Аналіз діяльності підприємства та оцінка ефективності

Чисельність робітників складає 734 особи (з них 699 промислово-виробничий персонал), за останні п’ять років зменшилась на 58 особи. За 2007–2011 рр. коефіцієнт плинності кадрів збільшився з 7,83 до 8,22, працівники жаліються на важкі умови праці та низьку заробітку плату. При чому середня тривалість робочого дня складає 7,99 год., а середньомісячна заробітна плата промислово виробничого персоналу у 2011 році дорівнює 3 633,7 грн. У 2007 році працівники отримували оклад у розмірі 2 053,81 грн, але якщо порівняти співвідношення окладу до мінімальної заробітної плати в Україні, то у 2007 році це співвідношення складало 4,89, у 2008 – 5,56, а потім починає спадати. У 2011 році цей показник має найменше значення – 3,86. Отже, номінально з/п підвищилась, а реально – знизилась.

На перший погляд, дохід  від реалізації продукції за 2007–2011 рр. зріз на 131 074,1 тис. грн., це приводить до хибного враження. Адже через інфляцію та економічну кризу ціни на сировину та матеріали значно зросли, тому і ціна на готову продукцію теж зросла. Виходить, що реальні обсяги реалізації продукції зменшуються, а виручка зростає, але за рахунок значного підвищення ціни на продукцію комбінату.

 

 

 

Розділ 3. Шляхи удосконалення ефективності виробництва.

3.1.Основні напрями вдосконалення ефективності виробництва.

 

Конкурентне ринкове  середовище вимагає від підприємства постійного вдосконалення. Для того щоб бути конкурентоспроможним, підприємство повинно мати конкурентні переваги. Основними шляхами їх отримання є такі:

- стати кращим самому  через вживання заходів щодо  удосконалення власної діяльності  та підвищення її ефективності;

- безпосередньо послабити конкурентів;

- змінити ринкове середовище.

Оскільки реалізація останніх двох напрямків потребує значних  зусиль, основним засобом отримання  конкурентних переваг залишається  підвищення ефективності власної діяльності.

 

         Підприємство працює в певному економічному середовищі, яке впливає на його діяльність. Досконалість податкової та амортизаційної систем, кредитна і фінансова політика держави, стабільність і прогресивність норм чинного законодавства, рівень регулювання цін у національній економіці, система ліцензування - ці та інші, незалежні від підприємства, чинники безперечно впливають на ефективність його діяльності . Це зумовлює виділення серед чинників підвищення ефективності діяльності групи неконтрольованих підприємством чинників. Удосконалення механізму економічного впливу на підприємства - основна функція держави на шляху підвищення ефективності роботи суб'єктів національної економіки.Використання ресурсних чинників дасть змогу підприємству розробити програму заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності за рахунок власних можливостей, у таких напрямах.

Напрямки підвищення ефективності використання основних засобів.

 

 

 

Рисунок. 3.1

Класифікація чинників підвищення ефективності діяльності підприємства

Інтенсивні напрямки підвищення ефективності використання основних засобів:

- удосконалення структури  основних засобів підприємства;

- технічне переозброєння  підприємства;

- механізація й автоматизація  виробництва;

- оптимізація структури  виробничого обладнання (ліквідація проблемних місць)

- Удосконалення технологічних  процесів;

- ліквідації проблемних  етапів у виробничому процесі;

- скорочення тривалості  виробничого циклу;

- комплексне використання  і покращання якості сировини;

- застосування прогресивних  форм організації виробництва і праці;

- забезпечення максимального  завантаження виробничої потужності  підприємства;

- підвищення професійно-кваліфікаційного рівня персоналу, який обслуговує об'єкти основних засобів, та ін.

 

Екстенсивні напрямки підвищення ефективності використання основних засобів:

- скорочення простоїв  устаткування внаслідок підвищення  якості ремонтного обслуговування, своєчасного забезпечення основного  виробництва висококваліфікованим  персоналом, сировиною, матеріалами,  паливом, напівфабрикатами;

- підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування;

- зменшення кількості  непрацюючого устаткування та  ін.

 

Напрямки прискорення  обертання оборотних коштів.

