Розвиток сільського зеленого туризму у Волинській області

З М І С Т

ВСТУП ....…………………………………………………………………………5

РОЗДІЛ І СІЛЬСЬКИЙ ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ В УКРАЇНІ

1. Основні поняття та концепції сільського зеленого туризму………….......6
2. Форми організації відпочинку в селі………………………………….......16
1. Сільський зелений туризм як вид підсобної діяльності……….........18
2. Мале туристично-готельне підприємство як вид діяльності сільських мешканців…………………………………………………………………......23

• Організація та планування сільського зеленого туризму……………......25

• Основні вимоги щодо облаштування агрооселі для прийому туристів……………………….........……………………………………........31

РОЗДІЛ ІІ ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

• Правила поведінки на природі...……………….……………………….....34
• Правила поведінки на воді……………………………………….…...........37

РОЗДІЛ ІІІ СІЛЬСЬКИЙ ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ НА ВОЛИНІ

• Розвиток сільського зеленого туризму у Волинській області……….......42
• Аналіз агросадиб Волині...............................................................................46

ВИСНОВКИ...........................................................................................................50

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ......................................................53

ДОДАДКИ .............................................................................................................56 
ВСТУП

Сільський зелений туризм є одним з видів екологічного туризму, який останнім часом набуває поширення і продовжує активно розвиватися в багатьох європейських країнах. Не є винятком і Україна. Характерно, що в розвинених країнах світу такий вид відпочинку користується попитом не лише у людей середнього достатку, а й у заможної частини населення. Адже сільський туризм дає можливість міським жителям відпочити в сільській місцевості на природі, позбутися стресів, відвідати місцеві пам'ятки, ознайомитися з побутом сучасних сільських мешканців та народними традиціями, які вони зберігають, а за бажання - взяти участь у сільськогосподарських роботах.

Цей вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає можливість міським  мешканцям активно відпочивати в приватних сільських господарствах, а сільським господарям поліпшити своє фінансове становище. За агротуризмом в Україні велике майбутнє.

Актуальність  теми. Волинь – край унікальної природи, лікувального мікроклімату, самобутнього народного мистецтва. Багата історико-культурна спадщина, озера, річки, ліси з цілющими дикоростучими ягодами та грибами, лікувальні торф'яні грязі, джерельні мінеральні води чотирьох типів, мисливство, рибальство створюють всі необхідні передумови для сільського зеленого туризму. Але дана галузь на Волині лише починає розвиватися. Тому дослідження розвитку сільського туризму на Волині є актуальним .

Об’єкт дослідження: аналіз агросадиб Волинської області.

Предметом дослідження виступає процес активізації розвитку сільського туризму Волинської області.

Завдання дипломної  роботи: узагальнити знання про сільський зелений туризм України та Волинської області, теоретично ознайомитися з місцевими агросадибами та дослідити проблеми та перспективи розвитку сільського зеленого туризму у туристичній галузі Волині.

 

РОЗДІЛ І Сільський зелений туризм в Україні

1.1. Основні  поняття та концепції сільського  зеленого туризму

У сучасному світі  спостерігається зміщення масового туристичного інтересу від звичайних  відпочинкових поїздок до змістовніших, пізнавальніших подорожей. На зміну концепції трьох "S" ("Sun-Sea-Sand") — сонце, море, пісок — приходить концепція трьох "L" ("Landscape-Lore-Leisure") — пейзажі, традиції, дозвілля. Відтак, туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: аграрні й сільські пейзажі, традиційний селянський спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо.

Поняття "сільський  туризм" у його звичному трактуванні  побутує з давніх часів. Ще до Різдва Xристового у Римській імперії серед членів патриціанських родин зародилася мода на поїздки з Риму на відпочинок у сільську місцевість. Масовий інтерес до відпочинку на селі у новітню добу відзначається, починаючи з XIX ст. А вже з другої половини XX ст. в урбанізованих країнах Європи саме сільський зелений туризм перетворився на один з основних засобів "порятунку" європейців від стресового впливу розвинутих промислових міст.

