Розгляд фундаментальних понять предмету та методів галузі права у загальній теорії права та держави

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Курсова робота з ТДП

       Розгляд фундаментальних  понять предмету та методів галузі права  у загальній теорії права та держави 

 

        Трудове право України є однією з найголовніших галузей у  системі права, яка поряд з  іншими галузями є в стані реформування під впливом соціально-економічних відносин, які зараз переживають процес зміни та удосконалення.

       У наш час трудове право в  промислово розвинених країнах світу  визначається однією з головних галузей  права, адже саме у сфері застосування праці, де створюється матеріальні та духовні блага, знаходиться зона перетину життєво важливих інтересів різних соціальних груп, інтересів держави та приватної особи. Від методів правового регулювання праці залежить соціальний спокій та злагода між суб’єктами трудових правовідносин.

       Україна вступила на шлях ринкових перетворень. Нові суспільні відносини потребують нових схем та моделей правового  регулювання. Регулювання  соціально-трудових відносин в нових умовах вимагає  прийняття нового Трудового Кодексу  України, адже нині діючий Кодекс законів про працю , який було прийнято у 1971 році, та ціла низка нормативно-правових актів сучасної доби не в змозі  адекватно регулювати та відображати ринкові перетворення, які постійно змінюються та удосконалюються.

       В умовах становлення ринкових відносин  в Україні певне реформування та перетворення  переживає не тільки трудове законодавство, яке постійно змінюється та доповнюється, але й фундаментальна наука – наука трудового права. Перед нею постав цілий комплекс нових проблем, які народжені новими умовами національного законодавства про працю у відповідність з міжнародними стандартами, імплементація принципів міжнародного права в трудове законодавство, визначення публічних та приватних засад в правовому регулюванні праці. Але однією з головних проблем сьогодення є питання про предмет та метод трудового права, а вірніше – про їх особливості. Адже предмет та метод трудового права не є сталими поняттями, вони мають змінюватися із розвитком трудових правовідносин і їх зміст повинен відповідати вимогам часу.

       В сучасних умовах спостерігається розширення предмету трудового права за рахунок  нових правових інститутів як: суб’єкти трудового права і організація  зайнятості та працевлаштування і професійна орієнтація, професійний вибір, профнавчяння, перекваліфікація; захист честі, гідності та трудових прав працівників; соціальне партнерство, страйк та інших.

       Метод трудового права сьогодні також  переживає період реформування та еволюційного перетворення. Спостерігається перехід  від публічно-правового регулювання правових відносин у сферу договірного регулювання, тобто сторони – суб’єкти правовідносин самі визначають зміст  своїх прав та обов’язків.

       Саме  тому, що сьогодні предмет і метод  трудового права переживають  період до якого перетворення та оновлення, доцільно було б розглянути їхню характеристику та особливі ознаки, які притаманні лише їм і відрізняють від предметів та методів інших галузей права.

       Основними цілями автора у даній роботі є : розгляд фундаментальних понять предмету та методів галузі права у загальній теорії права та держави, адже без загального вчення та розуміння неможливо розкрити конкретні речі, колективних трудових відносин як предмету трудового права з урахуванням точку зору різних вчених – фахівців з трудового права : розкрити основні особливості сучасного методу трудового права.

       Робота  складається з вступу, основної частини, та висновків.

       Структура основної частини :

• поняття предмету та методу галузі права у загальній теорії права та держави – І розділ;
• індивідуальні трудові відносини як предмет трудового права - ІІ розділ;
• колективні трудові відносини як предмет трудового права - ІІІ розділ;
• Особливості методу трудового права - ІV розділ;

       Під час написання роботи була використана  така нормативна база:

• Конституція України;
• Кодекс законів про працю України;
• Науково-практичний коментар до Кодексу законів про працю України;
• Закони України “Про селянські (фермерські) господарства”, “Про господарські товариства” та ін.

       Ця  проблема також широко висвітлюється  і в науковій літературі –здебільшого у підручниках з трудового права, а також у тематичних монографіях вчених – фахівців з трудового права, як вітчизняних, так і іноземних.

 

І. РОЗДІЛ.

Поняття предмету та методу галузі права

у загальній теорії права та держави. 

       Вище  зазначалося, що трудове право України є однією з найголовніших галузей права, частина системи національного права України. Як частина системи права галузь права характеризується деякими ознаками.

       По-перше, галузь права – це основний підрозділ  системи права, його головний елемент, який об’єднує взаємпов’язані між собою інститути права, які регулюють якісно однорідну область суспільних відносин.

       По-друге, галузь права має специфічну структуру. В ній відокремлюють загальну та особливу частину. В загальну частину  входять інститути, норми яких містять загальні оголошення та визначення, які поширюються на всі суспільні відносини, які регулює дана галузь права. Інститути особливої частини конкретизують положення та принципи загальної частини.

       По-третє, кожна галузь характеризується специфічним набором суспільних відносин та юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на суспільні відносини.

       Однак, поділ права на галузі не завжди існував у нашій країні. Після  подій 1917-1920 років визнано таким, що не відповідає принципам соціального права поділ права на публічне та приватне. У якості критерію поділу системи права на галузі та інститути були обґрунтовані предмет та метод правового регулювання. Але існує дещо первинне щодо цих понять. Це сфера та межі правового регулювання.

       Сфера правового регулювання є дещо первинне по відношенню до правотворчої діяльності держави,¹ вона являє собою сукупність неупорядкованих суспільних відносин і фактів, упорядкування яких об’єктивне неможливе без використання правових засобів.

       Межі  правового регулювання є “демаркаційною лінією”, яка відокремлює область правового від неправового, визначає межі дії права на свідомість та суспільні відносини.

       У неопосередкованому зв’язку з розумінням сфери та меж правового регулювання  існує поняття предмету правового регулювання.

       Предметом правового регулювання в юридичній  теорії розуміється те, що підлягає упорядкуванню, тобто ті відносини (дії, діяльність, яка формує ці відносини), які підлягають правовому регламентування. До таких відносить належить не всі, а тільки ті відносини, які відповідають таким ознакам:

а) вони є стійким і характеризуються повторністю подій дій людей;

б) можливість державно-правового контролю за ними;

в) є об’єктивна потреба в їх регулюванні.

       До  предмету правового регулювання  відносять – ті різновиди суспільних відносин, дій індивідів, колективів людей, які :

а) об’єктивно можуть бути врегульовані правом;

б) в даних умовах потребують юридичного регулювання.

       Зміст правового регулювання залежить від положення взаємодіючих у  відношенні сторін та об’єктів з приводу яких виникає ця взаємодія.

       Зміст предмету правового регулювання  визначає зміст правового регулювання, а за загальними рахунком і структуру  права. Характер регулювання права  відносин визначає специфікою юридичного впливу та ці відносини, таким чином, вказуючи на метод правового регулювання.

       На  відміну від предмету правового  регулювання метод правового  регулювання відповідає на питання, як регулювати, і являє собою сукупність юридичних засобів впливу на суспільні  відносини. Особливості методу правового регулювання характеризують :

а) умови виникнення прав та обов’язків сторін регульованого відношення (адміністративно-правовий акт, договір);

б) засоби взаємозв’язку прав та обов’язків учасників правовідносин;

в) характер юридичних засобів забезпеченню прав і обов’язків в правовідносинах (особливості санкцій, юридичних процедур та ін.).

       Метод правового регулювання має свою структуру. Він складається із засобів  правового регулювання, яких виділяють  три види:

          1). Позитивні розв’язані  – покладення на осіб (суб’єктів) обов’язку до активної поведінки (сплата податків);

          2). Уповноваження – надання особам права на власні активні дії (право власності – це суспільні відносини по володінню, користуванню, та розпорядженню майном);

          3). Заборона – покладання на осіб обов’язку утримуватися від дій, які заборонені законом (заборона полювати в заповідниках).