На етапі формування виробничих запасів:

- створення оптимальних  обсягів виробничих запасів;

- застосування при формуванні виробничих запасів принципу оптимального співвідношення ціни та якості

- використання раціональних  схем постачання матеріальних  ресурсів.

 

У сфері виробництва:

- скорочення тривалості  виробничого процесу;

- упровадження прогресивних ресурсозберігаючих технологій;

- зниження матеріало-  і енергомісткості продукції;

- економне використання  матеріальних ресурсів; комплексна  переробка сировини та використання  відходів; організація використання  вторинних ресурсів;

- модернізація виробничої інфраструктури підприємства;

- формування системи  мотивації за раціональне використання  матеріальних ресурсів.

У сфері обігу:

- удосконалення маркетингової  діяльності підприємства;

- прискорення процесу  реалізації готової продукції;

- стимулювання збуту  продукції;

- удосконалення системи  розрахунків за відвантажену  продукцію;

- ефективне управління  дебіторською заборгованістю;

- пошук оптимальних  схем взаємодії з банківськими  установами з приводу залучення  коштів і здійснення розрахунків.

 

Напрямки підвищення ефективності роботи персоналу:

- формування оптимального  складу персоналу;

- механізація й автоматизація виробництва

- заміна діючих технічних  засобів на прогресивніші;

- модернізація устаткування;

- впровадження прогресивних  технологічних процесів;

- удосконалення управління та організації виробництва і праці;

- поглиблення спеціалізації  виробництва;

- збільшення реального  фонду робочого часу;

- створення раціональних  структур управління;

- створення відповідного  морально-психологічного клімату  в колективі;

- моральне заохочення  працівників;

- поліпшення системи  підготовки і перепідготовки  персоналу;

- удосконалення систем оплати праці

- застосування системи  участі робітників у прибутках.

 

 Кожен із зазначених  напрямків на ефективність діяльності підприємства впливає різною мірою. На кожному етапі діяльності підприємства менеджери мають звертатися до найбільш актуальних і суттєвих за результативністю з них. Проте стратегічний план розвитку підприємства повинен передбачати застосування всіх можливих напрямків підвищення ефективності.

3.2.Забезпечення ефективного механізму економічної ефективності

З.2.1.Зарубіжний досвід управління ефективністю діяльності підприємства

 

Дальше вдосконалення  системи управління персоналом на вітчизняних  підприємствах (в організаціях) має спиратися на накопичений зарубіжний досвід. Йдеться передовсім про узагальнення й запозичення керівниками підприємств та організацій зарубіжного прогресивного досвіду стосовно державного фінансування і стимулювання внутрішньо фірмової підготовки кадрів, використання сучасних систем оцінювання персоналу, формування й застосування системи матеріального заохочення різних категорій працівників до високоефективної трудової діяльності, а також залучення значної частини персоналу до управління виробництвом (справами фірми).

 

          У країнах з розвинутою ринковою економікою держава, беручи на себе основний фінансовий тягар підготовки та перепідготовки кадрів, створює єдиний механізм забезпечення зайнятості через взаємодію держави та підприємств. Цей механізм включає стимулювання з боку держави освітянської активності самих підприємств, кооперацію останніх з навчальними закладами, а також акумулювання та перерозподіл коштів підприємств з метою підготовки й перепідготовки робочої сили. Взаємодія держави і підприємств передбачає використання різного інструментарію: фінансування, податкової політики, регулювання соціального страхування та забезпечення, створення інформаційної та правової інфраструктури.

 

          Поняття ефективності - принципово управлінське, що співвідносить результат (ефект) діяльності з наміченими цілями. Тому іноді розрізняють ефективність як абсолютну властивість (що характеризує результативність управління) і ефективність як властивість відносну, що характеризує управління як відношення результату до цілей. Здається, що в цьому разі фактично проводиться розрізнення між ефектом і власне ефективністю. Проте поняття ефективності виражає не тільки відношення результату діяльності до її цілей. Ефективність характеризує результат (ефект) і з погляду оптимальності використання ресурсів - матеріальних, фінансових, трудових тощо. Іншими словами, ефективність - це показник засобу діяльності: якщо таким засобом ціль досягається швидше і легше, то він ефективний.

 

          Звичайно розрізняють ефективність як доцільність (результативність) і як економічність або говорять про функціональну й економічну ефективність. І в тому, і в іншому разі мова йде відповідно про ефективність як відношення результату до цілей, по-перше, і як відношення затрат до результату, по-друге. Таке розрізнення слід вважати істотним, оскільки дотепер визначення ефективності насамперед зводять до розрахунку співвідношення затрат до результатів, трактуючи її винятково як оптимальність цих затрат.Наукові доробки зарубіжних авторів з проблем ефективності дали можливість виділити три методики оцінки показників ефективності. Найпоширенішою є методика "зіставлення з базою", тобто з показниками, що характеризують стан справ до нововведення або управлінського впливу.Проте ця методика (пов'язана з методикою планування "від досягнутого рівня") має істотні хиби. Ефективність при цьому сильно залежить від "бази". Створюється навіть парадоксальна ситуація: чим гірша "база", тим вища ефективність; змінюється база - змінюється й ефективність(навіть якщо затрати ресурсів будуть тими самими).Часто застосовується й інша методика - порівнянна діяльність даного підприємства (управління ним), діяльності в галузі, регіоні тощо з результатами роботи інших аналогічних організацій.Але найперспективнішою вважається третя методика - зіставлення не з реальною, а з нормативною базою, із нормативом, що науково обґрунтований з урахуванням впливу зовнішнього середовища.

 

          Доцільно також згадати методику аналізу "мультиплікативної" ефективності, творчо обґрунтовану болгарським спеціалістом Н. Степановим. Ця методика заснована на ідеї, суть якої полягає в тому, що ефективність має не разовий, а наростаючий (мультиплікативний) характер: одне нововведення викликає через складність суспільних відносин і зв'язків резонанс в інших сферах.Зарубіжна практика свідчить, що ефективність функціонування підприємства базується саме на основі ефективності управління ним.

 

         Ефективність управління розраховується за формулою: результативність управління-ефективність управління = затрати управління.

 

          Результативність управління передбачає не тільки підсумки управлінської діяльності, а у всіє ї діяльності підприємства взагалі: виробничої, комерційної, господарської тощо. Тому що будь-яка діяльність підприємства передбачає процес управління нею. Результативність управління - це цільова направленість на створення необхідних , корисних засобів, які мають змогу задовольнити визначені потреби, досягнення кінцевих результатів, що адекватні цілям функціонування підприємства.Щодо початкової професійної підготовки молоді, то державні органи передовсім стимулюють активність підприємства за допомогою прямого фінансування внутріфірмових систем навчання.Об'єктом прямого фінансування державними органами Німеччини, Франції, Італії, Швеції стала так звана альтернативна форма підготовки кадрів, що охоплює молодь до 25 років. Ідеться про поєднання процесу теоретичної підготовки в навчальному закладі з трудовою діяльністю за умов часткової зайнятості. Відтак забезпечується відповідність зайнятості учня здобутій наданий момент кваліфікації. Необхідною умовою такої форми навчання є наявність спеціальної програми, що забезпечує координацію підготовки у двох різних системах. Активний контроль підприємств за навчальним процесом зумовлює постійне коригування програм теоретичного навчання.

 

             Методи прямого фінансування доповнюються непрямим стимулюванням внутріфірмової підготовки з боку держави через диференціювання податкової політики. Цей інструмент особливо активно використовується у США, де кошти, що спрямовуються на підготовку молодих працівників, повністю звільняються від оподаткування (за умови акредитування місцевими органами влади, тобто гарантування відповідності підготовки встановленим стандартам). У західноєвропейських країнах одним з джерел коштів державних органів на професійну підготовку є грошові відрахування самих підприємств. Необхідність постійної перепідготовки персоналу висунули практично в усіх країнах з ринковою економікою вимогу створення системи спеціальних підрозділів фірм. Це навчальні центри та курси, відділи кадрової політики тощо. Досить ефективним методом оцінки керівників і спеціалістів є оцінка за досягненням поставлених цілей. Оцінка за цілями включає, як правило, такі етапи: