Розгляд фундаментальних понять предмету та методів галузі права у загальній теорії права та держави

       Працедавець стає сильнішим, особливо якщо це платоспроможний  працедавець. Тому всі положення  законів щодо становища на ринку  праці працівника і працедавця, повинні  бути направлені на захист прав робітників.

       В процесі трудових відносин працівник  повинен підкорятися волі працедавця. Разом з тим обидві сторони  трудового договору мусять підкорятися  у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку.

       Виходячи  з вищенаведених фактів стає зрозуміло, що юридична рівність сторін трудових правовідносин не співпадає з сьогоднішнім станом речей.

       На  міжнародному рівні це питання також  становить проблему. Навіть Генеральний  директор Міжнародного Бюро Праці у 1986 році визнав, що сьогодні основна мета розвитку трудового законодавства і систем трудових відносин є в тому, щоб покінчити з фікцією цивільного права XIX століття, яка оголошувала рівність сил сторін індивідуального договору найму.

       Сьогодні  становище сторін при укладанні трудового договору характеризується не рівністю, а свободою вибору, бо юридична рівність не дає рівності соціальної.

       Характер  встановлення прав і обов’язків суб’єктів  трудових правовідносин  має такі відмінності та особливості: по-перше, участь трудових колективів, профспілкових органів або інших уповноважених на представництво трудовими колективами органів в установленні та застосуванні умов праці найманих робітників; по-друге, співвідношенням централізованого і локального регулюванню трудових відносин. Централізоване регулювання передбачає закріплення мінімального рівня гарантій трудових прав працівників. При цьому в прийнятих нормативно-правових актах містяться як імперативні, так і рекомендаційні норми. В ринкових умовах буде розширюватися зона диспозитивного методу, внаслідок чого підвищиться значення локальної нормотворчості. Однак, через мірне застосування диспозитивного методу може призвести до порушень прав працівників, тому в законодавстві повинні бути чітко сформульовані положення, які не можуть бути змінені на шкоду працівникові.

       Методу  трудового права притаманна своя специфіка захисту трудових прав і забезпечення виконання зобов’язань. В перехідний до ринку період повинна  посилюватися роль та захисна функція  профспілок. Для захисту трудових прав працівників на підприємствах вибираються комісії по трудовим спорам. Розширено судовий захист трудових прав громадян. В перспективі планується створення спеціалізованих трудових судів. Після прийняття Конституції України в 1996 році, яка у ч. 1. Ст. 55 закріпила норму, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом та у відповідності з ч. 3 Ст. 8, яка зазначає, що норми Конституції є нормами прямої дії, працівник має право оскаржити в суді практично будь-яке порушення норм трудового законодавства.

       Нагляд  і контроль за дотриманням законодавства  про працю та правил по охороні  праці здійснюють органи, які діють  за межами підприємства і які не залежать від власник або уповноваженого ним органу. Неналежне виконання  працівниками трудових обов’язків забезпечуються мірами дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

       Отже, особливостями методу трудового  права є: співвідношення  централізованого та локального регулювання суспільних відносин у сфері праці; співіснування  договірного, рекомендаційного та імперативного способів регулювання; участь робітників в правовому регулюванні праці через трудові колективи, профспілкові або інші уповноважені на представництво  трудовим колективом органи; свобода вибору сторін при укладенні трудового договору з підпорядкуванням їх у процесі праці правилом внутрішнього трудового розпорядку; наявність специфічних способів захисту трудових прав та забезпечення виконання трудових зобов’язань.

        Таким чином, основними критеріями для відокремлення тієї чи іншої галузі права як частини національної системи права є предмет та метод правового регулювання в юридичній теорії розуміється сукупність відносин (дій, діяльності, що формує ці відносини) які підлягають правовому регламентуванню. Це такі суспільні відносини, які об’єктивно можуть бути врегульовані правом або в даних умовах потребують юридичного врегулювання. На відміну від предмету правового регулювання метод правового регулювання – це сукупність юридичних засобів та способів впливу на суспільні відносини, характеризується синтезом диспозитивного (автономія та рівноправ’я сторін відносин, які врегульовуються) та імперативного(підпорядкування одних учасників відносин іншим) методів.

       В науці трудового права не має  єдиної точки зору на визначення кола суспільних відносин, що входять до предмету трудового права. Одні фахівці (Г.І.Чанишева та Н.Б.Болотіна), вважають, що предметом трудового права слід визначити індивідуальні та колективні трудові відносини, інші (В.І.Прокопенко) включають до предмету трудового права відносини по працевлаштуванню, власне трудові відносини, колективні  правові відносини та відносини по соціальному забезпеченню працівників у випадку втрати ним працездатності. Ця точка зору збігається із чинним Кодексом законів про працю України, оскільки його зміст переконує в тому, що він регулює всі названі види відносин. Що ж до міжнародного законодавства, то в ньому предметом трудового права визначається наймана праця.

       До  індивідуальних трудових відносин, які  є ядром предмету трудового права  відносяться ті, які мають своїми суб’єктами працівника та працедавця (укладення та припинення трудового договору, оплата праці та ін.). Основними їхніми особливостями є дія в умовах трудового розпорядку, наявність основного джерела – трудового договору, який визначає зміст цих відносин – права та обов’язки двох сторін.

       Іншою частиною предмету трудового права  є колективні трудові відносини , які мають своїми суб’єктами колективи  працівників та колективи працедавців (соціальне партнерство, укладення  колективних договорів, угод та ін.). Основними їх особливостями є наявність колективного характеру їхніх суб’єктів; основним джерелом цих відносин є колективні договори та угоди, що визначають взаємні права та обов’язки сторін.

       Особливостями методу трудового права , на відміну від предметних особливостей, є співвідношення централізованого та локального регулювання суспільних відносин у сфері праці; співвідношення договірного, рекомендаційного та імперативного методів регулювання; участь у цьому регулюванні трудових колективів або професійних спілок, як повноважних представників робітників; не юридична рівність, а свобода вибору сторін з підпорядкуванням їх правилам внутрішнього трудового розпорядку; наявність розгалуженої системи захисту прав та виконання обов’язків сторонами.

       Сьогодні, коли Україна стала на шлях демократично-ринкових перетворень, які зачепили і предмет  трудового права, спостерігається  його розширення за рахунок появи  таких нових інститутів як соціальне  партнерство, працевлаштування та зайнятість, захист честі та гідності працівників. Нажаль, ні законодавство, ні, меншою мірою, наука не встигають повністю врегулювати ці нові інститути предмету трудового права. Маємо, надію що невдовзі буде прийнято новий Трудовий Кодекс України, який усуне всі протиріччя щодо предмету та методу трудового права та буде повністю відповідати міжнародним стандартам, а головне, щоб в ньому містились справжні гарантії для працівників, адже згідно ч.1. Ст..3 Конституції України людина, її честь і гідність визначаються найвищою соціальною цінністю.

        СПИСОК   ВИКОРИСТАНОЇ   ЛІТЕРАТУРИ.

З М І С Т.