Причини страйків в Україні

 

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

 
1. Причини страйків в Україні

 
2. Колективний трудовий спір як передвісник страйку

 
3. Право на страйк

 
4. Порядок організації та проведення  страйку

 
Висновок

 
Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У будь-якому демократичному правовому суспільстві працівники мають спеціальні методи для захисту своїх соціальних та економічних інтересів. Одним з найбільш поширених методів боротьби працівників за свої економічні та соціальні права є право на страйк, яке є якісно новим для нашої країни правом, тісно пов’язаним із правом на працю.

Інтеграція України до Європейського Союзу (ЄС) передбачає насамперед створення для цього необхідних умов та проведення правових, економічних та політичних реформ. Зміни в політичній, економічній та ідеологічній сферах України викликали появу нового права працівників – права на страйк. Спочатку воно було закріплено на конституційному рівні, а згодом у спеціальному акті – Законі України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» і стало використовуватися працюючими для захисту своїх економічних прав та інтересів.

Право на страйк є дієвим, але не єдиним засобом, за допомогою якого працівники можуть захистити свої економічні та соціальні інтереси. Вже кілька років поспіль на теренах України спостерігається тенденція активного використання працюючими права на страйк як інструмента врегулювання колективних трудових спорів. Разом із тим кількість страйків свідчить про загострення соціальних проблем у суспільстві та необхідність обачно використовувати конституційне право громадян на страйк, не зловживаючи ним у невиправданих випадках.

Належне правове регулювання організації та порядку проведення страйків у вітчизняній правовій системі необхідне для забезпечення ефективного вирішення колективних трудових спорів і конфліктів, досягнення соціального миру, стабільності в суспільстві.

Проблемам, пов’язаним з реалізацією права на страйк та порядку його проведення, приділяли увагу такі науковці, як Н.М.Швець, Л.М. Анісімова, М.В. Баглай, Л.В. Беззубко, В.Я. Бурак, Н.Б. Болотіна та ін.

Мета роботи полягає у з’ясуванні правової природи права на страйк та його місця в системі прав, а також дослідження порядку проведення страйків.

Для досягнення мети в роботі було поставлено наступні основні завдання:

- розкрити причини страйків  в Україні;

- дослідити колективний  трудовий спір як передвісник  страйку;

- окреслити правову природу  права на страйк;

- виявити порядок організації  та проведення страйку.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері регулювання права працівників на страйк.

Предметом дослідження є порядок проведення страйків в Україні.

Методи дослідження. При написанні роботи було використано діалектичний, системно-структурний, логіко-юридичний, порівняльно-правовий методи.

Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, у тому числі конвенції й рекомендації Міжнародної організації праці, закони України, інші нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, акти соціального партнерства.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані в подальших наукових розробках проблем, пов’язаних з організацією та порядком проведенням страйків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Причини  страйків в Україні

 

Страйк — організоване масове або часткове припинення роботи чи інша протидія нормальному (традиційному) перебігу виробничого процесу з метою домогтися виконання певних вимог. Це одна з форм розв'язання конфлікту між працюючими і працедавцями, яка полягає в тимчасовому колективному припиненні праці з метою домогтися поліпшення умов праці або протесту проти їх зміни (на гірше), проти запровадження механізації й автоматизації праці (це призводить до масового звільнення працюючих), солідарності з іншими страйкуючими тощо[7].

Форми страйку різноманітні: повне або часткове припинення праці, праця за правилами (формальне виконання обов'язків), уповільнення праці, сидячий та італійський страйк (різке зниження темпу праці, а то й цілковите її припинення при залишенні на робочих місцях). Розрізняють локальні страйки (на одному підприємстві чи в одному районі), галузеві, що охоплюють якусь галузь господарства і заг. (генеральні), що охоплюють всю країну.

Страйки часто супроводжуються демонстраціями, пікетуванням (охороною) підприємств від штрейкбрехерів, захопленням підприємств працюючими. Все це призводить до сутичок з поліцією і може обернутися на бунт, а то й на збройне повстання, особливо в умовах тоталітарного режиму.

Для забезпечення соціального діалогу між працівниками й роботодавцями і запобігання страйкам необхідно з’ясувати причини й передумови, що призводять до загострення відносин між власниками й найманими працівниками і породжують страйк [5].

Причини страйків можна класифікувати на 2 групи – на об’єктивні і суб’єктивні [9].

Під об’єктивними причинами слід розуміти такі, як відсутність у керівництва необхідних професійних знань, що забезпечували б виконання статутних завдань і розвиток виробництва, невміння працювати в жорстких умовах ринку, а також брак маркетингових досліджень, що спричиняє погіршення фінансового стану підприємства, зниження і втрату попиту на його продукцію тощо.

Суб’єктивні причини пов’язані з неуважним ставленням роботодавця до потреб працівників, з байдужістю до їх вимог, з використанням коштів підприємства у власних цілях.

Нинішні страйки в Україні не є класовими конфліктами і переважно не зумовлені крайніми життєвими потребами, якими вони були на початку 20 ст. і в 19 ст. Тепер страйкують не тільки робітники й службовці заводів, а й державні службовці, адвокати, лікарі і навіть поліцейські, домагаючись підвищення зарплати для зрівняння з працівниками інших галузей господарства, а то й тому, що підприємці якоїсь галузі за даної кон'юнктури мають великі зиски.

Хоча економічні моменти відігравали і відіграють домінуючу роль, в історії страйків, були й є страйки, які поєднують економічну і політичну мету, або й такі, де політична мета переважає, оскільки політичні партії завжди намагаються мати на страйки свій вплив. Але не зважаючи на свою початкову стихійність, страйки були колискою організованості працюючих по найму і, зокрема, спричинили виникнення професійних спілок, що потім перебрали на себе роль посередників поміж працедавцями і працюючими та, зокрема, й саму організацію і керування страйками. Нині страйки, що виникають без санкції відповідної профспілки, вважаються дикими, однак вони бувають малоуспішними [4].

Основною причиною страйків у світі як і в Україні, є заробітна плата.

Ще однією важливою причиною страйків є заплановані масові звільнення. Страйки такого характеру часто показували за радянських часів, однак зараз вони не привертають великої уваги, так само як і грошові. Справжній інтерес до таких подій виникає лише тоді, коли пікетниками перекриваються транспортні магістралі та паралізується життя міст.

Інші причини робітничих страйків не більш романтичні — протест проти приватизації державних компаній, скорочення періоду відпустки; боротьба за призначення нових керівників або за збереження посад старих менеджерів. Однак по своїй суті вони є тією ж самою боротьбою за зарплату.

Аналізуючи динаміку кількості акцій соціального протесту, страйків та інших видів протестних дій найманих працівників, пов’язаних з повним або частковим припиненням роботи, можна відзначити, що найбільш напруженим виявився 2006 рік – 118 акцій соціального протесту та 32 страйки.

2007 рік відзначився стрімким  скороченням кількості протестних  дій з боку найманих працівників  – кількість акцій соціального  протесту скоротилась майже втричі (до 43).

Криза 2008-2009 років негативно вплинула на стан соціально-трудових відносин у колективах підприємств – кількість акцій соціального протесту суттєво зросла. З часом акції притерпіли якісних змін – наймані працівники все частіше повністю припиняли роботу до виконання своїх вимог.

За 2009-2012 рр. наймані працівники 511 раз вдавались до акцій соціального протесту, страйків (в т.ч. незаконних), в яких висувались вимоги у відповідності до статті 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", зокрема щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди, виконання колективного договору угоди або окремих їх положень, невиконання вимог законодавства про працю.

Відповідно до покладених завдань НСПП постійно здійснювала моніторинг зазначених акцій соціального протесту та сприяла зменшенню соціальної напруги і пошуку взаємоприйнятних рішень між сторонами конфліктів [29].

2010 рік відзначився значним  сплеском соціальної напруги  у трудових колективах міського  електричного транспорту – 19 акцій  соціального протесту на підприємствах  міського електричного транспорту (у т.ч. 10 страйків).

Значні обсяги заборгованої заробітної плати змусили найманих працівників підприємств міського електричного транспорту Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Київської, Луганської, Миколаївської, Черкаської та Чернігівської областей повністю або частково припиняти роботу до повного вирішення своїх вимог.

Так, 12 травня 2010 року розпочався безстроковий страйк на Луцькому підприємстві електротранспорту. Понад 200 найманих працівників з’являються на робочі місця, але до роботи не приступають. Основною причиною проведення страйку є невиконання вимоги найманих працівників у колективному трудовому спорі стосовно непогашення заборгованості із виплати заробітної плати. Незважаючи на часткове погашення боргу за рахунок субвенцій з державного бюджету за перевезення пільгової категорії громадян, учасники страйку відмовились приступити до роботи до повного погашення заборгованості із виплати заробітної плати.

01 серпня 2010 року у ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний  комбінат" (м. Комсомольськ Полтавської  області) розпочалася безстрокова  акція протесту 280 водіїв гірничотранспортного  цеху, яка проводилась шляхом  виконання виробничих завдань  по вивезенню гірничої маси  з кар’єру з меншою продуктивністю  праці [30].

Проведення акції соціального протесту зумовлене незгодою найманих працівників з підсумками атестації робочих місць за умовами праці, вимогами щодо проведення повторної атестації, а також недостатнім підвищенням заробітної плати водіїв.

За даними моніторингу протестів Центру дослідження суспільства, у 2012 році в Україні відбулося як мінімум 42 страйки на захист прав найманих працівників. Що, між іншим, вдвічі більше, ніж у 2011 році. Тобто всередньому щомісяця повідомлялося про 3-4 страйки. Мінімум 18 страйків були багатоденними – виходить, що в 2012 році наймані працівники страйкували не менше 104 календарних днів.

Учасники 31 стайку вимагали виплати зарплатні, а в 11 випадках висувалися вимоги покращення умов праці та дотримання прав найманих працівників. І все це не фантоми, а реальні випадки, коли люди, щоб захистити свої права та інтереси, порушені роботодавцем, були змушені вдаватися до доволі радикальної та конфронтаційної тактики.

Наприклад, одним із найбільш масових страйків у 2012 році стала дводенна відмова виходити на роботу гірників із шахтоуправління «Донбас», що у місті Жданівка Донецької області. 29-30 травня мінімум 600 шахтарів провели акцію, причиною якої стали понад 30 мільйонів гривень зарплатної заборгованості. Після дводенного страйку шахтарям почали виплачувати зароблені гроші.

Близько двох тижнів тривав один із найдовших страйків – працівники комунального підприємства «Херсонелектротрансу» провели його через заборговану зарплатню понад мільйон гривень (1). Провели, незважаючи на спроби керівництва добитися визнання акції протесту незаконною, і добилися порушення кримінальної справи проти директора підприємства. Інша проблема найманих працівників – жалюгідні умови, в яких вони виробляють продукцію, з якої отримує прибуток власник.

Саме це штовхнуло на кількаденний страйк 300 працівників заводу автомобільних кранів у Дрогобичі Львівської області. Окрім чергової спроби вибити зароблені гроші боєм, вони вимагали налагодити опалення в цехах, де їм доводилося працювати при температурі - 4 градуси, бо власник заводу економив на газі для опалення виробничих приміщень. У той же час на інтернет-сторінці заводу гордо стверджується, що він є «лідером українського кранобудування».

31.05.2011 з 14-00 до 15-00 відповідно  до постанови Пленуму Запорізького  обласного комітету профспілки  трудящих металургійної і гірничодобувної  промисловості від 26.05.2011 № Пл-ІV/2 на площі Фестивальній м. Запоріжжя відбулась акція протесту найманих працівників металургійної і гірничодобувної промисловості Запорізької області при підтримці працівників даної галузі міст: Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Полтави в кількості 500 осіб. Всього даній акції приймало участь близько 4 тис. працівників 19 підприємств.

Учасники акції протесту висунули вимоги до Президента України, Кабінету Міністрів України, народних депутатів України, Запорізької обласної державній адміністрації:

- створити державну структуру  відповідальну за розробку відповідних  заходів по підвищенню ефективності  роботи металургійної і гірничодобувної  галузі виробництва;

- реформувати енергоринок, прийняти нормативно-правові акти, що будуть регламентувати порядок  ціноутворення на електроенергію, яка вживається підприємствами  по виробництву алюмінію, феросплавів, титану, магнію, спецсталей в залежності  від коливань цін на продукцію  на світових ринках;