Трудовий договор

План:

1. Вступ………………………………………………………………………….2 стр.
2. Трудовий договір:…………………………………………………………..3 стр.

2.1.Укладення трудового договору;…………………………………..9 стр.

2.2. Строки трудового договору;…………………………………….12 стр.

2.3. Реєстрація трудового договору; ………………………………..14 стр.

2.4. Гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового

договору;……………………………………………………………………….17 стр.

2.5. Заборона вимагати виконання роботи, не обумовленої трудовим договором; …………………………………………………………………….19 стр.

2.6. Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором..…………………………………………………………20 стр.

3. Поняття припинення трудового договору, підстави його припинення, їх класифікація:.……………………………………………………………..21 стр.

3.1. Підстави припинення трудового договору;.…………………..22 стр.

3.2. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника; ……………………………………………………...25 стр.

3.3. Розірвання строкового трудового договору з ініціативи

працівника; ……………………………………………………………………26 стр.

3.4.іРозірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу; ………………………………………………...33 стр.

3.5.іРозірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника);…...34 стр.

4. Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця; …………………………………………………………………41 стр.
5. Висновок………………………………………………………………..45 стр.
6. Література……………………………………………………………...46 стр.

 

 

 

1. Вступ:

 

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава повинна створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, тому на сьогоднішній день люди вільно обирають собі працю.

В Україні як в самостійній  незалежній демократичній державі, одні громадяни займаються індивідуальною-трудовою діяльністю а інші – створюють організації, підприємства або влаштовуються на роботу. Звісно більшість громадян влаштовується на роботу шляхом укладання трудового договору, як наймані працівники.

Для виконання зобов’язань  перед громадянами України, держава створює певні умови, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми створення робочих місць, професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки працівників відповідно до суспільних потреб.

Темою дослідження в даній курсовій роботі є такий інститут трудового права як додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Саме через те, що у даному випадку розірвання трудового договору відбувається з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов, дана тема є дуже актуальною.

На сьогоднішній день роботодавці намагаються укладати якомога менше трудових договорів, не оформляючи офіційно свої відносини з працівниками, тим самим сприяючи зменшенню сум внесків на обов’язкове державне страхування працівників, внесків в пенсійний фонд тим самим ухиляючись від податків. Кожен громадян щоб не нашкодити самому собі повинен бути обізнаний у своїх правах не тільки під час прийняття на роботу, а й під час звільнення з неї, навіть не з її власної ініціативи, може позитивно відбитись від наслідків, які слідують за таким звільненням. Чинне трудове законодавство України багатьма засобами захищає та гарантує права працівників при такому звільненні.  
 Метою даної курсовій роботи є досконале вивчення трудового договору та правовідносин між власником або уповноваженим ним органом та працівником.

2. Трудовий договір:

 

Трудовий договір  є основним інститутом у системі  трудового права. Він розглядається також як підстава виникнення трудових правовідносин і водночас як форма залучення до праці. Трудовий договір широко використовується в усіх країнах з ринковою економікою для найму робочої сили.

За юридичною  природою трудовий договір це угода  про працю між роботодавцем і найманим працівником. Ця основна його ознака характерна для всіх видів трудового договору. Трудовий договір — універсальна модель найму. Праця токаря, керівника підприємства, моряка, артиста, службовця здійснюється за трудовим договором. На підставі трудового договору працівник здає в найм власнику засобів виробництва (роботодавцю) свою здатність до праці.

Потрібно підкреслити, що з точки зору права нема різниці  чи працює особа за трудовим договором  на державному підприємстві, в установі, у колективному господарстві, чи у фізичної особи. Всі наймані працівники мають однаковий правовий статус, і будь-який роботодавець зобов'язаний дотримуватись усіх правил і гарантій щодо них, передбачених трудовим законодавством.

Як конкретний юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення трудових правовідносин відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір — є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Законодавче визначення трудового договору вказує на його двосторонній характер і характеризує його як угоду.

Від трудового  договору необхідно відрізняти цивільно-правові  договори про працю, що відомі на практиці, під назвою «трудові угоди». Вони також  є у більшості випадків двосторонніми  і передбачають виконання роботи і передачу замовнику її результатів. За трудовим договором працівник виконує роботу під керівництвом роботодавця, і останній зобов'язаний організувати роботу і забезпечити процес її виконання.

За цивільно-правовим договором особа виконує замовлення самостійно або із залученням інших  виконавців, розпоряджаючись робочим часом на власний розсуд. Працівник, що працює на умовах трудового договору, зобов'язаний дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, встановлених на підприємстві, і відповідно до статті 30 КЗпП України особисто виконувати доручену йому роботу. За невиконання чи неналежне виконання вимог, передбачених правилами внутрішнього трудового розпорядку, працівника можна притягти до дисциплінарної відповідальності.

Однією із сторін трудового договору, як це випливає зі статті 21 КЗпП України є працівник. Однак цього свого статусу він набуває за фактом укладення трудового договору. Тому на стадії до Моменту виникнення трудових правовідносин законодавець, регламентуючи етап працевлаштування, застосовує термін громадянин або особа. Зокрема, у статті 24 КЗпП передбачається, що при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Встановлюючи ж гарантії при прийомі на роботу окремих категорій громадян законодавець у цій же статті записав, що особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівником є  особа, яка реалізує свою здатність  до праці, той, кого приймають на роботу. За загальним правилом прийняття на роботу за трудовим договором осіб молодше шістнадцяти років не допускається. Проте статтею 188 КЗпП України встановлює, що за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.

Цією ж статтею  передбачено, що для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Стати працівником може як громадянин України, так і іноземний громадянин чи особа без громадянства. Однак законодавством встановлюються певні обмеження при прийнятті на роботу іноземних громадян та осіб без громадянства. Це зумовлено двома основними чинниками:

• потребою захисту інтересів держави (державна служба, роботи, пов'язані з державною таємницею, тощо);
• необхідністю захисту вітчизняного ринку робочої сили.

Переважно з аналогічних  міркувань до проблеми обмеження  прав іноземців при наймі на роботу виходять усі цивілізовані країни, чим намагаються максимально  забезпечити можливості вітчизняним працівникам на отримання оплачуваної роботи.

Другою стороною трудового договору є роботодавець. Це поняття, як уже зазначалося, нове для трудового права. У трудовому законодавстві воно не набуло свого належного закріплення. Але вже в останніх актах подається навіть його визначення. Зокрема, відповідно статті 10 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 11 серпня 2013 року № 16/98-ВР «роботодавець» власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним  орган  незалежно  від  форм  власності,  виду  діяльності  та господарювання і фізичні особи, які використовують найману працю або власники розташованих   в   Україні   іноземних  підприємств, установ та  організацій  (у  тому  числі  міжнародних),  філій  та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено  міжнародними  договорами  України,  згода  на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. А Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» роботодавцем називає власника підприємства,  установи,  організації незалежно  від  форми  власності, виду   діяльності, галузевої належності або уповноважений ним орган (керівник) чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Тобто різні законодавчі  акти досить неоднозначно підходять  до визначення другої сторони трудового  договору. На відміну від КЗпП України  Трудовий кодекс Російської Федерації, що вступив у силу з 1 лютого 2002 pоку, містить визначення поняття «роботодавець», називаючи таким фізичну або юридичну особу.

Очевидно, що це визначення найбільш повно відображає юридичну природу другої сторони трудового договору в умовах ринкової економіки.

Саме юридична особа є власником підприємства, установи чи організації і діє у правовідносинах через уповноважені органи (директора, керуючого, голову правління та ін.), залишаючись при цьому фактичною стороною договірних зобов'язань, у тому числі і трудових.

Отже, будь-яка  дієздатна фізична особа за чинним тепер трудовим законодавством має право наймати на роботу за трудовим договором іншу фізичну особу (працівника), але при цьому як роботодавець вона повинна забезпечити іншій стороні належні умови праці, виплату заробітної плати не нижче встановленого у державі мінімуму, надавати щорічну відпустку та інші передбачені законодавством та угодою сторін соціальні та побутові пільги.

Як і юридичні особи, фізичні  особи — роботодавці визнаються за чинним законодавством страхувальниками, а тому зобов'язані сплачувати за кожного найманого ними працівника страхові внески до різноманітних фондів соціального захисту.

Отже, трудовий договір  — це така двостороння угода, за якою працівник зобов'язується особистою  працею виконувати обумовлену договором роботу з дотриманням встановленого трудового розпорядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові відповідну заробітну плату та забезпечити належні умови праці, визначені трудовим законодавством, колективним договором та угодою сторін.

Як бачимо, трудовий договір виражається у взаємних зобов'язаннях сторін. Суть цієї зобов'язальної угоди полягає у тому, що працівник бере на себе зобов'язання працювати на роботодавця в обмін на заробітну плату, обов'язок виплати якої роботодавцем гарантується державою.

Основними характерними ознаками сучасного трудового договору вважаються насамперед: добровільність, від-платність та рівність сторін. Щоправда про рівність сторін у традиційному розумінні цього слова говорити не доводиться. Сторони вважаються рівними і незалежними фактично тільки на стадії укладення трудового договору. Тут що працівник (особа, яка наймається на роботу), що роботодавець мають право самостійно обирати собі контрагентів майбутнього трудового договору та висувати умови, які кожний з них вважає за потрібне відобразити у змісті договору.