- без кондиціонера
(червоні з білою смугою і білі);
- з кондиціонером (сині,а також євроавтобуси,
які, у свою чергу, бувають блакитними,
помаранчевими (кремовими) і білими);
- червоні
мікроавтобуси.
Система
наземного метро Скай Трейн (БТС), що перетинає
увесь Бангкок через центр, є найшвидшим,
зручнішим і безпечнішим способом проїзду
по Бангкоку. 2 лінії цього естакадного
метро були відкриті в 1999 році, а усе технічне
оснащення було поставлене концерном
"Сименс". Влітку 2004 було запущено
перше у Бангкоку підземне метро (офіційна
назва МРТ). Лінія пройшла по східній частині міста
і з'єднала північну залізничну станцію
Банг Су з розташованим недалеко від центру
міста залізничним вокзалом Хуа Лам Пхонг.
Лінія складається з 18 станцій, по якій
пересувається 19 складів "Сименс".
У Таїланді існує досить сучасна і розгалужена
мережа залізниць, які зв'язують Бангкок
з іншими провінціями. Головний залізничний вокзал столиці
під назвою Хуа Лампонг знаходиться на
РАМА ІВ РОАД. Залізниці, що ведуть на південь,
дозволяють також здійснювати поїздки
в Малайзію і Сінгапур. Як правило, швидкі
поїзди мають вагони першого, другого
і третього класів, а звичайні пасажирські
потяги - тільки третій клас (з сидячими
місцями). Громадський транспорт в містах
і на курортах Таїланду дуже добре розвинений. Міських
автобусних маршрутів досить багато. Міжміське
автобусне повідомлення - також є досить
швидким і недорогим засобом пересування
по Таїланду. Рейсові автобуси ходять
майже між усіма містами країни, використовуються,
у тому числі місцевими жителями, коштують
дешевше і вирушають з автобусних станцій.
Деякі з рейсових автобусів належать приватним
компаніям, але в основному це державні
автобуси. Вважається, що рейсові автобуси
надійніші і безпечніші.
Для
того, щоб сісти на автобус, що проходить,
слід придбати квиток на автобусній станції
і отримати інформацію про місце і час
зупинки автобуса. Цим часто користуються туристи, що вирушають
з/в Паттайю, оскільки дуже багато автобусів
проходить мимо, не заїжджаючи в місто.
Іноді туристські агентства доповнюють
куплений квиток трансфером від готелю
до автобусної станції.
Таким
чином, наземний транспорт на ряду з усіма
видами транспортної інфраструктури є найпоширенішим.Він включає трансфер,вантажні перевезення,
автобусні і залізничні перевезення і
має великий попит серед туристів. У містах,
розташованих на берегах судноплавних
водойм, - океанів, морів, озер і річок,
- істотне, а іноді і провідне значення
в загальній структурі міського плану
мають облаштування водного транспорту
- морські і річкові порти. Водні шляхи
розділяються на зовнішні (морські і океанські)
і внутрішні. Основні порти - Хошимін, Дананг, Хонггай,
Нячанг, Хайфон і Вунгтау. У Бангкоку один
із зручних варіантів уникнути пробок,
особливо для тих, хто мешкає поряд з річкою
і каналами, - це річкове таксі. Крім того,
подорож водним транспортом є прекрасною
можливістю досліджувати місто, подивитися
на Бангкок з іншого ракурсу. Річкове таксі один з найпопулярніших
видів річкового транспорту, особливо
у туристів, що люблять швидку їзду по
воді, а в даному випадку - по річці і каналам
Бангкока. Човни курсують по найголовніших
туристичних маршрутах. Плата договірна
і залежить від відстані. Також човни можна
орендувати для спеціальних маршрутів.
Таким
чином, водний транспорт має істотне значення
в загальній транспортній інфраструктурі.
Він має такі особливості як, сезонність
експлуатації, вантажопідйомність, наявність
природного водного шляху і залежність
від швидкості руху. Аеропорт Бангкока - Дон Мыанг, один з
найбільших аеропортів Азії і основний
пункт для перельоту з Європи в інші країни
Південно-східної Азії і Австралію. Крім
того офіційно міжнародними аеропортами
визнані - Пхукет і Чианг Май.
Таким
чином, міжнародні авіаперевезення туристів
розвиваються досить швидкими темпами.
Повітряний транспорт міцно зайняв лідируючі
позиції у світі по перевезеннях пасажирів.
РОЗДІЛ 2
ДОСВІД ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ В ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇІНІ
2.1.Актуальні тенденцшї розвитку гостинності в Україіні
Сучасна індустрія туризму-одна з найбільш швидко прогресуючих галузей світового господарства.Вона розглядається і як самостійний вид економічної діяльності,і як міжгалузевий комплекс.Тому постійний розвиток ідержавна підтримка,регулювання свери туризму,а саме туристичних ресурсів країни і приведе Україну до прогнозуючих прибутків. Вагомий внесок у теорію дослідження індустрії гостиності систем,методологію оцінки туристичного потенціалу та визначення соціально-економічної ефективності ого використання,формування та реалізації туристичної політики зробили відомі українські вчені:О.М.Адаменко,М.В.Багров,О.Ф. Балацький,Л.Ф.Веденічев,С.А.Генсірук,Л.С.Гринів,М.І.Долішній,В.К.Євдокименко,Я.І.Жупанський,О.В.Живицький,П.В.Жук,М.Г.Ігнатенко,В.С.Кравців,М.П.Крачило,Н.Ю.Недашківська,В.П.Руденко,О.І.Шаблій,а також іноземні науковці Й.Кріппендорф,Г.Опашовський,
В.Фреєр,Р.Цюнд та ін.
В законі України "Про туризм" наведено таке визначення: "туристичні ресурси-це сукупність природно-кліматичних,оздоровчих,історико-культурних,пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території,які задовольняють найрізноманітніші потреби туриста"[2].На думку С.І.Поповича до туристичних ресурсів відносяться:природні ресурси;історико-культурні;соціально-економічні умови та ресурси;економіко-географічне положення,транспортна доступність території,рівень її економічного розвитку,сучасна й перспективна територіальна організація господарства,рівень забезпечення обслуговування населення,трудові ресурси,розвиток транспортної мережі тощо [3].В монографії О.В.Музиченко Козловська висловила думку: «Найважливішим фактором виробництва
туристичного продукту є природні ресурси.
Природні ресурси-це компоненти природи,
які на даному рівні розвитку продуктивних
сил можуть використовуватися як засоби виробництва
(земля, водні шляхи) та предмети споживання
(мінеральна сировина, лісові запаси, флора
і фауна), а також як об'єкти для рекреації
(гори,ліси,моря,ріки,озера та прибережні
зони водойм). Специфіка розвитку туристичної
галузі конкретних країн обумовлена наявними
в їх межах природними ресурсами.»[1].Курортні
та рекреаційні території нашої держави
становлять близько 9,1 млн. га, тобто 15%
території. Експлуатаційні запаси мінеральних вод дають змогу використовувати їх в об’ємі понад 64 тисяч кубометрів на добу.Україна має великий туристичний потенціал рекреаційними ресурсами і культурними ціностями.До них згідно Укрстата,відносяться 130 тисяч пам’яток,з них 57206-пам’ятки археології (418 з яких національного значення),51364-пам’ятки історії,5926-пам’ятки монументального мистецтва, 16293–пам’ятки
архітектури, містобудування, садово-паркового
мистецтва та ландшафтні.У нашій державі функціонує 61 історико-культурний заповідник,13 мають статус національних.В Україні налічується 1230 закладів
готельного господарства (загальна кількість
місць – 104 тисячі), які щороку обслуговують близько 4 млн.людей (17,5% із них іноземці);3,3 тисячі санаторно-курортних і оздоровчих закладів загальною місткістю близько 481 тисяча ліжок щороку приймають майже 3,2 млн. відпочиваючих (14%
– іноземці).
Але наявність у регіоні чи в країні туристичних ресурсів (як природного,так і антропогенного походження) не є достатньою умовою зростання туристичної привабливості території.Оцінку туристичного потенціалу можна досліджувати за різними факторами:технологічні;психологічні; фізіологічні.Якими
б не були багатими та унікальними туристичними ресурсами,ціль будь-якої економіки держави
– це привабити велику кількість туристів.
Можна виділити більш широкий обсяг факторів,які б оцінювали територію в більш загальному обсязі.На стан туристичних природних ресурсів впливають економічні і фінансові фактори: поліпшення (погіршення) економічної і фінансової ситуації;збільшення (зниження) персонального доходу;висока (низька)туристична активність залежно від виділеної на відпочинок частини доходів,зростання(зниження)частки коштів,що виділяються суспільством,на покриття витрат на туризм і подорожі.Соціально-економічних факторів,що впливають
на збільшення масштабів використання
природно-рекреаційної зони, належить
підвищеннярівня освіти, культури,естетичних потреб населення.Як елемент естетичних потреб можна розглядати прагнення людей познайомитися з побутом,історією,культурою,умовами життя в різних країнах. Крім того,до зовнішніх факторів належать зміни політичного і правового регулювання;технологічні зміни;розвиток транспортної
інфраструктури і торгівлі, а також зміна
умов безпеки подорожей. Вибір критеріїв,і особливо показників впливаючих факторів, залежить від наявності інформації.Відсутність необхідних
відомостей або великі витрати на їх отримання
вимагають їх виключення або заміни.Залежно
від структури фактора для його оцінки
не обов'язково розробляти трирівневу систему
«фактор-критерій показник»,так як критерій і показник можуть відповідати один одному. Більше того, для вирішення певних завдань всі чинники можуть бути оцінені однією характеристикою,критерієм
або показником. Це залежить як від складності
об'єкта, так і від поставленої мети.
Рис.2.1 Фактичні показники туристичної
привабливості регіонів України за 2014
р.
Можливість ефективного планування туристичної діяльності і систематизування форм подання інформації,швидкість отримання нових видів знань,можливість
порівняння та аналізу поточних і минулих
даних,можливо отримати за допомогою геоінформаційних технологій.Геоінформаційні методи допомагають об'єктивно виявити існуючий рівень туристичного пріоритетного району України,визначити його територіальні відмінності,розробити рекомендації використання і подальшого
розвитку,що є основою для прийняття управлінських
рішень.Саме цей метод допоможе виявити
найпривабливіший район для подорожі.На
підставі цього за допомогою розрахунків
з даних Головних управлінь статистики в областях України за 2014 р.та умовних даних туристичних
агентств були проведені дослідження
(рис. 1) за вище представленими факторами.Можна
впевнено сказати, що більш масштабний
факторний аналіз дає можливість оцінити територіальний туристичний потенціал в повному масштабі.Було
виявлено,що на туристичний потік в країну
впливають не лише природні,культурні
та історичні ресурси,а також і економічні,політичні
і кримінальні фактори.
Аналіз наявності та використання туристичних природних та антропогенних ресурсів в Україні показав,щонезважаючи на значний потенціал цих ресурсів,він використовується не повністю.Рекреаційний потенціал в цілому використовується
в Україні приблизно на 25%, в тому числі
запаси мінеральних водна 8%.За графіком
було виявлено 5 природно-рекреаційних
зон, де позитивні і негативні фактори
компенсуються. Більшість українських готелів побудована
в радянський період,вони технологічно,
морально і фізично застаріли. Деякі готелі
реконструйовані,але часто це зроблено
поверхнево, або без розуміння сучасних
вимог.Що стосується структури попиту,
то серед відвідувачів київських готелів
і великих міст переважають представники
ділових кіл, які, як правило, віддають
перевагу готелям класу 4-5 зірок. Вони
займають приблизно 15% усіх споживачів.
Інші 80% орієнтовані на рівень готелів
"3 зірки".За даними дослідження ринку
готельної нерухомості ЮБК, проведеного
фахівцями Knight Frank, в Криму налічується
93 діючі готелі, із загальним номерним
фондом 7 188 одиниць. З них лише 20% об'єктів
пройшли сертифікацію. Тільки 3 готелі
отримали категорію 4* ("Ореанда",
Palmira Palace Resort&SPA і Radisson Resort Alushta), іншим
готелям присвоєні категорії 2*3*.На сьогодні в Криму немає жодного готелю,що офіційно отримав категорію 5*,хоча декілька бутик-готелей позиціонуються
в люксовом сегменті.Що стосується міжнародних
операторів,то вони представлені в Криму
лише одним брендом Radisson SAS, що входить
в мережу готелів The Rezidor Hotel Group.
Розвиток готельного господарства в
Україні сьогодні стримується низкою
чинників
-економічна криза;
-недоліки в роботі фінансово-банківської
системи;
-обмежена платоспроможність населення;
-недосконала податкова система.
Законодавчо-правова база не відповідає
вимогам сьогодення, немає інструкцій
та інших нормативних документів, які
були б логічно взаємопов’язані і не суперечили
один одному. Слід відзначити відсутність
необхідної інфраструктури, відповідних
сервісних умов, що, в свою чергу, позначається
на рівні якості обслуговування туристів.
Стан сфери послуг не відповідає потенційним
можливостям держави, яка має все для розвитку
туристичної інфраструктури: природні
умови;
історико-культурні ресурси;
трудові та матеріальні ресурси.
Програмою розвитку туризму передбачено
будівництво 78 нових готелів та інших об’єктів а 15.7тис. місць,а також проведення реконструкції 61 об’єкта
на 21. 5тис. місць. Готельний бізнес України
сприятиме презентаціям регіональних
інвестиційних ідей та проектів, пропозиціям
готелів, ресторанів для потенційних інвесторів,
розвитку франчайзних мереж, інвестуванню
в рекреаційний і санаторно-курортний
сектор, формуванню маркетингових систем,
рекламно-інформаційному забезпеченню,
а саме владні структури, представників
державних організацій, асоціації, які
безпосередньо приймають участь у створенні
стратегії розвитку галузі;
-органи, які сприяють розвитку індустрії
гостинності;
-керівників засобів розміщення, підприємств
харчування;
-керівників туристичних організацій;
-відомих фахівців та професіоналів галузі;
-осіб та організації, які сприяють забезпеченню
готелів та ресторанів товарами та послугами.
Матеріально-технічна база туристського
комплексу України порівнянні іншими
країнами СН представляється значній,
проте потребує модернізації, сучасні
можливості якої обмежені силу соціально-економічних
проблем. Виробничі потужності 36 аеропортів
України, включаючи 17 міжнародних (Київ,
Львів, Одеса ін.), позвояют забезпечити
перевезення до 60 млн. пасажирів течія
року. Протяжність автомобільних доріг
твердим покриттям складає 163 тис. км, залізничних
ліній 23 тис. км, Транспортна морська система
країни включає себе 18 морських 14 річкових
поров, серед яких найбільш розвинену
інфраструктуру має Одеський, Миколаївський,
Херсонський,Севастопольський, Керченський,
Ялтинський порти. Діють поромні переправи
лінії Одесса-Варна (Болгарія), Іллічівськ-Поті
(Грузія), Одеса-Стамбул (Туреччина), Керч-Кубань
(Росія).Готельне господарство є однією
з основних складових туристської індустрії
України. За формами власності їх кількість розподіляється так:40% перебувають у загальнодержавній та комунальній,57-у колективній і 3%-у приватній власності.Середньорічний коефіцієнт завантаження готелівв середньому
по Україні становив 0,24. При цьому мінімальне
використання місткості готелів - 9%- було
в Луганській та Миколаївській областях,
а максимальне - 78% - у Севастополі.У Києві
цей показник дорівнював 40%.Якщо відкинути максимальне й мінімальне значення показників завантаженості,то використання місткості українських готелів Становило 0,20.Це значення є більоб'єктивним для характеристики стану готельного бізнесу в Україні.У більшості регіонів України рівень завантаженості готелів
коливався від 0,17 до 0,22. Чисельність готелів
в Україні скоротилась з 1995 р. По 2014 р. на 88 одиниць,або на б%,їх місткість зменшилась на 27 963 місця,або на 21%.Найбільше скорочення спостерігалось у Києві-на 4287 місць,областяхХмельницькій
(2953), Донецькій (2709), Львівській (1719),Усього
готелями України надано послуг 358 446 іноземним
громадянам, що становить 10,9% загального
числа осіб,яким надано послуги.Найбільшій
кількості іноземних туристів надано готельних послуг у таких регіонах України:Київ(36,1%),АРКрим (10,4%),областях Львівській (9,1%),Одеській (5,3%),Дніпропетровській (5,3%),Київській (4,2%),Донецькій (4,0%).Середня тривалість перебування однієї особи в готелях становить для громадян України 2,7 доби,для іноземців 2,6 доби.Середня місткість номера по Україні дорівнює 2,02,у Києві-1,9,а в областях,зокрема Рівненській і Донецькій,1,8,в Одеській-2,2,у Чернігівській
і Херсонській -2,3,у Сумській-2,6.Кількість
готелів в Україні порівняно з туристськими країнами світу незначна.У Великій Британії,наприклад,функціонує близько 260 тис. готелів.У країнах Європи число великих готелів становить 15-25% загальної кількості готельних господарств,75-85 мотелі та готел сімейного типу.