Особливості відповідальності військовослужбовців за адміністративні правопорушення в Україні

Адміністративна відповідальність характеризується особливим порядком її застосування, якому притаманні простота, оперативність та економічність на відміну від кримінального та цивільного процесуального порядку.

В адміністративній науці прийнято виділяти три підстави адміністративної відповідальності: нормативну, фактичну і процесуальну.

Нормативна підстава — це система норм, що закріпляють склади ' адміністративних проступків; систему адміністративних стягнень; коло суб'єктів, наділених правом застосовувати адміністративні стягнення та процедуру притягнення до адміністративної відповідальності. Основним нормативним актом щодо адміністративної відповідальності є КпАП України.

Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративний проступок.

Процесуальною підставою адміністративної відповідальності виступає акт компетентного органу про накладення конкретного адміністративного стягнення за конкретний адміністративний проступок.

Слід мати на увазі, що для настання адміністративної відповідальності необхідно, щоб всі три підстави були в наявності і саме в такій послідовності.

На жаль, до цього часу на нормативно-правовому рівні відсутнє визначення поняття адміністративної відповідальності. Що ж стосується

теорії адміністративного права, то в ній наводяться різні дефініції даного поняття. Аналізуючи їх, можем зробити висновок, що адміністративна відповідальність — це негативні наслідки, які повинна зазнати        і особа, яка скоїла адміністративний проступок з метою її перевиховання, попередження скоєння проступків у майбутньому і покарання.

Чинне адміністративне законодавство передбачає не тільки підстави настання адміністративної відповідальності, але й обставини, які її виключають. Згідно зі статтею 17 Кп АП такими обставинами є стан неосудності, необхідна оборона та крайня необхідність.

Слід зазначити, що чинне адміністративне законодавство не закріплює визначення поняття неосудності, а тільки в статті 20 КпАП розкриває його сутність: «Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану».

Однією з обставин, які виключають настання адміністративної відповідальності є необхідна оборона, під якою слід розуміти дію, хоч і передбачену КпАП чи іншими нормативними актами, що встановлюють відповідальність за адміністративні проступки, яка здійснюється при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної'оборони.

Крайня необхідність являє собою дію, яка хоч і передбачена КпАП чи іншими нормативними актами, що встановлюють відповідальність за адміністративні проступки, але скоєна в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за дан-них обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. При цьому слід мати на увазі, що на відміну від необхідної оборони, крайня необхідність спрямована проти третіх осіб, проти тварин, проти стихійних явищ.

При цьому слід мати на увазі, що підстави звільнення від адміністративної відповідальності необхідно відрізняти від підстав припинення провадження у справах про адміністративні проступки, передбачених статтею 247 КпАП.

17.2. Поняття, ознаки та склад  адміністративного проступку

Фактичною підставою адміністративної відповідальності є адміністративний проступок, визначення якого закріплено в статті 9 КоАП України. Згідно з даною статтею адміністративний проступок — це протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яке передбачена адміністративна відповідальність. Звертає на себе увагу те, що діючий Кодекс ототожнює поняття «адміністративне правопорушення» і «адміністративний проступок», що є невірним, оскільки адміністративне правопорушення за своєю сутністю є набагато ширшим, ніж адміністративний проступок, оскільки включає в себе всі протиправні дії, що мають місце у сфері державного управління. Адміністративний проступок включає в себе тільки ті протиправні дії, за які наступає адміністративна відповідальність.

Адміністративний проступок характеризується ознаками і складом. Ознаки адміністративного проступку випливають із його визначення: протиправність, винність, караність. На відміну від злочину, адміністративний проступок не характеризується на законодавчому рівні такою ознакою, як суспільна небезпека. Дану ознаку в теорії адміністративного права часто заміняють ознакою суспільної шкідливості.

Склад адміністративного проступку являє собою сукупність^ встановлених правом ознак, за наявності яких суспільно небезпечне діяння вважається таким проступком. Таких ознак чотири: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона. Об'єктом виступають суспільні відносини, які регулюються нормами різних галузей права і охороняються нормами адміністративного права. Розрізняють загальний, родовий та безпосередній об'єкти. Загальний об'єкт являє собою всі суспільні відносини, які охороняються адміністративним правом: суспільний порядок і суспільна безпека, власність, права та свободи громадян, установлений порядок управління. Родовий об'єкт— це відносно відокремлена група однорідних суспільних відносин: власність, митні правила тощо. Безпосередній об'єкт являє собою конкретне суспільне відношення, на яке здійснюється посягання.

Об'єктивна сторона являє собою систему передбачених нормами адміністративного права ознак, які характеризують зовнішню сторону адміністративного проступку. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони виступають: протиправне діяння (дія чи бездіяльність),

протиправний результат, причинний зв'язок між діянням та наслідками — для проступків з матеріальним складом; протиправне діяння (дія чи бездіяльність) — для проступків з формальним складом. При цьому слід мати на увазі, що переважна більшість адміністративних проступків з формальним складом, тобто об'єктивна сторона характеризується тільки протиправним діянням. Окрім вищенаведеного, об'єктивна сторона включає в себе місце, час, спосіб, знаряддя адміністративного проступку, повторність, неодноразовість тощо.

Одним із елементів складу адміністративного проступку є його суб'єкт, тобто особа, яка його здійснила і до якої може бути застосовано адміністративне стягнення. Слід зазначити, що суб'єктом адміністративного проступку може бути як фізична, так і юридична особа. Фізична особа може бути суб'єктом проступку і суб'єктом адміністративної відповідальності за наявності певних ознак: а) досягнення віку, з якого наступає адміністративна відповідальність; б) вона повинна бути осудною.

Стосовно віку, по досягненні якого наступає адміністративна відповідальність, необхідно відмітити, що відповідно до статті 12 КпАП адміністративна відповідальність наступає з 16 років. При цьому, адміністративна відповідальність осіб від 16 до 18 років відрізняється від адміністративної відповідальності повнолітніх порушників. Зокрема, до перших застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24і КпАП (зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; застереження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюяють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання). Відмінність полягає також і в процедурі накладення таких стягнень, оскільки справи про проступки, вчинені неповнолітніми, розглядаються судами. Водночас слід відмітити, що у випадках скоєння таких проступків, як: незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; дрібне розкрадання державного або колективного майна; порушення правил дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів; дрібне хуліганство; стрільба з вогнепальної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку; керування транспортними засобами у стані сп'яніння та деякі інші порушення, що посягають на установлений порядок управління, неповнолітні несуть відповідальність на загальних підставах.

Другою загальною ознакою суб'єкту адміністративного проступку є те, що він повинен бути осудною особою. Адміністративне законодавство не передбачає визначення поняття осудності. В теорії адміністративного права вважається, що осудність — це норма, заснована на чіткому науковому розумінні законодавцем закономірностей соціально-психологічного розвитку людини, згідно з яким він проходить певні та досить визначені етапи та стадії. Осудність відображає типові риси цього розвитку, щось загальне у осіб різних вікових груп. Вважається, що людина з нормальною психікою під час вчинення адміністративного проступку завжди є осудною. Одночасно, стаття 5 КпАП закріплює, що неосудною є особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності не могла усвідомлювати свої дії (рівень інтелектуального розвитку) або керувати ними (рівень вольового розвитку) внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Неосудною особа визнається у судовому порядку.

Поряд із названими вище загальними ознаками суб'єкту адміністративного проступку, він може характеризуватися й іншими, тобто мова йде про спеціального суб'єкта: посадова особа, водій транспортного засобу, військовослужбовець, іноземець тощо.

Суб'єктивна сторона — це вина, тобто психічне ставлення особи, яка вчинила адміністративний проступок, до свого діяння і до шкідливих наслідків, які наступили внаслідок даного діяння. Вина є необхідною умовою відповідальності. Якщо в діях особи вину не встановлено, а шкідливі наслідки стали результатом випадкових обставин — немає суб'єктивної сторони, немає адміністративного проступку, немає адміністративної відповідальності.

Важливою як в теоретичному, так і практичному плані є форма вини — певне встановлене адміністративним правом співвідношення елементів свідомості та волі особи, яка вчинила адміністративний проступок. Виділяють дві форми вини: умисел та необережність. При цьому адміністративне законодавство, передбачаючи дані форми, розкриваючи їх сутність, не дає визначення понять умислу та необережності. Згідно зі статтею 10 КпАП адміністративний проступок признається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. В теорії адміністративного права, в залежності від інтелектуального та вольового моментів вини, умисел поділяють на прямий та непрямий. Прямий умисел — це така форма вини, коли правопорушник усвідомлював протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачав її шкідливі наслідки і бажав їх настання. Прямий умисел являє собою єдність інтелектуального та вольового моментів.

Умисел вважається непрямим, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своїх діянь, передбачала його шкідливі наслідки та свідомо допускала їх настання. Обидва види умислу — прямий та непрямий більше схожі між собою, ніж розрізняються. Розмежування цих форм можна провести критерієм вольового моменту, вольового ставлення до настання наслідків. В прямому умислі ставлення правопорушника до нього проявляється у формі бажання, а при непрямому — у формі усвідомленого допускання його настання.

Стаття 11 КпАП визначає, що адміністративний проступок вважається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення чи не передбачала їх настання, хоча повинна була й могла їх передбачити.

Необережність є самостійною формою вини, передбаченою адміністративним законодавством. Поряд з умислом необережність розглядається як менш небезпечна форма вини. Виділяють два види необережності: протиправна легковажність та протиправна необачність. Протиправна легковажність являє собою такий вид необережної вини, при якому особа, яка вчинила адміністративний простугіок, передбачала настання шкідливих наслідків діяння, але легковажно, самовпев-нено розраховувала на їх ненастання. Протиправна самовпевненість — це легковажна рішучість здійснити винне діяння, незважаючи на те, що воно явно для винного загрожує небезпечними для держави або інтересів, що охороняються, наслідками при необгрунтованій за обставинами справи надії на запобігання цим наслідкам1.

Протиправна необачність — це вид необережної вини, при якому особа, яка вчинила адміністративний проступок, не передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча повинна була та могла їх передбачати. Сутність цього виду вини полягає в тому, що особа, яка має реальну можливість передбачати шкідливі наслідки своїх діянь, не перетворює можливість запобігти їм в реальну дійсність, не напружує свої інтелектуальні або фізичні потенціали для вчинення

1 Утевский Б. Вина в советском уголовном праве. — М., — С. 149.

999

вольових дій, які були б спрямовані на таке запобігання. Слід мати на увазі, що на відміну від всіх наведених вище видів вини при вчиненні проступку з необачності особа не передбачає шкідливих наслідків в свого діяння. Таке непередбачення наслідків свого діяння говорить про зневажання особою вимог законодавства, своїх посадових обов'язків, інтересів суспільства.

Характерною рисою даної форми вини є як негативне ставлення правопорушника до суспільно шкідливих наслідків, так і відсутність передбачення їх настання.