Аналіз діяльності підприємства та оцінка ефективності

До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціальне є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Визначення частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва здійснюється за формулою:

Ч_ІНТ = 100 ´ (1 – DР_З / DV_В), (3)

де Ч_ІНТ – частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенсифікацією виробництва; DР_З – приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %; DV_В – приріст обсягу виробництва продукції за той самий період (рік), %.

Народногосподарський  ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічного призначення.

Щодо решти системи  показників, диференційованих за видами ресурсів та наведених у табл. 1.1, то вони використовуються відповідно до заздалегідь визначеної цілі вимірювання ефективності та способів використання результатів такого вимірювання.

Існують принаймні  дві постійні цілі:

1) оцінка та узагальнення  ефективності діяльності виробничих  підрозділів і функціональних служб з наступним визначенням пріоритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому;

2) порівняння рівнів  ефективності господарювання, досягнутих  даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобігти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу.

 

 

 

1.2.2.Характеристика основних типів ефективності виробництва

Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність  визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних типів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл.1.2).

Відповідні типи ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв’язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих типів ефективності.

Економічну  ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать:

• обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції;
• величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва;
• економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції;
• продуктивність праці тощо.

Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршання екологічних показників).

Таблиця 1.2

Типова класифікація ефективності виробництва (діяльності)

за окремими ознаками

Класифікаційна ознака	Ефективність
Одержаний результат (наслідки)	· Економічна · Соціальна
Місце одержання ефекту	· Локальна (комерційна) · Народногосподарська
Метод розрахунку	· Абсолютна · Порівняльна
Ступінь збільшення ефекту	· Первинна · Мультиплікаційна · Синергічна
Структура організації виробництва	§ Робочого місця § Виробничого підрозділу (дільниці, цеху, виробництва) § Підприємства в цілому
Тип економічного зростання виробництва	§ Екстенсивного розвитку § Інтенсивного розвитку
Напрям інноваційно-інвестиційної  діяльності	§ Науки, техніки і технології § Організаційно-управлінських інновацій § Інвестиційних проектів і програм
Характер витрат	§ Поточних витрат § Одноразових (капітальних) витрат
Об’єкт оцінки	§ Повна (інтегральна) § Часткова (окрема) § Чинникова (багаточинникова)
Масштаб міжнародного співробітництва	§ Зовнішньоекономічної діяльності фірми § Діяльності спільних підприємств і транснаціональних корпорацій

 

Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).

Коли ж виробництво  продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними  наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів.

Абсолютна й порівняльна  ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.

Первинна  ефективність – це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.

Первинна (початкова) ефективність майже завжди примножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах – дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах “стартового вибуху”, супровідних можливостей та акселерації.

Дифузійний  ефект реалізується тоді, коли певне господарське-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак – нових видів одягу тощо).

Ефект “стартового вибуху” – це своєрідна “ланцюгова реакція” в перспективі. Він можливий за умови, коли певний “стартовий вибух” стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад – застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

У процесі створення  будь-яких матеріальних цінностей з’являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.

У будь-якій діяльності має  місце також ефект акселерації (від лат. accеlerо – прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату.

Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв’язок  цих форм полягає в тім, що всі  вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.

Синергічна  ефективність (від гр. synergos – діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Зарубіжний досвід досліджуваної проблеми.

 

На сучасному етапі розвитку України, забезпечення стабільної роботи підприємств з випуску конкурентоспроможної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих сторін усіх рівнів. Найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є – ефективність виробництва, яка стала одним з головних чинників економічних трансформацій і розвитку всіх регіонів. В зв’язку з цим і виникає потреба у дослідженні особливостей підвищення ефективності господарювання на підприємствах.

 Питанню оцінки  економічної ефективності діяльності підприємств вченими-економістами, як вітчизняними, так і закордонними, було присвячено велику кількість наукових праць. Багато вчених – економістів в своїх роботах висвітлюють ефективно діючу закордонну практику, зокрема про важливість економічної доданої вартості в оцінюванні економічної ефективності (Р.В.Андрійчук) та про роль дегресивних і прогресивних витрат в даному процесі (вчені – економісти Кузьмін О. Є., Когут У. І., Козак В. Г.). Аналіз структурних зрушень в економіці та їхній вплив на ефективність виробництва досліджував Бурбела Т.М., своє бачення щодо перспективності поширення спільного підприємництва у міжнародних економічних відносинах висвітлив Єгорченко Н.О. [2].

 Метою даної роботи  є дослідження основних підходів  вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо визначення ефективності виробництва.

 Сучасний стан економіки  на макро- і мікрорівні характеризується  деформованою структурою вироб  ництва. Тому одним із стратегічних  завдань більш ефективного розвитку  виробничого потенціалу є його структурна перебудова, щодо вітчизняного досвіду, яку можна здійснюва ти, з одного боку, за допомогою проведення ефек тивної політики реструктуризації та санації потен ційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншо го — через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

 Характерною особливістю  сучасного виробництва за кордоном  треба вважати перехід до різноманітних  колективних (групових) форм організації  праці, включаючи спільне виконання  окремих зав дань (контроль якості, обслуговування виробництва, навчання). Передовсім варто назвати так звані гуртки якості, які, по суті, є не формальною організацією управління виробництвом, що співіснує паралельно з традиційною ієрархічною системою. За оцінкою за хідних спеціалістів, на кожний долар витрат на розвиток гуртків якості підприємства одержують 4-8 доларів прибутку. Тому неви падково найбільші фірм США та Японії використовують гуртки якості з метою підвищення ефективності виробництва.

 Регульований розвиток  національно-зарубіжних спільних підприємств створює нові джерела ефективного зовнішнього фінансування, забезпечує доступ до сучасних технологій і передового управлінського досвіду, насичує споживчий ринок якісними товарами та послугами, розширює експортні можливості. Спільне підприємництво сприяє створенню прогресивної структури виробництва, реалізації потенціалу ринкових відносин, розвитку здорових конкурентних відносин товаровиробників, а також запобігає монополізації економіки. Спільні підприємства в Україні існують в багатьох галузях економіки. В основному це торгівля, об робна та паливно-енергетична промисловість.

 Найбільш відомі, підприє  мство “Укртатнафта”, “РУНО”, “Audi Hungaria Motor Kft”, “Kraft Foods Ukraine”, “Рено-ЛАЗ”, “АвтоЗАЗ-DАЕWОО”. У створення  спільних підприємств в Україні інвестовано приблизно зі 40 країн світу, переважно з країн СНД, Німеччини, Швейцарії, Австрії, Польщі, Угорщини, Болгарії, Індії, Італії, СІІІА, Канади, Китаю.

 На початок 2010 р., порівняно з 1997 р., кількість спільних  підприємств з 9901 зменшилася до 4954, тобто в 2 рази [3, с. 381].

 За І півріччя 2011 р. в економіку України іноземними  інвесторами вкладено 2788,2 млн. дол.  США прямих інвестицій. З країн  ЄС надійшло 82,0% загального обсягу, з країн СНД – 3,0%, з інших  країн світу – 15,0%. В той же час нерезидентами вилучено капіталу на 447,0 млн. дол. США.