Законність і правопорядок

    Якщо  законність і правопорядок виступають юридичною основою суспільства і функціонування державної влади, то, природно, напрошується висновок про шляхи зміцнення цих основ, про перспективи їх розвитку. Чим краще люди розуміють об'єктивні правові вимоги розвитку, тим активніше вони беруть участь в досягненні національних цілей.

    Правопорядок  — це юридичне оформлення однієї з  найважливіших властивостей розвитку матерії у вищій формі її прояву — соціальному житті. Пізнання і використання впорядкованості як закономірності суспільного розвитку є кардинальною науковою і практичною проблемою. Чим вищий рівень соціального прогресу, тим суворіші вимоги до впорядкованості найважливіших сфер життя. Чим вищий рівень цивілізації, тим рішучіше відштовхуються дезорганізовуючі чинники — злочинність і зловживання, знехтування прав і свобод особи, свавілля і беззаконня. У суспільстві для того і були сформовані правові засоби, щоб з їх допомогою можна було регулювати багато життєвих процесів і відносин. Діяльність людей повинна співпадати з вимогами об'єктивної впорядкованості реальної дійсності. Інакше наноситься серйозна шкода суспільству, природі, всьому навколишньому середовищу.

    Впорядковуючою  основою правопорядку, є чітка соціальна нормативність. Вона обумовлює вимоги правової нормативності, без чого неможливий правовий порядок. Юридична нормативність оформлюється правом і виражається в масштабності і еталонності загальнообов'язкових норм поведінки. В правопорядку це: по-перше, висока централізована підлеглість встановленим нормативам по досягненню національних цілей і захисту інтересів людей; по-друге, широка автономія поведінки по реалізації встановлених зразків і програм.

    Такі  вимоги нормативності виявляються  у всіх сторонах правопорядку, вони зумовлюють учасників, їх відносини  і зв'язки, структуру і функції  державного і суспільного механізму. Розрізнені акти, вчинки, дії мільйонів людей, об'єднань і організацій необхідно звести у налагоджену, чітко функціонуючу систему, підлеглу єдиній меті і яка б протистояла дезорганізації та анархії.

    У першу чергу нормативному врегулюванню підлягають взаємостосунки і зв'язки: суспільство — держава — особистість. У цій формулі гостро стоїть питання про вдосконалення і зміцнення нормативної основи врегульованості. Ніякою кон'юнктурою не можна виправдовувати спроби згортання і усунення нормативних основ правового порядку. Навпаки, необхідно робити все для вдосконалення і зміцнення нормативної бази, законів країни.

    З кожним новим етапом розвитку суспільства, з розширенням демократичних засад і активізацією особистого чинника зростає необхідність в стабілізації, врегульованості і гарантованості зв'язків і відносин, взаємодій людей. Ця обставина породжує стійку тенденцію систематичного зміцнення правопорядку. Тому суспільство, держава, люди повинні постійно займатися вирішенням цих проблем.

    Обсяги роботи, що збільшуються, соціальні процеси, що заглиблюються, взаємостосунки, що ускладнюються, призводять до перенасиченості соціальних і правових зв'язків. Суспільство цього не приймає, що породжує некерованість і свавілля. Особа відштовхує «надмірності» зв'язків і складнощів соціального життя. Відпадають віджилі соціальні інститути, спрощуються зв'язки і процеси.

    Звичайно, не можна тенденцію до спрощення  зводити до примітивності. Перше  — найбільше благо, друге —  непоправне зло. Йдеться не про поверхневі підходи до вирішення складних проблем, а про вище досягнення людського розуму, про найзручніші і найдоцільніші форми організації суспільного життя, що зачіпає всі сторони правопорядку. Необхідний оптимальний обсяг нормативного матеріалу за рахунок збільшення спільності і оптимальності правових розпоряджень. Потрібно різко скоротити кількість суб'єктів, які займаються правотворчістю. Серйозної універсалізації потребують правові статуси фізичних і юридичних осіб. Дуже часто спостерігається невиправдана ускладненість і заплутаність юридичних процедур.

    Все це руйнує або послаблює правовий порядок. Саме тому універсалізація і оптимізація виступають однією з визначальних задач у формуванні чіткого правового порядку. Суспільству потрібен твердий, зрозумілий і доступний людям порядок, що дає високий ступінь міцності, стабільності і гарантованості життєвих процесів.

    Нині  багато з цих питань потрапляють у сферу проведення правової реформи. Вносяться конкретні і найрізноманітніші пропозиції про шляхи вдосконалення правових важелів, які в результаті сприятимуть формуванню правопорядку і правової держави [18, 578].

    Тенденцією  формування і розвитку правопорядку виступає боротьба протилежностей. У правовому житті існує два напрями: один спрямований на зміцнення правопорядку, інший — на його заперечення і руйнування; один пов'язаний із зміцненням права, законності, з врівноваженням і стабілізацією зв'язків; інший — з неврегульованістю, зловживаннями, злочинністю, нехтуванням прав, свобод, законних інтересів особи і т.д. В боротьбі протилежностей йде процес формування і зміцнення правопорядку. Чим рішучіший наступ на негативні прояви, чим міцніший правопорядок, тим більше звужується сфера негативних сторін.

    У принципах законності, демократії і  справедливості формується правовий порядок; на шляху беззаконня, свавілля і несправедливості він руйнується. Ці протилежності обумовлюють певну тенденцію правового розвитку. Під прапором зміцнення порядку і боротьби з негативними явищами вирішуються проблеми задоволення інтересів людей. Ступінь гарантованості проголошених прав і свобод знаходиться у прямій залежності від міцності правового порядку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

    Отже, дослідивши тематику даної роботи можна  зробити висновок, що законність - це явище багатоаспектне: його можна розглядати як  принцип суспільно-політичного ладу, як процес реалізації правових приписів, як режим суспільно-політичного життя і, звичайно, як метод державного керівництва суспільством. Законність виступає фундаментальною категорією всієї юридичної науки і практики, а її рівень і стан служать головними критеріями оцінки правового життя суспільства, її громадян.

      Проаналізувавши досліджене можна сміливо стверджувати, що сутністю законності є вимога суворого і неухильного дотримання і виконання чинного законодавства всіма учасниками правових відносин.

      Висвітлюючи принципи законності, я спиралася  на розуміння їх як орієнтирів правомірної  поведінки суб’єктів суспільних відносин. У літературі їх класифікація найрізноманітніша, тому я зупинилася на характеристиці найбільш загальних та стабільних з них. Визначила вимоги, гарантії та функції законності.

      Розкриваючи поняття правопорядку, я визначила, що це стан (режим) правового впорядкування – врегулювання і відповідності – системи суспільних відносин, які  виникають в умовах реалізації законності. Задля кращого розуміння поняття я визначила ознаки, принципи, функції, зміст, форму та структуру правопорядку. Порівнюючи його з суспільним порядком варто усвідомити, що поняття суспільного порядку ширше ніж поняття правового, оскільки в закріпленні і підтримці першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок виникає тільки на основі правових норм і у силу цього захищається спеціальними державно-правовими засобами.

    Роблячи ж порівняльну характеристику законності, правопорядку та демократії я з’ясувала, що кожна з форм вираження законності має свої певні наслідки. Їх не можна включати в поняття законності, як не можна змішувати причину і наслідок. Вимоги законності в нормотворчому процесі зумовлюють струнку і розгалужену систему демократичного і справедливого законодавства. Вимоги законності в правореалізаційному процесі призводять до стійких правовідносин, забезпечуючи правовий порядок. Тому право, правовідносини, правопорядок є результатом здійснення законності в її якісних параметрах. Роль законності і правопорядку була розглянута з різних позицій, і перш за все з погляду інтересів держави і особи. Для держави ця роль в першу чергу визначається в залежності від того місця, яке займають законність і правопорядок в правовому регулюванні суспільних відносин. Керуючи суспільством, держава використовує різні методи і засоби: економічні, політичні, ідеологічні, організаційні і ін. Серед них особливе місце займає правове регулювання суспільних відносин. Цей метод полягає в тому, що держава видає (або санкціонує) правові норми і забезпечує їх загальне дотримання і виконання, тобто законність, і тим самим добивається правопорядку.

    Особливе  місце цього методу пов'язане  з тим, що правові норми регулюють  всі найголовніші сторони життя суспільства: економіку, політичну діяльність, майнові відносин, питання сім'ї і шлюбу і т.д. Отже, від дотримання і виконання відповідних норм залежить порядок і стабільність найважливіших сфер людської діяльності, саме існування суспільства.

    Це  визначає особливу роль законності і  правопорядку для суспільства в  цілому: вони виступають як основа, ядро порядку у суспільстві, як умови  і необхідні елементи демократії, як основні загальнолюдські цінності і, отже, істотні частини правової і загальної культури

    Зміцнення законності і правопорядку є неодмінною умовою і засобом формування правової держави, а самі вони — необхідними  елементами демократії. Держава стане  правовою тільки за наявності міцної законності і стабільного, заснованого  на праві і законності порядку. 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел 

1. Алексеев  С.С. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов  и факультетов. - М.: ИНФРА-М – НОРМА, 1997. – 570 с.
2. Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 1998. – Вип. 9. – С. 16-22.
3. Борисов В. В. Правопорядок // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.  Малько. – М.: Юристь, 2001. – 562-576 с.
4. Кодекс законів про працю України від 1 квітня 2004р.: Офіційне видання Міністерства юстиції України. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2004. – С.160
5. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права: Учебно-методическое пособие. Краткий учебник для вузов. – М.: НОРМА – ИНФРА.М, 1999. – 448 с.
6. Конституція України: За станом на 1 січня 2006 року. – Харків: ІГВІНІ, 2006. – 5-22 с.
7. Косюта М. А. Актуальні проблеми забезпечення законності в діяльності місцевих органів влади // Право України. – 2001. - №12. – С.61-63.
8. Лисюткин А.Б. Законность и ее принципы // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.  Малько. – М.: Юристь, 2001. – 776 с.
9. Любашиц В.Я., Мордовцев А.Ю., Тимошенко И.В. Теория государства и права: Учебное пособие. – Ростов н/Д: МарТ, 2002. – 512 с.
10. Мухаев Р.Т. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: ПРИОР, 2001. – 464 с.
11. Нерсесянц В.С. Общая теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА-М – НОРМА, 2002. – 552 с.
12. Общая теория права и государства: Учебник для юридических вузов / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристь, 1996. – 472 с.
13. Сіренко В.Ф., Кубко Є.Б., Бобровник С.В., Богініч О.Л., Ковальчук Т.І., Онищенко Н.М., Пархоменко Н.М. Теоретико-методологічні проблеми законності // Правова держава: Ювілейний щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 1999. – Вип. 10. – С. 170-200.
14. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Х.: Консум; Ун-т внутр.дел., 2000. – 704 с.
15. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. – М.: Юристь, 1996. – С.176.
16. Сухонос В.В.Теорія держави і права: Навчальний посібник. – Суми.: Університетська книга, 2005. – 536 с.
17. Теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Право и закон, 2002. – 576 с.
18. Топорнин Б.Н. Правовая реформа і развитие высшего юридического образования // Государство и право. – 1996. – № 7. – С. 36 – 41.
19. Фазікош Г. Щодо розширення логічного змісту поняття законності судового рішення // Право України. – 2001. - №12. – С. 42-45.

                                                     Додатки 

                                       Додаток №1  

                                                                                              Додаток №2