Ліквідність комерційного банку АБ «ПОЛТАВА-Банк»

Із цього можна зробити дуже важливий висновок про те, що не достатність забезпеченості економіки країни грошовою масою визначає ліквідність її банківської системи, а інші фактори, серед яких варто назвати, насамперед, здатність (нездатність) банків цієї системи виплачувати на першу вимогу своїх вкладників готівку за своїми обов'язками [13].

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій [18].

 

 

 

2.2. Сучасні підходи до оцінювання ліквідності комерційних банків

 

Регулюванню ліквідності банківської системи передує аналіз та прогнозування її поточного стану, який здійснюється центральним банком на щоденній основі. Науковці, серед методів, які використовуються при оцінці ліквідності, виділяють методи внутрішньої та зовнішньої оцінки ліквідності (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Методи оцінки ліквідності банку

Метод	Суть методу	Застосування
Внутрішні
Коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу	Розрахунок співвідношення залишків ліквідних активів і зобов’язань банку, які відображаються в балансі	1. При управлінні ліквідністю  у великих банках і банках, де відсутня можливість проводити аналіз платіжних потоків 2. При внутрішньому аналізі –  органами контролю, рейтинговими агентствами
Аналіз грошових потоків	Розрахунок на дату, яка аналізується, всіх вхідних і вихідних грошових потоків	1. При управлінні ліквідністю  більшістю банків, здатних організувати в себе моніторинг і оцінку грошових потоків, що проводяться банком 2. При зовнішньому аналізі застосовується рідко, оскільки в офіційній звітності банку не має всієї необхідної інформації
Зовнішні
Оцінка величини чистого вибуття зобов’язань банку	Розраховується обсяг ліквідних коштів, які потрібні банку в разі максимального зменшення зобов’язань банку	1. При управлінні ліквідністю  середніми банками, які здійснюють велику кількість операцій, за неможливості використання методу аналізу платіжних потоків 2. При зовнішньому аналізі використовується також активно, як і коефіцієнтний метод

 

До методів внутрішньої оцінки ліквідності належать: коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу та аналіз грошових потоків (як різновид – оцінка величини чистого вибуття зобов’язань банку).

До методів зовнішньої оцінки ліквідності належать: оцінка зміни характеристики платоспроможності банку та оцінка величини чистого вибуття зобов’язань банку [15].

Різні коефіцієнти переважно розраховуються як співвідношення між обсягами активів і відповідних зобов'язань. Розрахунок коефіцієнтів ліквідності у вигляді економічних нормативів входить до складу обов'язкової звітності банків і використовується регуляторами для контролю за рівнем ліквідності кредитних організацій.

Виділяють три основні групи коефіцієнтів:

1. Коефіцієнти  для розрахунку обсягу і структури  зобов’язань банку.

2. Коефіцієнти  для визначення обсягу і структури  ліквідних коштів, що знаходяться на балансі банку.

3. Коефіцієнти, що дають можливість визначити  здатність виконання банком своїх зобов’язань за рахунок ліквідних активів.

Як правило, визначається один (або декілька) основних коефіцієнтів для оцінки ліквідності. Інші слугують додатковими (допоміжними), які допомагають детальніше дослідити той чи інший аспект оцінки ліквідності.(табл.2.2)

Таблиця 2.2

Показники ліквідності

Показник	Алгоритм розрахунку	Економічний зміст показника	Орієнтовне значення
1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності		Показує можливість банку погасити коштами з каси і коррахунків зобов’язань за депозитами (Д)	Не менше 20%
2. Коефіцієнт загальної ліквідності		Характеризує максимальну можли-вість банку в погашенні зобов’язань (З) всіма активами (А)	Не менше 100%
3. Коефіцієнт відношення високоліквідних активів до робочих		Характеризує частку високоліквід-них активів (Авл) у робочих активах (Ар)	Не менше 20%
4. Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань		Характеризує забезпечення дохідни-ми активами банку (Ад) його зобов’язань (З)	_
5. Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депо-зитів (з метою визначення незбалансованої ліквідності)		Розкриває наскільки видані кредити (КР) забезпечені всіма залученими депозитами (Д), тобто показує чи є незбалансована ліквідність	70-80%
6. Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань		Розкриває здатність банку погасити зобов’язання (З) високоліквідними активами (Авл) і шляхом реалізації майна (Ам)	_

 

Найбільш поширеним основним коефіцієнтом є коефіцієнт миттєвої ліквідності (Quick, або “лакмусовий папірець”), за яким може здійснюватися факторний аналіз [10].

Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізованих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку. Достовірне визначення потреби банку в ліквідних коштах є важливою складовою процесу управління банківською ліквідністю.

Однак коефіцієнтний аналіз не дає інформації щодо строкової структури активів і зобов’язань. Тому найчастіше аналіз ліквідності банку проводиться за допомогою побудови матриці фондування і порівняння вхідного та вихідного грошових потоків протягом певного періоду.

Для подолання недоліків коефіцієнтного методу оцінки ризику ліквідності органам нагляду рекомендується розробляти в доповнення до обов’язкових нормативів інші коефіцієнти з пороговими значеннями, розрахованими з ураху-ванням специфіки діяльності кредитної організації та різних складових ризику [8].

Як правило, при розробленні власних економічних коефіцієнтів застосовується коригування активів та пасивів на можливе додаткове залучення і відтік коштів з урахуванням ризику втрати вкладень. Ризик втрати вкладень банку вираховують за допомогою коригування обсягу активів на суму проблемних активів, при цьому ступінь ризику втрати вкладень банк оцінює самостійно, враховуючи вимоги регулятора щодо формування резервів на випадок можливих втрат банку.

Обсяг можливого припливу та вибуття коштів банк визначає виходячи з прогнозу руху коштів на рахунках клієнтів з урахуванням статистичних даних за попередній період, договірних зобов’язань та розміру невикористаних лімітів на міжбанківське кредитування.

Подібний невикористаний потенціал залучення грошових коштів і прогнозний відтік банківських ресурсів включається до розрахунку коефіцієнтів ліквідності (табл. 2.3) [9]. Така система коефіцієнтів дозволяє отримати більш реалістичну картину ризику незбалансованої ліквідності, на відміну від нормативів, які звичайно встановлюються регулятором.

Інший метод оцінки ризику незбалансованої ліквідності, так званий структурний метод, ґрунтується на оцінці структури активів і пасивів. Завданнями цього методу оцінки є:

1) визначення  розміру і якості ліквідних  активів і частки нестабільних пасивів банку;

2) визначення  їх співвідношення і оцінка  рівня ризику надлишкової або недостатньої ліквідності;

3) виявлення  інших факторів ризику незбалансованої  ліквідності шляхом докладнішого  вивчення структури активів і  пасивів банку.

Таблиця 2.3

Розрахунок коефіцієнтів ліквідності банку з урахуванням ризику втрати активів

та можливих змін в обсязі залучених ресурсів

Порядок розрахунку коефіцієнта	Примітка
Н2.1 = (Лам - ПВ2 + ЗЛам) : (Овм + ЗОвм), де Лам – обсяг наявних у банку високоліквідних активів; ПВ2 – проблемні вкладення банку до запитання; ЗЛам – зміни в обсязі високоліквідних активів;, Овм – обсяг зобов’язань банку до запитання; ЗОвм – зміни в обсязі зобов’язань банку до запитання.	Показує, яку частку зобов’язань до запитання (з урахуванням ризику втрати активів і можливої зміни в обсязі залучених ресурсів) банк в змозі погасити негайно.
Н3.1 = (Лат - ПВЗ + ЗЛат) : (Овт + ЗОвт), де Лат – обсяг наявних у банку ліквідних активів; ПВЗ – проблемні вкладення банку строком до 30 днів; ЗЛат – зміни в обсязі ліквідних активів; ЗОвт – зміни в обсязі зобов’язань банку до запитання і зі строком виконання до 30 днів.	Показує, яка частина зобов’язань зі строком виконання до 30 днів (з урахуванням ризику втрати активів та можливої зміни в обсязі залучених ресурсів) може бути оплачена в цей проміжок часу.
Н4.1 = (Крд - ПВ4 + ЗКрд) : (К + ОД + ЗОД), Де Крд – обсяг кредитних вимог банку зі строком погашення більше року; ПВ4 – проблемні вкладення банку строком більше 1року; ЗКрд – зміна обсягу кредитних вимог банку з строком погашення більше 1 року; ОД - обсягу зобов’язань банку за кредитами, депозитами та борговим інструментам, що обертаються на ринку, до строку погашення яких залишилося більше 1 року; ЗОД – зміна обсягу зобов’язань банку за кредитами, депозитами та борговими інструментами, що обертаються на ринку, до строку погашення яких залишилося більше 1року.	Показує, яка частина довгострокових вкладень банку забезпечена довгостроковими ресурсами (з урахуванням ризику втрати активів та можливої зміни в обсязі залучених ресурсів).

 

Цей метод застосовується банками для визначення і оцінки факторів ризику для вироблення тактичних управлінських рішень.

Для характеристики структурного методу оцінки ризику найбільше значення має, яким чином здійснюється структуризація активів і пасивів банку і наскільки об'єктивну картину ризику вона дає.

Структуризація може здійснюватися як на підставі усереднених показників (середньомісячних, середньоквартальних і т.д.), так і на підставі щоденних даних. Перший підхід дозволяє оцінити ефективність стратегії банку по управлінню ризиком незбалансованої ліквідності, другий орієнтований на прийняття рішень у режимі реального часу [5].

Як уже зазначалося вище, в банківській практиці існує декілька підходів до структуризації балансу комерційного банку. Традиційно активи розподіляються за ступенем зниження їх ліквідності, а пасиви – за ступенем зростання стабільності. При цьому групуються як балансові, так і позабалансові статті активу і пасиву. Аналіз і оцінка співвідношення одержаних агрегованих груп дають загальну характеристику схильності банку до ризику незбалансованої ліквідності.

При класифікації активів і пасивів банку враховуються строки, які залишилися до погашення відповідних зобов'язань. Для обліку і аналізу співвідношення вкладень і зобов'язань різних строків банки складають календарі платежів. Визначення співвідношення активів і пасивів банку відповідних строків дозволяє виявити наявність ризику недостатньої або надлишкової ліквідності і визначити рівень ризику. Якщо обсяг активів перевищує обсяг відповідних за строком пасивів, то банк наражається на ризик надлишкової ліквідності, навпаки – на ризик недостатньої ліквідності.

Для більш точного аналізу якості активів і пасивів і визначення рівня ризику доцільно періодично аналізувати залежність банку від різних групп клієнтів як по залученню, так і по розміщенню коштів.

Застосування структурного методу вимагає коригування обсягу активів

на обсяг сформованих резервів та використання статистичних даних про повернення депозитів та погашення кредитів у попередньому періоді для більш точної оцінки рівня ризику. Однак це ускладнює методику визначення рівня ризику ліквідності та посилює вплив суб’єктивного фактору на результати оцінки [6].

Перевагою структурного методу є можливість прийняття рішення з управління поточною, середньостроковою та довгостроковою ліквідністю та ризиків, що пов’язані з нею. Ефективність цього методу вища, ніж нормативного, оскільки при застосуванні останнього аналізується співвідношення окремих статей, а при структурному – вивчаються всі статті балансу. Структурний метод оцінки ризику на відміну від нормативного дозволяє крім нормативів миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності розраховувати співвідношення активів і пасивів банку з строком погашення до 7 днів, від 7 до 30 днів, понад 30 днів, неліквідних активів і постійних пасивів, а також будь-яких інших статей балансу банку. Таким чином, дані аналізу структурного методу оцінки ризику незбалансованої ліквідності доповнюють результати коефіцієнтного методу.