Система виховання у Збройних Силах України та її значущість в політичній соціалізації військовослужбовців

Процес взаємодії особистості та військового середовища можливо досліджувати як процес військової соціалізації, та дозволяє визначити її як процес засвоєння, відтворення та розвитку особистістю військово-соціального досвіду, норм, традицій і ритуалів, військової культури і здатність до усвідомлення свого місця і ролі у військово-соціальному середовищі.[43]

Аналіз факторів соціалізації військовослужбовців дозволив визначити найбільш впливові. По-перше, військове середовище як сукупність різноманітних умов, що характеризуються вищезгаданими особливостями. Саме через специфіку армійських умов, процесу повсякденного навчання й служби, у подоланні труднощів бойової підготовки затверджуються моральні норми, глибоко усвідомлюється військовий обов’язок, формуються взаємини військовослужбовців. По-друге, сім’я, що характеризується складом родини (відсутність одного з батьків або обох, наявність вітчима або мачухи, наявність братів і сестер, чисельність родини); психологічним кліматом у родині (алкоголізм батьків, інвалідність чи важка хвороба, смерть батьків чи близьких родичів, конфлікти в родині, судимість родичів); рівнем участі батьків у розвитку особистості їхньої дитини (яку увагу приділяли розумовому і фізичному розвитку сина, які норми і цінності набуті у сім’ї). По-третє, військовослужбовець строкової служби з його здатністю до усвідомлення свого місця й ролі у військовому середовищі, певними психологічними та фізіологічними особливостями. Вплив факторів військово-соціального середовища на особистість військовослужбовця опосередковано механізмами соціалізації, які розуміються нами як процес поєднання особистісних та соціальних факторів.[45]

На ґрунті виявлених А. Мудриком соціально-педагогічних механізмів соціалізації особистості з’ясовано особливості їх функціонування у військовому середовищі, зокрема: традиційний механізм соціалізації особистості військовослужбовців характеризується обмеженою стихійністю та колом суворо визначених агентів соціалізації у військовому середовищі; інституціональний механізм соціалізації обумовлюється та характеризується значимістю та специфічними правилами та нормами, визначеними Статутами Збройних Сил України, а саме, обов’язковістю та імперативністю, наявністю певних методів переконання та примусу. На основі теоретичного дослідження особливостей, факторів, соціально-педагогічних механізмів соціалізації військовослужбовців, відповідно до трьох впливових факторів, можна визначити сукупність педагогічних умов: 1) демократизація військового середовища та гуманізація міжособистісних взаємин військовослужбовців; 2) узгоджений педагогічний вплив соціальних інститутів, батьків, командирів, вихователів (та інших референтних осіб);  
3) глибоке вивчення та врахування індивідуально-психологічних особливостей з метою активізації процесу самовиховання військовослужбовців, усвідомлення воїном своєї ролі у військовому середовищі.

Теоретичне обґрунтування сукупності педагогічних умов соціалізації військовослужбовців набуває практичного значення за умов відповідної дослідно-експериментальної перевірки.

Аналіз наукової літератури з проблематики соціалізації особистості щодо складових цього процесу дозволив визначити основні критерії ефективності соціалізації військовослужбовців строкової служби: 1) психо-адаптивний, який пов’язаний зі спроможністю особистості в обмежений термін пристосуватися до умов військового соціуму та стійко переносити його негативний вплив; 2) морально-нормативний, що відображає наявність у військовослужбовців бажаних моральних якостей та їх відповідність нормам військового соціуму; 3) комунікативний, що характеризує активність військовослужбовців строкової служби.[53]

На основі аналізу існуючих рівнів соціалізації (В. Іванов, І. Шоробура) визначено рівні соціалізації військовослужбовців строкової служби: низький, середній та високий, що відповідає трьом визначальним відміткам строкової служби: перша – призив, друга – півроку служби, третя – звільнення зі Збройних Сил України.

Для оцінки впливу сукупності педагогічних умов на військовослужбовців у контрольних та експериментальних підрозділах  застосовується комплекс емпіричних методів у контексті педагогічного експерименту: педагогічне спостереження, аналіз документів, анкетування, експертна оцінка. Використання цих методів має свої особливості, які обумовлені характерними ознаками військового середовища.[50]

За результатами констатувального етапу експерименту можна отримати дані, що дозволять визначити рівні соціалізації військовослужбовців строкової служби за кожним з критеріїв.

З метою врахування особливостей об’єкту соціально-педагогічного впливу було здійснено діагностування довійськової соціалізації армійської молоді. Діагностика соціалізації призовної молоді передбачає певний напрям діяльності, який дозволяє глибше та повніше оцінити процес військової соціалізації, спрогнозувати перспективи індивідуального розвитку військовослужбовця. В основу прогностичної діяльності покладено виявлення індивідуальних особливостей та соціальних якостей молодого воїна, які сформувалися у до призовний період соціалізації юнака, призваного з певного регіону. [46]

Аналіз досліджень свідчить про перевагу низьких якісних характеристик армійської молоді, що негативно впливає на рівень соціалізації військовослужбовців строкової служби та зумовлює необхідність вдосконалення соціально-педагогічної роботи командирів та вихователів щодо реалізації адекватних педагогічних умов.

З метою перевірки ефективності сукупності педагогічних умов соціалізації військовослужбовців строкової служби проводять формувальний етап експерименту. У відповідності з метою та завданнями дослідження розроблено та апробовано напрями соціально-педагогічної діяльності.[43]

Перший напрям – педагогізація військового соціуму. Складові: активна педагогічна взаємодія особового складу військової частини з педагогічними колективами дитячих садків, загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів; взаємодія з державними, громадськими та релігійними організаціями: участь державних і громадських організацій у контролі за діяльністю Збройних Сил, допомога релігійних діячів у задоволенні релігійних потреб військовослужбовців строкової служби. Соціально-педагогічна освіта командирів та вихователів передбачає набуття знань та досвіду соціально-педагогічної роботи військових керівників, досягнення необхідного рівня педагогічної компетентності, вміння практичного застосування отриманих знань у конкретній соціально-педагогічній ситуації.[38]

Другий напрям – соціально-педагогічна робота з референтними особами та організаціями. Складові: робота з сім’ями військовослужбовців – соціально-профілактична робота щодо запобігання сімейних негараздів, конфліктів, розлучень; соціально-педагогічна допомога сім’ям військовослужбовців строкової служби передбачає надання військовослужбовцям та їхнім сім’ям соціально-педагогічних консультацій та послуг (інформаційних, консультативних, посередницьких) в умовах конкретного соціуму (гарнізону, частини тощо) щодо вирішення конкретних складних ситуацій; соціальна реабілітація спрямована на надання допомоги сім’ї військовослужбовця у подоланні труднощів, що виникають у процесі життєдіяльності сім’ї внаслідок втрат рідних та близьких, важких захворювань, тим, хто опинився в стані безпорадності чи самотності.[57]

Третій напрям – соціально-педагогічна робота з військовослужбовцем строкової служби. Складові: індивідуально-виховна робота як комплекс аналітичних, психологічних, педагогічних заходів стосовно конкретної особистості, спрямованих на вивчення психофізичних особливостей військовослужбовця та їх урахування у процесі соціально-педагогічної діяльності. Психолого-педагогічна просвіта передбачає проведення комплексу бесід та занять для підвищення рівня психолого-педагогічних знань військовослужбовців строкової служби. Правова просвіта – це комплекс заходів правового напряму з метою формування правової свідомості військовослужбовця строкової служби.[36]

Соціальна робота у військовому середовищі включає: шефську роботу військовослужбовців у школах, дитячих садках, спільне проведення концертів, конкурсів, екскурсій школярів та студентів до військових частини, "Дні відкритих дверей", "День батьків" у частинах, індивідуальні бесіди та листування з батьками військовослужбовців, тематичні виступи батьків перед військовослужбовцями, участь представників місцевого самоврядування та церкви у проведенні виховних та святкових заходів: Військова присяга, вшанування воїнів, які звільняються у запас, державні та релігійні свята, повідомлення до місцевих органів влади про успіхи воїнів з певного регіону, вечори запитань та відповідей, консультації військових юристів "Воїн і закон", "Закон у дії" та інше.[33]

Зважаючи на те, що результатом соціалізації військовослужбовців строкової служби є соціалізованість (певний рівень військової соціалізації, що визначається експертною оцінкою) для перевірки адекватності даних, отриманих експертами, використовують багаторівневий особистісний опитувальник "Адаптивність" А. Маклакова і С. Чермянінова, який призначений для оцінки адаптивних можливостей особистості. Математична перевірка адекватності між даними, отриманими у контрольних та експериментальних підрозділах, та між даними експертної оцінки та методики "Адаптивність" була проведена за допомогою критерію Фішера.

Співставлення даних констатувального та формувального етапів експерименту демонструє позитивну динаміку зміни рівнів соціалізації військовослужбовцями строкової служби, підтверджує необхідність застосування певної сукупності педагогічних умов у процесі соціалізації військовослужбовців строкової служби. [58]

Проблема соціалізації особистості військовослужбовця лише в останні роки потрапила до центру уваги військових вчених: філософів, психологів, соціологів та педагогів, які зазначають, що "проблема соціалізації в трудовій, політичній, правовій, культурній та інших сферах досить повно відображені у вітчизняній науковій літературі, у той час, коли цей процес стосовно Зборйних Сил досліджений недостатньо" [11, С. 37]. Дійсно, аналіз цієї проблеми показав відсутність дійових способів і методів впливу, а також регуляції цього процесу, недостатність розробок педагогічних механізмів та врахування особливостей педагогічних умов соціалізації особистості військовослужбовця.

У пошуках вирішення вищевказаних проблем на наш погляд необхідно визначитись з сутністю поняття "соціалізація", яке у сучасній українській педагогічній науковій літературі трактується як "процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення і розвитку як цілісної особистості" [19, С. 88 - 90]. При цьому значну роль грає соціальне оточення у взаємодії з яким людина набуває певних соціальних рис та якостей, активно засвоює та відтворює систему суспільних зв'язків. У цьому випадку ми маємо справу з соціальним або громадським вихованням, яке є об'єктом вивчення соціальної педагогіки. Саме соціальна педагогіка розглядає питання, як, та які соціальні обставини впливають на виховання людини, яке значення у процесі виховання мають засоби масової інформації, сім'я, суспільні інститути та організації, серед яких Збройні Сили займають далеко не останнє місце.

Ще в 1991 році відомий військовий педагог А. В. Барабанщиков зазначав: "Дуже важливим уявляється дослідження військової частини (полку, корабля) як соціуму життєдіяльності змінного (солдати, сержанти) і постійного (прапорщики, мічмани, офіцери та члени їх сімей) складу, механізмів комплексування усіх факторів формування особистості та її розвитку в армійських умовах. З'явилась необхідність у виокремленні військової соціальної педагогіки" [25, С. 454 - 456].

Але, на жаль, цей напрямок досліджень, у соціально - педагогічному аспекті, не отримав належного розвитку, хоча у військах виникла найгостріша проблема методологічного та практичного плану, яка укладається в необхідності врахування педагогічних умов, керуванні обставинами, які прямо або опосередковано діють на військовослужбовців, організація цих обставин в оптимальну систему, що забезпечує необхідний вихований ефект.[51[]]

При вирішенні фахових завдань військовим педагогам усіх рівнів необхідно більше спиратись на досвід історії педагогіки (яка вивчає розвиток педагогічних ідей та теорій), історі виховання (як складалась практика виховання на різних етапах розвитку людства), а найважливіше звернутись до педагогічної спадщини відомих вітчизняних педагогів, зокрема А.С. Макаренка. Саме він дає нам змістовну відповідь, чому протягом десятьох останніх років остаточно не вирішено "завдання щодо створення оптимальної системи виховання військовослужбовців" [9, С. 358 - 359]. А.С. Макаренко зауважує: "практики-педагоги губляться серед багатьох емпіричних прийомів, які не пов'язані у струнку виховну систему. Кращі наші вчителі знають надзвичайно цінні прийоми виховання волі, опрацювання внутрішнього кодексу поведінки .., пропонують у цій області своєрідні винаходи, цікаві починання. Але таке дослідництво слабо заохочується органами народної освіти та вкрай недостатньо вивчається" [6, С. 67 - 71]. Крім того, А.С.Макаренко вказує ще на цілу низку причин які є перепоною на створенні необхідної виховної системи: розпиленість педагогічних сил, уникнення сміливого почину, невизначеність виховного процесу.

Наступною педагогічною проблемою у військовому середовищі є проблема військової дисципліни, особливо порушень правил взаємин між військовослужбовцями. "Скільки існують нестатутні взаємостосункіи, стільки ведеться з ними боротьба. Для цього запроваджуються нові форми і методи вирішення цієї проблеми… . Була розроблена методика поетапної профілактики "дідівщини", встановлені "телефони довіри", ввели новий порядок комплектації підрозділів…. Не допомогла практика запровадження обов’язкового чергування офіцерів у нічний час в казармах. Пошук ефективних методів наведення порядку триває й сьогодні" [7, С. 47]. Цей пошук на наш погляд буде тривати надзвичайно довго, якщо ми не звернемось до поняття "дисципліни", яке дає А.С.Макаренко: "Дисципліна – це насамперед не засіб виховання, а результат, а потім вона стає засобом" [26, С.27 - 36]. Видатний педагог далі наполягає: "… дисципліна…повинна супроводжуватись усвідомленням, повним розумінням того, що таке дисципліна, та для чого вона потрібна" [26, С.112].