Розгляд фундаментальних понять предмету та методів галузі права у загальній теорії права та держави

       Розглядаючи трудовий договір у вузькому значенні, слід обмежитися відносинами по його укладенню, зміні та припиненню. Це ядро всіх індивідуальних трудових відносин.

       До  індивідуальних трудових відносин на думку , Г.І.Чанишевої та Н.Б.Болотіної, можна віднести такі відносини:

• по професійній орієнтації та професійному відбору які здійснюються працедавцем;
• по укладенню, зміні та припиненню трудового договору;
• по навчанню працівників прямо на виробництві та підвищення їхньої  кваліфікації;
• по відстороненню робітників від роботи;
• по оцінці та атестації робітників;
• по заробітній платі та нормуванню праці;
• по робочому часу і часу відпочинку;
• по дисципліні часу;
• по охороні праці;
• по дисциплінарній відповідальності працівника;
• по матеріальній відповідальності сторін трудового договору.

       Відносини по дисциплінарній та матеріальній відповідальності є охоронними за своєю суттю та соціальною направленістю, однак реалізуються у межах трудового договору, який охоплює всю систему індивідуальних трудових відносин.

       Що  ж стосується трудових правовідносин, які становлять зміст індивідуальних трудових відносин, то В.І. Прокопенко їх визначає як двосторонні відносини працівника з власником або уповноваженим ним органом на підприємстві, установі чи організації які визначаються угодою, за якою працівник зобов’язується виконувати визначену роботу, а працедавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечити належні умови праці.¹³

       У загальній теорії держави та права  виділяють структуру правовідносин. Вона складається з суб’єктивних прав та юридичних обов’язків як змісту правовідносин, суб’єктів правовідносин, об’єктів правовідносин та юридичних фактів. Структура трудових правовідносин дуже подібне до загально-теоретичної конструкції, але при цьому має деякі особливості.

       Так, Конституцією та законодавством України  визначено основні права та обов’язки  правовідносин. Серед основних прав можна виділити такі: право на працю (ст.43 Конституції України), право на страйк (ст.44 Конституції України), право на безпечні умови праці на заробітну плату, не нижчу, ніж визначено законом (ст.2 КЗпП).

       Серед основних обов’язків можна виділити : обов’язок виконання трудової функції особисто (ст.30 КЗпП), забезпечення належної якості роботи, одержання режиму роботи, правил внутрішнього розпорядку та техніки безпеки, обов’язок дбайливо ставитися до майна власника(ст.139 КЗпП).

       Суб’єктами  трудових правовідносин є працівник  та продавець, які повинні володіти необхідним об’ємом працездатності, щоб бути повноправними учасниками трудових правовідносин.

       Трудова правова суб’єктивність (правоздатність та дієздатність працівників виникає за загальним правилом з 16 років. За згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Для підготовки молоді до виробничої праці допускається приймання на роботу учнів з 14 років (ст.188 КЗпП України). Поряд з віковим критерієм трудову правосуб’єктність характеризує і вольовий критерій. Не є суб’єктами трудового право відношення особи, визнані судом недієздатними.

       Трудова правосуб’єктність власника підприємства, установи та організації або уповноваженого ним органу, або фізичної особи виникає з моменту їх державної реєстрації й продовжується до ліквідації, окрім фізичних осіб, які не реєструються в якості підприємця і ця правосуб’єктність є за своїм характером спеціальною.

       Об’єктом правових правовідносин є процес праці, жива праця, а не її матеріальний результат.

       Основним  юридичним фактом, з яким законодавство  пов’язує виникнення, зміну чи припинення трудових правовідносин є трудовий договір. Визначення цього юридичного поняття подане у ст..21 КЗпП України. За цієї нормою трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємством, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи організації, або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

       Статтею № 3 КЗпП України встановлено класифікацію трудових договорів на три види залежно  від строку їхньої дії:

1. безстроковий, що укладається на невизначений строк;
2. на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3. таким що укладається на час виконання певної роботи.

       Особливості укладання трудових договорів з  деякими категоріями працівників, наприклад, державних службовців, встановлюються спеціальними актами про них.

       Щодо властивості цих трудових правовідносин, то визначені їх на думку О.Барабаш, професора Національного Юридичної Академії ім. Я.Мудрого, має важливе значення для ефективного функціонування і належного проходження процесу праці. Серед основних властивостей трудових правовідносин можна відмітити такі: 

       1.Трудове  правовідношення,  як волевиявлення  його сторін.

       Трудове правовідношення грунтується на вільному волевиявленні його сторін. Це один з найважливіших принципів  трудового права. Тільки за взаємною згодою сторін такого правовідношення воно може виникнуться, можна бути змінити його зміст чи припинити. Лише в разі порушення правовідношення однією із сторін потерпіла сторона має право припинити його за підставами і в порядку, передбаченому законом, або угодою між ним. Жодна із сторін не може нав’язати волю іншій. 

       2.Трудове  правовідношення  як результат індивідуального  регулювання трудових  правовідносин.

       В умовах перехідного періоду акцент по регулюванні зміщується з централізованого на децентралізоване, основним актом такого регулювання стає трудовий договір (контракт). Це дає змогу та можливість врахувати індивідуальні якості працівника: талант, здібності, ділові якості, результати роботи та тощо.  

       3.Особистий  характер прав  і обов’язків  за трудовим правовідношенням.

       Ця  властивість означає що працівник  особисто виконувати свою роботу і  не має право передоручати її іншій  особі, крім випадків, передбачених законодавством. Це також означає, що відповідальність працівника має особистий характер і що при виявленні невиконання чи неналежного виконання своїх обов’язків вина працівника має бути встановлена і доведена власником (ст.138 КЗпП України). 

       4.Безперервність  трудового правовідношення  .

       Ця  властивість означає, що трудове  правовідношення між працівником  і працедавцем не переривається після закінчення кожного робочого дня і працівникові не треба кожен день укладати трудовий договір і поповнювати трудове правовідношення. З цього положення є винятки, коли трудове правовідношення не переривається, але зупиняється на деякий час:

       а) при направленні працівника на курси  удосконалення кваліфікації за професією  з відривом від роботи, якщо це передбачено  трудовим договором (контрактом).

       б) при відстороненні працівника від  роботи працедавцем або третіми  особами у випадках, передбачених законодавством ( ст..46 КЗпП України). Відстороненні від роботи – тимчасове недопущення (звільнення) працівника до виконування роботи, посади у випадках, передбачених законодавством, зі збереженням робочого місця, як правило, без збереження заробітку. 

       5.Забезпечення  тривалості трудового  правовідношення.

       Трудове законодавство забезпечує громадянина  можливість працювати невизначений строк шляхом заборони укладати договір  на певний строк. Укладення договору на певний строк допускається у випадках, передбачених ч.2 ст.23 КЗпП України, а саме у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи , або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавством законодавчими актами. 
 
 

       6.Наявність  особистого елементу.

       Особистий елемент в даному правовідношенні  – це трудовий престиж, авторитет, ділова репутація, трудова честь і гідність, звання кращого спеціаліста, майстра  своєї справи тощо. Громадянин, який укладає договір і набуває статусу працівника, має не тільки матеріальний інтерес – одержувати заробітну плату та інші матеріальні блага. Праця, трудова діяльність для нього – це також і основна форма його самовираження в суспільстві, в колективі, виходячи з існуючих в них моральних критеріїв, орієнтирів, прав людини як особистості. Трудове самовираження, як важлива умова ефективної діяльності працівника, захищається трудовим законодавством, так само, як і його матеріальні інтереси (можливість відшкодування моральної шкоди). 

       7.Забезпечення  стабільності трудового  правовідношення.

       Трудове законодавство має на меті забезпечення якомога тривалого правовідношення. В цьому зацікавлені, як правило, і працедавець, і працівник. Перший хоче мати стабільні кадри, навчених, кваліфікованих працівників, які добре знають свою справу. Працівник зацікавлений у стабільній роботі і оплаті за неї для себе і своєї родини. Правові приписи направлені саме на створення таких умов, які включали б випадковість в діях, поведінці сторін, і призводили до небажаного розірвання трудового договору та припинення правовідношення. Можна назвати, зокрема, такі умови:

1. становлення вичерпного переліку підстав для розірвання трудового договору (ст.40, 41, 232, 235 КЗпП України);

2) встановлення для працедавця обов’язку у разі його наміру розірвати трудовий договір одержати попередню згоду профспілкового органу, крім випадків, передбачених законом (ст.43, 43¹ КЗпП);

3) загальним правилом і також заборона розірвання трудового договору з працівником в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 ст.40 КЗпП), а також у період перебування у відпусці;

4. особливі приписи забезпечення стабільності трудового правовідношення передбачені щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей (ст.184, КЗпП), а також працівників молодше 18 років (ст.198 КЗпП);

       8.Презумпція  невідновності працівника  у невиконанні  чи неналежному  виконанні своїх  обов’язків.

       За  трудовим законодавством працівник  вважається правим, доки працедавець  не доведе що він винний у невиконанні або неналежному виконанні прийнятих на себе обов’язків. Це знайшло відображення, зокрема, у приписі (ст.138 КЗпП) (наявність в діях чи бездіяльності працівника певного складу трудового майнового правопорушення).

       В науці трудового права прийнято включати в систему суспільних відносин, які складають предмет трудового права, окрім власне індивідуальних трудових відносин (деякі автори, наприклад, В.І.Прокопенко називають їх трудовими відносинами), які утворюють основу (ядро) предмету трудового права, також велику групу відносин, які тісно пов’язані з трудовими, які передують, супроводжують або виживають з останніх. До них відносять: організаційно-управлінські відносини у сфері праці; відносини по забезпеченню зайнятості, професійної орієнтації і працевлаштуванні; відносини по професійному відбору, професійній підготовці та підвищенню кваліфікації кадрів прямо на виробництві; соціально-партнерські відносини; відносини по нагляду та контролю за охороною праці та додержанням трудового законодавства; відносинами щодо вирішення трудових спорів.

       Зміст Кодексу законів про працю  України переконує тому, що він  регулює всі названі види відносин. Причому, якщо відносини, що передували трудовим (відносини по працевлаштуванню), він стосується лише мимохідь, то відносини, що їх супроводжують (укладення колективних договорів, контроль та нагляд та охороною праці) та відносини, що з них випливають (вирішення трудових спорів)  КЗпП регулює досить детально. Протиріччя між сформульованим в статті 1 КЗпП колом відносин, що регулюються Кодексом і його реальним змістом ліквідується лише методом широкого тлумачення поняття “трудові відносини працівників”, розумінні їх не лише як власне трудових відносин, а й як таких, що передують їм, супроводжують їх, або випливають з них.