Розвиток сільського зеленого туризму у Волинській області

Існують специфічні риси, якими повинен володіти агротуристичний  регіон, для успішного розвитку сільського зеленого туризму. Ці риси, зазвичай, протилежні реаліям, у яких проживають відпочивальники.

До таких рис, зокрема, зараховуємо такі:

1. Чисте природне середовище.

2. Низький рівень урбанізації та індустріалізації.

3. Обмежена інтенсивність сільськогосподарської та лісової продукції.

4. Сприятлива аграрна  структура (господарства середньої  величини).

5. Гармонійний агрокультурний  ландшафт.

6. Невеликі доходи  людей.

7. Вільні (невикористані)  ресурси помешкань.

Поняття "сільський  туризм" часто ототожнюють з поняттям "агротуризм". Дійсно, між ними багато паралелей. Але, притримуючись прийнятої у світі класифікації, знак рівності між названими термінами ставити не можна. Поняття "сільський туризм" за змістовним наповненням значно ширше порівняно з поняттям "агротуризм". Іншими словами, можна стверджувати, що агротуризм є однією з найпоширеніших (особливо в країнах з фермерською організацією агробізнесу) форм сільського зеленого туризму.

Агротуризм (agritourism) —  це відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає використання сільського (фермерського) господарства з метою рекреації, освіти чи активного залучення до традиційних форм господарювання.

Агротуризм може проявлятись  у різних формах, але завжди включає  винаймання сільського помешкання.

Розрізняють дві базові форми агротуризму:

• винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах господарства;
• розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до господарства, наприклад, у кемпінгах та наметах.

Агротуризм, таким чином, виступає спрощеною формою сільського зеленого туризму. В агротуризмі  індивідуальне селянське господарство (фермерське господарство) становить  одночасно і нічліжну базу, і головний предмет інтересу туриста. Агротуризм не включає в себе ті форми туризму, які здійснюються на сільських територіях (вони називаються "сільськими" тільки в адміністративному значенні, а насправді є частинами спеціалізованих рекреаційних районів), наприклад, спортивно-туристичні заняття, курортний відпочинок тощо [18].

Основними запоруками успіху агротуризму є:

• культурний рівень фермера, навики обслуговування гостей;
• естетика фермерського господарства;
• близькість розміщення фермерського господарства до міського центру.

Поняття "сільський  зелений туризм" близьке за змістом проведення дозвілля до поняття "екологічний туризм".

Екологічний туризм (екотуризм) — це пізнавальний і відпочинковий  вид туризму, зосереджений на природних  (малозмінених людиною) територіях, який передбачає заняття різними формами  активної рекреації у природних ландшафтах без заподіяння шкоди навколишньому середовищу.

Спілка екотуризму США  подає таке, поширене у західній науці, визначення екотуризму [29]:

"Екотуризм — це  подорожі в місця з відносно  недоторканою природою, які не  ведуть до порушення цілісності екосистем, з метою одержати уявлення про природні та культурно-етнографічні особливості цієї території, що створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню".

Синонімом поняття "екотуризм" є зелений туризм (green tourism), природничий туризм (nature tourism).

Від традиційного туризму  екотуризм відрізняється такими ознаками:

—   перевага природних, а не культурних об'єктів туризму;

—   стійке природокористування;

—   менша ресурсо- й енергоємність;

—   особиста участь у соціально-економічному розвитку територій;

—   екологічна освіта туристів.

Нині екотуризм найдинамічніше розвивається на територіях, що мають  природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований  на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасники цих подорожей — люди з високою екологічною свідомістю.

Виділяють такі форми  екотуризму: активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, збиральництво, рибальство, мисливство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, фотополювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Існують два основні  підходи до визначення екологічного сектора туризму.

У першому випадку  екотуризмом називають туризм, головним об'єктом якого є дика природа. При цьому більшість авторів відзначають складність визначення межі між природою і традиційною культурою та включають останню в об'єкти екотуризму. Але навіть у цьому випадку місткість поняття "екотуризм" неповне.

Значної популярності набув  другий підхід, який до зеленого туризму  відносить відпочинок на природі  на територіях, змінених людиною. Це характерно для США і країн Західної Європи, де практично не збереглися первинні ландшафти, а висока потреба спілкування з природою задовольняється населенням на територіях із т. зв. вторинною природою. Такий туризм зараховується до розряду екологічного, а його значення стає в деяких регіонах вирішальним для охорони і відновлення середовища, народних традицій і екологізації економічного розвитку [29].

Користуючись унікальністю місцерозташування агроекотуристичних осель поблизу природоохоронних територій, їх власники підтримують  серед туристів екологічні вимоги щодо організації побуту й дозвілля, а  також пропонують їм низку програм заглиблення у світ дикої природи.

Головною рушійною силою  бурхливого розвитку екотуризму є швидко зростаючий попит рекреації на природі, що визначається збільшенням невідповідності  середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Отже, задоволення цього попиту і успіх розвитку екотуризму залежить від якості навколишнього середовища, оскільки туристами цінується саме його незайманість. Тому екологічний фактор перетворюється на економічну категорію: підтримка   якості та непорушеності навколишнього середовища (ознака стійкості) економічно вигідна (на відміну, наприклад, від пляжного туризму, для організації якого досить насипних пляжів чи навіть басейнів).

Між сільським туризмом та екотуризмом часто проводять паралелі. Дійсно, обидві форми організації дозвілля відповідають критеріям сталого туризму і націлені на збереження природного середовища, розвиток традиційної етнокультури, сприяння традиційним формам агрогосподарювання й ремеслам місцевих громад. Власне, в староосвоєних країнах (до яких відносимо й Україну) у межах природоохоронних територій сільський туризм виступає основною організаційною базою розвитку масового екологічного туризму.

