Поняття і зміст процесу доказування

пи права – це нормативні засади позитивного права, що визначають його

сутність і спрямованість правового регулювання5, презумпції невинуватості

також властиві ті ознаки принципів права, що відображають їхню специфі ку, зокрема засадничість, концентрованість, високий ступінь абстрагування,

пріоритет щодо норм права1. Варто пригадати слова голови Верховного Суду

Ізраїлю Аарона Барака, що фундаментальні принципи становлять як мету,

так і засіб її реалізації, і на додаток до ролі «путівника при тлумаченні» (англ.

interpretative guidance) фундаментальні принципи становлять найважливі-

ший інструмент, якого потребує суддя для реалізації своєї ролі2. «Привілейоване» становище презумпції невинуватості значною мірою за-

лежить від причин її визнання у такій якості, навіть у її вузькому сенсі (тя-

гар доказів), серед яких називають такі: недопущення передчасного осуду і

покарання; можливість помилки з огляду на «крихкість» встановлення фак-

тів у суді; нерівність засобів громадянина і держави та стандарт доведення

«поза розумним сумнівом»6.

Перша з наведених причин – недопущення передчасного осуду і покаран-

ня – сягає корінням в право невинуватої особи не бути визнаною винною

(англ. right of an innocent person not to be convicted)7, що також визнається ос-

новоположним правом людини в західній доктрині. Оскільки засудження має

наслідком покарання, яке може зачіпати інші права особи – право на свободу

чи право на повагу до приватного життя (якщо покаранням є обмеження чи позбавлення волі) та право власності (якщо покаранням є штраф чи конфіс-

кація) – то сучасна держава зобов’язана організувати систему кримінальної

юстиції таким чином, щоб серед іншого мати достатньо ефективний механізм

розслідування, переслідування в суді і покарання правопорушників задля уне-

можливлення покарання невиновної особи. Тому враховуючи вплив покаран-

ня на права людини, воно має накладатися лише після засудження компетент-

ним судом відповідно до справедливої процедури у передбаченому законом

порядку. Більшість західних вчених підтримують позицію Рональда Дворкіна,

що уникнення шкоди, яка може бути завдана помилковим визнанням особи

винною, особливо беручи до уваги «репутаційні» та соціальні наслідки (гань-

бу і несприятливе становище при працевлаштуванні і пошуку житла) – це те,

на чому ґрунтується повага до права на справедливий суд, складовою части-

ною якого є презумпція невинуватості. Система кримінальної юстиції мусить

гарантувати, що публічний осуд і визнання винним, а отже, і покарання, не по-

кладатиметься на невинуватих обвинувачених. Невинуватий, таким чином,

повинен бути захищений від помилкового визнання винним, що досягається

за допомогою існування певних процесуальних «запобіжників», включаючи

презумпцію невинуватості і відповідний стандарт щодо доведення вини про-

куратурою поза розумними сумнівами – не абсолютний, однак доволі висо-

кий рівень впевненості. Таким чином, презумпція невинуватості стає важли-

вим захистом від зазіхань на основоположні права людини.

Крихкість (англ. fragility) встановлення фактів в суді пов’язана з відсут-

ністю форми кримінального судочинства у будь-якій юрисдикції, що гаран-

тувала б абсолютну точність у встановленні фактів1. Залежність системи

кримінальної юстиції значною мірою від усних свідчень, які даються через

кілька місяців (інколи років) після події, навіть при зростанні ваги наукових

доказів (насамперед експертиз), призводить до помилок, які трапляються в

будь-якій системі. Проте в умовах зростання суворості покарань такі помил-

ки можуть бути багато чого вартими для обвинувачених. Тягар доведення як

один з елементів змісту презумпції невинуватості, таким чином, розгляда-

ється як засіб мінімізації ризику помилкових рішень: оскільки існує відомий

ризик помилки та визнаючи фундаментальне право «не бути хибно визна-

ним винним», пропонується, за термінологією Пола Робертса, «принципова

асиметрія» (англ. principled asymmetry)2, яка б сприяла захисту невинуватого.

Третя причина випливає з принципової нерівності становища держави і

громадянина: перша має потужний механізм включно зі слідством, прокура-

турою, судами і системою виконання покарань, але в демократичному су-

спільстві очікується використання державою своєї влади відповідно до пев-

них стандартів, які демонструють повагу до гідності і автономії кожної особи.

У ширшому сенсі презумпції невинуватості це означає, що, використовуючи

свою владу щодо підозрюваного, держава робить це з належною увагою, на__ приклад при вирішенні питання про застосування запобіжних заходів. Іншим

елементом змісту презумпції невинуватості є відсутність очікування випра-

вдань особи чи пояснень у відповідь на звинувачення при відсутності розум-

них підстав для підозри1. Також прокурор не повинен обвинувачувати особу у

вчиненні злочину, поки немає належних доказів, що у вужчому значенні пре-

зумпції невинуватості означає покладення тягаря доказування на прокура-

туру, і дотримання стандарту доведення вини поза розумними сумнівами.

