Поняття і зміст процесу доказування

Занятие 3.

111111111111 Поняття і зміст процесу доказування

Загальне поняття доказування в кримінальному процесі можна визначити як діяльність суб’єктів кримінального процесу зі збирання, Перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел, а також формулювання на цій основі певних тез і наведення аргументів для їх обґрунтування або спростування. Теорія доказів як частина всієї науки про кримінальний процес має своїм предметом вивчення методологічних і правових основ пізнання в кримінальному процесі; розкриває фактичну і логічну природу доказів, їх правові особливості: належність і допустимість, предмет і межі доказування, процес доказування як практичну розумову діяльність, досліджує теоретичні підстави і практичне значення класифікації доказів, природу окремих видів доказів, особливості доказування на різних стадіях процесу і шляхи забезпечення достовірних висновків по справі. Кримінально- процесуальне доказування регулюють норми КПК. Доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи . (ч. 1 ст. 65 КПК).

 Збирання доказів та їх процесуальних джерел — це врегульована кримінально-процесуальним законодавством (ст. 66 КПК) діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді й суду щодо виявлення і фіксації в процесуальних документах та матеріалах слідів злочину та інших подій як доказової інформації по конкретній кримінальній справі. Способами збирання доказів та їх джерел є слідчі та судові, інші процесуальні дії, витребування документів, проведення ревізій тощо. Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства.

 Наступним елементом доказування  є перевірка доказів. Особа, яка  проводила дізнання, слідчий, суд  повинні об’єктивно перевірити  всі зібрані по справі докази. Метою перевірки доказів та їх джерел є визначення їх достовірності, повноти, законності способів їх одержання. Перевірка доказів, тобто їх дослідження, проводиться шляхом аналізу, порівняння з іншими доказами та джерелами, а також провадження.повторних або нових слідчих чи судових дій. Крім того, докази перевіряють з метою з’ясування їх достовірності. Оцінка доказів та їх джерел є найважливішим елементом процесу доказування, який полягає в розумовій, логічній діяльності суду, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання. Законодавством покладено обов’язок доказування на суд, прокурора, слідчого, особу, що провадить дізнання, які зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного, об’єктивного дослідження обставин справи (ст. 22 КПК), тобто зібрати, перевірити й оцінити всі необхідні докази і їх джерела й на цій підставі прийняти обґрунтоване і справедливе рішення. Тож належність доказів можна визначити як якість, яка внутрішньо притаманна доказу, в силу якої фактичні дані встановлюють обставини, що мають -значення для правильного рішення кримінальної справи.

 Допустимість доказів визначається  законністю джерел, умов і способів  їх одержання. Під час здійснення  правосуддя заборонено використовувати  докази, одержані незаконним шляхом (ч.З ст.62 Конституції України).

 Достовірність доказів —  відповідність дійсності фактичних  даних, які отримано з законних  джерел, результат ретельної перевірки  доказів та їх джерел під час досудового слідства і в суді.

 Достатність доказів — сукупність  допустимих та достовірних доказів, що визначаються за внутрішнім  переконанням, які необхідні для  встановлення обставин злочину  відповідно до дійсності і  винесення обґрунтованого рішення в процесі слідства та розгляду кримінальних справ.

Кримінально-процесуальне доказування як дослідження — це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел.

Елементи доказування.

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд із власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.

Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.

перевірка доказів, тобто всі зібрані по справі докази повинна об'єктивно перевірити особа, яка провадить дізнання, — слідчий, прокурор і суд. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їх достовірність.

 оцінка доказів— це розумова діяльність, що здійснюється в логічних формах зі встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення певної справи.

Критеріями оцінки доказів та їх процесуальних джерел є:

 1)                незалежність доказів, яка визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування у кримінальній справі, конкретизованого кримінальним законом, а також інших обставин, які мають у даній справі характер допоміжних або супутніх стосовно предмета доказування.

2)                достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди.

3)                допустимість доказів визначається  законністю джерела, умов і способів  їх одержання.

4)                достатніми вважаються докази, коли  в своїй сукупності дають можливість  установити всі передбачені законом обставини справи на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення при провадженні у кримінальній справі. [11. C.110]

 Л.М. Лобойко поділяє процес  доказування на п'ять елементів.

1) побудова (висування) і динамічний  розвиток версій у кримінальній  справі. У кожній справі є, як мінімум, дві версії: подія злочину мала місце або події не було.

2) збирання доказів;

3) перевірка доказів шляхом  докладного дослідження ознак кожного доказу і його джерела; шляхом провадження слідчих дій; або логічним шляхом.

4) оцінка доказів.

5) обґрунтування висновків у  справі, яких дійшли суб'єкти доказування  – це підтвердження правильності висновків, що містяться у кримінально-процесуальному рішенні, сукупність доказів і посилання на відповідні норми права.

 Обґрунтуванню підлягають висновки про наявність або відсутність обставин, які належало встановити; доброякісність і недоброякісність доказів їх джерел; належність і допустимість доказів; їх юридично значущі властивості; характе

222222

Збирання доказів — необхідний елемент процесу доказування. У процесуальній та криміналістичній літературі по-різному визначається сутність збирання доказів. А. І. Вінберг визначає зміст цих понять як «сукупність дій зі знаходження, фіксації, вилучення та збереження різних доказів»2.

 Хоча термін «збирання доказів»  є процесуальним і прямо згадується  в КПК (ст. 66), процесуалісти ним  користуються значно рідше, ніж криміналісти, загалом оперуючи значно ширшим поняттям процесу доказування. М. С. Строгович зазначав, що процес доказування складається з розшуку доказів, їх розгляду та процесуального закріплення, перевірки та оцінки3. На нашу думку, найбільш правильним є погляд М. С. Строговича. Збирання доказів — поняття комплексне. Воно охоплює дії з розгляду, процесуального закріплення та оцінки.

Фіксація доказів — це закріплення доказів в установленому законом порядку. Кримінально-процесуальний закон передбачає як форми процесуального закріплення доказів складання протоколу, безпосереднє залучення доказів до справ, фотографування, складання планів та схем, моделювання та виготовлення копій. Доказами можуть бути тільки ті фактичні дані, що зафіксовані одним із зазначених способів.

Окрім надання виявленим фактам доказової сили фіксація доказів має на меті зберегти їх зміст, ознаки; вона є засобом збереження доказів для наступного дослідження, оцінки та використання в доказуванні.

Вилучення доказів має забезпечити можливість їх використання для доказування, приєднання їх до справи, а також служить засобом їх збереження для суду.

Збереження доказів полягає у застосуванні заходів, спрямованих на збереження самих доказів або їх доказових властивостей, а також має на меті забезпечити можливість використання їх у потрібний момент слідчим та судом.

На відміну від дослідження перевірка доказів — це діяльність, спрямована на підтвердження (заперечення) інформації, що міститься в них1. Перевірити доказ — означає зібрати дані, на основі яких можна зробити висновок про його достовірність та допустимість. Докази можуть бути перевірені тільки за допомогою інших доказів.

Отже, дослідження доказів є первинним і обов'язковим елементом після виявлення та закріплення доказів, необхідною й істотною передумовою їх подальшої перевірки. Перевіреною може бути тільки та інформація, яка отримана та є у розпорядженні органу дізнання, слідчого чи суду.

Через принципову різницю між дослідженням і перевіркою доказів, на нашу думку, доцільніше виділяти кожний з них у самостійний елемент процесу доказування.

Предметом перевірки доказів є, по-перше, встановлення достовірності (правдивості) інформації, що міститься в них і, по-друге, визначення їх допустимості. В ході перевірки можна прямо чи побічно підтвердити правильність доказової інформації, встановити справжність джерел цієї інформації, законність способів її отримання тощо.

Оцінка доказів — це розумова діяльність слідчого, прокурора і судді, що здійснюється у певних логічних формах відповідно до закону і право розуміння за їх внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повношу й об'єктивному аналізі всіх обставин справи в їхній сукупності, спрямована на встановлення достовірності та належності, допустимості й достатності доказів, їх взаємозв'язку і значення для вирішення питань, що становлять предмет доведення, і має на меті встановлення істини по справі.

Принципами оцінки доказів у кримінальному судочинстві є ті найважливіші положення процесуального права, що закріплені українським законодавством як основні начала діяльності органів дізнання, досудового слідства та суду при оцінці доказів і здійсненні правосуддя. До цих принципів належать: вільна оцінка наявних доказів; всебічність, повнота й об'єктивність оцінки доказів; оцінка доказів у сукупності.

333333

Застосування спеціальних знань і технічних засобів суб'єктами кримінально-процесуального провадження при збиранні і перевірці доказів

На сьогоднішній день успішне розкриття, розслідування та попередження злочинів найчастіше неможливе без широкого та ефективного застосування спеціальних знань (спеціальні знання —це не загальновідомі у судочинстві наукові, практичні та технічні знання, набуті в результаті професійного навчання або роботи за певною спеціальністю особою, яка залучена як спеціаліст чи експерт з метою сприяння слідчому та суду при виявленні обставин справи чи наданні висновку з питань, для вирішення яких необхідне їх застосування) та науково-технічних засобів (прилади, інструменти, пристрої, матеріали та методи їх застосування, спеціально розроблені, пристосовані або взяті без змін з інших галузей діяльності людини або які використовуються для виявлення, фіксації, вилучення, дослідження доказів, а також здійснення інших дій по виявленню, розслідуванню та попередженню злочинів). Для цього створені певні передумови: високий рівень розвитку криміналістики, наявність у правоохоронних органів необхідних науково-технічних засобів, розгалужена мережа судово-експертних установ та юридичних вузів, відповідна підготовка багатьох оперативних працівників, слідчих, прокурорів, суддів, спеціалістів у різних галузях науки, техніки, мистецтва, що залучаються до розкриття та розслідування злочинів.

Однак поряд з цим існують обставини, які гальмують впровадження науки та техніки у повсякденну роботу по боротьбі зі злочинністю. До них можна віднести: різноманітність трактувань суті спеціальних знань та науково-технічних засобів; нечіткість і непослідовність багатьох запропонованих класифікаційних форм використання таких знань та засобів; недостатньо повну, а найчастіше і суперечливу їх правову регламентацію; відсутність єдиного погляду на компетенцію учасників кримінального процесу у використанні цих знань та засобів і на доказове значення отримуваних результатів; не визначено також, що необхідно розуміти під ефективністю застосування спеціальних знань та науково-технічних засобів, які критерії її визначення, як краще всього можливо вплинути на підвищення цієї ефективності; відсутність комплексного дослідження проблем, пов'язаних із застосуванням спеціальних знань та науково-технічних засобів.

У криміналістичній та кримінально-процесуальній літературі розглядалися різні аспекти застосування спеціальних знань та науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві, що безумовно надавало велику допомогу в теорії та практиці доказування.

Однак сьогодні особливого значення набуває пошук способів розв'язання давно назрілих проблем удосконалення діяльності щодо розкриття й розслідування злочинів та забезпечення невідворотної відповідальності за їх вчинення.