Розгляд фундаментальних понять предмету та методів галузі права у загальній теорії права та держави

       Водночас в у КЗпП вживається і термін “особливості регулювання праці” (ст.7), “особливості праці” (ст.3). На думку авторів науково-практичного коментарю до законодавства України про працю визначення предмета правового регулювання в одних випадках як трудових відносин, а в інших як праці викликане зовсім не прагненням законодавця урізноманітнити термінологію, поліпшити стиль і надати тексту вишуканості словесного вигляду. Вкладаючи у поняття “трудові відносини” широке розуміння, розуміючи їх як всі відносини що регулюються КЗпП, законодавець почав вживати знову “регулювання праці” та “особливості праці” у тому разі, коли у КЗпП йдеться про регулювання трудових відносин у звуженому смислі, як відносин між працівником і власником (підприємством) зміст яких становить праця працівника і відповідна діяльність працедавця. ¹⁴

       Отже, предмет трудового права складають  індивідуальні та колективні трудові  правовідносини. До індивідуальних трудових відносин які становлять основу (ядро) предмету трудового права відносяться  ті, які мають своїми суб’єктами працівника та працедавця. До них відносяться : відносини по укладанню зміні чи припиненню трудового договору, по оплаті праці, по відповідальності обох сторін за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов’язань, по дисципліні та охороні праці та деякі інші. Основними особливостями їх є: дія їх в умовах трудового розпорядку, наявність єдиного джерела – трудового договору, зміст цих відносин зводиться до двостороннього виконання сторонами трудового договору покладених на них обов’язків.

       ІІІ. РОЗДІЛ.

       Колективні  трудові відносини  як предмет трудового  права. 

       Поряд з індивідуальними трудовими  відносинами у предметі трудового  прав є відносин, що функціонують одночасно  з ними – відносини по участю працівників в управлінні виробництвом, по колективним переговорам, по укладенню та виконанню колективного договору, по встановленню умов праці, по охороні праці, по контролю і нагляду за додержанням трудового законодавства, по вирішенню колективних трудових спорів, по участі профспілок при регулюванні трудових відносин. За термінологією Міжнародної організацією праці ці відносини отримали назву колективних трудових відносин на відміну від індивідуальних трудових відносин за участю працівника. Колективні трудові відносини покликані обслуговувати відносини найманої праці.

       Наявність у предметі трудового права не тільки індивідуальних трудових відносин, а й колективних трудових відносин зумовлене тим, що трудове право  зорієнтовано на колективну працю. Трудова  діяльність окремої особи – письменника, вченого, художника, яка не пов’язана з застосуванням найманої праці, і яка виконуються власними силами, на власний ризик – трудовим законодавством не регулюються. Якщо ж письменник або вчений працює в трудовому колективі видавництва або наукової установи на основі трудового договору (контракту), то мають місце трудові відносини, які засновані на найманій праці, і внаслідок цього вони регулюються трудовим правом.

       1978 році ідеї колективних трудових  відносин була висунута науці  трудового права професором С.О.Івановим, професором Р.З.Лівшицем, професором Ю.П.Орловським, а також підтримана та розвинена А.Р.Мацюком. Цими вченими була обґрунтована однорідність та цілісність предмету трудового права, подане глибоке та аргументування колективних трудових відносин, трудовий характер відносин між трудовим колективом, комітетом профспілки та підприємствами, доведено, що предмет трудового права складають індивідуальні і колективні відносини. ¹⁵

       Однак, не всі вчені – фахівці з  трудового права сприйняли цю позицію. Наприклад, професор А.С.Пашков передбачав, що колективні відносини носять лише організаційний характер по встановленню умов праці і не можуть бути визнані трудовими відносинами поряд з індивідуальними трудовими відносинами.¹⁶

       Виробництво матеріальних і духовних благ здійснюється колективною працею, шляхом об’єднання зусиль працівників. Колективний характер праці має базовий, об’єктивний характер. Колективна трудова діяльність створює реальну систему суспільних зв’язків-відносин.

       У сфері колективних трудових відносин виникають колективні інтереси, які реалізовуються наведених вище відносинах. Слід підкреслити визначальне значення колективних інтересів саме в сфері праці, як матеріальної основи, всезагальної умови людського суспільства, - особливо в умовах глобалізації економіки, розширення міжнародних зв’язків. Такі інтереси у сфері праці врегульовані правим і знаходять своє вирішення у все більш розширеному організаційно-правовому механізмі їх узгодження, взаємодії і обов’язково, захисту.

       На  думку М.Б.Болотійної та Г.І. Чанішевої, до групи колективних трудових відносин входять: 

1. Відносини соціального партнерства.

       Інститут  соціального партнерства – це узгодження соціально економічних  інтересів між колективами найманих працівників та колективами працедавців. У сфері соціального партнерства входить досягнення консенсусу по питанням забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплатних громадських робіт, захисту населення від безробіття; застосування найманої праці з додержанням техніки безпеки, вимог до охорони здоров’я  робітників в процесі праці, оплати праці і забезпечення відновленої та стимульованої функції заробітної плати, прав робітників на своєчасне отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці та відпочинку; забезпечення права робітників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства; визначення соціальних стандартів і встановлення їх мінімальних меж; встановлення порядку проведення колективних переговорів та ін.

