Поняття Особливої частини кримінального права, її значення та система

Таким же чином кваліфікується розбійний напад, поєднаний із вбивством потерпілого, вбивство, поєднане із зґвалтуванням та інші подібні діяння. При цьому треба мати на увазі, що розбійний напад завжди охоплює заподіяння потерпілому будь-яких тілесних ушкоджень, тобто завжди охоплює заподіяння шкоди здоров'ю, оскільки без заподіяння шкоди здоров'ю (чи погрози заподіяти таку шкоду) немає розбою. У ч. 4 ст. 187 КК йдеться про заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Але заподіяння смерті потерпілому складом розбою не охоплюється. В таких випадках вчинене утворює сукупність злочинів.' Обґрунтування такої кваліфікації є в законі. У диспозиції ст. 187 КК вказується на насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозу застосувати до неї таке насильство, а також на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Заподіяння смерті потерпілому ст. 187 КК не передбачає. Отже, розбійний напад завжди поєднаний з посяганням на здоров'я потерпілого. Заподіяння смерті при розбійному нападі не є обов'язковою ознакою злочину. Не можна погодитися з тим, що розбійний напад охоплює також заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть з необережності, тобто злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК. Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України про кваліфікацію розбійного нападу, поєднаного із заподіянням смерті потерпілому, у всіх випадках за сукупністю злочинів є обгрунтованими.2

Отже, розбійний напад як діяння, що ніяк не пов'язане із заподіянням смерті потерпілому, ні в яких випадках не охоплює заподіяння смерті потерпілому, а тому таке діяння завжди кваліфікують за сукупністю злочинів: ч. 4 ст. 187 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, або за ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 121 КК, або за ч. 4 ст. 187 і ст. 119 КК.

Все викладене можна узагальнити у вигляді такого правила кваліфікації злочинів при конкуренції безпосередніх об'єктів: діяння, при вчиненні якого заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові посягання є способом, невід'ємною складовою частиною заподіяння шкоди головному об'єктові, кваліфікується як один злочин; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому безпосередньому об'єктові заподіюється факультативно, кваліфікується за сукупністю злочинів.3

Застосування цих правил у законотворчій і правоза-стосовній діяльності значно полегшить кваліфікацію злочинів як за їх сукупністю, так і при конкуренції безпосередніх об'єктів посягання. Якщо застосувати ці правила до кваліфікації, зокрема, вбивства, поєднаного із зґвалтуванням, заподіяння шкоди здоров'ю і залишення у небезпеці, заподіяння шкоди здоров'ю представникові влади під час опору чи насильства над ним, то це дасть можливість ґрунтовно і без помилок кваліфікувати такі діяння: в одних випадках як один злочин, в інших - за сукупністю злочинів.

Так, умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням, завжди утворює сукупність злочинів. Така кваліфікація ґрунтується на тому, що конкуруючі об'єкти (життя і статева свобода чи статева недоторканість) не перебувають у такому тісному зв'язку, який є, зокрема, при розбої, бандитизмі чи хуліганстві. Ні вбивство не є способом зґвалтування, ні зґвалтування не є складовою частиною вбивства. Цей злочин заподіює шкоду двом об'єктам, але кожному окремо, тому і кваліфікувати ці злочини треба окремо. Жодне з цих діянь не є способом вчинення іншого, тому вони не охоплюють одне одного і кваліфікація вчиненого лише за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК буде неповною, необгрунтованою і тому неправильною.

Конкуренція безпосередніх об'єктів злочину виникає також при посяганнях на честь, гідність, життя і здоров'я представників влади, працівників правоохоронних органів і військовослужбовців, при хуліганстві та деяких інших злочинах. Вибір головного безпосереднього об'єкта посягання для правильної кваліфікації забезпечується і в цих випадках за тими самими правилами, що їх було розглянуто вище.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. (п. 8) роз'яснюється, що заподіяння легких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень, побоїв потерпілим - представникам влади, працівникам правоохоронних органів чи військовослужбовцям - охоплюється диспозицією ст. 342 КК і кваліфікується як один злочин, а заподіяння їм середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження при опорі утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 2 ст. 342 та ч. 2 чи З ст. 350 КК.1 Заподіяння шкоди здоров'ю при цьому є способом вчинення іншого, більш тяжкого злочину. Якщо ж заподіяння шкоди одному об'єктові є способом заподіяння шкоди іншому, головному об'єктові посягання, то діяння утворює один злочин. Так само як один злочин кваліфікується посягання на життя працівника правоохоронних органів або члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їхньою діяльністю по охороні громадського порядку (ст. 348 КК), поєднане із заподіянням їм побоїв, тілесних ушкоджень чи застосуванням до них іншого насильства.

