Законність і правопорядок

      Необхідний  рівень культури забезпечується організацією правової пропаганди, чіткою системою виховання у громадян високих  етичних якостей, патріотизму, відповідальності, відчуття права і законності. В умовах руйнування системи виховання ідеологічний вакуум заповнюється чужими суспільству переконаннями, що негативно впливають на стан дисципліни, організованості, законності (розповсюдження порнографії, панування сили і ін.), що сприяють зростанню правопорушень, злочинності, і ставлять під загрозу режим законності.

      Соціальні умови. Законопослушність громадян, їх повага до закону, реалізація його розпоряджень багато в чому залежать від становища, що склалося в соціальній сфері. Падіння життєвого рівня населення, зростання безробіття, вартості життя, соціальних послуг безпосередньо позначаються на рівні законності, провокуючи громадян на пошуки шляхів незаконного збагачення, обхід закону, породжують національні і соціальні конфлікти і т.д. Міцна законність можлива тільки в умовах соціальної стабільності, упевненості громадян в непорушності своїх соціальних прав і свобод.

      Правові умови. Стан законності як політико-правового явища обумовлено станом самого права, системи законодавства. Чинне законодавство повинне бути достатньо повним, стабільним, забезпечуватися високим рівнем юридичної техніки, необхідними механізмами реалізації і охорони. Важливе значення для реалізації права і рівня законності мають правові засоби, методи, способи і типи правового регулювання, що використовуються законодавцем, принципи, на яких будується законодавство. Так, відстаюче від динамічного розвитку суспільних відносин законодавство утрудняє боротьбу зі злочинністю

      Гарантіями  законності є також відповідні суб'єктивні  чинники. Серед них можна наголосити на стані правової науки, повноті  і розвитку в ній прогресивних гуманістичних ідей, положень, науково-теоретичних  конструкцій. Безпосередній вплив  на рівень законності роблять пануючі в науці науково-теоретичні концепції. Наприклад, безперечного збитку в справі забезпечення законності завдало ігнорування таких «буржуазних» (так їх називали до недавнього часу) теорій, як ідея правової держави, розподіл гілок влади, парламентаризм і т. д, Навпаки, науково-теоретична розробка ідеї правової держави, запровадження основних її положень в законодавчу і правозастосовчу практику дозволяють зміцнити законність в діяльності державних органів. Проявам беззаконня і свавілля в їх діяльності сприяли теоретичні положення про посилення класової боротьби з побудовою соціалізму, про відмирання держави, про скорочення сфери правового регулювання і т.д.

      Рівень  законності визначається і ефективною діяльністю політичного керівництва, правильним обранням лідерами пріоритетів при ухваленні політичних рішень, готовністю і умінням відповідних органів вести боротьбу за зміцнення законності.

      Спеціальні  засоби забезпечення законності — це юридичні і організаційні  засоби, призначені винятково для  забезпечення законності. Серед них можна виділити юридичні і організаційні гарантії (засоби).

      Юридичні  гарантії — сукупність закріплених в законодавстві засобів, а також організаційно-правова діяльність по їх використанню, спрямовані на забезпечення законності, на безперешкодне здійснення, захист прав і свобод. Юридичні гарантії пов'язані із загальними умовами і визначаються ними. Вони юридично опосередковують їх, виступаючи як їх юридична форма, проте, не зливаючись з ними і не втрачаючи своєї юридичної якості (формально-нормативне закріплення, процесуальний порядок реалізації, державне забезпечення). При цьому юридичні гарантії немислимі поза своїм соціальним змістом.

      Серед юридичних гарантій розрізняють  наступні.

      Засоби  виявлення правопорушень. До них відноситься діяльність прокуратури, органів попереднього розслідування, Конституційного Суду і т.д. Ці гарантії пов'язані з роботою компетентних державних органів, спрямованою на виявлення правопорушень з метою їх припинення і усунення їх наслідків. Деякі гарантії пов'язані з діяльністю громадян. Таке, наприклад, конституційне право на оскарження незаконних дій посадових осіб у суді.

      Засоби  попередження правопорушень. Це закріплені в праві засоби, які дозволяють запобігти можливим правопорушенням. Наприклад, ст.43 КЗпПУ передбачає, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації),2-5, 7 ст.40 і пунктами 2 і 3 ст.41 КЗпПУ ініціативи власника, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник [4, 25]. Подібна згода має єдину мету — запобігти можливому порушенню власником трудових прав громадян, не допустити незаконного звільнення. Попереджувальну роль відіграють і такі засоби, як огляд багажу в аеропорту, митний огляд і т. д

      Засоби  припинення правопорушень. До них відносяться засоби, спрямовані на припинення, недопущення правопорушень, порушень прав, свобод громадян і організацій. Це затримання, арешт, обшук, підписка про невиїзд, інші запобіжні заходи, відміна незаконних актів.

      Заходи  захисту і відновлення  порушених прав, усунення наслідків правопорушень. Такими є примусове стягнення коштів на утримання дитини (аліментів), віндікація (примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння) і ін.

      Юридична  відповідальність. Під нею розуміється покарання особи, винної в здійсненні правопорушення. Даний засіб є найважливішим і необхідним для закріплення законності, причому її ефективність визначається не жорстокістю, а невідворотністю.