Головною рушійною силою  бурхливого розвитку сільського зеленого туризму є швидко зростаючий попит на рекреацію на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Збільшення попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі — залізничної, автодорожної, повітряної та морського транспорту [28; 8; 13].

Найбільшими перешкодами  на шляху розвитку туризму в сільській місцевості традиційно вважалися транспортна віддаленість осередків відпочинку та їх рекреаційна не облаштованість (невідповідність запитам сучасного туриста). Однак, на початку XXI ст. панівна більшість сільських регіонів Європи їх успішно подолала. Зусиллями регіональних й місцевих органів влади було оновлено комунікаційну інфраструктуру. Масове розповсюдження приватних автомобілів нині дає змогу відвідувачам без складнощів досягати бажаних регіонів, навіть тих, що знаходяться на великій відстані від початкових пунктів мандрівки. Стимулювання розвитку рекреаційних форм малого підприємництва в сільській місцевості "осучаснило" нічліжну базу й наблизило стандарти сільської гостинності до загальноприйнятих "міських" стандартів готельного сервісу.

Розвиток масової практики організації сільського зеленого туризму досі випереджає його теоретичне осмислення й нормативне трактування. Так, на сьогодні певні суперечки існують навіть щодо офіційного змістовного тлумачення поняття "сільський зелений туризм".

Найпростішою констатацією цього явища є таке визначення: "Сільський туризм — це туризм, який проходить у сільському поселенні" [18]. Але таке просте визначення неадекватне у багатьох аспектах. Проте, нині все ще складно виробити уніфіковану спільноєвропейську дефініцію, яка б стосувалася всіх країн, через існування певних проблем, а саме:

• "Міський" туризм не обмежується тільки міськими територіями.

• Не весь нині наявний туризм у сільських районах входить у поняття "сільський" (санаторії, пансіонати, бази відпочинку, авто кемпінги, які розташовані в сільській місцевості, але зорієнтовані на експлуатацію не власне "сільського" рекреаційного ресурсу, а ресурсів морського узбережжя, гірських ландшафтів чи запасів мінеральних вод тощо).

• Визначення "сільські території" по-різному трактується у країнах світу.

• Відмінні за принципами організації форми сільського туризму історично розвиваються у різних країнах і районах Європи. (В одних місцевостях сільський туризм доповнює певний профілюючий вид рекреаційної діяльності, в інших — виступає різновидом туризму екологічного, в третіх — є формою високоприбуткового приватного підприємництва, і в цьому розумінні майже не відрізняється від звичної для Європи практики малого готельного бізнесу, а в ряді країн — має обмежений сезонний характер та виступає допоміжною формою діяльності у веденні родинного фермерського господарства тощо).

Експерти Всесвітньої  туристичної організації погоджуються на думці, що сільський зелений туризм — складна багатоаспектна діяльність, що включає в себе пішохідні прогулянки, гірські походи та альпінізм, кінні прогулянки, спортивні та оздоровчі подорожі, полювання й рибальство, а також інші, менш спеціалізовані форми туризму [29].

Визначення категорії "сільський зелений туризм" має, насамперед, проводитися з урахуванням концепції "сільська місцевість" й узгоджуватися з тим, який зміст ми вкладаємо в агрорекреаційну форму офіційного сільського господарства.

Поняття "сільська місцевість" уже досить довго досліджується  географами, соціологами, економістами. Дотепер у різних країнах існують розбіжності суспільно-правового окреслення статусу "сільська територія". Основними дискусійними пунктами є:

— щільність населення і розмір поселень;

— земля, що використовується під сільське господарство;

— "традиційні структури" і питання ідентичності населення [18].

