Аналіз діяльності підприємства та оцінка ефективності

Управлінський бухгалтерський облік, який порівнює фактичні результати із запланованими величинами, називається звітом про виконання кошторису. Такий звіт включає в себе: найменування витрат, що контролюються, витрати за кошторисом, фактичні витрати та відхилення від кошторису. Форму звіту про виконання кошторису наведено в табл. 2.4. До звіту можуть додаватись пояснювальні записки щодо причин відхилень від кошторису.

Таблиця 2.4

Місячний звіт цеху виробництва

 

Витрати, що контролюються	За кошторисом	Фактично	Відхилення
Матеріальні витрати	1000	1010	+10
Витрати на оплату праці	700	880	+180
Відрахування на соціальні  заходи	332,5	418	+85,5
Амортизація необоротних  активів	200	200	0
Інші витрати	600	480	-120
Всього	2832,5	2988	+155,5

 

Для кожного рівня  управління подаються звіти з  різною деталізацією витрат. Чим вищий  рівень управління, тим менша така деталізація. Причому, для вищих рівнів управління важливим є наголошення на тих статтях витрат, які мають найбільші і суттєві відхилення від плану (кошторису), що дає змогу вищому керівництву здійснювати управління і контроль за виключеннями, тобто спрямовувати зусилля на вирішення найважливіших питань, швидше аналізувати інформацію.

Кошториси та звіти про виконання кошторисів — це перший, найнижчий, рівень внутрішньої звітності про витрати і результати, який забезпечує задоволення інформаційних потреб для оцінювання і контролю діяльності підрозділів.

Обчислення  прибутку за підрозділами підприємства

Керівники центрів прибутку несуть відповідальність як щодо надходжень, так і щодо витрат. Тому звіти  про виконання кошторису таких центрів відповідальності мають містити дані про витрати і доходи підрозділів до формування показників прибутку від реалізації чи операційного прибутку. Прибуток центру розраховують шляхом вирахування з доходів собівартості за внутрішніми (трансфертними) цінами. Це дає можливість об'єктивно оцінити роботу центрів прибутку, поза результатами роботи центрів витрат. На рівні ж підприємства застосовують фактичні показники собівартості.

Звітність такого центру може бути розширена також до визначення операційного прибутку, який є величиною прибутку, зменшеного на величину операційних витрат центру (витрати з реалізації). У загальному плані прибуток центру (П) розраховують за формулою:

П = В- ВЦ,

де В — виручка;

ВЦ — витрати центру.

Операційний прибуток (ОП) розраховують за формулою:

ОП = В-ЗУ -ВО,

де ВО — витрати з реалізації (операційні витрати).

Крім того, на центр прибутку може бути зарахована частина операційних витрат підприємства в цілому. Таке зарахування може мати свої переваги в тому, що керівники підрозділів будуть проявляти більше зацікавленості до того, на що підприємство витрачає кошти (рекламні витрати, витрати на утримання апарату управління, обчислювального центру, платежі за землю, податки та обов'язкові платежі, що зараховують на собівартість продукції, витрати на страхування тощо).

Включати до кошторисів центрів прибутку потрібно лише прямі  операційні витрати, які точно можуть бути зараховані до певного підрозділу. Витрати, які мають непрямий характер, вносити до кошторисів немає сенсу. Такий спосіб зарахування частини загальних операційних витрат підприємства дає змогу визначити частку кожного підрозділу у формуванні прибутку підприємства в цілому та оцінити результати їхньої діяльності.

Таблиця 2.5.

Звіт про прибуток

 

№ з/п	Показники звіту про  прибуток	Центр А	Центр Б	Центр…	Всього
1	Чиста виручка від  реалізації
2	Собівартість реалізованої продукції
3	Прибуток від реалізації (1—2)
4	Прямі операційні витрати
5	Залишковий дохід (3—4)
6	Непрямі операційні витрати
7	Операційний прибуток підрозділу (5—6)
8	Витрати на виплату відсотків  за кредитами
9	Прибуток до оподаткування
10	Податок на прибуток
11	Чистий прибуток

 

Позареалізаційні доходи та витрати до кошторисів центрів  прибутку зараховувати не слід, тому що ці доходи і витрати не залежать від діяльності такого центру.

