Розгляд фундаментальних понять предмету та методів галузі права у загальній теорії права та держави

       До  системи суспільних відносин, які  складають предмет трудового  права, входять індивідуальні відносини  по застосуванню найманої праці та колективні трудові відносини.

       Основу (ядро) предмету трудового права  складають індивідуальні відносини трудового найму. Цю думку обґрунтовують реалії сьогодення.

       Україна здійснює перехід від адміністративно-планової економіки до ринкових відносин. З  розвитком для ринкових відносин трудові правовідносини набули значного різнобарв’я. З’явилися  три відносно самостійні категорії робітників: наймані робітники (залежна праця), працюючі власники (члени господарських товариств, селянських (фермерських) господарств): робітники які подібні до найманих (залежна праця з виконанням особливих функцій) – державні службовці, судді, прокурорсько-слідчі, робітники, військовослужбовці, атестовані співробітники органів внутрішніх справ.²

       Україна вступила до Ради Європи і має на меті приймати рівноправну участь у  Європейському Союзі. Ця мета тягне  за собою певні забов’язання   по врахуванню іноземною (європейською)    та міжнародного законодавства, в тому числі і трудового.  На думку автора при прийнятті нового Трудового Кодексу України законодавець повинен врахувати, що предметом правового регулювання іноземного або зарубіжного трудового права виступає наймана праця.

       Це  положення знайшло визначення і  в науці російського трудового  права. Так,   на думку Р.З.Лівшиця  предметом трудового права і  відносини найманої праці. Він пише про те, що трудове право регулює  відносини несамостійної праці. У процесі колективної праці люди підкоряються встановленому трудовому розпорядку. Відносини між працедавцем та працівником – це і є наймана праця, праця підпорядкована несамостійно. І навпаки, праця самостійна, без підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку, є працею індивідуальної і трудовим правом не регулюються. ³

       На  думку українського фахівця В.І. Прокопенко предметом трудового  права є суспільні трудові  відносини, які виникають із застосування робітниками і службовцями здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні трудові відносини і видносини по матеріальному забезпеченню робітників і службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездатності.⁴

       Професор  О.В.Смірнов пише : “Говорячи про трудове відносини як предмет трудового права, слід мати на увазі, що мова в даному випадку йде лише про ті з них, які базуються на найманій праці. Трудові відносини, які засновані на самостійній праці (праці власників), у відповідності до діючого законодавства не входять до предмету трудового права”.⁵

       Більш широко проблема предмету трудового  права розроблена у проекті Трудового  Кодексу Російської Федерації, в  якій було прийнято в другому читанні. Згідно до положень цього проекту  предметом трудового законодавства є трудові відносини усіх працівників, а також осіб, які є дольовими власниками підприємств та працюючих на цих підприємствах на умовах трудового договору. Таким чином, проектом передбачено широку сферу дії трудового права. Серед вчених-фахівців також є прибічник цієї правової моделі. Наприклад, А.С.Пашков стверджував, що окрім вище згаданих відносин до предмету трудового права повинні бути входити відносини, що виникають з цивільно-правових договорів подряду та доручення.⁶

       Нині  діючим Кодексом законів про Працю (далі КЗпП), який було прийнято у 1971 році, навіть після внесення змін та доповнень до ст.3 КЗпП законами від 20.03.1991року та 05.07.1995року передбачено правову модель “вузького” регулювання сфери дії трудового права (праця робітників та службовців регулюється трудовим законодавством, а праця членів кооперативів, селянських (фермерських) господарств – статутами і законодавством про них).

       Після цих змін вітчизняне трудове законодавство  наблизилося до вимог міжнародного законодавства, яке, як вже вище згадувалося, визнає як предмет трудового права найману працю, оскільки в ст..3 в КЗпП з’явилося не пряме ствердження цієї думки – з’явився термін «найманий працівник». Згідно 2.1.ст..3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини робітників усіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності, та галузевої незалежності, а також осіб які працюють за трудовим договором з фізичними особами”.

       Власне, визначення предмету правового регулювання  у КЗпП окреслено же ст.1. Вона визначає сферу чинності законодавства про працю, вказує на трудові відносини як на відносини, що регулюються цим Кодексом Об’єктом трудових відносин визначається жива праця, що виконується працівником. Якщо зміст відносин між суб’єктом зводиться лиш до результату праці і не зачіпає  її процесу, вони не можуть бути визнані трудовими, вони є цивільно-правовими.

