Операції при грижах, на крайній плоті і статевому члені. Анатомо-топографічні дані, техніка операції. "

Якщо після розрізу  шкіри встановлювали розрив серозного  грижового мішка (підшкірний пролапс), тоді виявлені петлі кишечника, сальник і інші органи вправляли в черевну порожнину, а шкіру відпрепарували убік від дефекту.

Щоб нутрощі не випадали, зближали декількома стібками вузлуватого  шва краю розірваних м'язів і апоневрозів  черевної стінки. На зближені краї грижових воріт накладали вдвічі складений шматок капронової тканини такого розміру, щоб він виходив за межі дефекту на 3-4 см. Після цього пришивали вузлуватими швами у два ряди. Потім   шкіру   зближали,   надлишок  її висікали й краю наглухо зшивали вузлуватими капроновими швами (мал.11).

Експериментальні й  клінічні дослідження, проведені М. В. Масловым, свідчать про те, що лавсан добре вживається в тканині до нешкідливий для організму тварини.

Паліативне й радикальне лікування черевних гриж і випадання черевних органів під шкіру в дрібних тварин - свиней, овець і собак - виробляється так само, як і у великих тварин.

 

Профілактика  післяопераційних ускладнень

Профілактика післяопераційних ускладнень полягає в наступному. Під час операції вводять інтраперитоніально бактеріостатичні речовини й, щоб попередити спайкове запалення, жуйним тваринам - стерильне масло вазелінове (20-30 мол), а коням - масло камфорне.

При нагромадженні ексудату нерідко доводиться знімати кілька стібків швів і евакуювати рідина. Деякі хірурги, передбачаючи неминучість цього явища, не закривають наглухо шкірну рану й уводять дренаж. Л. И. Целищев рекомендує після видалення вмісту робити горизонтальне гофрірування шкіри В 2-5 складок шириною 6-7 см і провести 2-3 контрапертури на нижній частині грижового мішка. Після цього дренувати порожнину протягом перших 5 доб марлею, змоченою спиртовим розчином йоду в концентрації 1 : 1000. Шви знімають на 8- 9-й день.

Щоб уникнути перитоніту за твариною варто спостерігати протягом тижня і якщо буде потреба проводити симптоматичне лікування.

На оперовану частину  рекомендується застосовувати фізичні  методи лікування для розсмоктування залишків запалення.

 

 

 

 

 

 

. АНАТОМО - ТОПОГРАФІЧНІ ДАНІ.

 

Органи розмноження  самців — organa genitalia masculma — складаються із сім'яникового мішка, парних сім'яників, придатків сім'яників, cім'явиносних проток, сім'яного канатика, сечостатевого каналу, додаткових статевих залоз, статевого члена і препуція.

   

Рис.1. Статеві органи бугая.    Рис.2. Статеві органи кнура

 

 

Рис.3. Статеві органи жеребця.  Рис.4. Статеві органи пса

1 — tunica vaginalis communis; 2- m. cremaster externes; 3 — scrotum; 4 — testis; 5 — epididymis; 6 — funiculus spermuticus; 7 — diictus defcrens; 7' — ampulla ductns deferentis; 8 — plexus pampiniformis' 9- vesica urinaria; 10 — gl. vesicularis; 11 — uterus masculinus; 12 — prostata; 13 — gl. bulbourethralis; 14 — flexura sigmoidea penis; 15 — plica urogenitalis; 16 — m. urogenitalis; 17— ureter; 18 — m. bulbocavernosus; 19 — penis; 20 — m. retractor penis; 21 — glans penis; 22 — preputium; 23 — m. bulbospongiosus

 

Сім'яниковий мішок — saccus testicularis — являє собою випин черевної стінки, в якому розміщені сім'яники й придатки сім'яників. Форма сім'яникового мішка, ступінь його звисання та розміщення під черевною стінкою значно різняться у тварин. В одних тварин він зміщений більш назад і наближається до анального отвору (кнур), у інших, навпаки, більше зміщується краніально і звисає у вигляді відтягнутого мішка (жуйні).

Сім'яниковий мішок складається  з мошонки, загальної піхвової оболонки 1 та зовнішнього підвішувача сім'яника 2.

Мошонка — scrоtum — складається зі шкіри і м'язовоеластичної (м'язистої) оболонки. Шкіра мошонки — cutis scroti— вкрита рідким волоссям, зморшкувата, з потовими та сальними залозами. По середній лінії виділяється шов. Шкіра щільно з'єднується з м'язистою оболонкою — tunica dаrtos 2, яка бере участь в утворенні серединної перегородки — septum scrоti 2'. Перегородка поділяє порожнину мошонки — сavum scroti — на дві камери.

Загальна піхвова  оболонка — tunica vaginulis communis — складається з двох пластинок, які міцно з'єднані між собою. Зовнішня пластинка — фасціальна (продовження поперечної черевної фасції), внутрішня — серозна (продовження пристінкової пластинки очеревини). Разом пластинки формують піхвовий мішок, у якому міститься піхвова порожнина — cavum vaginale. Між загальною піхвовою оболонкою і мошонкою знаходиться слабко виражена зв'язка мошонки — lig. scroti. Пахвинна зв'язка — lig. inguinale — з'єднує загальну піхвову оболонку з хвостом придатка сім'яника. Ця зв'язка міцна, її перерізують при кастрації відкритим способом.

Зовнішній підвішувач сім'яника — m. cremaster externus — є продовженням внутрішнього черевного косого м'яза живота і розміщений на латеральній поверхні загальної піхвової оболонки. Зовні м'яз вкритий фасцією підвішувача сім'яника — fascia cremasterica, яка є залишком фасції зовнішнього косого м'яза живота.

Сім'яник — testis,- парний орган яйцеподібної форми, дещо сплющений з боків. Лівий сім'яник більший за правий. Особливо великі сім'яники у жуйних, кнура, малі — у верблюда. На сім'янику розрізняють два кінці — головчастий і хвостатий — extremitas capitata 2 et caudata 3, два краї — придатковий і вільний — margo epididymalis 4 et liber 5, дві поверхні — латеральну й медіальну.

Зовні сім'яник вкритий спеціальною піхвовою оболонкою — tunica vaginаlis рroрrіа, яка переходить на придаток сім'яника, утворюючи брижу сім'яника — mesоrchium. Під серозною оболонкою розміщена щільна білкова оболонка -— tunica albuginea. Від неї з боку головчастого кінця відходять сполучнотканинні тяжі, які тягнуться в бік хвостатого кінця, формуючи середостіння сім’яника - mediastinum testis 16 — та перегородочки сім'яника — septula testis 11. Останні поділяють сім'яник на часточки. У білковій оболонці, середостінні та перегородочках проходять судини й нерви. Судини особливо помітні на білковій оболонці. Всередині часточок сім'яника міститься паренхіма сім'яника — parenchyma testis, яка складається із звивистих сім'явиносних трубочок — tubuli seminiferi contorti 13 — та проміжної (інтерстиціальної) тканини. У звивистих сім'явиносних трубочках утворюються і розвиваються сперматозоони. Довжина кожної трубочки у випрямленому стані — 35—75 см. Таких трубочок нараховується від 200 до 600, загальна їх довжина становить 200-300 м. Звивисті сім'явиносні трубочки переходять у прямі — tubuli seminiferi recti 14, які переходять у середостіння, де формують сім'яникову сітку — rete testis 15. Із сім'яникової сітки виходять 12—23 виносних канальців сім'яника — ductuli aberrantes testis, які формують голівку придатка сім'яника.

Клітини проміжної тканини  виділяють статевий гормон самців.

Придаток сім'яника — epididymis — розміщений у вигляді тонкого тяжа на придатковому краї сім'яника і з'єднується з ним брижею, а з латеральної поверхні між ними є вузька щілина — придаткова пазуха — sinus epididymidis. Форма придатка і ступінь його розвитку у тварин надзвичайно різні. У придатках сім'яника розрізняють голівку 6, тіло 7 і хвіст 8 — caput, corpus et cauda epididymidis.

 

Рис. 5 Схема будови сім'яникового мішка, сім'яника та придатка сім'яника:

1 — cutis scrоti; 2 — tunica dartos; 2' — septum scroti; 5 — tunica vaginais communis (lamina fibrosa (5) et serosa (5)); 4'— m. cremaster externus; 6 — tunica vaginalis propria; 7 — a. et v. testicularis; 8 — tunica albuginea; 9 — testis; 10 — epididymidis; 11 — septula testis; 12 — parenchyma testis; 13 — tubuli seminiferi contorti; 14 — tubuli seminiferi recti; 15 — rete testis; 16 — mediastinum testis; 17 — ductuli aberrantes; 18 — caput epididymidis; 19 — ductus epididymidis; 20 — cauda epididymidis; 21 — ductus deferens

Виносні канальці переходять у протоку придатка сім'яника  — ductus epididymidis 15, яка переходить у сім'явиносну протоку— ductus deferens 21. Протока придатка сім'яника досягає значних розмірів (у жеребця — 20-86 м, у бугая — 30-50, у барана й цапа — 47-58, у кнура —17-18, у пса — 5-8, у чоловіка — 11.м).

 

Рис.6. Лівий сім'яник і  придаток сім'яника

А — жеребця; Б — бугая; В — пса;

1 — testis; 2 — extremitas capitata: 3 — extremitas саudata; 4 — margi epididymidis; 5— margo liber; 6 — diput epididymidis; 7— corpus eididymidis; 8 — cauda epididymidis; 9 — sinus epididymidis; 10 — funiculus spermaticus; 11 — a, testicularis; 12 — v. testiculans; 13 — plexus pampiniformis; 14 — ductus deferens.

 

У протоці придатка зберігаються статеві продукти. Придаток сім'яника з'єднується із сім'яником власною зв'язкою сім'яника — lig. testis proprium, а із загальною піхвовою оболонкою — пахвинною зв'язкою.

Сім'явиносна протока (сім'япровід) -— ductus deferens, 21;  — починається з хвоста придатка сім'яника і являє собою довгу вузьку трубку. Cтінка сім'явиносної протоки складається із слизової, м'язової та серозної оболонок. Сім'явиносна протока проходить через пахвинний канал у черевну порожнину в складі сім'яного канатика, потім прямує в складці сім'явиносної протоки — plica ductus defetentis—у тазову порожнину. У тазовій порожнині сім'явиносні протоки розміщені на дорсальній стінці сечового міхура в сечостатевій складці — plica urogenitalis. Позаду шийки сечового міхура сім'явиносні протоки з'єднуються з вивідними протоками міхурцевих залоз, утворюючи парну сім'явипорскувальну протоку — ductus ejacuiatoris, яка відкривається на сім'яному горбку — colliculus seminalis. У жеребця і бугая кінцеві відділи сім'явйносних проток утворюють розширення — ампулу сім’явиносної протоки— ampulla ductuso deferentis. Ампули містять залозисту тканину. Між ампулами, в сечостатевій складці, розміщена чоловіча матка — uterus masculinus 11.

Сім'яний канатик — funiculus spermaticus — являє собою склaдку сім'яникової брижі, в якій розміщені сім'явиносна протока 14, сім'яникова артерія 11 і вена 12, нерви, лімфатичні судини та внутрішній підвішувач сім'яника— m. cremaster internue. Сім'яний канатик лежить у пахвинному каналі, має форму конуса, розширена частина якого спрямована до сім'яника і його придатка. Сім'яникова артерія знаходиться в судинній складці — plica vasculоsa, яка по черевній стінці спрямовується дорсально до аорти. В складці проходять вена і нерви. Сім'яникова вена формує лозоподібне сплетіння —- plexus pampiniformis 13. Сім'явиносна протока розміщена з медіального боку брижі.

Сечостатевий  канал — canalis urogenitalis — утворюється сечівником і сім'явиносними протоками і призначений для виведення сечі та сперми. Канал поділяється на тазову частину — pars pelvina, яка до заду сідничної дуги переходить у статево-членну (губчасту) частину — pars spongidsa. Остання розміщена на вентральній поверхні статевого члена і на його голівці закінчується зовнішнім отвором - ostium urethme externum 11. При переході тазової частини в статево-членну утворюється перешийок сечостатевого каналу — isthmus urethrae. Стінка сечостатевого каналу складається із слизової, судинної (кавернозної) та м'язової оболонок. Слизова оболонка вкрита перехідним епітелієм. Судинна оболонка (кавернозна) в тазовій частині слабкіше виражена, ніж у статево-членній. Основою оболонки є сполучна тканина, що містить еластичні й не посмуговані м'язові волокна та густу сітку кровоносних судин з розширеннями — лакунами. Під час ерекції заповнюються кров'ю, забезпечуючи зіяння сечостатевого каналу. М'язовий шар складається з товстого шару посмугованих м'язових волокон, які формують сечостатевий м'яз — m. urogenitdlis 5.

Додаткові статеві  залози виділяють секрет у тазову частину сечостатевого каналу. Секрети цих залоз є необхідним середовищем для сперматозоонів, виділяються в певній послідовності і мають спеціальне призначення. До цих залоз належать міхурцева, передміхурова цибулино-сечівникова. За будовою залози альвеолярно-трубчасті.

Міхурцева залоза — gl, vesicularis 10 — парна, розвинута в різних тварин неоднаково, розміщена в сечостатевій складці дорсально від сечового міхура. Вивідна протока залози зливається із сім'явиносною протокою, утворюючи сім'явипорскувальну протоку; Секрет залози клейкий і виділяється в останню чергу.

Передміхурова залоза — prostata 12 — непарна, обмежує початкову частину сечостатевого каналу. Вона буває застінна і пристінна. Застінна частина розміщена дорсально на шийці сечового міхура та початковій частині сечостатевого каналу. Вона відкривається численними вивідними протоками латерально від сім’яного горбка. Пристінна частина залози— pars disseminata prostatae — розміщена між слизовою й м'язовою оболонками сечостатевого каналу.

Її численні протоки відкриваються в дорсальну стінку каналу отворами, розміщеними в чотири ряди. Ступінь розвитку передміхурової залози залежить від ступеня розвитку сім'яників, тобто сильніше вона розвинута у тварин з великими сім'яниками. Рідкий секрет залози виділяється разом із сперматозоонами, розбавляючи їх густу масу.

Цибулинно-сечівникова залоза —gl. bulbourethralis 13 — парна, розміщена в кінцевому відділі тазової частини сечостатевого каналу. Залоза прикрита цибулино-печеристим м'язом 18. Протока залози відкривається в дорсальну стінку сечостатевого каналу. Секрет залози виділяється в канал перед проходженням сперматозоонів.

До додаткових статевих залоз слід віднести розсіяні по сечостатевому каналу незначні за розмірами сечостатеві залози — gll. urogenitalis, які виділяють невелику кількість секрету. Сюди ж можна віднести залози чоловічої матки, залозиста частина якої особливо розвинута у гризунів і кроля.

Статевий член — penis — складається з печеристого тіла — corpus са-verndsum penis — та сечостатевого каналу. Парні печеристі тіла члена розміщені дорсальне від сечостатевого каналу 2 і розділені поздовжньою фіброзною перегородкою. Печеристе тіло складається з білкової оболонки і печеристих порожнин.

Білкова оболонка — tunica albuginea 1 — щільна, фіброзна, утворює перетинки, або трабекули, які обмежують печеристі порожнини (каверни). Перетинки містять не посмуговані м'язові волокна. Каверни — це видозмінені судини, які всередині вкриті ендотелієм. Кров до статевого члена приноситься глибокою артерією статевого члена, а відводиться внутрішніми соромітними венами. В стані ерекції статевий член видовжується, потовщується і стає щільним внаслідок того, що каверни наповнюються кров'ю.

Рис. 7. Статевий член (поперечини розріз) та його голівка:

А — жеребця; Б —  бугая, Б — кнура; Г- пса; Д '— барана; 1 — tunica albuginea; 2 — corpus cavernosus; 3 - canalis urogenitalis; 4 — stratum caverndsum; 5 —- m. urogenitalie;6— m retractor penis; 7 -—os penis; 8-— sulcus urogenitalis; 9 — glans penis; 10 - processus urogenitalis; 11 — ostium urethrae externum; 12 — tuberculum sinistrum; 13 — penis; 14 — preputium

 

 

На статевому члені  розрізняють голівку 5, тіло 13, корінь і дві ніжки. Парні печеристі тіла члена беруть початок від сідничних горбів і утворюють ніжки члена, які підвішують його до таза. Кожна ніжка обмежена добре розвинутим сіднично-печеристим м'язом (стискаючи ніжку, м'яз обмежує відтік крові під час ерекції). При сходженні між собою ніжки утворюють корінь члена - radix penis, який переходить у тіло — corpus penis, що закінчується голівкою — glans penis. Тіло статевого члена на вентральній поверхні несе сечостатеву борозну — sulcus urethralis. На голівці статевого члена розрізняють вінець голівки — corona glandis, шийку — collum glandis — і перегородку — septum glandis. Розрізняють дві форми голівки: голівку — glans penis — у тих випадках, коли вона сильно розвинута і являє собою капелюхоподібний утвір (кінь, пес, примати), і чохол— galea penis, коли потовщення на верхівці члена слабко виражене і має вигляд напластування (жуйні, верблюд, кнур, лев, тигр, гризуни). У деяких тварин вона розділена на 2-4 лопаті (єхидна, качконіс) або подвійна (сумчасті).