облікових регістрів і первинних документів. Шляхом перевірки записів у облікових регістрах і даних первинних документів аудитору слід встановити повноту обліку, правильність записів у облікових регістрах і первинній документації, їх реальність.

На основі аналізу і тестування звітних та інших даних про підприємство аудитор висловлює свою професійну думку про об'єктивність і точність даних обліку і звітності та їх відповідність реальній дійсності.

          Встановлення фактів невиконання  вимог нормативних актів, незалежно  від їхнього значення, вимагає  висунення й обговорення питання  про чесність керівництва і  робочого персоналу клієнта, а  також про вплив такого невиконання  на інші напрямки аудиту.

 

     Факти порушення  вимог законодавчих та нормативно-правових  актів підлягають спеціальній юридичній експертизі та є поза професійною компетенцією і знаннями аудитора. Рівень професійної підготовки аудитора, його досвід і знання господарської галузі діяльності клієнта й організації виробництва можуть дати йому змогу зробити висновок тільки про те, що окремі факти діяльності підприємства, ймовірно, не відповідають вимогам законодавчих та нормативно-правових актів України. Отже, аудитор не відповідає за невиконання керівництвом клієнта вимог законодавчих та нормативно-правових актів.

     Проведення  хоча б однієї аудиторської  перевірки фінансової звітності  підприємства може допомогти службовим особам підприємства уникати надалі суттєвих порушень вимог нормативних актів.

     Безумовно, звіти  аудитора можуть не загострювати  увагу на незначних обставинах. Аудиторський звіт має виділити  найголовніше. Основна мета аудитора - впевнитися, що довіру до фінансової  звітності не підірвано.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 6. Організація складання фінансової звітності

 

      1.  Складання  фінансової звітності

 

     Фінансова звітність  на ПАТ „Шаргородський маслозавод”  складається на основі даних  поточного бухгалтерського обліку, згрупованих у Головній книзі, журналах-ордерах і даних аналітичного обліку. Більшість статей заповнюють безпосередньо за даними Головної книги про залишки (сальдо) синтетичних рахунків на звітну дату.

     Для контролю  вірогідності окремих статей  фінансової звітності на досліджуваному підприємстві використовуються результати інвентаризації (шляхом взаємоперевірки) розрахунків з бюджетом, банками, різними дебіторами і кредиторами. Особливо важливо установити тотожність балансових показників розділів пасиву і розділів активу з кредиторською і дебіторською заборгованостями по розрахунках з бюджетом і даними, що утримуються в податковому органі, про стан цих розрахунків на дату складання звітності.

     На наступному  етапі складається оборотно-сальдова  відомість, яка відображає початкові  сальдо по всіх рахунках, обороти по дебету і кредиту рахунків і кінцеві сальдо рахунків.

     Баланс складається  на основі даних про залишки  по рахунках бухгалтерського  обліку шляхом їхньої систематизації й угруповання. Згруповані дані відбивають по окремих рядках, що називаються статтями балансу. Стан балансу регламентується стандартом № 2 „Баланс”.

     Наступною формою  фінансової звітності є „Звіт  про фінансові результати”. Метою  складання звіту про фінансові  результати є надання користувачам  повної, правдивої та неупередженої  інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період. При цьому для відображення правдивої інформації стосовно отриманих доходів і понесених витрат необхідно дотримуватися нормам П(С)БО № 3. Згідно якого, за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, дохід у Звіті про фінансові результати відображається в момент надходження активу або погашення зобов'язання, які призводять до збільшення власного капіталу підприємства (крім зростання капіталу за рахунок внесків учасників). За умови, що оцінка витрат може бути достовірно визначена, витрати відображаються у Звіті про фінансові результати в момент вибуття активу або збільшення зобов'язання, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

     Отже для  правильного відображення доходів  і витрат в Звіті про фінансові  результати слід використовувати  як дані Головної книги, оборотно-сальдової  відомості, Балансу, так і Книги  Доходів і Витрат.

           „Звіт про рух грошових коштів” (форма № 3) є однією з найскладніших форм. Порядок заповнення його регламентується П(С)БО 4. Складність цієї форми зумовлена тим, що для її заповнення потрібно детально проаналізувати як показники даних бухгалтерського обліку, так і перші дві форми фінансової звітності: балансу та звіту про фінансові результати. (див. додатки)

     Основною метою  Звіту про рух грошових коштів  є надання інформації про надходження  і вибуття коштів підприємства протягом звітного періоду, про поточну, інвестиційну і фінансову діяльність підприємства за звітний період. Використовується Звіт про рух грошових коштів як адміністрацією підприємства при розрахунку ліквідності, визначенні дивідендів, оцінці впливу на загальний стан підприємства, так і зовнішніми користувачами - інвесторами і кредиторами. Адміністрації підприємства цей Звіт необхідний для того, щоб визначити, чи буде в підприємства досить наявних засобів для погашення короткострокової кредиторської заборгованості, вирішити питання про збільшення або зменшення розміру виплачуваних дивідендів, планувати інвестиційну і фінансову політику підприємства.

     Звіт про  власний капітал заповнюється  згідно П(С)БО 5 „Звіт про власний капітал” і подається тільки в складі річної фінансової звітності (складається один раз у рік). Він відбиває зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Звіт погоджується з розділом I пасиву Балансу. У Звіті про власний капітал відбивають залишок і зміни по кожному виду капіталу, а також виправлення помилок за рахунок прибутку попередніх періодів і зміну прибутку в зв'язку зі зміною облікової політики підприємства.

 

      2.  Аналіз  фінансової звітності

 

     Аналіз фінансової  діяльності підприємства починається з огляду фінансового становища, яке характеризується розміщенням і використанням засобів (активів) і джерелами їхнього формування - власного капіталу і зобов'язань, тобто пасивів. Ці дані надані у формі № 1 “Баланс” (додаток № 1).

     Проведений  аналіз статей балансу дозволяє  визначити перш за все зміни, які відбулись в майновому  стані підприємства, по-друге характеризує структуру активів і пасивів, що дозволяє визначити з яких джерел сформований капітал підприємства я як він розподілений. У структурі активів можна виділити наступні «сигнальні» статті:

- основні засоби (залишкова  вартість;