55555555

До іншим учасникам доведення ставляться: свідок, зрозумілою, експерт, фахівець, перекладач та інших епізодичні особи. Вони є суб'єктами доведення, оскільки мета їхньої участі у ньому неможливо пов'язані з досягненням його кінцевого результату. Вони втягуються в карно-процесуальні правовідносини задля забезпечення їхніх права і свободи, а отримання доказової інформації. Цими учасників кримінального судочинства не покладається обов'язок доведення; їх обов'язок - точне і неухильне здійснення покладених ними функцій.

Вони мають і повинен мати жодного приватного правового інтересу у процесі, тому вправі здійснювати яких би не пішли, самостійних активних процесуальних дій у межах правових епізодів, у яких ним доводиться брати участь. Дуже точно роз'яснила ці ознаки суб'єкта доведення, яких в інших його, О.В. Левченко: «Така правова зацікавленість (інтерес) полягає в потреби, тобто внутрішньому прагненні суб'єкта до чогось, бажанні досягти певного результату. Потреба викликає активність суб'єкта і направляє в досягнення конкретної мети, виступаючи цим як програма діяльності (у разі -доказивания)».[153]

Найбільш численну групу інших учасників доведення становлять свідки, тобто. ті особи, яким, на думку суб'єктів доведення, може бути відомі будь-які обставини, що мають значення для розслідування та ліквідації кримінальної справи, і який викликані давання свідчень (год. 1 ст. 56 КПК). Виклик свідків може проводитися тільки публічними суб'єктами доведення, хоча звідси вправі клопотатися приватні представники сторін.

Свідчення свідка виступають одним їх видів доказів (п. 2 год. 2 ст. 74 КПК) і характеризуються певними ознаками, як яких, на думку Л.Д.Кокорева, виступають такі:

- усне повідомлення про  факти, а чи не письмова інформація;

- повідомлення про обставини, які мають значення у кримінальній

справі;

- повідомлення, що роблять  особи, спеціально викликані для  допиту як свідка;

 

- повідомлення, які одержують  у встановленому законом порядку  посадові обличчя і органи, з  правом допитувати свідків у кримінальномупроцессе.[154]

З наведеної системою ознак показань свідка слід повністю погодитись, хоча у порядку уточнення щодо першого їх можна побачити таке. У слідчої практиці непоодинокі випадки, коли свідок через ті чи інші причини свої показання викладає в протоколі допиту письмово. Зазвичай, до такого способу часто вдаються звані запідозрені свідки, тобто. ті, які допитуються щодо її можливої участі в розслідуваному злочині. З усієї кількості вивчених справ, в 64,2 % були протоколи допитів майбутніх яких у ролі свідків. За данимиB.C.Шадрина, «запідозрені особи за одного допитували щодо їхньої причетності до злочину яксвидетели».[155] Таку практику необхідно визнавати незаконної, якщо слідчий, що викликав свідка на допит, внутрішньо переконаний у його причетності до вчинення злочину, а справі є відповідні докази. Але така переконаність є який завжди. Зазвичай, на даний момент давання свідчень обличчям, викликаним як свідка, в багатьох слідчих відсутня достовірна інформацію про його в зв'язку зі розслідуваним подією.Допросив свідка в встановленим ст. 189-190 КПК правилам, слідчий може мати простий інформацію про його участі у злочині. Інформація повинен матидоказательственное значення, оскільки правила допустимості суб'єктом доведення булинарушени.[156]

За змістом правової норми, котра міститься в ст. 56 КПК, свідок викликається тільки до дачі показанні. Але він притягують до участі й у виробництві інших, крім власне допиту, слідчих дій. До них, насамперед, слід зарахувати очну ставку, проведену слідчим усунення істотних суперечностей у показаннях раніше допитаних осіб із приводу встановлюваних обставин у справі (год. 1 ст. 192 КПК). «Питання характеру протиріч (тобто. істотні чи ні) вирішує слідчий. У цьому, зрозуміло, враховуються багато ознаки: істота і значущість справи обставин, які підлягають з'ясовуванню, ступінь поінформованості про неї раніше допитаних осіб, можливості впливу об'єктивних і піддається формування сприйняття які відбувалися на дійсності подій і фактів іт.п.».[157]

Свідок повинен брати участь й у перевірці його показань дома (ст. 194 КПК). Він може пред'явити йому для пізнання обличчя, предмет чи труп (ст. 193 КПК). Звісно ж, що у окремих випадках з єдиною метою перевірки показань свідка, встановлення дійсності факту спостереження їм обставин злочину, про які він розповідав під час допиту, слідчий вправі пред'являти для пізнання іншим учасникам процесу такого свідка. Принаймні, нормативної заборони на пред'явлення для пізнання немає.