Звіт центру прибутку може базуватись також на виведенні показника маржинального доходу, який є різницею між нетто-виручкою від реалізації та змінними витратами.

У такому випадку готують  звіт про прибуток за формою, наведеною  в табл. 2.6.

Таблиця 2.6.

Звіт про прибуток

 

№ з/п	Показники звіту про прибуток	Центр А	Центр Б	Центр…	Всього
1	Чиста виручка від  реалізації
2	Змінні витрати
3	Маржинальний дохід (1—2)
4	Прямі постійні витрати
5	Залишковий дохід до вирахування непрямих витрат (3—4)
6	Непрямі витрати
7	Операційний прибуток підрозділу (5—6)

Звіти про прибуток становлять другий рівень внутрішньої бухгалтерської звітності.

Показники оцінювання діяльності центрів відповідальності

Центри інвестицій —  це центральний апарат управління підприємством. Його можна розглядати як центр витрат і як центр прибутку. Тому для центрів інвестицій складаються як кошториси витрат, так і кошториси прибутку. Одне із завдань цих центрів — це оцінювання ефективності роботи підрозділів підприємства. Для оцінювання на різних підприємствах застосовують різні методи і показники:

• порівняння абсолютного обсягу прибутку;
• абсолютний обсяг прибутку і рентабельність реалізації;
• абсолютні обсяги продажу і прибутку;
• рентабельність активів та рентабельність реалізації;
• рентабельність реалізації;
• рентабельність активів;
• абсолютна величина руху грошових коштів.

Значна частина підприємств  для оцінювання ефективності роботи застосовує показник рентабельності активів (РА), який розраховують за формулою

РА = Прибуток : Активи .

Причому, за базу активів можуть братись активи за залишковою або за первісною вартістю. Крім того, за базу оцінки можуть бути взяті або всі активи, або лише працюючі, власні активи чи акціонерний капітал. До того ж, є різні методи оцінювання активів (за первісною вартістю, за загальною приведеною вартістю, за відновною вартістю). Вибір бази для оцінювання інвестицій залежить від завдань такого оцінювання. Ця формула придатна для оцінювання діяльності як окремого підрозділу, так і всього підприємства.

У більшості випадків для оцінювання діяльності центрів відповідальності доцільно вираховувати рентабельність інвестованого капіталу (Рік), яка розраховується за формулою

РА = Прибуток : Інвестований капітал.

Безумовно, оцінювання діяльності можна поєднувати і з обсягом прибутку (операційного чи після вирахування податків тощо), маржинального доходу, але вони окремо не відображають витрат інвестицій і при різних витратах (інвестиціях) така оцінка не може бути прийнятною. Водночас і сам показник рентабельності інвестованого капіталу не може бути прийнятним для повної оцінки діяльності і його необхідно використовувати у поєднанні з іншими методами оцінювання.

Важливим питанням є  також вибір показників оцінювання діяльності менеджерів. Для цієї мети також використовують, як правило, ряд показників. Серед них можна виділити такі:

• обсяг прибутку на інвестований капітал;
• виконання планів;
• досягнення запланованого прибутку до чи після оподаткування;
• досягнення запланованого рівня грошового потоку.

Відображення витрат і результатів  підрозділів в обліку

Облік   витрат   і   результатів,   що   безпосередньо залежать від наданих керівникам відповідного рангу повноважень   -   це   одна   із    найскладніших    в методологічному відношенні проблем управлінського обліку.

Для деяких сфер діяльності, наприклад, за центрами відповідальності, що пов'язані із постачанням і збутом, вона вирішується дуже легко, оскільки можна використати дані бухгалтерського обліку про обсяги закупок і продажу та пов'язані з ними витрати. За іншими сферами діяльності, наприклад, конструюванням, технологічним супроводженням виробництва продукції, освоєнням нових виробів, робіт, послуг, їх рекламою тощо, необхідно організувати облік витрат і отриманих результатів за функціональними ознаками.

Непрямі витрати можна розподілити між місцями і центрами відповідальності за витратами на підставі кількісних і вартісних баз. Управлінський облік розрізняє значно більшу кількість показників, пропорційно до яких розподіляють непрямі витрати: чисельність персоналу, обсяг випуску продукції, кількість здійснених угод, фактичний час роботи обладнання, номінальна потужність електроустановок, що використовується, площа чи об'єм приміщень, що опалюються тощо.

Витрати розподіляють шляхом обчислення собівартості одиниці продукції чи послуг певного підрозділу та множення цих величин на обсяг споживання в інших місцях витрат; шляхом вирахування процентної ставки розподілу; виходячи із питомої ваги спожитої продукції (послуг) кожного місця в загальному обсязі їх виробництва. Між внутрішньозаводськими підрозділами витрати розподіляють і списують на кінцеві місця виникнення витрат, що випускають продукцію, виконують роботи і послуги, в основному пропорційно обсягу споживання відповідної діяльності місць виникнення витрат.

Особливу проблему представляє вирахування і списання собівартості взаємонаданих послуг і продукції місць та центрів витрат. Їх оцінюють або  всі за раніше заданою (плановою чи нормативною) собівартістю, або одні із найбільш    масових    послуг    (електротеплопостачання),    водопостачання) оцінюють за твердими цінами (планової собівартості, державному тарифу), а інші - за фактичною собівартістю.

З точки зору контролю за величиною і економічністю  витрат місць і центрів в середині підприємства розрізняють метод бюджетування витрат і метод зіставлення витрат і продуктивності. В першому випадку для кожного місця витрат чи центру відповідальності складають бюджет (кошторис) витрат і за даними обліку їх фактичної величини контролюють його виконання. Відхилення між кошторисом і фактичною величиною характеризують зміни рівня витрат відповідного місця і центра в порівнянні з нормативами, на підставі яких проводився кошторисний розрахунок.

При використанні метода зіставлення витрат і продуктивності (обсягів виробництва продукції, напівфабрикатів, робіт, послуг) в розрізі кожного підрозділу підприємства виявляють відхилення, що викликані зміною величини продуктивності чи ступеня завантаження виробничих потужностей і рівня витрат місця чи центру. Методика розрахунку і аналізу відхилень залежить від варіанту нормативного обліку фактичних витрат, що застосовується, тобто від того, ведеться він до повної чи скороченої собівартості.

Перший метод  підходить для місць і центрів  витрат, що не мають чітко визначеного вимірника обсягу діяльності (відділи заводоуправління, рекламна діяльність, медпункт, їдальня та інші соціальні служби).

Другий метод  використовується, головним чином, у  виробничих підрозділах, діяльність яких може бути виміряна в натуральних чи умовних одиницях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до розділу.

Проаналізувавши фінансово-господарську діяльність та ефективність використання оборотних коштів ДП ПАТ «Київхліб» Булочно-кондитерський комбінат ми зробили наступні висновки. Комбінат є доволі старим (створений 1976 році), основні засоби фізично та морально зносились. Знос основних засобів на сьогоднішній день складає 58%. За аналізований період (2007-2011 рр.) комбінат отримував прибуток тільки у 2007 році. Чистий прибуток у 2007 році склав 2 114,2 тис. грн. А починаючи з 2008 року підприємство отримувало тільки збитки, що пов’язано з економічною кризою та зменшення питомої ваги хліба у раціоні середньо статичного українця.