      Серед юридичних гарантій особлива роль надається  процесуальним гарантіям, бо процес є формою життя матеріального права, реальне життя формально закріплені права і свободи можуть отримати, лише маючи процесуальне забезпечення. Можна справедливо пишатися широтою правового статусу особи, закріпленого в Конституції України [6, 21]. Проте це не дає підстав закривати очі на недоліки правового механізму реалізації цих прав, їх забезпечення і захисту. Юридичний механізм реалізації правових норм передбачає наявність чіткої нормативної бази. Конституційні норми, що закріплюють права і свободи, достатньо визначені, хоча багато хто з них не підкріплені чинним законодавством, чітким юридичним механізмом реалізації, що утрудняє їх здійснення.

      Нарешті, найважливішою гарантією законності є правосуддя — діяльність судів, здійснювана шляхом розгляду і вирішення цивільних і кримінальних справ з метою зміцнення законності.

      Під організаційним гарантіями розуміються різні заходи організаційного характеру, що забезпечують зміцнення законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян. Сюди відносяться кадрові, організаційні заходи по створенню умов для нормальної роботи юрисдикційних і правоохоронних органів, освіта в структурі останніх спеціальних підрозділів (для боротьби з організованою злочинністю, з корупцією и т. д.).

      Підкреслюючи  роль юрисдикційних і правоохоронних органів у справі забезпечення законності, їх значення не можна перебільшувати, абсолютизувати, бо ефективність їх роботи багато в чому визначається об'єктивними умовами. Проте нерідко відповідальність за стан законності, за зростання злочинності в регіоні, в країні покладається лише на органи прокуратури, МВС. Проблема боротьби із злочинністю нерідко зводиться лише до зміни керівництва цих органів без істотної зміни умов, що не може забезпечити належних гарантій законності.

      Тільки  цілеспрямована робота по вдосконаленню  об'єктивних (загальних) умов, ефективне  вживання спеціальних засобів, постійний  розвиток законодавства дозволять забезпечити стабільну законність і стійкий правопорядок — основу нормального життя суспільства. 
 
 
 

    2. Поняття правопорядку  і суспільного  порядку: їх співвідношення 

    Правопорядок – частина суспільного порядку (див. Додаток №2).

    Суспільний  порядок – стан (режим) впорядкування соціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин і їх дотримання. Поняття суспільного порядку ширше ніж поняття правового, оскільки в закріпленні і підтримці першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок виникає тільки на основі правових норм і у силу цього захищається спеціальними державно-правовими засобами [14, 492].

    Отож, правопорядок – це частина системи  суспільних відносин, врегульованих нормами права і які знаходяться під захистом закону та охороною держави. Він встановлюється в результаті дотримання режиму законності у суспільстві. Якщо законність – це принцип, метод діяльності, режим діяльності і відносин, то правопорядок – результат.

    Правопорядок  – стан (режим) правового впорядкування  – врегулювання і відповідності  – системи суспільних відносин, які  виникають в умовах реалізації законності. По-іншому – це атмосфера  нормального правового життя, яка  встановлюється в результаті точного і повного виконання розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов’язків, відповідальності) всіма суб’єктами права. Правопорядок як динамічна система вбирає у себе всі впорядковуючі початки правового характеру.

    Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами – громадянського суспільства і держави, їх основоположними законами і тенденціями розвитку.

    Громадянське  суспільство об’єктивно відчуває необхідність впорядкування його функціонування за допомогою соціальних (в т.ч. правових) норм. Воно протистоїть безпорядку, безсистемності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої і судової влад, активно здійснюється  діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується вільний розвиток людини, задоволення його духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку.

    Держава об’єктивно зацікавлена у правовому  забезпеченні власної діяльності –  виконанні завдань і функцій, у правових взаємовідносинах з громадянським  суспільством. В умовах стабільного  правопорядку зміцнюється виконавча  дисципліна всіх органів держави і їх посадових осіб, успішно здійснюється зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовою базою і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених на те органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію.

    Таким чином, правопорядок, як державно-правове  явище, служить для стабілізації, підтримки рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави. Його антиподом є хаос і беззаконня

    Правовий  порядок кожного суспільства  розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.

    Основні ознаки правопорядку:

1. Закладається у правових нормах у процесі правотворчості;
2. Спирається на принцип верховенства права і закону у сфері правових відносин;
3. Встановлюється у результаті реалізації правових норм, тобто застосування законності у праворелізаційній діяльності;
4. Створює сприятливі умови для використання суб’єктних прав;
5. Передбачає своєчасне і повне виконання всіма суб’єктами юридичних обов’язків;
6. Потребує невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто скоїв правопорушення;
7. Встановлює сувору суспільну дисципліну;
8. Передбачає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, перше будь-якого правосуддя;
9. Створює умови для організованості громадянського суспільства і сприятливий режим для індивідуальної свободи;
10. Забезпечується усіма державними засобами, навіть примусу.

    Зміст правопорядку – система правових і не правових елементів, властивостей, ознак, процесів, які сприяють встановленню і підтриманню правомірної поведінки суб’єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла мети правового регулювання.

    Розрізняють зміст правопорядку: