Штраф як вид покарання за кримінальним правом України та зарубіжних держав: порівняльний аналіз

 

 

 

 

 

Міністерство освіти та науки України

Закарпатський державний університет

Юридичний факультет

Кафедра кримінально-правових дисциплін та кримінології

 

 

 

 

Пояснювальна записка

до дипломного проекту (роботи)

 

освітньо-кваліфікаційний рівень - магістр права

на тему:

 

ШТРАФ ЯК ВИД ПОКАРАННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

 

 

Виконала: студентка  6-го курсу

 заочної  форми навчання

напряму підготовки 0304 «Право»         

спеціальність 8.03040101 «Правознавство»

                     

Голич Леся Володимирівна

                                                          Керівник: к.ю.н.,доц.Сийплокі М.В.

Рецензент______________________

 

 

Ужгород – 2013 року

 

ЗМІСТ

 

Вступ ………………………………………………………………………2          

Розділ І. Штраф у кримінальному законодавстві України та зарубіжних країн: історично-порівняльний аналіз………………………………5

1.1. Штраф в історії кримінального  законодавства України  та зарубіжних країн…………………………………………………………………………...5

1.2. Загальна характеристика штрафу  як виду покарання за чинним КК України та зарубіжних країн …………………………………………………...22     

Розділ ІІ. Кримінально-правова характеристика штрафу як виду покарання ……………………………………………………………………….39

2.1. Деякі проблеми визначення  кола злочинів,

які можуть каратися штрафом……………………………………………39

2.2. Штраф як основне покарання………………………………………..42

2.4. Штраф як основне  і додаткове покарання………………………….47

 

Розділ ІІІ.  Застосування судами штрафу як виду покарання ……56

3.1. Загальні засади призначення штрафу ………………………………56

3.2. Спеціальні правила призначення штрафу…………………………..63

3.3. Штраф при заміні покарання………………………………………...73

3.4. Звільнення від відбування  штрафу………………………………….76

 

Висновки ………………………………………………………………...82       

 

Список використаних джерел    

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми магістерської роботи. Однією з класичних проблем не тільки кримінального права, не тільки права загалом, але й в цілому гуманітарно-філософської думки є пошук засобів та методів адекватного реагування на найбільш суспільно небезпечні види соціальних девіацій. Століттями юристи і філософи сперечаються про те, які види покарань і в якому обсязі можуть бути застосовані до осіб, що вчиняють злочини. І якщо стосовно можливості допущення одних видів покарань (таких, наприклад, як смертна кара) дискусії ще точаться й досі, то стосовно деяких інших практично загальновизнано, що вони можуть і повинні застосовуватися до злочинців. До останніх належить і штраф, який не тільки у вітчизняному, але й в зарубіжному кримінальному праві давно вже став класичним видом покарання. В сучасному світі немає жодного кримінального кодексу, який би не передбачав даного виду покарання. Передбачений він і в КК України, відповідно до ст. 53 якого даний вид покарання може бути як основним, так і додатковим і може бути призначений у розмірі від 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до 50 тисяч нмдг , якщо статтями Особливої частини згаданого Кодексу не передбачено вищого штрафу.

Як і будь-який інший вид покарання штраф має як позитивні, так і негативні риси. До позитивних рис штрафу належать наступні: ефективний вплив на злочинця без застосування до нього надзвичайних і сурових заходів, зокрема, позбавлення волі; скорочення питомої ваги позбавлення волі в структурі караності злочинів і зниження рівня переповнення в’язниць; відсутність необхідності в спеціальній виконавчій системі; доходність для державного бюджету. Негативними сторонами штрафу визнаються неможливість його застосування рівною мірою до всіх категорій населення у зв’язку з його майновим розшаруванням (існування альтернативи у виді позбавлення волі і штрафу призводить до того, що небагатим засудженим призначається позбавлення волі, а багатим – штраф); можливість заміни штрафу позбавленням волі, що призводить на практиці до того, що за діяння невеликої тяжкості особа піддається позбавленню волі [40, с. 367].

Розвиток ринкових відносин в країні, з одного боку, і значна поширеність злочинів, за які було б доцільним застосування штрафу, з іншого – здавалося б передбачає і значний обсяг його застосування [18, с. 145-146]. Однак дані судової практики свідчать про зворотне. На практиці штраф, особливо у виді додаткового покарання, зустрічається ще порівняно нечасто, хоча в останні роки й спостерігається певна тенденція до зростання кількості випадків застосування цього покарання.

Важливого значення штрафу як виду покарання надає й наука кримінального права. Питання законодавчого визначення і практичного застосування даного виду покарання, а також загальні питання вчення про покарання, що мають безпосередній стосунок і до штрафу, досліджувалися в роботах багатьох вчених, зокрема: П. П. Андрушка, Ю. В. Александрова, М. І. Бажанова, Л. В. Багрія-Шахматова, Ю. В. Бауліна, Х. І. Гаджиєва, І. М. Гальперіна, М. Д. Дурманова, В. К. Дуюнова, А. П. Козлова, І. Я. Козаченка, В. П. Козирєвої, О. І. Коробеєва, О. В. Курца, В. Т. Маляренка, М. І. Мельника, Ю. Б. Мельникової, А. С. Міхліна, Й. С. Ноя, І. В. Смолькової, В. В. Сташиса, М. Н. Становського, М. О. Стручкова, В. Я. Тація, В. І. Тютюгіна, О. Г. Фролової, О. Л. Цветиновича, В. Л. Чубарєва, М. Д. Шаргородського, І. В. Шмарова, С. С. Яценка та ін.

Викладене свідчить, що проблематика штрафу як виду покарання була й залишається актуальною для науки кримінального права, оскільки саме від ступеня наукової розробленості відповідних проблем значною мірою залежить і адекватність законодавчого визначення даного виду покарання і ефективність його практичного застосування.

Мета і завдання написання магістерської роботи. Метою написання магістерської роботи є дослідження законодавчого визначення та судового застосування штрафу як виду покарання за кримінальним правом України та зарубіжних країн.

Для досягнення визначеної мети були поставлені такі завдання:

1. Визначити поняття штрафу як  виду покарання та його місце  в системі покарань за чинним кримінальним законодавством України та зарубіжних країн;

2. Визначити оптимальний спосіб  встановлення розміру даного  виду покарання;

3. З’ясувати особливості  встановлення даного виду покарання  як основного або додаткового в санкціях статей Особливої частини КК, їх залежність від властивостей певного злочину.

4. Встановити особливості  застосування загальних засад  та спеціальних правил призначення  покарання при застосуванні штрафу, особливості застосування штрафу при заміні покарання та особливості звільнення від цього виду покарання.

Об’єктом дослідження є види покарань за кримінальним правом України та зарубіжних країн. Предметом дослідження є штраф як вид покарання за кримінальним правом України та зарубіжних країн.

Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ І. ШТРАФ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН: ІСТОРИЧНО-ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

 

1.1. Штраф в історії кримінального  законодавства України та зарубіжних країн

 

Ефективність досліджень у правових науках значною мірою залежить від правильного розуміння історичного коріння того чи іншого сучасного правового явища, інституту права чи навіть окремої норми права. Без минулого немає сучасного і не може бути майбутнього. Тому, як слушно зауважував Б. М. Кедров, вивчення минулого може і повинно служити засобом до того, щоб зрозуміти теперішнє і передбачити майбутнє [24, с. 78]. З огляду на це, аналіз сучасних проблем правового регулювання застосування штрафу як виду покарання  необхідно почати з короткої історичної розвідки, яка дала б можливість не тільки описати положення історичних пам’яток вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства щодо даного виду покарання, але й встановити в ньому певні тенденції, визначити положення, які, витримали перевірку часом і повинні знаходити своє закріплення нині та в подальшому, так само як і ті, які такої перевірки не витримали.

Історія кримінального законодавства України невіддільна від історії державотворення на українських землях. І хоча українська нація досить нечасто і недовго мала власну державність, це, тим не менше, не означає, що на території України не діяли кримінальні закони більш крупних державних утворень. У зв’язку з цим ми не можемо погодитися з судженням М. Й. Коржанського про те, що «історія кримінального законодавства України дуже бідна, її майже немає» [28, с. 52]. Саме тому, досліджуючи штраф в історії кримінального законодавства України, під останнім  розуміється не тільки кримінальні закони власне українських державних утворень, але й кримінальні закони інших держав, до складу яких в різні історичні періоди належали українські землі, і які на цих землях застосовувалися. З огляду на те, що значна частина території України протягом значного відрізку часу знаходилася в складі Російської держави, в цьому підрозділі будуть широко використовуватися положення актів російського кримінального законодавства, а також використовуватися результати досліджень історії його розвитку.

Коли мова йде про вивчення історії розвитку певного правового явища, перш за все, постає проблема періодизації досліджуваного періоду. Особливо актуальним це завдання є тоді, коли досліджуваний період становить не десятиліття і, навіть, не століття, а не менше тисячі років. Саме тому, перш, ніж перейти власне до проблеми штрафу в історії кримінального законодавства України, слід визначити певні історичні періоди в його розвитку. При цьому, вочевидь, що питання періодизації історії розвитку вітчизняного кримінального законодавства ще не знайшло свого завершеного вирішення. Зумовлено це тими змінами, що останніми роками відбуваються в осмисленні минулого, віднайдені у ньому зв’язків та тенденцій, визначенні позитивних те негативних моментів. Відомо, що і в історичній, і в історіографічній літературі відбувається певне зміщення акцентів, переоцінка суджень тощо.

В радянській кримінально-правовій літературі історія розвитку кримінального законодавства, як правило розпочиналася з революції 1917 року і в ній виділялися наступні періоди (або етапи). Перший (1917 – 1921 роки) – коли закладалися основи радянської держави і її законодавства, в тому числі й кримінального. Другий (1922 – 1923 роки) – перша кодифікація радянського кримінального законодавства, створення перших Кримінальних кодексів радянських республік, зокрема й КК УСРР 1922 року. Третій (1924 – 1958) – від створення СРСР до прийняття Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 року. І, нарешті, четвертий (з 1958) – після прийняття згаданих Основ і кодифікації кінця 50-х – початку 60-х років ХХ століття [39, с. 51-53]. Останній період тривав аж до припинення існування самого СРСР у 1991 році.

В пострадянський період російські криміналісти дещо розійшлися в поглядах на періодизацію історії розвитку вітчизняного кримінального законодавства. Одні з них (наприклад, А. В. Наумов [53, с. 55]) спрощено виділяють в ній три етапи: перший – дорадянський (від найдавніших часів до жовтня 1917 року); другий – радянський; третій – пострадянський. Інші, (наприклад, В. С. Комісаров [96, с. 28]), намагаються виділяти самостійні етапи в дорадянському кримінальному законодавстві, зокрема етапи кримінального законодавства Давньої Русі і централізованої російської держави. Треті, (наприклад, Н. Ф. Кузнєцова [41, с. 19-20]) виділяючи в історії розвитку радянського кримінального законодавства аж вісім періодів, в усьому дорадянському виділяють тільки період переходу до буржуазної монархії і буржуазно-демократичної республіки (1901-1917 роки), закриваючи очі на тривалий період розвитку кримінального законодавства до початку ХХ століття.

Немає однозначності у розумінні періодизації історії розвитку вітчизняного кримінального законодавства і в українських криміналістів. Так, М. Й. Коржанський, викладаючи історію розвитку кримінального законодавства України, взагалі не виділяє в ній якихось окремих періодів. Досліджуючи проблеми періодизації історії розвитку кримінально-правової політики в Україні, П. Л. Фріс дійшов висновку про те, що її історія, як і історія розвитку кримінального законодавства України, пройшла наступні періоди. Перший – період Київської Русі і феодальної роздробленості (ІХ – середина ХІ століть). Другий – період козацької держави (середина ХVІІ століття – середина ХVІІI століття – від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського). Третій – період творення Української незалежної держави (1917 – 1921 роки). Четвертий – період Української РСР (1917 – 1991 роки). П’ятий – період незалежної України до ухвалення Кримінального кодексу 2001 року (1991 – 2001 роки) [105, с. 67]. В. П. Козирєва виділяє п’ять основних етапів розвитку кримінального законодавства про покарання майнового характеру: а) перший – від Руської Правди ХІ століття до Литовських статутів – перша половина ХVІ століття; б) другий – друга половина ХVІ століття – середина ХІХ століття; в) третій – друга половина ХІХ століття – жовтень 1917 року; г) четвертий – радянський період – кінець ХХ століття; д) п’ятий – початок ХХІ століття [25, с. 7].

Найбільш детальну періодизацію історії розвитку кримінального права України (щоправда, лише до середини ХVІІ століття) пропонує С. В. Кудін. В результаті проведеного ним історико-правового дослідження, автор встановив періодизацію історії кримінального права України у X – першій половині ХVІІ ст., виходячи з таких критеріїв: за поняттям злочину; за метою покарання і системою покарань; за формами існування кримінального права; за об’єктами правового захисту; за етапами становлення і розвитку основних понять та інститутів [36, с. 212-213].

Уявляється, що в доступному для вивченні історичному відрізку часу, на території сучасної України діяло одинадцять кримінальних законів, які цілком обґрунтовано можна віднести до пам’ятників історії вітчизняного кримінального права, а саме:

1) Руська  Правда;

2) Статут Великого Князівства Литовського (Литовський статут);

3) Судебник 1497 року;

4) Судебник 1550 року;

5) Соборне  укладення 1649 року;

6) Права, за  якими судиться малоросійський  народ 1743 року;

7) Укладення  про покарання кримінальні і  виправні 1845 року;

8) Кримінальне укладення 1903 року;

9) Кримінальний  кодекс УСРР 1922 року;

10) Кримінальний  кодекс УРСР 1927 року;

11) Кримінальний  кодекс УРСР (України) 1960 року.

Дванадцятим кримінальним законом такого значення і рівня став Кримінальний кодекс України 2001 року, проте оскільки наразі він є чинним, а не надбанням історії, його положення про штраф як вид покарання, в цьому розділі ми його не розглядаємо. Отже, положення вітчизняного кримінального законодавства про штраф, як вид покарання, пройшло в своєму розвитку наступні історичні етапи.

Етап Руської Правди. Переважним видом покарання у Руській Правді були саме грошові стягнення зі злочинця, що складалися з двох частин: штрафу і компенсації. Штраф надходив князеві, компенсація за заподіяну злочином шкоду йшла потерпілій стороні, а саме: за убивство – вира (на користь князя) і головничество (родичам потерпілого), за інші злочини – продаж (князеві) і урок (потерпілому).

Тяжким покаранням у виді грошового стягнення була вира – грошовий штраф, що стягувався на користь князя за убивство вільної людини [22, с. 74]. За Правдою Ярослава вира стягується в тому випадку, якщо немає месника (ст. 1 Короткої редакції Російської Правди). Вира стягувалася не завжди із самого злочинця, іноді з громади – верві, до якої він належав; у такому випадку вона називалася дикою вирою і стягувалася в двох випадках: а) якщо вчинене непередумисне вбивство і злочинець знаходиться з членами громади в круговій поруці; б) якщо вчинено передумисне вбивство, але громада не розшукує вбивцю (покриває його або не видає). У першому випадку верв платить за участю самого злочинця (у відповідній долі); у другому випадку сплата частки розстрочується на кілька років. Величина вири постійна: за вільних людей узагалі – 40 гривень. Подвійна вира в розмірі 80 гривень покладалася спочатку за убивство огнищанина, а пізніше — за убивство княжих людей, конюшого, старости і тіуна (ст.ст. 19, 22 Короткої редакції Руської Правди, ст. 3 Розширеної редакції Російської Правди) [80, с. 48, 64], що свідчило про посилений захист життя представників влади. За вчинення таких злочинів, як відсікання ноги, руки, носа, виколювання ока, убивство вільної жінки стягувався «напіввир’я» — тобто штраф у розмірі 20 гривень (ст. ст. 27, 88 Розширеної редакції Руської Правди) [80, с. 65, 70]. За убивство осіб рабського стану стягувався штраф у 12 гривень. Родичам убитого покладалася грошова винагорода, що іменувалася головничеством. На думку більшості дослідників, розмір головничества був рівним розмірові вири.