       У якості допоміжних засобів та способів визначають рекомендації та заохочення – стимули до правової поведінки. Сполучення основних засобів являє собою специфічний метод правового регулювання – директивний (оперативний) або автономний (диспозитивний). Імперативний, або власно спонукальний, метод – суворо обов’язковий, він не дозволяє ніяких відхилень від вимог юридичної норми. Цей метод у якості основного юридичного засобу використовує владне рішення. Що наказане, те і слід виконувати, не допускаючи ніяких відхилень. Цей метод найчастіше притаманний адміністративному та кримінальному праву, хоча використовується і конституційним правом, зустрічається в інших галузях права. Юридичним фактом для виникнення правовідносин в даному випадку є державна – владний припис (рішення суду). Депозитивний метод засновано на урахування ініціативи, самостійності у виборі той чи іншої поведінки учасниками регульованих відносин. Він допускає можливість сторонам врегульовувати власні дії на свій вибір. Законом те лише відрізняються межі такого вибору або встановлюється певні юридичні процедури. Даний метод є специфічним для цивільного, сімейного права. В його основі полягають вільний (не підпорядкований) стан учасників правовідносин та договір як джерело виникнення. Якщо імперативний метод примушує учасників правовідносин вступати в юридичний зв’язок, то диспозитивний пов’язаний з тим, що фактичні дії громадян, їх організацій, відносини які складаються на цій основі, мають пріоритет перед юридичним прописом. В залежності від сполученням заборон та дозволень розрізняють два основних типи регулювання:

а) загальнодозволяючий, тобто такий  тип в основі якого полягає  загальний дозвіл, будується за принципом “дозволене все, крім того що прямо заборонено законом”;

б) дозволяючий, тобто такий тип, в  основі якого полягає загальна заборона, будується за принципом “заборонено  все, крім того, що прямо дозволено  законом”.

       На  перевагу того чи іншого типу регулювання впливають різні фактори – історичні традиції, рівень культури, характер правової системи, особливості регулювання відносин (для майнових відносин характерним є перевага дозволяю чого регулювання, а для охоронних – забороняю чого). В Україні правовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те , що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України).

          Отже, основними критеріями поділу системи права на галузі є  предмет та метод правового регулювання. Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що впорядковуються за допомогою права. Метод правового регулювання – це спосіб впливу права на левину сферу суспільних відносин. Найхарактернішими є імперативний метод, що чітко визначає межі поведінки суб’єктів та деспозитивний, що дає можливість суб’єкту вибрати з установлених державою той варіант поведінки, що найповніше відповідає його інтересам.

 

ІІ. РОЗДІЛ.

  Індивідуальні трудові  відносини

як  предмет трудового  права. 

       Трудове право, як вже визначалося вище займає одне з головних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається місцем праці у суспільстві. Кожній людині, яка реалізовує закріплене ст.43 Конституції України право на працю, доводиться зіткнутися з нормами трудового права, які регулюють суспільні відносини, які визначають предмет трудового права.

       Визначення  предмету трудового права має  особливе значення, бо тільки визначивши коло суспільних відносин, які сьогодні складають предмет, можливо визначити сферу застосування трудового законодавства.

       Система суспільних відносин які складають  предмет трудового права, була глибоко  досліджена в науці трудового  права А.І.Процевським, Р.З.Лівшицем, М.Г.Олександровим, В.Н.Скобєлкіним  та іншими вченими. Багат висновків цих авторів й сьогодні зберегли актуальність та наукову цінність. В той же час розвиток нових соціально-економічних умов не міг не відобразитися на трудових відносинах, зя’вилися нові суспільні зв’язки, а старі організаційно-правові форми наповнилися новим соціальним змістом.