Система виховання у Збройних Силах України та її значущість в політичній соціалізації військовослужбовців

Взагалі участь особистості у формуванні державної політики має бути органічно пов’язана із становленням громадського суспільства – системи суспільних і незалежних від державно-громадських інститутів і між особистісних відносин.

Виходячи з вище зазначеного  можна зробити висновок, що особа стає суб‘єктом політичної влади лише тоді, коли, включившись до державного управління, вона здобуває – при вирішенні державних загальногосподарських справ – здатність до неї і навпаки, якщо особистість позбавлена такої здатності, вона перестає бути суб’єктом політичної влади.

Політична соціалізація індивідів є одним із напрямків діяльності спеціальних інститутів, що діють  у межах політичної організації, громадсько-політичні організації та політичні партії, які значною мірою впливають на формування політичних поглядів та позицій особи в сучасному політичному житті.[51]

Активному включенню особи до політичного процес передує низка факторів, які можна поділити на групи:

• матеріальні;
• соціально-культурні;
• політико-правові.

Крім того, політичну участь особи, ту чи іншу форму цієї участі обумовлюють: політична система, соціальне середовище, політичні і неполітичні чинники процесу політичної соціалізації. Але обмежитись лише цим не можна. Виходячи з того, що людина взагалі – істота біосоціальна і що відповідно у структурі особистості відрізняють соціальний та природний компоненти, доцільно зазначити, що на діяльність конкретної особи в політиці взагалі та її політичну поведінку впливають світогляд, політична свідомість і політична культура особи, її власні цілі, цінності, стереотипи, постанови, мотиви, інтереси й потреби.

Відчуження – соціальний процес, що характеризується перетворенням діяльності людини та її результатів на самостійну силу, панівну над людиною, ворожу їй. Відчуження може бути наслідком впливу об‘єктивних умов політичного життя, політичної системи, політичного режиму. Воно пов‘язане зі структурними відносинами  панування та підкорення, присвоєння та експлуатації, влади і контролю в суспільстві. Сучасну політичну апатію можна розглядати  і під кутом зору прагнення людини до самовідгородження від політики. Відчуження є  повною протилежністю до процесу соціалізації суспільства.[29]

У демократичному суспільстві політика здійснюється для людей і через людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини, як суб‘єкта політики має впливове значення. У наш час політична активність людей є досить високого рівня. Люди мають можливість вільно висловлювати свої думки та погляди стосовно існуючої влади в державі. Таким чином влада значною мірою залежить від народу, який при бажанні і при потребі може впливати на формування владних стосунків у суспільстві та державі в цілому і люди використовують таку можливість (особливо в сучасних умовах) проводячи різноманітні збори, мітинги, референдуми, граничного характеру акції протесту і тому подібні заходи. Такі дії не завжди приводять до бажаних наслідків, але все ж не є безрезультатними.

Політична соціалізація є невід'ємним складником процесу життєдіяльності військовослужбовців, яка забезпечує спадковість передавання і розвиток політичного досвіду, культури, політичних цінностей і традицій — менталітету суб'єктів політики загалом.

Поняття "політична соціалізація" почали активно використовувати останнім часом для характеристики політичного життя військовослужбовців та формування їх політичних знань, норм і цінностей в суспільстві. Це поняття є похідним від — суспільний. Уперше в науковий обіг поняття "соціалізація" ввели американський соціолог Ф. Гіддінгс і французькі соціопсихологи ще наприкінці ХІХ ст. Вони трактували соціалізацію як процес розвитку соціальної природи людини. І в сучасній науковій літературі ця категорія використовується для характеристики формування людини під впливом соціального середовища, хоч природа і вплив цього середовища на людину визначаються по-різному. Соціалізацію розглядають як процес розвитку людської спільності та окремого індивіда (військовослужбовця). Сюди відносять соціальне становлення індивіда, його включення до різноманітних соціальних стосунків, засвоєння соціального досвіду, виконання людиною певних соціальних ролей, що зумовлюються суспільством, розвиток соціальної активності тощо.

В останні роки проблема соціалізації привертає до себе увагу дослідників різних наукових та ідеологічних течій. Збагачується уявлення про сутність, зміст, завдання і функції соціалізації. Складнішим уявляється і процес політичної соціалізації. Так, сучасне визначення соціалізації характеризується як процес операційного оволодіння сукупністю програм діяльності та поведінки, характерної для тієї чи іншої культурної традиції, а також як процес інтеріоризації індивідом знань, цінностей і норм, які її характеризують. Політична соціалізація аналізується як складник соціалізаційного процесу військовослужбовця й уявляється як безперервний процес активного набування людиною політичних якостей, політичних знань, умінь, навичок і спадщини набутої політичної культури.[56]

Дослідження політичної соціалізації створює позитивну перспективу для нових концептуальних досліджень цих процесів. Проблема "політика — військовослужбовець" є складником взаємовідносин "влада — суспільство — військовослужбовець", і цим визначається різноплановість і різноманітність питань, які охоплюються ними. Тому необхідно розглядати ці процеси крізь призму суспільних відносин, оскільки лише аналіз їх дає змогу виявити місце військовослужбовця в політичній системі суспільства, його основні функції як суб'єкта й об'єкта політики держави.

Розвиток Збройних Сил України — це розвиток певних стосунків, у яких перебувають військовослужбовці і які визначають можливості розвитку  кожного з них як особистості. Водночас у межах загальних суспільних умов військовослужбовець здатний певною мірою розвиватись автономно, обирати власний життєвий шлях, реалізувати власну життєву позицію. У свою чергу, розвиток суспільних стосунків залежить врешті-решт від умов, способу діяльності і соціального стану військовослужбовця, від рівня його соціальних потреб загалом.

Вирішальну роль у визначенні людських взаємин відіграє саме культура, яку засвоює індивід на різних етапах його соціалізації. І від того, наскільки особа втілює в собі всі кращі людські якості, які виробилися протягом існування цивілізації, залежить і універсальність розвитку людської особистості. Людина є суб'єктом і об'єктом різних соціальних стосунків. При цьому її соціальний статус залежить від того, як реалізуються індивідуальні творчі можливості в системі суспільних взаємин. Тут однаково важливі й умови для реалізації творчих можливостей особистості, і розвиток політичної свідомості, і формування соціальної активності.[58]

Розглядаючи взаємовідносини військовослужбовців і політики, треба виходити з того, що політичні відносини суспільства складаються з певних дій конкретних осіб або груп людей. Сукупність дій, в яких реалізуються політичні інтереси громадян, складають зміст політичного життя суспільства й існуючих стосунків суб'єктів політики.

Характер взаємовідносин військовослужбовців і політики значною мірою залежить від організації державної влади, яка може функціонувати по-різному:

• Держава панує над суспільством і людиною (етатизм).
• Держава обмежена у своїх можливостях впливати на життя 
  суспільства й особистості (лібералізм).
• Державна влада перебуває під контролем усього суспільства 
  і її провідне завдання полягає в дотриманні законності й захисті 
  прав людини (демократія).
• Держава підвладна духовно-релігійній владі (теократія).
• Держава і все суспільство підвладні одній політичній групі 
  та її ідеології (тоталітаризм).
• Держава й суспільство підкорені видатною особою, що 
  здійснює харизматичну владу (авторитаризм).

У науковій літературі соціалізація розглядається як процес і наслідок засвоєння й активного відтворювання індивідом соціального досвіду, що здійснюється в спілкуванні й діяльності. До політичної соціалізації відносять усю сукупність процесів становлення політичної свідомості і поведінки людей, прийняття і виконання політичних ролей, вияви політичної активності. Зміст і характер політичної соціалізації детерміновані соціально-економічними та політичними відносинами, рівнем культури, історичними традиціями і багатьма іншими чинниками.

Завдяки включенню до системи політичних відносин особа засвоює політичні цінності, набуває досвіду політичної діяльності, реалізує свої можливості в політичному житті суспільства. Цей процес триває протягом усього життя людини.[15]

У процесі сімейного й шкільного виховання, спілкування з друзями, в різних неформальних молодіжних об'єднаннях, а пізніше й через діяльність у громадських, партійних і державних структурах здійснюється об'єктивізація індивідуальних можливостей людини. Тому провідними суб'єктами політичної соціалізації особи, що впливають на процес її соціалізації, є сім'я, школа, молодіжні, громадсько-політичні організації, політичні партії та державні структури.

Політична соціалізація особистості відбувається під значним впливом засобів масової інформації, літератури і мистецтва, культури суспільства загалом. Політична соціалізація особи в умовах становлення Української держави Демократизація суспільного життя в Україні посилила інтерес громадян до політики і політичних процесів, прискорила процес політичної соціалізації особи. До політичного життя включилися нові соціальні групи і верстви, зросла увага громадян до історичного минулого країни, до питань національних відносин, розбудови Української держави. Усе це актуалізує потребу досліджувати проблеми політичної соціалізації особи.[14]

Загальні умови політичної соціалізації особи визначаються тим, що в Україні відбувається процес державотворення, реформування всіх сфер суспільного життя на засадах демократії і ринкової економіки. Триває пошук оптимальних варіантів політичного й економічного механізмів управління суспільством. Сучасна життєдіяльність людини дедалі більше ускладнюється і потребує більше повного використання культурного надбання суспільства. Тому політика може реалізувати свої функції, лише спираючись на соціально-культурні чинники розвитку особистості.[35]

Взаємовідносини людини і політики визначаються значною мірою спрямуванням самої політики, наскільки вона здатна відображати і захищати політичні права і свободи громадян. З огляду на це стає зрозумілим широкий діапазон вияву людського ставлення до політичного життя — від активної, свідомої і цілеспрямованої діяльності до повної індиферентності і навіть до протистояння політичним процесам.

Політичні партії не справляють значного впливу на процес політичної соціалізації значних верств населення, їм довіряє незначна частина суспільства. Соціологічні дослідження свідчать, що значну увагу політиці в передачах телебачення приділяють 32 %, а читають про політику в газетах менше ніж половина опитаних, часто відвідують збори політичних партій лише 7 %, беруть участь у політичних мітингах 5 %, у суспільно-політичній діяльності — 4% громадян. Тому реформування політичної системи, створення громадянського суспільства, забезпечення дійового контролю громадян за діяльністю всіх систем соціального управління, всебічна демократизація суспільного життя — важливі умови підвищення соціальної активності особи. [57]

Отже, дослідження сутності та змісту процесу соціалізації вітчизняними і зарубіжними філософами та політологами дають уявлення про складність, багатогранність і багатофакторність взаємовідносин людини і суспільства. Соціалізація розглядається як процес засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, що здійснюється в різних видах діяльності і спілкування.

3.2. Аналіз процесу соціалізації військовослужбовців

Кардинальні зміни у системі суспільних цінностей, переорієнтація на пріоритет людини у державі, трансформація соціальної структури суспільства актуалізували дослідження проблем соціалізації особистості у філософській (В. Москаленко), соціологічній (М. Лукашевич, Є. Якуба), психологічній (Я. Коломенський, І. Кон, А. Реан), політологічній, культурологічній (О. Заболотна) галузях науки.

Аналіз робіт демонструє їхню спрямованість на дослідження процесу розвитку особистості в умовах певних соціальних інститутів, особливостей процесу соціалізації щодо різних вікових і професійних категорій людей: дітей (І. Звєрєва, О. Карпенко), школярів (В. Іванов, Л. Мельник,  
І. Шоробура), студентів (О. Вишневська, Ю. Загородній, О. Межерицький,  
С. Савченко, Н. Самохіна), педагогів (О. Гура), працівників правоохоронних органів (В. Отрешко, В. Тюріна). За межами соціально-педагогічних досліджень залишається військове середовище та особистість військовослужбовця.

Вивчення проблеми соціальних зв’язків особистості і військового середовища дозволило дійти висновку, що у дорадянський (М.Драгомиров), у радянський періоди (О. Барабанщиков, А. Глоточкін, М. Феденко, В. Шеляг, Я. Подоляк) був накопичений значний теоретичний матеріал і практичний досвід щодо формування, військового виховання особистості військовослужбовця.

Вивчення праць сучасних військових учених дозволяє стверджувати про відносно незначну кількість вітчизняних наукових робіт, що розглядають соціалізацію особистості військовослужбовців у різних аспектах: соціально-філософському (О. Дзьобань), педагогічному (В. Ягупов, В. Тюріна), соціологічному (Є. Афонін, О. Тарська). Переважно розглядається соціалізація особистості у процесі безпосереднього проходження військової служби. Досліджень, які б розглядали соціалізацію військовослужбовців строкової служби як специфічну ланку в безперервному процесі соціального розвитку людини, досі бракує.

Поняття соціалізація є центральною категорією у дослідженні процесів соціального розвитку особистості, хоча має багато визначень, що відбиває багатоаспектність даного процесу. Вчені звертають увагу на "політичну", "сімейну", "статево-рольову", "літературну", "моральну" та іншу спрямованість соціалізації. Недостатня дослідженість проблеми соціального становлення особистості у військовому середовищі відбилася на відсутності терміну військова соціалізація.