Штраф як вид покарання за кримінальним правом України та зарубіжних держав: порівняльний аналіз

Якщо звернутися до змісту інших положень Загальної частини КК України, які передбачають можливість пом’якшення покарання особам, що вчинили злочин (наприклад, умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання (ст. 81 КК України), заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (ст. 82 КК України), звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45-49 КК України) або покарання (ст. 80, 83 КК України) тощо, то очевидним стає висновок про те, що законодавець максимально намагається ув’язати кримінально-правові «пільги» з категорією тяжкості вчиненого злочину. Стосовно ж пом’якшення покарання на підставі ст. 69 КК України жодного зв’язку між категорією тяжкості вчиненого злочину та способом і розміром такого пом’якшення не встановлено.

Уявляється, що нормативне закріплення подібної вимоги допоможе уникнути надмірного пом’якшення покарання особам, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини. До того ж часу, поки до КК України будуть внесені відповідні зміни, Пленуму Верховного Суду України слід, вочевидь, формувати судову практику в напрямку обмеження можливостей переходу від позбавлення волі до надмірно м’яких видів покарання (в тому числі, й до штрафу) при застосуванні ст. 69 КК України щодо осіб, які вчинили тяжкі або особливо тяжкі злочини.

 Призначення штрафу при сукупності злочинів та сукупності вироків. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Крім того, відповідно до ч. 4 тієї ж статті додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Коментуючи ці законодавчі приписи, В. І. Тютюгін справедливо стверджує, що особливість призначення штрафу як основного або додаткового покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків полягає в тому, що складанню з іншими видами покарань він не підлягає і в усіх таких випадках призначається і виконується самостійно [33, с. 249-250].

Як видно, законодавець встановлює заборону лише на складання (повне або часткове) штрафу з іншими покараннями. Щодо такого правила визначення остаточного покарання при сукупності злочинів (а, інколи, і при сукупності вироків – якщо воно є вимушеним) як поглинання, то заборони на поглинання штрафу будь-яким іншим більш суворим основним покаранням у кримінальному законі не встановлено. На це спеціально звертає увагу судів і Пленум Верховного Суду України, який у п. 22 постанови від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» спеціально зазначає, що «коли за злочини, що утворюють сукупність, призначено основні покарання різних видів, які не підлягають заміні (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим або призначити кожне з них до самостійного виконання» [78].

Отже, при призначенні покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків штраф, призначений в якості основного покарання за один із злочинів, може як виконуватися самостійно, так і поглинатися іншим, більш суворим покаранням, проте в жодному випадку не може складатися з іншими покараннями.

Якщо ж штраф виступає в якості додаткового покарання, то при призначенні його за сукупністю злочинів або сукупністю вироків він може бути приєднаний до остаточного основного покарання тільки в тому разі, якщо він був призначений в якості додаткового покарання хоча б за один із злочинів, що входять до сукупності (ч. 3 ст. 70, ч. 3 ст. 71 КК України). Пленум Верховного Суду України спеціально звертає увагу судів на те, що «встановлений ст. 70 КК порядок, згідно з яким суд зобов’язаний призначити покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити покарання за сукупністю злочинів, стосується як основних, так і додаткових покарань» [78] і що «призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст. 71 КК» [78].

 Призначення штрафу при звільненні від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до ст. 77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

В юридичній літературі проблема застосування додаткових покарань при звільненні від відбування покарання з випробуванням досліджується і по-різному вирішується ще з часів, коли цей інститут мав назву умовного засудження. До набуття чинності Закону України від 20 листопада 1996 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України» при умовному засудженні не допускалося застосування жодних додаткових покарань, крім штрафу. І це положення ще тоді викликало полеміку. На думку одних авторів, воно було в принципі правильним, оскільки, мовляв, застосування будь-яких додаткових покарань при умовному засудженні суперечить його юридичній природі, а тому навіть застосування штрафу, на їх думку, не повинно було мати місця в судовій практиці. В протилежному випадку додаткове покарання нібито підмінить собою призначене судом основне покарання і тим самим відволіче увагу засудженого від необхідності суворо дотримуватися умов випробування [86, с. 152; 232, с. 49; 28, с. 18].

Подальший розвиток законодавства підтвердив слушність таких пропозицій. Законодавець прислухався до них і підтримав їх, допустивши в нині чинному Кодексі можливість застосування при звільненні від відбування основного покарання з випробуванням будь-яких додаткових покарань, крім конфіскації майна, тобто, й штрафу у тому числі. Разом з тим, буквальне тлумачення тексту ст. 77 КК України, в поєднанні з ч. 3 ст. 53 КК України, відповідно до якої штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України, а також тим фактом, що в статтях Особливої частини КК України штраф лише двічі використовується в якості додаткового покарання, ставить питання про те, чи виступає ст. 77 КК України самостійною підставою призначення штрафу як додаткового покарання при звільненні від відбування основного покарання з випробуванням?

Українські криміналісти по-різному відповідають на це питання. Так, наприклад, В. А. Ломако пише, що «призначення додаткового покарання згідно зі ст. 77 КК не звільняє суд від необхідності керуватися положеннями відповідних статей Загальної частини КК, що регулюють порядок, межі й особливості призначення додаткових покарань. Так, призначаючи штраф як додаткове покарання, суд зобов’язаний врахувати положення ч. 2 і 3 ст. 53 про те, що його призначення можливе лише тоді, коли воно спеціально передбачене в санкції відповідної статті КК...» [33, с. 259].

Протилежне судження висловила Л. А. Хруслова, на думку якої на підставі ст. 77 КК України суд може призначити штраф в якості додаткового покарання і в тих випадках, коли він не передбачений в санкції статті Особливої частини КК України. В таких випадках, вважає вона, «суд визначає його розмір у відповідності до ч. 2 ст. 53, тобто залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян» [51, с. 321, 265].

Немає однозначності в розумінні змісту ст. 77 КК України і в судовій практиці. Більшість судів справедливо не призначають штраф як додаткове покарання на підставі ст. 77 КК України в тих випадках, коли він не передбачений в санкції статті Особливої частини КК України, за якою засуджується винний. Проте, непоодинокими є й протилежні рішення, які неодноразово ставали предметом перегляду Верховного Суду України.

Так, наприклад, Великоолександрівський районний суд Херсонської області засудив К. за ч. 3 ст. 185 КК України до трьох років позбавлення волі. На підставі ст. 75 цього Кодексу його звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком два роки і відповідно до ст. 77 КК України йому призначено додаткове покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн. Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України в кримінальних справах задовольнила внесене прокурором касаційне подання щодо неправомірності застосування штрафу, зазначивши, зокрема, наступне. «Оскільки ч. 3 ст. 185 КК передбачено покарання лише у виді позбавлення волі, додаткове покарання – штраф – суд призначив неправильно. Посилання при цьому на ст. 77 КК є безпідставним. Хоча ця стаття передбачає можливість призначення додаткового покарання – штрафу, проте це допустимо тільки за умови, що воно передбачено санкцією тієї статті, за якою особа засуджується». Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України змінила вирок Великоолександрівського районного суду Херсонської області, виключивши додаткове покарання у виді штрафу [110].

Непоодинокість призначення нижчестоящими судами штрафу на підставі ст. 77 КК України в тих випадках, коли він не передбачений в санкції статті Особливої частини КК України, змусила Пленум Верховного Суду України спеціально звернути увагу на неприпустимість цього в постанові № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання». Зокрема, Пленум відзначив: «При звільненні з випробуванням від відбування основного покарання суд відповідно до ст. 77 КК може призначити додаткові покарання: штраф (за умови, що він передбачений санкцією закону, за яким засуджується особа); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку».

 Призначення штрафу неповнолітнім. Відповідно до ч. 1 ст. 98 КК України штраф є одним з п’яти видів основних покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх, а відповідно до ч. 2 тієї ж статті він є також і одним з двох видів додаткових покарань, що можуть бути застосовані до злочинців, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

Особливості застосування штрафу як основного і додаткового покарання щодо неповнолітніх визначаються ст. 99 КК України, відповідно до якої «1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

2. Розмір  штрафу встановлюється судом  залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Таким чином, спеціальні правила застосування штрафу щодо неповнолітніх полягають у наступному. По-перше, штраф може бути призначений не кожному неповнолітньому, а лише тому, хто має самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. По-друге, він може бути призначений неповнолітньому в межах до п’ятисот встановлених законодавством нмдг. Інакше кажучи, виходячи з принципів гуманізму та пом’якшення кримінальної відповідальності неповнолітніх, закон обмежує як коло неповнолітніх, яким може бути призначений штраф, так і розмір штрафу, який може бути призначений неповнолітньому. Розглянемо ці спеціальні правила самостійно.

Обмеження кола неповнолітніх, яким може бути призначене покарання у виді штрафу. Відповідно до закону штраф неповнолітнім може бути призначено лише в тих випадках, коли вони мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Звісно, і повнолітньому штраф може бути призначений лише тоді, коли він має власний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернуте стягнення. Проте, як слушно відзначає В. М. Бурдін, «Вказівка на те, що неповнолітнім штраф призначається лише у разі наявності у них самостійного доходу, коштів або майна, лише підкреслює, що наявність майна, коштів або доходу у неповнолітніх, як правило, рідкість, а тому за їх відсутності штраф будуть фактично сплачувати батьки або інші особи» [11, с. 165].

Самостійний доход неповнолітнього може складатися із заробітної плати при постійній чи тимчасовій роботі, що регулюється положеннями трудового законодавства, доходу від підприємницької діяльності, відсотків від акцій тощо. Власними коштами неповнолітнього можуть бути кошти на вкладах у банки, подаровані неповнолітньому чи одержані ним у спадок тощо. Власне майно – те, власником якого є неповнолітній (куплене ним, подароване чи залишене йому у спадок), в тому числі майно, що перебуває у спільній власності (стягнення штрафу може бути звернене на нього при можливості виділення долі неповнолітнього в натурі або в грошовому виразі і в межах цієї долі) [50, с. 198].

Отже, штраф може бути призначений тільки такому неповнолітньому, який має власні кошти, власні доходи або майно, на яке може бути звернуте стягнення. І він не може бути призначений неповнолітньому, який не має з чого його сплатити і за якого, фактично, штраф будуть сплачувати батьки. Щоправда, в окремих випадках неможливість призначення неповнолітньому штрафу з указаної причини, з урахуванням встановлених в інших статтях Загальної частини КК України обмежень на застосування інших видів покарання, може потягнути неможливість призначення йому жодного покарання взагалі.

Обмеження розміру штрафу, що може бути призначений неповнолітньому. Відповідно до ч. 2 ст. 99 КК України розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Отже, законодавець, визначивши максимальний розмір штрафу, який може бути призначений неповнолітнім, залишив відкритим питання про його мінімальний розмір.

Для багатьох українських криміналістів питання мінімального розміру штрафу, що може бути призначений неповнолітнім, взагалі не видається проблемним. Вони навіть обходять його своєю увагою в коментарях до КК України . Інші ж, не вдаючись до яких-небудь дискусій просто стверджують, що нижній розмір штрафу тут не названий. Відповідно ж до загальної норми (ч. 2 ст. 53) ним є тридцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

3.3. Штраф при заміні покарання

Чинний КК України передбачає цілу систему норм, які передбачають можливість заміни одного покарання іншим. Така заміна може стосуватися лише вже призначеного судом покарання і, при чому, може мати місце як в сам момент його призначення (здійснюється в тому ж обвинувальному вироку, яким призначене покарання), так і в процесі відбування раніше призначеного покарання (здійснюється окремою постановою суду). При цьому штраф може виступати як в якості покарання, що за певних умов може бути замінене іншим, так і в якості покарання, яким можуть бути замінені деякі інші покарання.

 Ч.4 та  ч.5 ст. 53 КК України містяться наступні правила заміни штрафу іншим покаранням у разі неможливості його сплати:

4. ст. 53. З  урахуванням  майнового  стану особи суд може призначити штраф із  розстрочкою  виплати  певними   частинами   строком   до одного року.

      5. У  разі  несплати  штрафу  в розмірі не більше трьох тисяч  неоподатковуваних  мінімумів  доходів  громадян   та   відсутності  підстав  для  розстрочки  його виплати суд замінює несплачену суму  штрафу покаранням у виді  громадських  робіт  із  розрахунку  одна  година  громадських  робіт  за  один  установлений  законодавством  неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами  із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених  законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян,  але  на строк не більше двох років.