       Основним  джерелом інституту соціального  партнерства є угода. Угода –  це правовий акт, який укладається між  соціальними партнерами, який містить  їх зобов’язання по встановленню умов праці, зайнятості і соціальні гарантії дня працівників держави, галузі, регіону.

       Сторони угод визначені статтею 3 Закону України  “Про колективні договори і угоди”. Вони визначаються в залежності від  того, на державному, галузевому чи регіональному  рівні укладається угода. Сторонами  генеральної угоди, яка укладається на державному рівні, виступають: професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення колективних переговорів та укладання генеральної угоди, на підприємствах яких зайнята більшість найманих працівників держави. В Україні з 1997 року з’явився також новий соціальний партнер – Український союз промисловців та підприємців.

       Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об’єднання власників або уповноважені ними органи і профспілки або об’єднання профспілок або інших представницьких організацій працівників, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, які входять до сфери їх дії.

       Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об’єднаннями профспілок або іншими уповноваженими трудовими колективами органами. 

       2.Відносини  по участі трудових  колективів у формуванні  колективних умов праці.

       Згідно  Ст.252² КЗпП України трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

       Трудові колективи беруть участь у формуванні колективних умов праці через  укладення колективного договору, а  також інших локальних нормативних  актів, де зазначаються робочий час  і час відпочинку, оплата праці, внутрішній трудовий розпорядок, правила преміювання та інші умови праці. 

       3.Відносини  по участі трудових  колективів в управлінні  організаціями.

       Межі  цієї участі визначаються Законом України  “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р.¹⁷ в залежності від виду трудового колективу. Якщо трудовий колектив з правом найму робочої сили (трудовий колектив працюючих власників) то має широкі повноваження по управлінню підприємством, аж до його повної ліквідації (ч.2. ст.15 цього Закону). В ч.3. ст.15 цього Закону визначені повноваження трудового колективу державного або іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої Ради у вартості майна складає більш 50%. Вони є суттєво обмеженими порівняно з першим видом трудового колективу, бо з управлінських повноважень вони лише беруть участь у вирішенні питання про реорганізацію (виділення) підприємства, та про входження його до об’єднання підприємств.

       4.Відносини  по колективним  переговорам.

       Укладенню колективного договору, угоди передують  колективні переговори які можуть розпочатися  за пропозицією як трудового колективу, так і власника або уповноваженого ним органу не раніше чим за три місяці до закінчення строку дії колективного договору. Інша сторона на протязі семі днів зобов’язана розпочати переговори. Процедура ведення колективних переговорів, механізм вирішення протиріч, яки виникають у ході переговорів, регламентуються ст.10, 11, Закону України “Про колективні договори і угоди”.

       Взагалі ж, колективні переговори потрібні для  того, щоб перед укладенням нового колективного договору узгодити усі протиріччя між колективом робітників та працедавцем. 

       5.Відносини  по укладенню та  виконанню колективного  договору та колективних  угод на галузевому, регіональному і  національному рівнях.

       Колективний договір – це локальний нормативний  правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні відносини між власником та робітниками даного підприємства.

       Колективний договір укладається між власником  або уповноваженим ним органом  з однією стороною, і однією або  кількома профспілковими або іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органів а у випадку відсутності таких органів – представниками робітників, які вибрані та уповноважені трудовим колективом з іншої сторони.

       Таке  визначення сторін колективного договору чи є чітким щодо правил юридичної техніки. На думку автора, основною стороною в ньому є трудовий колектив, професійні спілки ж є тільки його представниками. Маємо проблему із визначенням і самого трудового колективу. На думку П.Д.Пилипенка у випадку укладання колективного договору з працюючими власниками взагалі втрачується смисл викладання, бо власники не можуть одночасно виступати з обох сторін договору.¹⁸

       Колективний договір укладається на загальних  зборах, (конференції) трудового колективу  підприємства шляхом схвалення його проекту більшістю голосів, після цього він підписується не пізніше ніж через п’ять днів з моменту схвалення уповноваженими представниками сторін із цього моменту вступає в дію( ст.13 Закону України “Про колективні договори і угоди”).

       Що  ж до виконання колективного договору, то тут мається на увазі виконання зобов’язаних умов змісту колективного договору. Ці двосторонні зобов’язання вказані у Ст..7. Закону України “Про колективні договори і угоди”:

• зобов’язання щодо змін в організації виробництва і праці;
• щодо забезпечення продуктивної діяльності;
• щодо нормування і оплати праці, встановлення форм та системи заробітної плати;
• щодо встановлення гарантій, компенсацій пільг;
• щодо участі колективу у розподілі прибутку підприємства;
• щодо режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;
• щодо умов і охорони праці;
• щодо забезпечення житлово-побутового та соціального забезпечення працівників;

• щодо гарантій діяльності профспілкових органів.

       За  невиконання чи неналежне виконання  обов’язків, покладених колективним  договором на осіб, винних у цьому, можуть покладатися санкції, які передбачені статтями 18 та 19 Закону України “Про колективні договори та угоди” у виді штрафів та різних дисциплінарних стягнень.