Для означення такого багатоцільового туризму нещодавно  з'явилося нове поняття "екоагротуризм". Цей вид туризму передбачає використання гостьових будиночків без господарів (як, наприклад, у Фінляндії) або агроосель, розташованих у межах чи пообіч біосферних заповідників і національних парків, які, поряд із заняттями екологічним сільським господарством, пропонують широкий спектр екологічних (від робінзонади до спостереження за тваринами в їх природному середовищі) і спортивно-туристичних занять (мисливство, рибальство тощо) [9].

Однак, сільський зелений  туризм (а також агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Сільський зелений туризм — це вид проведення вільного часу у формі стаціонарного відпочинку з можливістю недалеких радіальних виїздів чи походів. Натомість екотуризм — це вид проведення вільного часу у формі невпинного руху, відкриття дикої природи, маршрутного ознайомлення з природними й історичними атракціями території, похідного пізнання традицій і місцевої культури. (При цьому сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів).

Наведені вище поняття  вже ввійшли в лексику українських  туристів та туроператорів, а також  державних структур, що займаються питаннями регулювання цих видів  туризму в Україні. Законодавчо  закріплено термін "сільський зелений туризм", юридичний зміст якого трактується як відпочинок в українському селі. Ця сфера дозвілля охопила широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку в сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що в адміністративному плані є селищами чи малими містечками, до відпочинку в сільських господарствах (агротуризм) [1, 3].

Доповнення визначення "сільський туризм" означенням "зелений" підкреслює його екологічну орієнтацію.

Для подальшого чіткішого визначення й структуризації критеріїв, за допомогою яких в Україні можна було б відрізнити сільський туризм від усіх інших та сегментувати його за формами організації сільського дозвілля, необхідно законодавчо закріпити низку вимог до сільського житла та до його власника, який надає послуги з сільського зеленого туризму.

 

1.2. Форми організації відпочинку в селі

В. Косенко виділяє  такі види сільського зеленого туризму [28]:

— короткотерміновий, у період вихідних днів. Найчастіше він має сезонний характер: рибальство, збирання грибів, полювання, лижі, сані, а також маршрутний — заповідними місцями регіону (різні види пересування);

— відпочинковий (на період відпусток). Його термін може змінюватися  в межах 20—40 днів;

— сезонний відпочинок. Він може бути сімейним, колективним чи окремих осіб (художники, краєзнавці, археологи);

— відпочинок іноземців, зокрема діаспори — на предмет поглиблення знання мови, вивчення історичної і культурної спадщини краю.

Перелік видів, форм і  способів рекреації у сільській місцевості можна поглиблювати й деталізувати.

До переваг сільського туризму можна віднести:

а) гарантію охорони традиційної забудови;

б) забезпечення туристам поселення там, де готельна промисловість не існує;

в) надання роботи для місцевих ремісників;

г) підтримування місцевих традицій;

ґ) стимулювання безпосереднього збуту сільськогосподарської продукції;

д) сприяння усвідомленню сільськими громадами значення місцевого середовища;

є) підвищення стандарту та естетики сільських осель, налагодження порозуміння між людьми села і міста;

ж) поліпшення якості життя  мешканців села.

До недоліків сільського туризму можна зарахувати:

а) сільським туризмом займаються більше заможні селяни, ніж бідні, яким додаткові доходи потрібніші, тобто сільський туризм поглиблює соціальне розшарування сільських громад;

б) туристичний сезон збігається з сезоном польових робіт, що створює значні труднощі для туристичного руху і господарів агроосель;

в) традиційна культура села часто не витримує зіткнення з масовою субкультурою великого міста і поступово відмирає.

Подальша офіційна категорізація  організаційних форм сільського зеленого туризму повинна регламентуватися окремим законом України "Про  сільський туризм" [3].

 

1.2.1. Сільський зелений туризм як вид підсобної діяльності

Сільський туризм можна розглядати як додатковий щодо основної сільськогосподарської діяльності, тобто вид підприємницької діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є способом підвищення зайнятості членів сільських родин.

Основна послуга сільського зеленого туризму — це надання туристам тимчасового проживання. Сільські споруди, облаштовані для прийому відвідувачів, в Україні прийнято називати агрооселями [9].

• Агрооселя — це житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села. Тобто поняття "агрооселя" не охоплює малих курортних котеджів, колиб, перебудованих для прийому туристів господарських приміщень тощо.

• Агроготель (агропансіонат) — це житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених  для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості. Побудова й експлуатація сільськими підприємцями у курортно-рекреаційних районах України приватних відпочинкових агропансіонатів є перспективним висококонкурентним різновидом сільського зеленого туризму як виду основної діяльності.

Власником агрооселі  можуть бути: фермер, селянин, який працює індивідуально на присадибній ділянці, селянин, який працює у сільськогосподарському підприємстві, а також інші мешканці села, зайняті у сфері обслуговування та соціальній сфері, тобто працівники сільради, пошти, вчителі, продавці тощо.

У сусідній Польщі цей  вид діяльності традиційно називається "господарська гостинність". Держава  підтримує охочих розпочати діяльність у сфері сільського туризму та тих, хто вже надає такі послуги відпочиваючим на базі своїх господарств. Ця підтримка полягає в тому, що на них не поширюється закон, який регулює підприємницьку діяльність. Тобто вони мають право вести повноцінне господарювання, але при цьому не бути обтяженими зобов'язаннями, які покладаються законодавством на решту підприємців. Такий вид підсобної діяльності має чітке законодавче визначення: