Штраф як вид покарання за кримінальним правом України та зарубіжних держав: порівняльний аналіз

Відомо, що на ступінь тяжкості злочину суттєво впливає така ознака його суб’єктивної сторони, як форма вини, з якою цей злочин вчинений. За інших рівних умов, злочини, що вчиняються з умисною формою вини, визнаються більш суспільно небезпечними, ніж злочини, що вчиняються через необережність. Тому цілком обґрунтованим є висновок про те, що необережні злочини, які втім належать до злочинів середньої тяжкості, загалом є менш суспільно небезпечними, ніж умисні злочини цієї ж категорії тяжкості. У зв’язку з цим, як уявляється, в санкціях за необережні злочини середньої тяжкості штраф у достатньо високому розмірі як один з альтернативних видів покарання може бути встановлений незалежно від того, який максимальний строк позбавлення волі передбачений в цій санкції. Інакше кажучи, в санкціях за необережні злочини середньої тяжкості штраф може бути альтернативою позбавленню волі, встановленому, в тому числі, й на строк до п’яти років.

Що ж стосується умисних злочинів середньої тяжкості, то, на наш погляд, в санкціях за них штраф не завжди може бути встановлений як основний вид покарання. Можливість його встановлення повинна бути узгоджена з максимальним строком позбавлення волі, що передбачений в цій санкції. В тих випадках, коли в санкції максимальний строк позбавлення волі встановлений на мінімальному рівні, що можливий для злочинів середньої тяжкості (тобто три роки), штраф у достатньо високому розмірі може бути досить адекватною альтернативою позбавленню волі. Якщо ж за злочин середньої тяжкості встановлене позбавлення волі на строк до чотирьох, і, тим паче, до п’яти років, а, особливо, якщо в санкції визначений і мінімальний строк цього покарання (на рівні двох або трьох років), то це свідчить про достатньо високий ступінь суспільної небезпеки відповідного злочину. У зв’язку з цим, за такі злочини штраф не повинен встановлюватися в якості альтернативного виду основного покарання.

2.2. Штраф як основне покарання

 Поєднання штрафу з іншими  основними покараннями в альтернативних санкціях. З 250 санкцій статей Особливої частини чинного КК України, що передбачають штраф в якості основного покарання, 247 (або 98,8 %) містять окрім нього, ще й інші основні види покарання. Такі санкції, які дають суду повноваження здійснювати вибір одного з двох чи декількох основних покарань, і називаються альтернативними. Проведене нами дослідження дало підстави дійти висновку про те, що на теперішній час в КК України існує 28 різновидів альтернативних санкцій, в яких в якості одного з основних покарань передбачається штраф. Ці види виділені нами залежно від того, з якими іншими основними покараннями поєднується штраф в таких санкціях. Зокрема, штраф в таких санкціях знаходиться в альтернативі з:

1) позбавленням  права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – 4 санкції;

2) позбавленням  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю або громадськими роботами – 1 санкція;

3) позбавленням  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю, громадськими роботами або виправними роботами – 1 санкція;

4) позбавленням  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю або виправними роботами – 2 санкції;

5) позбавленням  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю, виправними роботами або арештом – 1 санкція;

6) позбавленням  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю, арештом або обмеженням волі – 1 санкція;

7) позбавленням  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю або обмеженням волі – 5 санкцій;

8) позбавленням  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю, виправними роботами або позбавленням волі на певний строк – 1 санкція;

9) позбавленням  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю, обмеженням волі або позбавленням волі на певний строк – 1 санкція;

10) громадськими  роботами – 1 санкція;

11) громадськими  роботами або виправними роботами  – 3 санкції;

12) громадськими  роботами, виправними роботами або  арештом – 1 санкція;

13) громадськими  роботами, виправними роботами або обмеженням волі – 2 санкції;

14) виправними  роботами – 8 санкцій;

15) виправними  роботами або арештом – 11 санкцій;

16) виправними  роботами, арештом або обмеженням  волі – 7 санкцій;

17) виправними  роботами або обмеженням волі  – 30 санкцій;

18) виправними  роботами, обмеженням волі або  позбавленням волі на певний  строк – 12 санкцій;

19) виправними  роботами або позбавленням волі  на певний строк – 17 санкцій;

20) службовими  обмеженнями для військовослужбовців  або триманням у дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців – 1 санкція;

21) службовими  обмеженнями для військовослужбовців  або позбавленням волі – 4 санкції;

22) арештом  – 16 санкцій;

23) арештом  або обмеженням волі – 21 санкція;

24) арештом, обмеженням волі або позбавленням  волі на певний строк – 5 санкцій;

25) арештом  або позбавленням волі – 1 санкція;

26) обмеженням  волі – 37 санкцій;

27) обмеженням  волі або позбавленням волі  на певний строк – 31 санкцій;

28) позбавленням  волі на певний строк – 22 санкції.

Викладене ставить на порядок денний питання про обґрунтованість використання штрафу як основного покарання в альтернативі до певних інших видів основного покарання. Особливої актуальності це питання набуває в аспекті ідеї розширення застосування видів покарань, що є альтернативними до позбавлення волі, оскільки саме штраф дуже часто багатьма науковцями і практичними працівниками пропонується в якості такої альтернативи.

В радянські роки законодавство і доктрина різко негативно ставилися до можливості передбачення в одній санкції в якості альтернативних основних видів покарання штрафу та позбавлення волі. Радянські криміналісти, критикуючи кримінальне законодавство «буржуазних» країн, яке передбачало в альтернативних санкціях в якості основних видів покарань штраф та позбавлення волі, писали, що «таким чином, особа може «на вибір» або відбути позбавлення волі, або сплатити визначену законом і вироком суду суму штрафу. Таким чином, ясно, що особа, яка володіє певними матеріальними можливостями, заплатить штраф, а особа, яка не має таких коштів, повинна буде відбувати покарання у виді позбавлення волі» [38, с. 296].

В сучасний період позиції змінилися і більшість вчених, а також законодавець і багато суддів виступають за розширення використання штрафу як альтернативи позбавленню волі. Відзначається, зокрема, що у багатьох країнах (Англія, США, Франція, Німеччина) штраф є реальною альтернативою позбавленню волі [35, с. 141; 60, с. 23;]. З огляду на рішення, що були ухвалені міжнародною спільнотою, та дослідження, проведені у сфері кримінального права, на черговому IX Конгресі ООН (1995) було схвалено поширення в багатьох країнах світу в якості альтернатив позбавленню волі таких санкцій, як штраф, громадські роботи, умовне засудження, обмеження волі, пробація, спеціальна опіка чи нагляд, та інших традиційних і нововведених санкцій, пов’язаних із різним ступенем та формою нагляду за засудженими, застосування яких упродовж двох десятиріч довело їх високу запобіжну ефективність [96, с. 8], і що його слід активно впроваджувати в Україні в якості такої альтернативи [109, с. 41-44]. Рекомендації щодо розширення застосування видів покарання, альтернативних позбавленню волі, містяться також в Мінімальних стандартних правилах ООН стосовно заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила), Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила) та інших документах ООН, Ради Європи, регіональних міжнародних організацій.

 До питання про можливість існування штрафу в безальтернативних санкціях. У чинному КК України безальтернативні санкції посідають відносно невеликий обсяг порівняно з альтернативними. Як правило, вони передбачаються за тяжкі або особливо тяжкі злочини, за які в якості єдиного покарання встановлюється позбавлення волі на певний строк. Зрідка в санкціях за злочини невеликої тяжкості в якості єдиного можливого (безальтернативного) встановлюються інші, менш суворі ніж позбавлення волі види покарання. У тому числі, в нині чинному КК України міститься й три санкції, в яких самостійно, без інших основних видів покарання, тобто безальтернативно, передбачений штраф, як основний вид покарання. Це, зокрема: санкція ч. 9 ст. 158, відповідно до якої умисне надання неправдивих відомостей до органу Державного реєстру виборців карається штрафом у розмірі від п’ятдесяти до двохсот нмдг; санкція ч. 1 ст. 183, відповідно до якої незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності карається виключно штрафом у розмірі до однієї тисячі нмдг; санкція ч. 1 ст. 203, відповідно до якої зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, крім випадків, передбачених іншими статтями КК України, карається виключно штрафом у розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів. Слід також відзначити, що в той час, як санкція ч. 9 ст. 158 КК України є не кумулятивною, дві інші названі санкції є кумулятивними: в них передбачається в якості обов’язкового додаткового покарання позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відомо, що законодавцем встановлені спеціальні правила призначення штрафу як виду покарання. Відповідно до ч. 2 статі 53 КК України, розмір штрафу визначається судом не тільки залежно від тяжкості вчиненого злочину, але й з урахуванням майнового стану винного. Урахування ж матеріального стану винного, особливо, якщо взяти до уваги середній рівень матеріальних статків населення в Україні, а також можливі випадки приховування злочинцями своїх доходів та майна, часто створюють ситуації, коли навіть мінімальний розмір штрафу не може бути призначений з огляду на відсутність у засудженого доходів або майна, на яке може бути звернене стягнення. Пленум Верховного Суду України вважає, що в таких випадках «суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання» [78]. Звісно, це роз’яснення є намаганням вийти з ситуації, коли жодне з передбачених в санкції покарань з певних причин не можуть бути застосовані до особи, яка вчинила злочин. Проте, таке намагання не вичерпує всіх можливих ситуацій, адже, по-перше, не в кожній кримінальній справі встановлюються передбачені ст. 7 КПК України підстави для її закриття, а, по-друге, чинний КК України не передбачає такої підстави звільнення засудженого від покарання, як неможливість призначення йому жодного з видів покарань, передбачених в санкції.

2.3. Штраф як основне і додаткове покарання в кумулятивних санкціях

Ще одним з критеріїв поділу санкцій кримінального закону на види є наявність або відсутність у них додаткових покарань. Відповідно санкції, які поряд з основним покаранням передбачають можливість застосування одного або декількох додаткових, називаються кумулятивними; ті ж санкції, в яких передбачене виключно основне покарання і не передбачено можливість застосування додаткового, визнаються не кумулятивними. В свою чергу кумулятивні санкції, залежно від того, передбачається в них додаткове покарання в якості обов’язкового чи факультативного, тобто правом чи обов’язком суду є його призначення, традиційно підрозділяються на дві групи: кумулятивні санкції з обов’язковим додатковим покаранням і кумулятивні санкції з факультативним додатковим покаранням.

 Штраф як основне  покарання в кумулятивних санкціях. Відповідно до ч. 2 і 3 ст. 52 КК України в якості додаткових покарань, окрім штрафу, можуть виступати також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, конфіскація майна та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. При цьому специфіка додаткових покарань полягає в тому, що окремі з них можуть бути призначені судами тільки тоді, коли вони безпосередньо передбачені законодавцем в санкції статі Особливої частини КК України за певний злочин (це, зокрема, стосується штрафу (ч. 3 ст. 53) та конфіскації майна (ч. 2 ст. 59 КК України)); інші – можуть бути призначені як тоді, коли вони передбачені в санкції, так і тоді коли вони в ній не передбачені, безпосередньо на підставі статті Загальної частини КК України (це стосується позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – ч. 2 ст. 55 КК України); нарешті треті – ніколи не передбачаються в санкціях статей Особливої частини і завжди призначаються тільки на підставі статті Загальної частини КК України. До останнього виду додаткових покарань за чинним КК України належить тільки позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК України). З урахуванням таких положень Загальної частини КК України, до санкцій статей Особливої частини, які передбачають штраф в якості основного покарання, допускається включення тільки таких додаткових покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та конфіскація майна.

З 250 санкцій чинного КК України, в яких штраф передбачається як один з основних видів покарання, 61 (або 24,4 %) є кумулятивними. В цих санкціях в якості додаткового покарання передбачається позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. В переважній більшості таких санкцій (56 з 61, або 91,80 %) це покарання передбачене на строк, який визначається мінімальною та максимальною межею для нього як для додаткового покарання (ч. 1 ст. 55 КК України), тобто від одного до трьох років. Тільки в двох санкціях (або 3,28 %) це покарання передбачене на строк від одного до двох років, а ще в трьох (або 4,92 %) – на строк від двох до трьох років. При цьому, в 40 з 61 таких санкцій (65,57 % від їх кількості) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є обов’язковим додатковим покаранням, а в решті 21 санкції (або 34,43 %) – факультативним додатковим покаранням.

Не дивлячись на те, що штраф як основне покарання передбачений в 4 санкціях, що встановлені за тяжкі злочини, три з яких, як правило, вчинюються з корисливих мотивів (частини треті ст. 176, 177 і 229 КК України), а тому за них відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України могла б бути в якості додаткового покарання передбачена і конфіскація майна, даний вид додаткового покарання в цих санкціях відсутній. Очевидно, це викликано тим, що попри можливість встановлення конфіскації майна в санкціях за будь-які корисливі тяжкі злочини, український законодавець традиційно передбачає її тільки в санкціях за такі злочини, де максимальний розмір позбавлення волі дорівнює десяти рокам. У згаданих же вище санкціях частин третіх ст. 176, 177 і 229 КК України максимальний розмір покарання у виді позбавлення волі дорівнює шести рокам.

Разом з тим, в 31 санкції статей Особливої частини КК України, в яких в якості основного покарання передбачений штраф, передбачається також можливість застосування так званої «спеціальної конфіскації», тобто конфіскації у особи, яка вчинила злочин, грошових коштів або іншого майна, здобутого злочинним шляхом, предметів злочину, знарядь або засобів вчинення злочину. Наприклад, ч. 1 ст. 176 КК України передбачено конфіскацію та знищення всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення; ч. 1 ст. 203 – конфіскацію та знищення дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва; ч. 11 ст. 158 – конфіскацію програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинене несанкціоноване втручання, які є власністю винної особи тощо.

Виходячи з викладеного, ті санкції статей Особливої частини КК України, в яких штраф як основне покарання поєднаний з таким спеціальним кримінально-процесуальним за своєю природою заходом як «спеціальна конфіскація», нами не розглядаються як кумулятивні. Сказане, звісно не стосується тих п’яти санкцій (санкції ч. 11 ст. 158,  ч. 3 ст. 176,  ч. 3 ст. 177,  ч. 3 ст. 229 та ч. 1 ст. 361 КК України), в яких спеціальна конфіскація передбачена разом з таким додатковим покаранням, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Таким чином, з 250 санкцій чинного КК України, в яких штраф передбачається як один з основних видів покарання, 61 є кумулятивними, оскільки в них в якості додаткового покарання передбачається позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.