       Термін  “усі працівники” поданий у ч. 1 с.1. КЗпП не дає конкретної відповіді  на питання щодо коло осіб, на яких поширюється  чинність законодавства про працю. Це можна зробити за допомогою аналізу різних нормативно-правових актів. Отже, чинність законодавства про працю поширюється на :

• державних службовців, в т.ч. на президента України, голову Верховної Ради України з урахуванням особливостям, які встановлені Конституцією України;
• на суддів, прокурорів та слідчих прокуратури;
• на осіб, що працюють по трудовому договору, укладеному з працедавцями – фізичними особами;
• на осіб, що уклали трудовий договір у об’єднаних громадян, які мають статус юридичної особи;
• на осіб, які уклали трудовий договір з установами Збройних Сил України, прикордонних військ, Внутрішніх Військ МВС;
• на осіб, що відбувають покарання у види виправних робіт;
• на осіб, що проходять альтернативу (невійськову) службу;
• на членів селянських (фермерських) господарств.

       Щодо  останньої категорії працівників, то п.2.Ст..23 Законом України “Про селянські (фермерські) господарства”⁷  визначено, що трудові відносини у господарстві визначаються і регулюються його членами, а осіб залучених до роботи по трудовому договору (контракту, угоді) – законодавством України про працю.

       Але на думку авторів науково-практичного  коментарію до законодавства України  про працю на чолі з Б.С.Стичинським⁸ це положення ніяким чином не обмежує дію трудового законодавства на членів фермерських господарств.

       Проблема  правового регулювання праці  членів фермерських господарств  є частиною більшої проблеми –  регулювання праці так званих, працюючих власників”. Професор В.І.Нікітинський доказував, що предмету трудового права, окрім відносин найманої праці, також входять трудові відносини, які не засновані  на застосуванні найманої праці.⁹

         КЗпП містить положення, згідно  якого особливості праці членів  кооперативів та їх об’єднань,  фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. Наприклад, п.3. Ст.23 Закону України “Про селянські (фермерські) господарства” встановлює такі особливі укладення трудового договору на цьому :

1) існує можливість укладення контракту;

2) обов’язково письмова форма договору;

3) договір повинен бути зареєстрований  у сільській раді, якщо це постійне  місто роботи працівника;

4) підтвердження записів у трудовій  книжці місцевими органами виконавчої  влади.

       Але гарантії по відношенню зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів для таких робітників повинні надаватися у порядку, передбаченому законодавством про працю.

       На  думку фахівців з Одеси Г.І.Чанишевої, та Н.Б.Болотійної ст.3.КЗпП не мистить  вичерпного переліку працюючих власників, не взято до уваги інші колективні підприємства, господарські товариства. На їхню думку у новому Трудовому Кодексу України слід вжити по відношенню до працюючих власників більш узагальнюючий термін, який враховує всі види ринкової комерції – праця “членів корпоративних організацій”.¹⁰

       Чинність  КЗпП не поширюється на військовослужбовців  строкової служби, Прикордонних військ, Внутрішніх військ Міністерства Внутрішніх Справ, осіб начальницького складу податкової міліції та МВС. За загальним правилом трудовий договір з ними не укладається, а трудове законодавство не поширюється. Проходження служби таких осіб регулюється спеціальними нормативно-правовими актами. Наприклад, Положенням про проходженням служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджене у відповідності з постановою Верховної Ради України від 25.12.1990 р., Законом України “Про загальний військовий обов’язок” та іншими.

       Індивідуальні трудові відносини як предмет  трудового права характеризується слідуючими рисами: ці відносини відбуваються в умовах внутрішнього розпорядку з підмічанням працівника регламентним умовам спільної діяльності; працівник є залученим до трудового колективу на основі особливого юридичного факту (трудового договору (контракту), актом обрання на посаду і т.п.); зміст трудових відносин зводиться до виконання робітником визначеної праці у відповідності з його спеціальністю, кваліфікацією, посадою. До цього слідує додати, що робітник виконує визначену міру праці із за свою працю отримує або заробітну плату за раніше встановленими нормами (тарифами), або частину прибутку організації. У цьому відмінність трудових відносин від цивільних відносин, які пов’язані з працею, які виникають на основі окремих цивільно-правових договорів, (підряду), доручення, авторського договору і т.д.). Слід зазначити, що в останнє десятиліття на Заході спостерігається експансія трудового права, поширення деяких його захисних положень на так званих автономних (незалежних) робітників (реміслеників, малих підприємств, осіб вільних професій), а також на членів виробничих кооперативів, сімейних підприємств на державних службовців. Окремі норми трудового права застосовуються до поліцейських та військовослужбовців. В трудовому праві з’явилося положення “Особи, які подібні до найманих працівників”.

       Очевидно, що тенденція до розширення сфери  дії трудового права в країнах  з розвиненою ринковою економікою збережеться  і в майбутньому. Професор І.Я.Кисельов пише про можливість подальшого розширення сфери дії трудового права, а  в кінцевому рахунку навіть зміни предмету його регулювання, яким стане застосування праці як залежних, так і незалежних робітників, співучасників колективної власності різних видів які зайняті  трудовому та виробничому процесі. Але це питання майбутнього.

       Що  ж до сьогоднішнього дня, то всі трудові  відносини, які складають предмет  трудового права, утворюють складну  систему, в якій виділяється система  індивідуальних трудових відносин та система колективних трудових відносин. Критерієм для визначення всіх елементів у цій системі виступає об’єктивно сформована структура трудової діяльності в суспільстві.¹¹

       Але не всі вчені-фахівці поділяють  цю думку. Наприклад, як вже було вище зазначено, В.І.Прокопенко відносить  до предмету трудового права відносини  по працевлаштуванню, трудові відносини, колективні правові відносини, відносини щодо соціального забезпечення робітників.

       З таким визначенням не зовсім погоджуються одеські фахівці Чанишева Г.І. Болотіна Н.Б. Вони вважають розвиток нових економічних  умов, нова законодавча база змушують переосмислити юридичну природу названих відносин, їх місце у предметі трудового права.

       Щодо  відносин по працевлаштуванню та зайнятості, то їхню думку ця група відносин до предмету трудового права не входить. Трудове право регулює трудові правовідносини, головні суб’єкти і т.д. – робітники та працедавці. Працевлаштування та зайнятість – відносини з іншим змістом між іншими суб’єктами. Головним суб’єктом тут виступає держава в особі спеціально уповноважених органів – державної служби зайнятості, яка складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, обласних, міських, районних центрів зайнятості, центрів профорієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість, учбових закладів профпідготовки, центрів реабілітації населення та ін.  Відносини по зайнятості та працевлаштуванню, які складаються між службою зайнятості та громадянином, мають скоріше соціально забезпечувальну направленість, є комплексними відносинами і регулюються адміністративним правом та правом соціального забезпечення. Ті ж відносини, що виникають при направленні службою зайнятості громадянина на підприємство, реалізуються шляхом укладення трудового договору і тільки з цього моменту – з появою нового юридичного факту – входять до предмету трудового права.

       Слід  також врахувати, що відносини по зайнятості та працевлаштуванню регулюються  зовсім іншими методами, аніж трудові  відносини.

       Відносини щодо соціального забезпечення працівників, які повністю або частково втратили працездатність також не входять до предмету трудового права. На думку цих авторів вони складають предмет права соціального забезпечення, яке має своїм предметом суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації громадянинами права на соціальний захист, яке гарантоване ст.46 Конституції України, суб’єктами тут виступають не працюючі люди. Допомога у вигляді пенсій та інших виплат здійснюється не з фонду оплати праці, а з централізованих фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування). Крім того, маються відмінності і в методі правового регулювання.¹²

       Індивідуальні трудові відносини характеризуються неопосередкованим зв’язком між  працівником і працедавцем. Головна  їх мета – виконання працівником  визначеної трудової функції. Елементами цих відносин виступають всі ланки суспільних відносин та зв’язків, без яких індивідуальні трудові відносини не можуть нормально функціонувати. Слід відмітити, що не всі складові, є однорідними, зв’язки між ними носять складний, підпорядкований характер. Особливе місце в цій системі займають відносини, які опосередковують трудовий договір між працівником і працедавцем. Ці відносини можна розглядати як у вузькому, так і в широкому смислі. В широкому смислі трудовий договір є базою, основою всіх інших індивідуальних трудових відносин – по оплаті праці, робочому часу, дисципліні праці та ін. Всі названі відносини виникають та діють тільки в межах дії трудового договору, з його припиненням припиняються й всі елементи, які його складають. Навіть у випадку несвоєчасного розрахунку з працівником та трудового спору про незаконне звільнення ці відносини пов’язані з минулим трудовим право відношенням в межах трудового договору.