Формування здорового способу життя молоді: проблеми і перспективи

Очевидно, що на морально-психологічний  клімат у сім’ї, переважаючий емоційний тон міжособистісних взаємин вирішальною мірою впливають особливості спілкування батьків з дітьми. Визнаним є факт, що оптимальний тип стосунків складається у тому випадку, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання, що передбачає поєднання особливостей емоційного сприйняття конкретної дитини, врахування її думок і бажань одночасно з високим рівнем вимог, їх несуперечливістю і послідовністю у пред`явленні.

Соціалізація, виховання  дитини, згодом молодої людини відбуваються успішно, коли в сім’ї кожен з її членів має постійні трудові обов’язки, бере участь у спільній діяльності з самообслуговування і організації побуту родини. В сім’ях, де не практикується розподіл роботи на чоловічу і жіночу, де батьки працюють спільно з дітьми, помічаючи і заохочуючи їх найменший успіх, у дітей рано формується почуття відповідальності за доручену справу, намагання зробити іншому приємне, допомогти у разі потреби. Інакше спостерігаються нездатність молодих людей до виконання ними господарських функцій у їхній власній сім’ї, певний інфантилізм і соціальна незрілість.

За даними опитування найбільш поширеними видами хатньої роботи, яку виконують діти і молодь, є  прибирання квартири, миття посуду, придбання продуктів харчування. Такими видами обов’язків однаково часто переймаються всі респонденти незалежно від віку. Разом з тим, існують певні види домашньої роботи, яку зазвичай не можна довірити молодшим членам сім’ї. Так, молодь віком 15-22 роки частіше, ніж підлітки віком 10-14 років, готує їжу, перє, але молодші за віком респонденти більше переймаються доглядом за домашніми тваринами, піклуються про старших та молодших членів сім’ї.

Жорстокість і насильство у дитячому та молодіжному середовищі

Проблема жорстокого поводження з дітьми не є новою для нашого суспільства, але ще зовсім недавно сам факт її існування заперечувався. Наслідком цього є відсутність статистичного обліку фактів жорстокого поводження батьків з дітьми, низький рівень знань щодо цієї проблеми у спеціалістів, які повсякденно стикаються з такими випадками.

У статті 19 Конвенції ООН  про права дитини йдеться про  зобов’язання держав, що приєдналися  до цієї Конвенції, вживати всіх необхідних заходів щодо охорони дитини від  різноманітних форм фізичного та психологічного насильства, образи чи брутального поводження з боку батьків, законних опікунів або іншої особи, яка повинна піклуватися про дитину. На жаль, само по собі формальне приєднання держави до Конвенції не є гарантією, що насильство стосовно дітей буде ефективно викорінюватись безпосередньо в сім'ях, у приватному житті людей. Для того щоб положення цього документа дійсно втілювалися в життя, необхідні організація і реалізація просвітницьких заходів з метою інформування батьків про неприпустимість насильства як методу виховання. Крім цього потрібно створити певну службу, яка займалася б викриттям випадків насилля та наданням допомоги його жертвам. Проте нічого з вищезазначеного на сьогодні в Україні не існує.

Держава, суспільство в  цілому повинні захищати дитину, яка  не досягла 18-річного віку, не лише від фізичного насильства, але й від соціального, що виявляється через залучення чи примус дитини до будь-якої антисоціальної діяльності, обмеження її прав та свобод.

Ставлення до дітей є  певним показником духовного розвитку та соціальної зрілості суспільства. Тому негативізм стосовно дітей у сім’ї працює не на користь суспільства в цілому.

Згідно із медико-соціальним підходом жорстокість стосовно дітей  слід розглядати як наслідок дисфункції соціального оточення дитини або молодої людини (в тому числі сім’ї), тому вкрай важливим завданням є надання допомоги щодо нормалізації стосунків як між самими батьками, так й між батьками і дітьми.

Жорстокість стосовно дітей  породжує у них відчуття вини, невпевненість  у собі, сприяє формуванню психологічних комплексів та значною мірою утруднює процес соціалізації. Як наслідок, у молодої особистості формуються і вкорінюються переважно негативні риси: агресія, жорстокість, ненависть до оточуючих, безцільність буття, жадоба неусвідомленої помсти або ж навпаки - індивід починає шукати психологічного захисту, опіку, безпеку в інших людей. Перенесене в дитинстві насильство відбивається у свідомості людини на все життя і визначає у подальшому зміст і характеристики соціальних стосунків.

Феномен жорстокості стосовно дітей значною мірою обумовлений сімейним середовищем, структурою сім’ї, взаєминами між чоловіком та дружиною, між дитиною та батьками тощо. Кожна п’ята дитина віком 10-14 років не почуває себе безпечно по дорозі до школи і додому та безпосередньо в школі. Кожна двадцята дитина ніколи не відчуває себе в небезпеці, що свідчить про стан постійного страху.

Результати опитування не підтверджують припущення про  те, що у сільських поселеннях рівень тривожності молоді нижчий, ніж у  великих та інших містах. У обласних центрах, містах та селах близько 9% опитаних респондентів не почувають себе безпечно у школі.

Школярі, які проживають у обласних центрах та селах, почуваються  набагато безпечніше по дорозі до школи, ніж мешканці міст. Ці дані побічно підтверджують загальну ситуацію в країні щодо поширення злочинності. У містах її рівень вище, ніж у обласних центрах та селах.

14% опитаних дітей зазначили,  що стикаються із жорстоким  поводженням та насильством “дуже  часто”, ще 18% - “часто”. Найчастіше джерелом жорстокого ставлення до дітей є спілкування з однолітками в школі та спілкування з батьками та братами (сестрами) у сім’ї. Погані взаємини між старшими та молодшими дітьми часто зумовлюють складні стосунки з батьками, оскільки здебільшого скандали з батьками виникають саме через конфліктні стосунки між дітьми у сім’ї.

Про жорстоке ставлення  до дитини може йтися не тільки у  випадку аморального поводження членів сім`ї з дитиною, а й  тоді, коли у пересічних родинах  часто психологічне та фізичне насильство стосовно дітей сприймається як одна з форм виховання, піклування про дитину, захисту її інтересів тощо. Причому не тільки фізичні покарання травмують психіку дитини. Брутальні лайки, погрози, образи, висміювання дорослими дитячих вчинків негативно впливають на розвиток дитячої особистості, стан психічного здоров`я, відбиваються на подальшому житті та ставленні до власних дітей.

Розподіл відповідей на запитання про стосунки з братами, сестрами та на запитання стосовно видів покарань, до яких вдаються батьки, дає підстави для висновку, що вдома найбільш поширене психологічне насильство стосовно дітей. За результатами опитування 4% дітей зазначили, що батьки їх б’ють, 2% - ставлять у куток, 47% - лають.

Серед респондентів віком 15-22 роки 11% протягом останніх 30 днів не ходили на роботу чи навчання через те, що почували себе там у небезпеці, причому більшість цих респондентів становлять 15-17-річні. 12% респондентів зазнали сексуальних домагань, дві третини з них віком 18-22 роки, жіночої молоді серед них у чотири рази більше, ніж чоловіків. 16% зазначили, що протягом останніх 12 місяців пережили поранення чи погрози зброєю, причому розподіл відповідей не залежить від віку респондентів, водночас чоловіки вдвічі частіше зазначали, що їх було поранено, ніж жінки. 36% опитаних протягом останнього року брали участь у бійках. Кожен десятий респондент переніс брутальне ставлення (фізичні образи) від близької людини - шлюбного партнера або того, з ким зустрічається.

Незважаючи на досить значні, за свідченнями опитаних, показники поширення в Україні проявів жорстокості, все ж таки здебільшого молодь не виявляє схильності до активного самозахисту з використанням будь-яких видів зброї (ніж, кастет, ланцюг, палиця тощо).

 
Діаграма 2.1.8

 
Розподіл відповідей на запитання: “Як часто у твоєму житті траплялися випадки, коли до тебе ставилися жорстоко або знущались над тобою?”*,%

* Сума відповідей “часто”  і “дуже часто”.

 
Отже, найбільш конфліктним оточенням  для дітей віком 10-14 років є  однокласники або учні старших класів, старші брати та/або сестри, незнайомі  ровесники. Половина опитаних вважають, що в Україні є багато дітей, які страждають від жорстокості та/або знущання над ними. На їхню думку, таке поводження найбільш поширено у громадських місцях (47%), сім’ї (50%), школі (42%), у колі ровесників (37%).

Діти, які виховуються під впливом постійного жорстокого ставлення з боку батьків, осіб, котрі їх замінюють, та найближчого соціального оточення, не здатні адекватно оцінити, наскільки аморальні та неприйнятні такі стосунки у їхньої сім`ї або у оточенні. Змалку вони сприймають ставлення до себе з боку дорослих або старших як нормальні взаємини. Грубість і лайка стосовно них сприймаються як норма спілкування, яку діти переймають у взаєминах з дорослими, з однолітками, і не тільки вдома, а й на вулиці, у дитячому садку, в школі.

Лише з часом, усвідомлюючи проблеми життя у власній сім`ї, обмірковуючи взаємини з батьками своїх  друзів, знайомих, ставлення до себе з боку вихователів та вчителів, дитина починає розуміти, що стосунки з дорослими можуть і повинні  грунтуватися на засадах взаєморозуміння, доброзичливого ставлення та взаємної поваги. Пошук дитиною причин, що можуть пояснити недоброзичливе ставлення з боку дорослих, зводиться до самозвинувачень, до пошуку вини у собі, що формує комплекс невпевненості, повної залежності від поведінки старших. З іншого боку, у такий ситуації може формуватися почуття відрази до старших, які пригнічують та не розуміють дитину, що, в свою чергу, спричиняє ненависть, агресію та непокору щодо рішень батьків, їх вчинків та примусу.

Часто батьки не надто замислюються над тим, як співвідносяться їхні взаємини з власними дітьми з моральними та правовими нормами. Через ставлення до дітей без поваги до їхньої людської гідності та індивідуальності, безапеляційне нав`язування власних поглядів та переконань втрачається контакт з власною дитиною, виникають постійні конфліктність та напруженість у сім`ї. Такий тип стосунків характерний не лише для неблагополучних сімей, а й для цілком “нормальних”.

В Україні практично  не розроблено системи і не існує  закладів соціального захисту дитини від насильства з боку батьків, вчителів, вихователів, у яких діти могли б проходити психологічну реабілітацію, отримувати матеріальну та моральну допомогу. Йдеться про так званих благополучних дітей, які проживають у сім`ях і не є групою ризику. Але, як наслідок постійного психологічного та фізичного насильства, у них формується збочене уявлення про відповідні стосунки між людьми, життєві орієнтири та прагнення.

Задоволення чинниками свого буття

Рівень задоволеності  респондентів основними чинниками свого існування - житловими умовами, одягом, харчуванням, матеріальним становищем своєї сім’ї, станом власного здоров'я, своїм становищем у сім'ї, ставленням до себе у колективі - помітно зменшується з дорослішанням респондента (діагр. 2.1.9 - 2.1.10).

 
Діаграма 2.1.9

 
Розподіл відповідей на запитання: "Наскільки ти задоволений/на...? "* за віком, %

 
* Сума відповідей “ повністю  задоволений” та “скоріше, задоволений”.

 
Діаграма 2.1.10

 
Розподіл відповідей на запитання: "Наскільки ти задоволений/на...? "* за віком, %

 
Найвищий рівень задоволеності респонденти  будь-якого віку висловили стосовно свого становища у сім’ї, ставленням до себе у колективі і харчуванням. Підлітки 10-14 років за більшістю з перелічених показників виявили вищий рівень задоволеності порівняно з молоддю віком 15-22 роки. Позитивне сприйняття респондентами ставлення до себе у колективі лінійно зростає з віком. Стосовно всіх інших чинників (сприйняття свого становища у сім’ї, самооцінкою стану здоров’я, рівня добробуту, якості харчування і одягу, житлових умов) спостерігається зворотна тенденція: чим старші респонденти, тим рідше вони висловлюють задоволення. Вочевидь, це є свідченням не тільки і не стільки гіршого становища, скільки наслідком формування вищих вимог і стандартів серед старшої вікової когорти молодих людей. Певною мірою ці відмінності також пояснюються специфікою дитячого сприйняття реальності, а також відсутністю реального впливу на можливість змінити ситуацію.

Молоді люди віком 15-22 роки найвищий рівень задоволеності визначили  стосовно опосередкованих особистих  характеристик та ставлення до них  соціального оточення: ставленням до себе у колективі, власним становищем у сім’ї, найнижчий - стосовно матеріального становища власної родини. За даними аналізу результатів дослідження оцінка таких характеристик власного життя, як можливість одягатися, харчуватися та стан власного здоров’я, корелює з рівнем задоволеності матеріальним становищем і часто сприймається молодими людьми як проблемна.

Економічні складові соціального здоров’я: добробут, доходи і витрати 

Певний час нормою в українському (радянському) суспільстві вважалася матеріальна залежність молоді від старшої генерації, часткове чи повне утримання дорослих дітей їхніми батьками і родичами. Питома вага економічно самостійних молодих осіб віком до 28 років напередодні ринкових трансформацій та з їх початком при майже нульовому рівні безробіття не перевищувала 20%1. З-поміж молоді, що навчалася, таких було ще менше. Дитяча праця в той час обмежувалася професійним навчанням у школі, безоплатною участю у сільськогосподарських роботах та суботниках, допомогою в домашньому підсобному господарстві. Тому матеріальний добробут когорти, що аналізується (діти і молодь віком від 10 до 22 років), безпосередньо визначався матеріальним становищем їхніх батьків чи найближчих родичів.

Тривала фінансово-економічна криза  та лібералізація основ господарювання суттєво змінили спосіб життя, моделі економічної поведінки всього населення, молоді зокрема. Сьогодні діють два основних чинники, що спонукають підлітків і молодь все частіше замислюватися над матеріальними проблемами, більш активно шукати самостійних шляхів їх вирішення. По-перше, триває процес обмеження матеріальних можливостей абсолютної більшості батьків внаслідок катастрофічної ситуації на ринку праці, постійного зростання вимушеної незайнятості, зниження вартості робочої сили, щорічного зменшення соціального захисту з боку держави тощо. З іншого боку, сталися радикальні зміни у господарчому законодавстві, суспільній ідеології та мисленні громадян. Економічна, зокрема підприємницька, ініціатива отримала легітимний статус і стала новою суспільною цінністю, змінилося також розуміння матеріального добробуту, ставлення до багатства.

Із віком респондентів зростає  питома вага критичних оцінок економічної  складової життя. Якщо з-поміж підлітків (10-14 років) частка задоволених матеріальним становищем своєї сім’ї становить 78%, у тому числі повністю задоволених - 46%, то серед молоді 15-22 роки таких відповідно 35 і 9 %. Причому досить часто незадоволені рівнем свого добробуту діти з тих сімей, які можна умовно віднести до середніх за рівнем добробуту в Україні.