Причини страйків в Україні

- розробити та ввести в дію програми реконструкції, модернізації підприємств, забезпечити ефективне управління підприємствами;

- забезпечити гідний рівень заробітної плати трудящих металургійних і гірничодобувних підприємств України.

- зупинити некерований  зріст цін на продукти харчування, тарифів на житлово - комунальні послуги.

До додатку за формою АСПС-м були занесені 3 вимоги щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту.

17 червня 2011 року в м. Токмак Запорізької області відбулась акція протесту працівників комунальної установи Токмацької центральної районної лікарні.В акції приймало участь 1500 працівників лікарні.

Основними вимогами медичних працівників були вимоги щодо: недопущення скорочення штату працівників, недопущення розформування центральної районної лікарні та закриття пологового будинку, відставка міського голови м. Токмак. До додатку за формою АСПС-м були занесені 2 вимоги щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту.

Проведене узагальнення страйкових ситуацій, що мали місце протягом 2000 – 2012 рр. в Україні, надало можливість назвати причини, які породжують страйки в Україні.

Основне місце посідає заборгованість по виплаті заробітної плати працюючим та інші грубі порушення трудового законодавства. Інколи вони пояснюються завищеними вимогами з боку працівників, які внаслідок власної егоїстичності вимагають невиправдано високої зарплати, тим самим проявляючи «рвацькі тенденції».

Об`єктивними причинами що погіршують стан соціально-трудових відносин на підприємствах України є:

– наявність заборгованості із виплати заробітної плати, а на окремих підприємствах – довготривалої невиплати заробітної плати.   

Суб`єктивні причини що вплинули на погіршення стану соціально-трудових відносин на підприємствахУкраїни протягом досліджуємого періоду 2000-2012рр.:

– недотримання власниками або уповноваженими ними органами вимог законодавства про працю, зокрема, в частині своєчасності виплати заробітної плати;

– незабезпечення в повній мірі соціальних гарантій і пільг, передбачених колективним договором;

– нереагування чи малоефективне реагування власників на ускладнення стану соціально-трудових відносин;

– скорочення чисельності працюючих;

– застосування практики вимушеної неповної зайнятості, роботи в умовах неповного робочого дня (тижня).

Слід зауважити, що основним чинником дестабілізації стану соціально-трудових відносин, що призводить до зростання рівня протестної поведінки,  є порушення чинного трудового законодавства України в частині порядку і строків виплати заробітної плати власниками підприємств, або уповноваженими ними органами.

Таким чином, необхідно відмітити головні причину виникнення страйків в Україні. Причини можуть бути соціально-економічного характеру і стосуватися:

- встановлення нових або  зміни існуючих соціально-економічних  умов праці та виробничого  побуту щодо: організації виробництва  і праці, нормування і оплати  праці, регулювання режиму праці, тривалості робочого часу і  відпочинку, забезпечення продуктивної  зайнятості, соціальних гарантій, компенсацій, пільг;

- укладення чи зміни  колективного договору, угоди;

- виконання колективного  договору, угоди або окремих положень, зокрема з питань: гарантії праці  та продуктивної зайнятості, встановлення  мінімальних соціальних гарантій  щодо оплати праці, своєчасності  виплати заробітної плати, умов  зростання фонду оплати праці  та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті  праці, режиму роботи, умов і охорони  праці та ін.;

- невиконання вимог законодавства  про працю щодо питань: гарантій  при укладанні, зміні та припиненні  трудових договорів (контрактів) найманих  працівників, забезпечення зайнятості  вивільнених працівників, регулювання  режиму роботи, нормування і оплати  праці.

Висновок

Страйк — це організоване масове або часткове припинення роботи чи інша протидія нормальному (традиційному) перебігу виробничого процесу з метою домогтися виконання певних вимог. Причини страйків можна класифікувати на 2 групи – на об’єктивні і суб’єктивні. Основною причиною страйків у світі як і в Україні, є заробітна плата, незабезпечення в повній мірі соціальних гарантій і пільг, передбачених колективним договором, скорочення чисельності працюючих.

 

 

 

2. Колективний  трудовий спір як передвісник страйку

 

Інтереси роботодавців і найманих працівників не завжди збігаються, і можливе зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин, що призводить до виникнення розбіжностей.

На сьогодні в Україні склалась ситуація, коли виникають випадки порушення норм трудового законодавства, що є причиною виникнення як індивідуальних, так і колективних трудових спорів [8].

Колективні трудові спори (конфлікти) — розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

- встановлення нових або  зміни існуючих соціально-економічних  умов праці та виробничого  побуту;

- укладення чи зміни  колективного договору, угоди;

- виконання колективного  договору, угоди або окремих їх  положень;

- невиконання вимог законодавства  про працю.

Стаття 3 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» визначає сторони колективного трудового спору (конфлікту) [2].

Так, сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є:

- на виробничому рівні - наймані працівники (окремі категорії  найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних  підрозділів або первинна профспілкова  чи інша уповноважена найманими  працівниками організація та  роботодавець. За дорученням інтереси  роботодавця у колективному трудовому  спорі (конфлікті) може представляти  інша особа, організація роботодавців, об'єднання організацій роботодавців;

- на галузевому, територіальному  рівнях - наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або  декількох галузей (професій) або  адміністративно-територіальних одиниць  чи профспілки, їх об'єднання або  інші уповноважені цими найманими  працівниками органи та організації  роботодавців, їх об'єднання або  центральні органи виконавчої  влади, або місцеві органи виконавчої  влади, що діють на території  відповідної адміністративно-територіальної  одиниці;

- на національному рівні - наймані працівники однієї або  декількох галузей (професій) чи  профспілки або їх об'єднання  чи інші уповноважені найманими  працівниками органи та всеукраїнські  об'єднання організацій роботодавців  або Кабінет Міністрів України.

Вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збирання підписів.

Колективний трудовий спір виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників одержав від роботодавця повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог і ухвалив рішення про незгоду з рішенням власника або коли строки розгляду вимог закінчилися, а відповіді від власника не надійшло. Про виникнення колективного трудового спору орган, який представляє інтереси найманих працівників або профспілки, зобов'язаний у триденний строк письмово проінформувати власника, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування за місцем знаходження підприємства та НСПП.

Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється спеціальними органами: примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені Законом. Жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі. Сторони колективного трудового спору (конфлікту), примирна комісія зобов'язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.

Сторони конфлiкту, примирювальна комiсiя, трудовий арбiтраж зобов’язанi використати для врегулювання колективного спору всi можливостi, не забороненi законодавством. Для вирiшення колективного спору, одержання пiдтримки своїх вимог трудовий колектив має право органiзовувати i проводити страйк, збори, мiтинги, пiкетування, демонстрацiї в порядку i формах, передбачених чинним законодавством.

Страйк застосовується як крайнiй захiд вирiшення конфлiкту, коли всi iншi можливостi вже використано та у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу може застосовуватися страйк, право на який передбачено ст. 44 Конституції України, а порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Він пов'язаний із серйозними наслідками як для роботодавця, так і для працівників. Тому Закон встановлює спеціальну процедуру проведення страйку — певну послідовність дій, терміни і правила проведення. Недотримання цієї процедури тягне за собою визнання страйку незаконним [14].

Коли всі стадії примирних процедур пройдені, а домовленості не досягнуто, після проведення загальних зборів (конференції) працівники вправі прийняти рішення про оголошення страйку, а не починати страйк. Право на страйк залишається радикальним засобом розв’язання колективного трудового спору. Ось чому проведення примирних процедур слід вважати обов’язковим. Реалізація права на страйк можлива лише після попередження власника за 7 або 15 (на безперервно діючому виробництві) днів до початку страйку.

Висновок

Колективні трудові спори (конфлікти) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин. Інтереси роботодавців і найманих працівників не завжди збігаються, і можливе зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин, що призводить до виникнення розбіжностей. Право на який передбачено ст. 44 Конституції України, а порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», недотримання цієї процедури тягне за собою визнання страйку незаконним.

3. Право  на страйк

 

Негативні процеси, що супроводжують перехід економіки України до ринкових відносин, істотно загострюють ситуацію в царині праці, тому колективні трудові спори та страйки як крайня форма їх вияву стають частиною економічного і соціального життя нашого суспільства.

Страйк є вищою формою розвитку колективного трудового конфлікту і визначений законодавцем як розбіжності між сторонами соціально-трудових відносин, інакше кажучи, між найманим працівником і працедавцем.

Право на страйк є невід’ємним конституційним правом громадян України. Зважаючи на економічну ситуацію в державі, страйкові методи боротьби стають особливо актуальними.

Відповідно до ст. 44 Конституції України [1] ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлено Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 03.03.1998 р. № 137/98 (далі - Закон) [2] і Положенням про порядок проведення страйку як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору (конфлікту) та примирних процедур під час страйку, затвердженим наказом Національної служби посередництва і примирення від 18.11.2008 р. № 131 [3].

Міжнародними актами право на страйк віднесено до основних колективних трудових прав працівників. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р. розглядає це право як один з елементів права на організацію і зобов’язує держави забезпечити право на страйки за умови його здійснення відповідно до законів кожної країни (ст. 8).

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту) [21].

Згідно із ст. 17 Закону страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту) [2].

З огляду на легальне (законодавче) визначене поняття можна виділити ознаки страйку, які дозволяють його відокремити від інших акцій протесту соціального характеру.

Першою ознакою страйку є тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками.

Тимчасове припинення роботи означає, що страйк застосовується на певний проміжок часу (період), так, коли на загальних зборах (конференції) найманих працівників приймається рішення про оголошення страйку, в цьому рішенні повинно бути визначено дата і час початку страйку, а також його тривалість.

Колективне припинення роботи працівниками полягає у тому, що страйк завжди буде носитиме колективний характер, оскільки право на страйк може здійснюватися не окремим працюючим, а найманими працівниками. Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції. Таким чином, право на страйк – це колективне право, індивідуального страйку не існує [14].

Добровільне припинення роботи працівниками означає, що ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку (ст.44 Конституції України). Особи, які примушують працівників до участі у страйку або перешкоджають участі у страйку шляхом насильства чи погрозою застосування насильства, або шляхом інших незаконних дій, покарання за які передбачено законодавством, притягаються до кримінальної відповідальності згідно із законодавством. Відповідно до статті 174 Кримінального кодексу України: «примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку шляхом насильства чи погрози застосування насильства або шляхом інших незаконних дій карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років».