Рівним чином і хуліганські дії, що супроводжувалися погрозою вбивством, заподіянням побоїв, тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких тілесних ушкоджень) чи пошкодженням державного і колективного майна або приватного майна громадян без обтяжуючих обставин, також кваліфікуються як один злочин тільки за відповідною частиною ст. 296 КК. Вчинення поряд з хуліганством більш тяжких злочинів, передбачених ст. 121, частиною 2 ст. 194 КК кваліфікується за сукупністю злочинів.2

У названих постановах Пленуму Верховного Суду України вказується і на обґрунтування такої кваліфікації -у цих випадках посягання на здоров'я особи є способом заподіяння шкоди більш цінному об'єктові посягання, способом вчинення більш тяжкого злочину.3 При цьому заподіювана додатковому об'єктові шкода (здоров'ю, життю, честі, гідності, власності) не залишається поза увагою законодавця, її враховують при визначенні тяжкості вчиненого злочину у санкції кримінально-правової норми. Необхідно взяти до уваги й те, що у ч. З ст. 296 КК йдеться про хуліганство, поєднане з опором представникові влади чи представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, без застосування насильства. Тобто у ч. З ст. 296 КК встановлено кримінальну відповідальність за опір без насильства представникам влади чи громадськості. А тому застосування до цих осіб опору, поєднаного з насильством, не охоплюється нормою ч. З ст. 296 КК, вона не передбачає відповідальності за посягання такої тяжкості. Отже, такий злочин утворює сукупність посягань і повинен кваліфікуватися за ч. З чи ч. 4 ст. 296 КК та статтями, які передбачають відповідальність за таке насильство (ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ст. 346 КК).

Треба зазначити, що (як уже було наведено) не у всіх випадках конкуренція безпосередніх об'єктів кримінально-правової охорони отримує необхідну і обгрунтовану кваліфікацію. Іноді при конкуренції об'єктів діяння кваліфікується як один злочин (ст. 112 і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК, ст. 189 і ст. 119 КК), а в інших випадках - як сукупність злочинів (ст. 348 і п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. 187 і ст. 119 КК) та деякі інші. Різна кваліфікація злочинів при конкуренції безпосередніх об'єктів посягання створює штучні труднощі її вирішення, оскільки майже стосовно кожного її виникнення кваліфікація може бути різною: в одних випадках діяння кваліфікується як один злочин (ст. 122, 125, 126 і ч. З ст. 296; ст. 122, 125, 126 і ч. 2 ст. 365 КК), а в інших - як сукупність злочинів (ст. 121 і ч. З чи ч. 4 ст. 296; ст. 121 і ч. 2 ст. 365, ч. 1 і ч. З ст. 152 КК).

Вирішення цієї практично важливої проблеми можливе лише засобом вироблення і застосування єдиних загальних правил кваліфікації злочинів при конкуренції безпосередніх об'єктів посягання. Лише використання таких правил може покласти край безплідним суперечкам про охоплення одних злочинів іншими і зменшенню кількості помилок, що трапляються при кваліфікації злочинів. Зрозумілим повинно бути і те, що і у право-творчій діяльності необхідно керуватися цими ж правилами.

При конструюванні окремих кримінально-правових норм необхідно зважати на можливу конкуренцію безпосередніх об'єктів посягання. І якщо з'ясується, що заподіяння шкоди додатковому об'єктові є неминучим, якщо він є складовою, невід'ємною частиною посягання на головний об'єкт, то в таких випадках норма про відповідальність за посягання на головний об'єкт має враховувати заподіяння шкоди і додатковому об'єктові.

Якщо при цьому різна тяжкість шкоди додатковому об'єктові має різне кримінально-правове значення, то така норма повинна містити в собі і заподіяння шкоди додатковому об'єктові будь-якої тяжкості, включаючи і найтяжчу, як це передбачають норми про відповідальність за бандитизм, порушення правил охорони праці та інші злочини.

Дехто з дослідників виділяє як окремий вид конкуренції конкуренцію цілого і частини.1 Академік В. М. Кудрявцев запропонував правило вирішення цього виду конкуренції: з двох (кількох) норм має застосовуватися та норма, яка повніше охоплює всі фактичні ознаки вчиненого діяння.2

Конкуренцією частини і цілого називають відповідність деяких ознак одного складу злочину (частина) ознакам іншого складу злочину (ціле). При цьому виділяють деяку спільність ознак усіх елементів одного та другого складів злочину з ознаками іншого (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони).

По-перше, наявність деяких спільних ознак у різних складах злочинів нічого нового не викриває і практично нічого не дає.

По-друге, при уважному аналізі конкуренції частини і цілого легко переконатися, що вона є іншою назвою конкуренції безпосередніх об'єктів кримінально-правової охорони. Різні посягання на об'єкти, які конкурують між собою, мають деякі різні ознаки об'єктивної і суб'єктивної сторони злочину. Але сутність явища від цього не змінюється. В. М. Кудрявцев називає конкуруючими норми статей 119 і 271 КК як приклад конкуренції частини (ст. 119КК) і цілого (ст. 271 КК), оскільки стаття 271 КК має більш широкі ознаки об'єкта посягання (безпечні умови праці і життя потерпілого), то очевидно, що в цьому випадку ми маємо конкуренцію безпосередніх об'єктів кримінально-правової охорони.

Ще очевидніше це у випадках, коли конкуренцією частини і цілого називають вчинення діяння, при якому одне з них є способом вчинення іншого. Для вирішення цієї конкуренції пропонується правило: у тих випадках, коли норма, що передбачає відповідальність за спосіб вчинення злочину, конкурує з нормою, що передбачає відповідальність за весь злочин у цілому, повинна застосовуватись остання.1 За своєю сутністю це те саме правило, яке ми запропонували для вирішення конкуренції безпосередніх об'єктів, але викладене іншими словами.

З'ясовується також, що не всі елементи складу злочину можуть конкурувати як частина з цілим. Неможлива, зокрема, конкуренція між формами вини, оскільки якщо особа «допускає» настання злочинних наслідків, то вона не може їх «не бажати», тобто одні види вини виключать інші. Конкурувати можуть мотиви вчинення злочину, але вони у багатьох випадках вирішального значення для кваліфікації діяння не мають. Взагалі конкуренція частини і цілого окремого ні теоретичного, ні практичного значення не має.

Окремим видом конкуренції є конкуренція простих і кваліфікованих складів злочину. Така конкуренція виникає між різними видами одного й того самого злочину, які відрізняються між собою деякими об'єктивними ознаками - додатковими діями (наприклад, вчинення певного злочину повторно), способом вчинення злочину (наприклад, відкрито - стаття 186 КК на відміну від таємного способу - стаття 185 КК) або більш тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 134, ч. 2ст. 135, ч. 2 ст. 248, ч. 2 ст. 249, ч. 2 ст. 364 та ч. З ст. 286 КК). До цього виду конкуренції належить і конкуренція різних кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за різні види одного й того ж злочину, один з яких передбачає пом'якшуючі відповідальність обставини, а інший - ще більш пом'якшуючі (зокрема, ст. 116 КК передбачає пом'якшуючі обставини умисного вбивства, а ст. 118 КК - ще більш пом'якшуючі обставини). Таке співвідношення пом'якшуючих відповідальність обставин має вирішальне значення для кваліфікації злочинів. При конкуренції пом'якшуючих і ще більш пом'якшуючих відповідальність обставин перевагу (пріоритет) мають більш пом'якшуючі відповідальність обставини. Але конкурують між собою не тільки норми з пом'якшуючими обставинами, конкурують також пом'якшуючі і обтяжуючі відповідальність обставини вчинення злочину. При конкуренції обтяжуючих та пом'якшуючих відповідальність обставин діяння кваліфікується за нормою, що передбачає пом'якшуючі обставини, які мають перевагу над обставинами, що обтяжують відповідальність. Так, при вчиненні умисного вбивства з особливою жорстокістю вагітної жінки (обтяжуючі обставини — пункти 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК) особою, яка перебувала у стані фізіологічного афекту (пом'якшуюча обставина - ст. 116 КК), вчинене кваліфікується лише за ст. 116КК. За наявності пом'якшуючих та ще більш пом'якшуючих обставин перевага віддається останнім. Тому вбивство, вчинене у стані фізіологічного афекту (пом'якшуюча обставина - ст. 116 КК) з мотиву захисту, але з перевищенням меж необхідної оборони (ще більш пом'якшуюча обставина - ст. 118КК), кваліфікується лише за ст. 118 КК.

Принцип переваги пом'якшуючих відповідальність обставин має важливе практичне значення. Він дає можливість вишикувати однорідні кримінально-правові норми у певній послідовності і сформулювати загальне правило кваліфікації злочинів, передбачених ними. Усі норми, які передбачають відповідальність за вбивство, можуть утворити таку послідовність: статті 115, 117, 116, 118 КК; норми про відповідальність посадових осіб можуть утворити таку послідовність: статті 364, 366, 368, 271, 287 КК. Можна сформулювати загальне правило кваліфікації таких злочинів: при конкуренції поряд розташованих норм діяння кваліфікується за останньою з двох конкуруючих.