Більшість західних дослідників  сільського зеленого туризму до сільських  районів відносять території  з менше ніж 10—20 % земельних площ, вкритих забудовою. Типово сільські райони мають низьку щільність населення, що є результатом малих поселень. Програма сільського розвитку Організації економічної співпраці та розвитку використовує кілька серій показників, але надає перевагу такому критерію, як щільність населення 150 осіб на км². Середнє значення щільності сільського населення відрізняється між країнами через існування різної класифікації у різних державах (таб.1.1).

Загалом, з визначень, що є, варто виділити дві думки:

1. Сільські поселення  можуть бути різними за розмірами,  але вони є малими (з населенням  менше 10 000 мешканців).

2. Вони знаходяться переважно в районах з низькою щільністю населення.

Динамічна урбанізація XIX—XX ст. виробила нові соціальні структури, відмінні від "традиційних" організацій  сільської місцевості. Тому збереження у сучасних малих поселеннях традиційного стилю життя важливе у підтримці їх сільського "характеру", оскільки саме ці особливості приваблюють "на село" туристів з міських районів.

Достатньо складним є  питання про означення такого поняття, як сучасний "сільський  стиль життя". Особливо щодо таких постіндустріальних країн Європи, як Німеччина, Франція, Бельгія тощо. Надто великі відмінності спостерігаються не лише між континентами (Північ — Південь, Захід — Схід), окремими групами країн, а й навіть всередині окремо взятих країн.

Західні соціологи визначають чотири типи традиційного стилю життя у сільській місцевості:

1. Стиль розміреного  укладу життя мешканців маленьких  населених пунктів, які звикли  більше контактувати з природою, ніж з людьми.

2. Стиль патріархального  укладу життя, що базується на родинному фермерському (хутірному) господарстві, з консервативним дотриманням традицій побуту і землекористування.

3. Стиль урбанізаційного укладу життя мешканців селищ і сіл, розташованих у сфері впливу великих і середніх міст, яким притаманні маятникові трудові міграції чи заняття інтенсивним вузькоспеціалізованим агробізнесом для задоволення потреб міських ринків збуту агропродукції.

4. Стиль приміського життя, характерний для осіб, котрі мешкають у приміських зонах, цінують відкрите середовище та саму природу, але там не господарюють.

Таким чином, поняття "сільські території" як концепція узагальнено  характеризує відкритий простір  з розрідженою системного розселення, малою щільністю населення та малими поселеннями із чисельністю  до 10 000 осіб. Крім того, громади цих поселень зберігають тенденцію до традиціоналізму та певного консерватизму в культурі.

Названі соціологічні, культурологічні  та економіко-географічні концепції  суттєво впливають на формування сучасної термінологічної бази, що стосується сільського зеленого туризму. Не аналізуючи їх детальніше, перерахуємо найбільш усталені (загальноприйняті) трактування ключових понять сільського зеленого туризму.

Стійкий (сталий) туризм (sustainable tourism) —це сучасна концепція  розвитку туризму, що ґрунтується на принципах концепції стійкого розвитку. Це туризм, що задовольняє всі наявні потреби, але при цьому розвивається таким чином, щоб забезпечити аналогічними можливостями майбутні покоління.

Стійкий туризм заснований на таких принципах:

• охорона навколишнього середовища, мінімізація збитку в процесі туристичної діяльності, екологічний нагляд за станом туристичного освоєння територій;
• контрольоване використання технологій туристичного обслуговування, передусім автотранспорту, енергії, питної води тощо;
• соціальна справедливість щодо місцевих громад, тобто прибуток та інші блага від туризму мають розподілятися на паритетних засадах, з урахуванням інтересів місцевого населення, а не переходити до іноземних інвесторів і національної еліти;
• естетична гармонія туристичного природокористування, яка полягає у тому, що туристична діяльність та інфраструктура повинні органічно вливатися в історично сформоване середовище і зберігати унікальну своєрідність кожної місцевості.

Усі ці принципи використовуються і знаходять втілення в сільському туризмі.

Основні види сільського туризму — екологічний туризм та сільський зелений.

Згідно із словником сільський туризм — це відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами".