Поняття Особливої частини кримінального права, її значення та система

Положення ст. 2 КК України про підстави кримінальної відповідальності стосується й випадків спільного вчинення злочину декількома особами. Специфічним є лише те, що ознаки складу злочину вказані не в Особливій, а в Загальній частині КК України - ст. 27, яка містить детальну характеристику дій співучасників. Отож склад злочину в діяннях співучасників необхідно встановлювати з використанням цієї статті.

Оскільки співучасники спільно вчиняють один злочин (хоча кожен з них і вносить свій вклад в його здійснення), то й відповідають вони на єдиних підставах і в одних межах - у межах санкції тієї норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за конкретне посягання. Юридично це проявляється в застосуванні до дій співучасників однієї і тієї ж статті Особливої частини КК.

Сказане, однак, не виключає індивідуалізації відповідальності співучасників. Навпаки, ч. З ст. 29 КК України наголошує на необхідності взяття до уваги при призначенні покарання ступеня та характеру участі кожного зі співучасників у скоєнні злочину. Для цього необхідно встановити форму співучасті, вид співучасника та міру його активності в процесі спільної злочинної діяльності.

Кожен зі співучасників відповідає за особисто скоєне діяння й тільки в межах його вини. Так, у ч. З ст. 29 КК України зазначено: "Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені в статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини". Так, згідно з п. 19 постанови ПВСУ № 5 від 26 квітня 2002 р. "Про судову практику у справах про хабарництво", кваліфікуючі ознаки, що свідчать про підвищену суспільну небезпечність одержання чи давання хабара (вимагання, великий або особливо великий розмір хабара, відповідальне чи особливо відповідальне становище службової особи, котра його одержала), належить ставити у вину і співучасникам, якщо ці ознаки охоплювалися їхнім умислом.

За кримінальним законодавством України, виключається колективна відповідальність за дії, що не охоплювались умислом співучасників. Закон не передбачає правил посилення чи пом'якшення відповідальності залежно від тої чи тої ролі співучасника. Найбільш небезпечні діяння виконавця й організатора злочину, однак і їм покарання не може бути призначене вище від межі, встановленої санкцією норми Особливої частини КК, що охоплює скоєне співучасниками.

При вирішенні питання про відповідальність співучасників виникає проблема ставлення їм у вину об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, що характеризують підвищену чи, навпаки, знижену відповідальність виконавця. Питання ці вирішені в ч. З ст. 29 КК України. При цьому потрібно виходити з такого:

1) об'єктивніобставини(обставини, що  характеризують об'єктивну сторону  складу та впливають на кваліфікацію  злочину) вчиненого виконавцем злочину (наприклад, спосіб вчинення) можуть  бути поставлені у вину іншим  співучасникам лише за умови, що вони заздалегідь знали  про ці обставини, були поінформовані  про них. Якщо ж співучасники  не були поінформовані про  наявність цих обставин (не усвідомлювали  їх існування), вони за них відповідальності  не несуть, і ці обставини не  можуть визначати кваліфікацію  діянь співучасників (приміром, виконавець  вчинив убивство з особливою  жорстокістю, а інші співучасники  про це не знали - виконавець  відповідає за пунктами 4,12 ч. 2 ст. 115 КК України, а інші співучасники-за  ст. 27 і п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України). У  таких випадках дії співучасників  кваліфікуються за різними пунктами  вказаної статті КК України, хоча  вони і вчинили один злочин - убивство;

2) суб'єктивніознаки, які визначають  кваліфікацію злочину, вчиненого  виконавцем (наприклад, мотив), можуть  бути поставлені у вину іншим  співучасникам також за умови, що вони заздалегідь знали  про них, були поінформовані про  їх наявність. Якщо ж ці ознаки  їм заздалегідь не були відомі, співучасники не були поінформовані  про них, ці обставини (суб'єктивні  ознаки) поставлені їм у вину  не можуть бути. Так, якщо підбурювач  умовив виконавця вбити потерпілого  з помсти, а виконавець, давши  на це згоду, вбиває жертву, маючи  корисливий мотив, то такий виконавець  відповідає за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України (вбивство з корисливих  мотивів та за попередньою  змовою групою осіб), а підбурювач, що не знав про корисливі  мотиви, якими керувався виконавець, - за ч. 4 ст. 27 і п. 12 ч. 2 ст. 115 КК  України. Якщо ж підбурювачу було  відомо про такі мотиви виконавця, то він буде нести відповідальність  за ч. 4 ст. 27 і пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Так, згідно з п. 11 постанови ПВСУ № 5 від 26 квітня 2002 р. "Про судову практику у справах про хабарництво", дії особи, що сприяла у вчиненні злочину тому, хто дав або одержав хабар, чи організувала цей злочин, або підбурила до його вчинення, належить кваліфікувати як співучасть у даванні чи одержанні хабара. При цьому питання про кваліфікацію дій співучасника потрібно вирішувати, зважаючи на спрямованість його умислу, виходячи з того, в чиїх інтересах, на чиєму боці та з чиєї ініціативи - того, хто дав, чи того, хто одержав хабар, - він діяв;

3)  обставини, щопосилюютьабопом'якшуютьвідповідальність, але характеризують лише особу  співучасника, навіть якщо інші  співучасники знали про їх  наявність, ставляться у вину  лише тому співучасникові, щодо  якого вони наявні. Інакше кажучи, "особисті" обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть  впливати на відповідальність  інших співучасників. Якщо, скажімо, пособник сприяє особі, що раніше  була засуджена за вбивство, у  вчиненні нового вбивства, то  незалежно від того, знав пособник  про це чи ні, ця кваліфікуюча  обставина йому у вину в  будь-якому разі не може ставитися, вона характеризує лише особу  виконавця. У цій ситуації виконавець  відповідає за пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України (вбивство, вчинене  повторно та за попередньою  змовою групою осіб), а пособник  за ч. 5 ст. 27 і п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Також, наприклад, коли мати в  процесі пологів вбиває свою  дитину, то її дії, беручи до  уваги стан, в якому вона перебувала, кваліфікуються за ст. 117 КК України (дітовбивство), як убивство при  пом'якшуючих обставинах, а будь-який  співучасник цього вбивства буде  відповідати за ст. 27 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, тобто за більш  тяжке вбивство, тому що особисті  ознаки, котрі пом'якшують відповідальність  матері немовляти, не можуть впливати  на відповідальність інших співучасників. Якщо виконавцеві у співучасті  з розподілом ролей не вдалося  довести розпочатий злочин до  кінця та він був перерваний  на стадії готування чи замаху, говорять про, так звану, безпосередню  співучасть. Ця обставина береться  до уваги у кваліфікації дій  будь-кого зі співучасників через  обов'язкове посилання на статті 14 та 15 КК України. Так, якщо виконавець  унаслідок активного супротиву  потерпілого не зміг здійснити  викрадення людини, то його дії  кваліфікуються за статтями 15 та 146 КК України, а дії організатора  та пособника - за статтями 15, 27 і 146 КК України. Це ґрунтується  на положеннях, вказаних ч. 4 ст. 29 КК України: "У разі вчинення  виконавцем незакінченого злочину  інші співучасники підлягають  кримінальній відповідальності  за співучасть у незакінченому  злочині".

Юридична оцінка (кваліфікація) вчиненого співучасниками залежить від форми співучасті, а також від ролі, виконуваної кожним із них.

Діяння виконавця (співвиконавців) кваліфікується тільки за статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за скоєний злочин. Діяння організатора, підбурювача та пособника, зазвичай (про винятки буде сказано далі), кваліфікуються за тією ж статтею Особливої частини КК з посиланням на ст. 27 КК України (частини 1 та 2 ст. 29 КК України).

Розглянемо питання кваліфікації злочину, вчиненого групою осіб, як за попередньою змовою, так і без такої.

За змістом ч. 1 ст. 28 КК України злочин може визнаватися вчиненим групою осіб, коли його вчиняють принаймні два співучасники як співвиконавці. При цьому кожен з них діє спонтанно чи ситуаційно узгоджено та вчиняє повністю або частково діяння, що складає об'єктивну сторону складу конкретного злочину.

Тож домовленість між співвиконавцями про спільне вчинення злочину виникає лише тоді, коли один з них уже розпочав вчиняти діяння, належні до об'єктивної сторони складу певного злочину, а реалізація цієї домовленості відбувається у спосіб приєднання певних дій одного співвиконавця до дій, що їх продовжує вчиняти той, хто їх розпочав.

Професор В. Навроцький пропонує такі правила кваліфікації злочину, вчиненого групою осіб:

• діяння учасників групи - осіб, які діють узгоджено, виконують об'єктивну сторону злочину - кваліфікуються безпосередньо за статтею Особливої частини КК, що передбачає вчинення злочину групою осіб;

• посягання організаторів, підбурювачів і пособників злочину, вчиненого групою осіб (не учасників такої групи), кваліфікується з посиланням на відповідну частину ст. 27 та статтю Особливої частини КК України, що передбачає злочин, вчинений групою осіб;

• якщо група виконує злочин, у диспозиції статті про який не передбачено вчинення злочину групою осіб, то вчинене кваліфікується з посиланням на відповідну частину ст. 27 та ч. 1 ст. 28 КК України. При цьому діяння учасників групи - виконавців або співвиконавців - кваліфікуються з посиланням на ч. 2 ст. 27 КК України, діяння інших співучасників - із посиланням на частини 3, 4 або 5 ст. 27 КК України [83].

Не можна цілком погодитися з позицією вченого, що якщо злочин вчинений групою осіб, то можлива участь у такому злочині організаторів, підбурювачів і пособників - не учасників такої групи. Адже в такому разі - це вже група, що вчиняє злочин за попередньою змовою. Також викликає сумніви позиція автора щодо кваліфікації дій виконавців за ч. 2 ст. 27 КК України. Таке положення до того ж не набуло реалізації в судовій та слідчій практиці.

Не можна погодитися з переважною в теорії кримінального права думкою, що кваліфікуюча ознака "вчинення злочину групою осіб" деяких статей (ч. З ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 296 КК України та ін.) охоплює як учинення злочину групою осіб за попередньою змовою, так і без такої [84].

Тож слушними були положення, викладені в п. 5 проекту постанови ПВСУ "Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчинюються організованими злочинними об'єднаннями", що оскільки юридична ознака ч. 1 ст. 28 КК України "без попередньої змови" включена до змісту поняття "вчинення злочину групою осіб" як обов'язкова, а не як альтернативна, то формулювання кваліфікації таких злочинних діянь як "вчинення злочину групою осіб" не може не тільки охоплювати понять "вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб", "вчинення злочину організованою групою", "вчинення злочину злочинною організацією" і "вчинення злочину озброєною бандою", а й "представляти" їх в Особливій частині КК України.

Хоча таке положення не знайшло закріплення в прийнятій постанові ПВСУ від 23 грудня 2005 р. № 13 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями".

Далі розглянемо правила кваліфікації злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

Злочин може визнаватися таким, що вчинений за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК України), якщо його вчиняють спільно принаймні дві особи, які домовились про це заздалегідь. При цьому не обов'язково, щоб кожний з них виконав діяння, що становить об'єктивну сторону складу вчинюваного ними злочину.

При цьому вважаємо невідповідними КК України (ч. 2 ст. 28) положення, викладені в п. 9 постанови ПВСУ від 3 червня 2005 р. № 8 "Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил", що "Контрабанда вважається вчиненою за попередньою змовою групою осіб тоді, коли в її здійсненні брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне її вчинення. Кожна з таких осіб, незалежно від того, яку роль вона виконувала, несе відповідальність за ч. 2 ст. 201 КК як співвиконавець. У разі, коли особа вчинила контрабанду у співучасті з організатором, підбурювачем, пособником, зазначена кваліфікуюча ознака відсутня". Також слід згадати, що аналогічні положення передбачені і в інших постановах ПВСУ.

Таке тлумачення Закону не є легітимним, тому що в ч. 2 ст. 28 КК України не зазначено, що співучасники повинні бути співвиконавцями.

При аналізі цього виду співучасті ми повинні застосувати історичний вид тлумачення.

Згадаємо, як було визначено вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою в Проекті КК України, прийнятому у другому читанні: "Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька виконавців, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення" (ч. 2 ст. 27 Проекту) [85].

Однак у ч. 2 ст. 28 КК України прийнятого в третьому читанні та який набрав чинності 1 вересня 2001 р. слово "виконавці" виключено, та мова вже йде тільки про осіб, що брали участь у вчиненні злочину. Тож допускається як співвиконавство, так і розподіл ролей між співучасниками. Можна погодитися з думкою, висловленою в літературі, що "перемогла зрештою здорова позиція, яка полягала в тому, що така форма групового об'єднання створюється не тільки діями співвиконавців, але й інших співучасників, які не є співвиконавцями" [86].

Зазначене формулювання - не якась технічна помилка, як може видатися на перший погляд. Так, у ч. 1 ст. 27 Проекту КК України, прийнятому у другому читанні, наявна вказівка на співвиконавство при вчиненні злочину групою осіб без попередньої змови. Це ж положення збереглося й у ч. 1 ст. 28 КК України, прийнятого в третьому читанні, що набрав чинності: "Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою". Тож, якщо законодавець вирішив змінити взагалі термін "виконавець" на термін "особа", то він би зробив це й у іншій частині цієї статті.

З іншого боку, в ч. 2 ст. 28 КК України вказується на спільне вчинення злочину особами, але при цьому не визначено зміст спільності. Варто згадати, що спільність можна розуміти як у вузькому (співвиконавство), так і широкому значеннях (розподіл ролей між співучасниками). Також, як відомо, у ст. 26 КК України наведено поняття "співучасті", але при цьому не викликає ніяких заперечень таке твердження, що це спільна участь суб'єктів злочину, тобто як із розподілом ролей, так і як виконавців злочину.

Підбиваючи підсумки, потрібно сказати, що вивчення динаміки підготовки КК України (до другого читання Проекту КК України у Верховній Раді України) надало можливість виявити закріплення в понятті цієї кваліфікуючої ознаки, співвиконавства, та все-таки звільнення закону від нього. І це змушує визнати, що співвиконавство як ознака групи осіб за попередньою змовою не була сприйнята законодавцем і тому не є обов'язковою.

Вказані суперечності, що виникають під час тлумачення вказаної кваліфікуючої ознаки, негативно відображаються й на теорії кримінального права, і, що важливо - на судовій та слідчій практиці [87].