Аналіз діяльності підприємства та оцінка ефективності

 

1) визначення кількох ключових функцій працівників;

2) конкретизація кожної  функції встановленням певних  економічних

показників (обсяг робіт, якість, витрати, прибуток тощо);

3) визначення конкретних  показників для оцінки результатів  діяльності;

4) порівняння досягнутих  результатів із заздалегідь встановленими

«стандартами виконання» і визначення оцінного бала;

5) розрахунок середньої  оцінки, що відображає рівень  досягнення поставлених цілей.  Такий метод оцінки діяльності  працівників застосовує, наприклад,  американський банк «Чейз Манхеттен».

 

         Чи не найбільшої уваги заслуговує зарубіжний досвід формування та застосування багато аспектної системи матеріального заохочення персоналу, її ключовими елементами є: використання тарифної системи; застосування прогресивних форм оплати праці; поширення оригінальних систем преміювання і стимулювання нововведень; вища оплата розумової праці; істотна індивідуалізація заробітної плати. [28;с.145]

      Повсюдно використовується тарифна система в різноманітних її модифікаціях як інструмент диференціації оплати праці залежно від складності, умов і важливості роботи. У країнах з розвинутою ринковою економікою переважно застосовуються єдині тарифні сітки для робітників, спеціалістів і службовців. Кожна галузь економіки, як правило, формує власні тарифні сітки, які, у свою чергу, модифікуються на рівні фірм.

 

        У зарубіжних підприємствах (організаціях) здебільшого запроваджено почасову оплату праці робітників. Це зумовлено тим, що нині пріоритетного значення набуває не кількість, а якість товарів. У багатьох зарубіжних країнах поширено цілком оригінальні системи преміювання. Зокрема, в американських фірмах уже тривалий час застосовуються дві системи, названі за прізвищами їхніх авторів, — системи Скенлона й Ракера. Перша з них базується на розподілі (у пропорції 1:3) економії витрат на заробітну плату між компанією і робітниками, а друга - на формуванні преміального фонду залежно від збільшення умовно-чистої продукції в розрахунку на один долар заробітної плати. Подекуди широко застосовується система «відкладених премій». Наприклад, на фірмі «Фіат» за створення нової продукції нараховується премія, виплата якої відкладається на фіксований термін (1-2 роки), а на французьких підприємствах за досягнення певного рівня якості та ефективності праці щорічно нараховується премія, яка виплачується лише через п'ять років.

 

       Характерною особливістю сучасних систем стимулювання на Заході є величезне поширення системи заохочення за впровадження різноманітних нововведень. Так, більшість західноєвропейських фірм формують преміальні фонди за створення, освоєння й випуск нової продукції, але їхній розмір у залежнюється від приросту обсягу продажу нової продукції, її частки в загальному обсязі виробництва.У зарубіжних країнах, як правило, розумова праця оплачується вище, ніж фізична.У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається стала тенденція до індивідуалізації заробітної плати на підставі оцінки конкретних заслуг працівника. Механізм індивідуалізації заробітної плати включає як диференціацію умов наймання, так і регулярну оцінку заслуг персоналу безпосередньо в процесі трудової діяльності.

 

       Зарубіжний досвід підтверджує виняткову корисність залучення працівників до управління виробництвом (діяльністю). В американських фірмах, наприклад, застосовуються чотири форми залучення персоналу до управління:

 

1) участь працівників  в управлінні працею та якістю  продукції на рівні

виробничого цеху чи іншого такого ж підрозділу;

2) створення робітничих  рад або спільних комітетів  робітників і

менеджерів;

3) запровадження системи  участі персоналу в одержаному  прибутку;

4) участь представників  найманої праці в роботі рад  директорів корпорацій.[30;с.57]

 

         Характерною особливістю сучасного виробництва за кордоном треба вважати перехід до різноманітних колективних (групових) форм організації праці, включаючи спільне виконання окремих завдань (контроль якості, обслуговування виробництва, навчання). З-поміж різних форм групової роботи, спрямованої на підвищення ефективності виробництва та вдосконалення трудових відносин. Варто назвати так звані гуртки якості, які, по суті, є неформальною організацією управління виробництвом, що співіснує паралельно з традиційною ієрархічною системою. За оцінкою західних спеціалістів, на кожний долар витрат на розвиток гуртків якості підприємства одержують 4-8 доларів прибутку. Тому невипадково 90% найбільших фірм США використовують гуртки якості з метою підвищення ефективності виробництва, а в Японії функціонує понад один мільйон гуртків якості, які об'єднують майже 11 мільйонів працівників[28;с.112].

 

 

 

 

 

 

 

3.2.2. Напрямки  підвищення ефективності функціонування  підприємства

 

         Економічна стратегія виробляє правила і прийоми , які забезпечують економічно ефективне досягнення стратегічних цілей , а також правила і прийоми досягнення тих з них , які базуються на зацікавленості всіх учасників процесу розробки і реалізації стратегічних програм у ефективному досягненні цих цілей.

Вибір цілей передбачає спрямованість на її досягнення певної певної сукупності ресурсів , які є в розпорядженні підприємства.Розглянута система підходів до визначення ефективності вже сама по собі значною мірою розкриває основні напрямки пошуку резервів підвищення ефективності діяльності підприємства.

 

      Узагалі проблема визначення ефективності підприємства та пошуку шляхів її підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке підприємство - це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати просту й легко зрозумілу схему аналізу, яка давала б змогу отримувати бажаний результат в усіх випадках, було б не зовсім правильно. Схема, що пропонується, окреслює загальні напрямки аналізу об'єкта. Перший з них - ресурсний - відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

 

-зменшення обсягів незавершеного виробництва;

-удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

-прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);

-зменшення обсягів дебіторської заборгованості. [15;с.88]

 

           Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів:

 

-проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів;

-забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів;

-організувати використання вторинних ресурсів;

-створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість;

-акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

          

         Що стосується аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:

 

-внутрішньозмінні втрати робочого часу;

-втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів;

-рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки;

-аналіз системи стимулювання працюючих;

-визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

 

          У межах другого, тобто організаційного, напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих- процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління [8;с.255].Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

 І, нарешті, останнім (але не за важливістю) напрямком пошуку можливостей підвищення ефективності є технологічний.

 

          Вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них -це удосконалення технічної бази, а другий ~ організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

 

           Таким чином підприємство, не залежно від форми власності , повинно враховувати фінансові результати , що відображають динаміку доходів і витрат протягом певного періоду . Але сама фінансова інформація або економічний результат, виражений у грошовій формі, без аналізу виробничої стратегії , ефективності виробничих ресурсів і розвитку ринків збуту не дають повної оцінки поточного стану та перспектив розвитку підприємства.Оцінка діяльності підприємства здійснюється на основі комплексного аналізу кінцевих результатів його ефективності.У процесі аналізу, планування і контролю ефективності використовується широка система методів , за допомогою яких досягаються необхідні результати. Ефективний механізм управління дозволяє в повному обсязі реалізувати цілі і завдання , які стоять перед ними, сприяє результативному здійсненню функцій цього управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3.Економічно-обгрунтоване  вдосконалення ефективності виробництва

 

           Критерієм ефективності розміщення і територіальної організації промисловості завжди вважалися затрати. Конкретною формою вираження цього критерію на практиці, як правило, є мінімум сумарних затрат при досягненні заданих обсягів виробництва по країні. До показників ефективності належать: питомі капіталовкладення, трудо-, фондо- і матеріаломісткість, терміни окупності витрат, собівартість продукції, продуктивність праці. На ефективність впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, рівень комплексності, рівень урбанізації, географічне положення та низка інших факторів.

 

         Визначається двома складовими: ефектом виробничої діяльності підприємств і затратами на його досягнення. При цьому головною умовою є: максимум ефекту за мінімуму затрат. Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність. Загальна ефективність народного господарства визначається методом зіставлення одержаного приросту новоствореної вартості (національного доходу) із зазначеними капіталовкладеннями. Порівняльна ефективність розраховується при виборі пай вигід пішого варіанта розміщення об'єкта серед усіх інших об'єктів.

 

         Рівень економічної ефективності діяльності підприємства залежить від багатьох чинників і умов. Ці чинники в реальності діють не ізольовано, в чистому вигляді, а здебільшого перетинаються і взаємозумовлюють один одного. Частина з них залежить від діяльності підприємства загалом, інші пов'язані з технологією й організацією виробництва, а ще деякі зумовлені рівнем використання виробничих ресурсів і впровадженням науково-технічного прогресу. Всі чинники зростання ефективності можна класифікувати за трьома ознаками:

- видами витрат виробництва  та ресурсів (джерелами підвищення);

- напрямами розвитку  й удосконалення виробництва;

- місцем реалізації  чинників у системі управління діяльністю.

 

       Класифікація чинників за ресурсами та затратами уможливлює чітке уявлення про джерела підвищення ефективності. Тут є відповідь на запитання, за рахунок яких ресурсів або затрат можна досягти економії суспільної праці.Відповідно до тієї класифікації, основними чинниками зростання економічної ефективності першої ознаки є: зростання продуктивності праці й зниження оплатомісткості продукції; зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва; раціональне використання природних ресурсів.

 

              До основних напрямів розвитку й удосконалення діяльності підприємств (друга ознака) відносять: запровадження прогресивних технологій виробництва; раціональну спеціалізацію і концентрацію виробництва; вдосконалення організації й оплати праці; запровадження досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду; вдосконалення структури виробництва і системи управління; підвищення якості й конкурентоспроможності продукції; всебічний розвиток і вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності підприємства.Найважливіша ознака третя - за місцем реалізації чинників у системі управління діяльністю підприємства. Чинники, котрі вона об'єднує, поділяють на зовнішні й внутрішні.

          До зовнішніх належать: державна економічна і соціальна політика; ціноутворення на сільськогосподарську продукцію; якість і вартість матеріальних ресурсів промислового походження; структурні зміни в економіці країни; розвиток інфраструктури.

          До внутрішніх чинників відносять: технологію, техніку й обладнання, матеріали та енергоносії, продукцію, кваліфікацію працівників, організацію праці й стиль управління.Найважливішим показником економічної ефективності діяльності підприємства є отримана маса прибутку. Його формують сума грошових надходжень, одержана підприємством від продажу сільськогосподарської продукції, та затрати, пов'язані з його виробництвом і реалізацією.Виручка від реалізації залежить від обсягів товарної продукції та ціни на неї, ціна ж значною мірою - від попиту і пропозиції на кожний окремий вид продукції, що виробляє підприємство, її якості, каналів реалізації, строків реалізації та ін.

 

           Особливим чинником, який впливає на збільшення виручки від реалізації, підвищення якості продукції. На якісну продукцію, що постачається на ринок, існує кращий попит, і вона реалізується за вищою ціною. Нестандартна, неякісна продукція має менший попит, залежується, псується, і це змушує товаровиробника реалізувати її за нижчою ціною, що знижує прибуток, а в деяких випадках робить виробництво такого виду продукції збитковим. Насамперед це стосується виробництва видів продукції, котрі швидко псуються, - молока й овочів.Чинники, що формують і мають великий вплив на обсяг прибутку, постійно перебувають у тісному взаємозв'язку, обумовлюють один одного (рис. 18.2). Через це зміна одного з них спричиняє відповідну зміну інших. Наприклад, збільшення обсягу реалізованого зерна, за наявності попиту, приводить до зростання грошових надходжень і прибутку. Водночас збільшити обсяги реалізації зерна підприємство може лише за умови зростання його виробництва за рахунок підвищення врожайності або розширення посівних площ.