Відповідно до год. 1 ст. 179 КПК, можна виготовити огляд свідка щоб виявити з його тілі особливих прийме, слідів злочину, тілесних ушкоджень, виявлення інших властивостей і ознак тощо. Щоправда, законодавець передбачив стосовно подібним випадків, що такі дії слідчого можливі лише з дозволу свідка. Це з думці Ю.Г.Торбина, «фактично виключає можливості примусового оглядусвидетеля».[158] Ще одна законодавчий нюанс: згоду свідка непотрібен, коли огляд необхідне оцінки достовірності його показань. Однак оцінка достовірності свідчень свідка повинна перевірятися завжди (ст. 17 КПК), тому слідчий справді може у разі правомірно ігнорувати виражене свідком незгоду на огляд. На думку, сформовані в год. 1 ст. 179 КПК завдання огляду можуть вирішуватися слідчим без обов'язкового обліку згоди свідка, тим більше його цей момент повинні матись у наявності.

У законі немає жодних заборон до можливості залучення слідчим свідків до брати участь у виробництві інших слідчих дій: обшуку (ст. 182УПК),[159] огляду (ст. 180 КПК), слідчого експерименту (ст. 181УПК)[160] та інших. Вочевидь, це викликано тим, що у кожної конкретної історичної ситуації перелік учасників тієї чи іншої слідчої дії може змінюватися. Разом про те, враховуючи, що «від визнання чи іншої особи учасником слідчої дії залежить його правової статус,  місце і у кримінально-процесуальнихотношениях»,[161] доцільно законодавчим шляхом перерахувати у статтях КПК можливих учасників кожної слідчої дії. Адже йдеться про пошуку, оформленні та перевірці доказів, потребують суворого ставлення до їхніх допустимості.

Беручи участь у проведених слідчим і судом слідчі дії, свідок виконує свою єдине процесуальне призначення - повідомити зазначеним суб'єктам доведення усю інформацію про обставини злочину, яка відома.

Виробництво слідчих дій, зокрема з участю свідків, у необхідних випадках слідчий чи суд приваблюють перекладача - обличчя, вільно що володіє мовою, знання якої необхідне перекладу (год. 1 ст. 59 КПК).

З огляду на, що у кримінальному процесі заборонена суміщення процесуальних функцій і наділення однієї особи процесуальними повноваженнями кількох учасників, «перекладачем то, можливо абсолютно нейтральне й безстороннє обличчя, яке має особистій зацікавленості у результаті кримінальногодела». Слід зазначити, що перекладач бере участь у формуванні доказів лише у час допитів, а й за виробництві інших слідчих дій: обшуку, виїмки, слідчого експерименту, огляду тощо. У кожному разі компетентний і грамотний перекладач важлива складова доброякісності отриманих доказів.

 

У виробництві багатьох слідчих дій беруть участь поняті - особи, які, як і перекладач, зацікавлені у результаті кримінальної справи, і притягнуті слідчим, дізнавачем чи прокурором для посвідчення факту виробництва слідчої дії, і навіть її змісту, ходу і результатів (год. 1 ст. 60 КПК). На думку Г.П.Саркисянца, «зрозумілою одна із учасників кримінального процесу саме, котрі засвідчують хід і результати передбачені законами слідчих дій, виконуючи цим функцію досягнення завдань кримінальногосудопроизводства».[165]

Участь понятих у виробництві окремих слідчих дій покликане, можна вважати, забезпечити довіру до отриманого до доказів у кримінальної справи, оскільки нормативнопрезюмируется велика достовірність фактичної інформації. Не все вчені, проте, солідарні з цією позицією. Так, А.В. Бєлоусов помічає стосовно слідчому огляду: «Треба вкрай негативно ставитися до вітчизняної системі правосуддя, аби думати, що за відсутності понятих слідчий, експерт й інші учасники огляду спільно займуться фальсифікацієюулик».[166]

На думку О.В.Хитровой, беручи участь у виробництві тієї чи іншої слідчої дії, поняті беруть участь й у пізнанні наявних, виникаючих та у своїй речей, явищ і процесів: «Акцентуючи увагу, що свідки залучаються лише участі у кримінально-процесуальному пізнанні, направленому отримання знань, відображуваних у певних процесуальних джерелах, що є доказами, можна дійти невтішного висновку, що водночас є суб'єктами кримінально-процесуальногодоказивания».

Нині спеціальні знання про знаючих осіб використовують у доведенні у вигляді залучення у нього експерта й фахівця.Процессуальная постать експерта виникає у в зв'язку зі призначенням судової експертизи органом попереднього розслідування чи судом (ст. 57 КПК). Експерт одна із небагатьох учасників кримінального судочинства, який, який був суб'єктом доведення, формує у справі самостійне доказ — висновок експерта. Відповідно до год. 1 ст. 80 КПК, висновок експерта — це представлені у письмовому вигляді зміст дослідження та висновки з питанням, поставленим перед експертом суб'єктами доведення.