Система виховання у Збройних Силах України та її значущість в політичній соціалізації військовослужбовців

розвиток пісенної творчості, монументальної пропаганди (встановлення пам‘ятників в історичних місцях);

організація шефської роботи (до 20-річчя ЧА театральна спільнота України створила 10 театральних бригад, що безкоштовно виступали у військових  частинах) [21, С. 17];

проведення початкової військової підготовки ( 2 години на тиждень в 5–7 класах шкіл) і допризовної підготовки  (у 8–10 класах загальноосвітніх шкіл, технікумах і вищих навчальних закладах) [21, С. 17].

В часи Другої світової та Великої Вітчизняної війни українцями здійснювались спроби утворення національних військових формувань як на території Радянського Союзу, так і за його межами, але ці спроби жорстко контролювались відповідними політичними силами, щоб унеможливити отримання українцями державної незалежності, заради чого по суті й утворювались українські національні військові формування (ОУН, УПА). Ось яку присягу  давали представники 2-ї Української дивізії (фактично полку) у березні 1945 р.: "Я присягаю Господу Богу на святому Євангелії та Хресті, що, не дбаючи про своє життя та здоров‘я, завжди і всюди буду боротися зі зброєю в руках під українським національним прапором за мій народ та мою  Батьківщину – Україну ".[4]

Цей фактор по суті і змусив радянське керівництво прийняти політичне рішення щодо створення українського наркомату військових справ. Відтворення українського наркомату військових справ мало б спростувати тези ідеологів українських націоналістів про відсутність будь-яких реальних ознак державного статусу радянської України у складі СРСР.

Практичні кроки щодо розмежування управлінських функцій НКО УРСР та КВО, що здійснювались українською стороною в Москві підтримки не отримали. Короткотермінова історія зі створенням українського республіканського військового відомства ще раз продемонструвала невідповідність декларацій і практичних дій союзного керівництва в національному питанні – зокрема у військовій сфері. [10]

2.2. Засади розвитку системи військового виховання

Вчення про структуру, закони, закономірності й принципи побудови, логічну організацію, методи і засоби діяльності щодо управління процесом функціонування системи, – ось сфера питань, які в першу чергу заслуговують на увагу під час пошуку методологічних засад розвитку системи військового виховання в Україні .

Розгляд розвитку  системи військового виховання дає можливість визначити прояв методологічних засад у практиці військового виховання й на цьому ґрунті показати умови їх використання. Концентрований вираз засад військового виховання, зазначай, проявляється в наукових працях вчених, що займаються цією проблематикою, а також в керівних документах органів державного й військового управління.

Термін "виховання" в історії людства мав різні прояви і тлумачення. В українській мові виховання є похідним від слова ховати, вирощувати. В педагогіці воно спочатку застосовувалось у значенні "оберігати (ховати) дитя від небезпеки", а згодом почало означати "вирощувати дітей, навчати правил бажаної поведінки". Пізніше його стали тісно пов`язувати з поняттям навчати і часто використовували як рівнозначні. Ототожнення процесів навчання і виховання призвело з часом до дублювання понять "освіченість" і "вихованість". Нерідко вихованою людиною вважали людину освічену, що по суті неправильно [15, С. 21 - 22].

Виховання в широкому значенні розглядається як процес та результат засвоєння й активного відтворення соціальними  суб’єктами суспільного досвіду, який охоплює їх широку, багатосторонню взаємодію між собою, з соціальним середовищем і навколишньою природою. Його суть проявляється як процес цілеспрямованої організаційно оформленої взаємодії всіх його учасників, що забезпечує їх гармонійний розвиток та ефективне вирішення соціально значимих завдань. У вузькому значенні виховання – це процес цілеспрямованого й систематичного впливу суб’єкта виховання на об'єкт в інтересах прищеплювання останньому якостей, що відповідають виховним цілям і завданням. Він охоплює діяльність, вихователів, що здійснюють систему педагогічних впливів на розум, почуття, волю тих, кого виховують, активно реагуючих на ці впливи під тиском власних потреб, мотивів, життєвого досвіду, переконань та інших факторів [22, С. 4].

Таким чином, військове виховання – це процес цілеспрямованого й систематичного впливу на людину в інтересах прищеплювання їй якостей, що відповідають виховним цілям і завданням, таким як забезпечення позитивного ставлення до збройних сил і військової служби, безпосередньої підготовки до військової служби та підготовки до виконання завдань військової служби.

Актуальним у розвитку системи військового виховання завжди було  питання обґрунтування зв’язків і залежностей між структурними елементами системи, наприклад, закономірностями та системою принципів військового виховання, тому що закони, закономірності та принципи знаходяться у безпосередньому взаємозв’язку: із законів військового виховання випливають закономірності військового виховання і відповідно із закономірностей – принципи.[32]

Категорія "система", є філософською категорією, відбиває не щось окреме і неподільне, а суперечливу єдність багатьох і цілого. Кожна система, в тому числі й  система військового виховання, має свою певну структуру, яка по суті виступає в ролі найбільш сталої, основної частини системи. Філософський словник тлумачить категорію структура (від лат. structura – побудова) як побудову і внутрішню форму організації системи, яка виступає як єдність сталих взаємозв’язків між її елементами, а також законів цих взаємозв'язків . Тобто структура є невід'ємним атрибутом всіх реально існуючих систем і саме з цієї точки зору ми розглядаємо цю категорію .

Система – множина закономірно пов‘язаних один з одним елементів (тіл, процесів, явищ, поглядів), структурованих певним чином у ціле утворення, а також порядок, обумовлений планомірним розміщенням частин у повному взаємозв‘язку і визначеній послідовності дій проблеми військового виховання обумовлювали розгляд цього процесу як системи, тобто як обмеженої множини взаємовпливових елементів. Дослідження системи військового виховання здійснювалось шляхом  визначення складу, структури й організації її елементів і частин, виявлення провідних зв'язків між ними; виявлення зовнішніх зв'язків, виділення з них визначних.

Одним з важливих питань в методології щодо утворення системи військового виховання було з'ясовування сутності процесу, що об'єднує множину в одну цілісність. Дійсно, українських вчених у певному ступені цікавили питання: як утворюються, існують, функціонують, розвиваються системи, як вони зберігають свою цілісність, структуру, форму, ту особливість, що дозволяє відрізнити одну систему від іншої. Тут проглядалось два напрями пошуків відповіді на це питання. Перше полягало в тому, що досліджувались особливості, специфіка, характер системо утворюючих чинників. Інший напрям характеризувався спробами виявити за специфікою, унікальністю, одиничністю конкретних системо утворюючих чинників закономірність, що властива усім системам без винятку, яка проявляється по різному в системах різного рівня.

Практика розвитку системи військового виховання показала, що одним із важливих зовнішніх системо утворюючих чинників є час, точніше не та його частина, що пройшла, а частина яку ми називаємо "майбутнє". Майбутнє може виступати як мета об'єднання. Поняття "заради майбутнього" може бути застосоване до процесів створення будь-яких систем.

Якщо Україна у майбутньому збирається мати дієвий інструмент державної політики й спроможність надійно захищати себе від будь-яких зовнішніх загроз і викликів, саме заради цього необхідно створювати ефективну державну систему військового виховання. Поява нового і є виникнення, а нове зароджується в надрах минулого досвіду на його базі. В повній мірі це стосується і системи військового виховання. З утворенням такого інституту держави, як Збройні Сили незалежної України, закономірно почала формуватись оновлена система військового виховання.

Процес оновлення системи ділився на два етапи – прихований, коли з'являлись нові елементи і відбувалося їх кількісне зростання і явний, коли нові елементи утворювали нову структуру. У цьому випадку йшлося вже не про оновлення, а про створення. [27]

На початку зв'язок елементів системи військового виховання в державі носив несталий характер, тобто нова система знаходилась на меті переходу з можливості в дійсність. Інакше кажучи, нова якість системи повинна була ще затвердитися, проявитися, стати сталою, тобто нова система, виникнувши, повинна була встановитись.

Таким чином, процес утворення системи передбачав певну  тривалість, а це в свою чергу залежало від зовнішніх умов. Саме довготривалість формування й розвитку, – характерна ознака системи військового виховання в Україні в силу тривалої боротьби українського народу за  державну незалежність.

Система військового виховання могла існувати, функціонувати лише в тому середовищі, у якому сформувалася. Будь-який перехід зрілої системи в інше середовище неминуче викликає її перетворення. Так, простий перехід системи військового виховання з умов радянського суспільства до сучасних умов суспільства незалежної держави Україна обумовлював обов`язкову зміну, перегрупування системи відповідно до нових вимог. Але навіть при сприятливих зовнішніх умовах внутрішні протиріччя в системі вивели її з досягнутого на визначеному етапі стану рівноваги, таким чином, система неминуче вступила в період перетворення.

Як при утворенні системи, так і при її перетворенні або зміні існують внутрішні і зовнішні причини, що виявляються з більшою або меншою силою в різноманітних системах.

До зовнішніх причини можна віднести зміну зовнішнього середовища, що викликає функціональну зміну елементів. Будь-яка зміна як би повільно і непомітно вона не відбувалась, неминуче призводить до якісної зміни системи. Причому зміна зовнішнього середовища може відбуватися як незалежно від системи, так і під впливом самої системи.. Прикладом може служити діяльність людського суспільства, що сприяє зміні навколишнього середовища не тільки на користь, але і на шкоду (забруднення водойм, атмосфери, вихолощування наукової думки з повсякденної практики життя і. т. ін.).

Будь-яка система може розвиватись, а може і загинути. За умов припинення зростання і відтворення складових елементів системи вона гине. Перетворення системи на якісно інший, але нижчий за рівнем організованості стан, це шлях до загибелі. Перетворення системи в якісно інше, але вище за рівнем організації пов'язане із прогресивним, поступальним розвитком системи.

Отже, перетворення – неминучий етап у розвитку системи військового виховання. Воно починається в силу зростаючих протиріч між новим і застарілим, між функціями елементів, що змінюються, і характером зв'язку між ними. Перетворення може відбивати як завершальний кінцевий етап у розвитку системи, так і перехід систем-стадій одна в одну.

Перетворення є періодом дезорганізації системи, коли існуючи зв'язки між елементами порушуються, а нові ще лише створюються. Перетворення може означати і реорганізацію системи, а також перетворення системи як цілого на елемент іншої, вищої системи.

Виходячи з викладеного можна дати стисле визначення поняття система військового виховання.

Система військового виховання – це упорядкована множина взаємопов'язаних елементів, які мають власну структуру і організацію.

Вже це коротке визначення показує, що поняття системи військового виховання передбачає такі поняття, як елемент і структура.

Елемент – це неподільний в контексті конкретної системи і конкретного її розгляду та аналізу компонент системи.

Структура – це відносно сталий спосіб (закон) зв'язку елементів того чи іншого складного цілого. Структура відбиває упорядкованість внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкта, що забезпечують його сталість, стабільність, якісну визначеність. Структурні зв'язки різного роду пронизують всі процеси, які відбуваються у системних об'єктах.

Об'єкт є системою, якщо його можна розбити на взаємопов'язані і взаємодіючі частини чи елементи. Ці частини, зазвичай, мають власну структуру, а тому можуть бути представлені як підсистеми вихідної, більшої системи. Виділені таким чином підсистеми, в свою чергу, можуть бути розведені на взаємопов'язані підсистеми другого і наступних рівнів.

Як системний може розглядатися будь-який об'єкт. Але не до всіх об'єктів доцільно застосовувати принципи і методи системного підходу. Їх використання є необхідним у тих випадках, коли системні "ефекти" виражені досить інтенсивно.

З цієї точки зору всі комплекси чи сукупності, що існують у світі, можна розподілити на такі, у яких слабко виражені риси внутрішньої організації, а зв'язки частин носять зовнішній, випадковий, нестабільний характер, і такі, у яких явно виражені системні зв'язки.

Об'єкти першого типу умовно називають неорганізованими сукупностями (набір схоластичних теорій, набір технологій та методик тощо). Входячи до складу такої сукупності або виходячи з неї, елементи не зазнають будь-яких значних змін. Властивості сукупності в цілому майже збігаються із сумою властивостей частин. Така сукупність або повністю позбавлена системно-структурного характеру, або він слабко виражений і ним можна знехтувати.

Системні об'єкти мають цілісну, стійку структуру. Для них характерні системні ефекти – поява нових властивостей, які виникають в наслідок взаємодії елементів у темах цілого. Для системних об'єктів типовою є ієрархічність побудови – послідовне включення систем більш низького рівня до систем більш високого рівня. Системою, таким чином, називають не довільно вибрану множину предметів і зв'язків між ними, а упорядковану певним чином цілісну структуру, єдиний складний об'єкт.