Законність і правопорядок

      Іменник законність утворений від порівняльного прикметника законний, і воно вказує не на стан, а на процес або рух. Причому слово «законність» вживається в значенні множини. Не випадково його антонімом виступає термін «беззаконня». Логічна конструкція законності є не менш високим рівнем абстракції, ніж право. А зміст його багатоаспектний і складний.

      Отже, порушенням законності є не одиничні факти порушення юридичної норми  — це тільки передумова, а їх сукупність, коли можна говорити про беззаконня стосовно конкретних правовідносин. Проте слід підкреслити, що юридична практика йде іншим шляхом. Вона вважає будь-яке порушення правової норми порушенням законності.

      На  підтвердження зроблених висновків  щодо змісту поняття законності можуть бути використані її принципи. Принципи — це початкові етапи формування мотивів правомірної поведінки і внутрішнього переконання суб'єктів з приводу необхідності дотримання законів. Вони обумовлені закономірностями суспільного розвитку [8, 552].

      З цієї точки зору принципи законності опосередковано регулюють соціальні відносини і виражають погляди, що збереглися у суспільстві, на зміст нормативно-правових актів, а отже, на необхідність їх суворого дотримання і виконання всіма учасниками правових відносин.

      У юридичній літературі наводиться різна кількість принципів законності. На мій погляд, найбільш адекватно відображають суть даного явища наступні: 1) єдність законності; 2) гарантія основних прав і свобод громадян; 3) невідворотність покарання за скоєне правопорушення; 4) неприпустимість зіставлення законності і доцільності; 5) взаємозв'язок законності і культурності.

Єдність законності — основоположний принцип. У відомому листі «Про «подвійне» підкорення і законність» В.І. Ленін писав: „Чи є зарозумілість в тому погляді, що законність не може бути калузька чи казанська, а повинна бути єдина всеросійська і навіть єдина для всієї федерації Радянських республік? ...Законність повинна бути одна, і основним злом у всьому нашому житті і у всій нашій некультурності є потурання одвічно російському погляду і звичці напівдикунів, охочих зберегти законність калузьку на відміну від законності казанської” [8, 553].

      Для втілення у життя принципу єдиної законності в країні повинні скластися  відповідні соціально-економічні і  політико-юридичні передумови. Найважливішими з них є такі, як належні матеріальні умови, які б значно поліпшили життєвий рівень населення України, авторитетна легітимна державна влада, що реалізовує у своїй діяльності ідеї і принципи законності, динамічна політична і правова системи суспільства. Саме ступінь спільності цих умов і інститутів визначає єдність законності і її ефективність.

      Зміст даного принципу складає також загальність і загальнообов'язковість вимог дотримання і виконання чинного законодавства всіма суб'єктами правових відносин, одноманітне тлумачення юридичних критеріїв оцінки поведінки суб'єктів і їх рівності перед законом.

      Значення  принципу єдності законності полягає  у єдиній націленості діяльності органів законодавчої влади та державного управління в рамках системи права, а також наданні всім суб’єктам права рівних можливостей та пред’явлення рівних вимог, вирівнюванні правового регулювання соціальних відносин незалежно від видів нормативно-правових актів, учасників правовідносин і характеру об'єктів дії. Фактично йдеться про прагнення досягти рівності в суб'єктно-об'єктному і просторово-часовому вимірюваннях. Від успішного втілення його в життя залежить реальний стан законності [13, 171].

      Гарантування  основних прав і свобод людини —  один з найважливіших принципів не тільки законності, але й права. Його роль у вирішенні завдання по підвищенню рівня законності обумовлена значущістю особистих і групових інтересів, їх реалізацією у щоденній дійсності. Крім того, треба брати до уваги і ту обставину, що ця сфера відносин є предметом політичної та ідеологічної боротьби як усередині країни, так і на міжнародній арені.

      Соціальну основу цього принципу складає ідея загального захисту індивіда і необхідності забезпечення пріоритету загальногуманітарних цінностей. На теоретико-емпіричному  рівні завдання полягає у тому, щоб знайти розумне поєднання приватних і публічних інтересів у взаємостосунках типу: людина — суспільство — громадянин — держава; визначити межі їх правового регулювання. При цьому важливо враховувати весь спектр питань — національних, демографічних, економічних, політико-ідеологічних і власне юридичних.

      Принцип невідворотності покарання за скоєне правопорушення підкреслює юридичну природу законності і визначається діяльністю суспільних і державних інститутів по забезпеченню правопорядку в країні. Його суть полягає в тому, що будь-яке протиправне діяння повинне бути своєчасно розкрито, а винні в його здійсненні повинні понести адекватно скоєному покарання. Причому держава застосовує заходи примусу у суто індивідуальному порядку на підставі фактичних доказів і згідно чинному законодавству, вирішуючи при цьому і виховні завдання.

      Істотне значення для розуміння законності має принцип неприпустимості  зіставлення законності і доцільності. Він вказує на політико-правову сутність даного явища. А для учасників відносин відповідно до норм права надає можливість ухвалити найдоцільніше рішення і варіант поведінки відповідно фактичним обставинам і в рамках закону.

      Для такого затвердження існують конкретні  передумови: динамізм розвитку соціальних процесів випереджає їх законодавче впорядкування; наявність прогалин у праві; колізійність норм права; не завжди відповідний вимогам часу професіоналізм працівників правоохоронних органів; політична нестабільність у країні та ін.

      Етична  природа законності найбільш концентроване вираження знаходить у її взаємозв'язку з культурою. Законність не може ні розвиватися, ні функціонувати без опори на досягнення в духовній сфері. Загальна і правова культура — це морально-етична основа законності. Але і законність, у свою чергу, є однією з політико-правових передумов формування культури суспільства.

      Вимоги  законності (те, що вимагає законність) відображають її спрямованість, яка  обумовлена змістом норм права. На відміну  від принципів, які виражають  зміст законності, діють у всіх сферах, відносяться до всіх видів  діяльності будь-яких суб’єктів суспільних відносин, вимоги законності пов’язані з окремими видами діяльності визначених суб’єктів. Вони є юридичними умовами (правилами) втілення у життя принципів законності у сфері правотворчості і реалізації права.

      Вимоги законності у правотворчості:

1. Забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. Для цього необхідно створювати закони на науковій основі, на основі рекомендацій учених;
2. Забезпечення верховенства змісту закону відповідно іншим правовим актам, тобто дотримання субординації у нормативних актах;
3. Забезпечення своєчасного створення закону і його відміни з дотриманням визначеної процедури;
4. Забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого терміну дії, за виключенням тих, які видаються на визначені терміни.
5. Видання правових актів у тій формі, яка передбачена законом, зі всіма необхідними реквізитами.

      Вимоги  законності у сфері реалізації права:

1. Наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (дотримання і виконання обов’язків, наявності можливостей для використання суб’єктивного права);
2. Гарантування якісного застосування права, з урахуванням усіх обставин;
3. Правильне тлумачення правових норм;
4. Стабільність судової практики та ін. [14,448].

      Не  дивлячись на свою значущість, вимоги законності не втілюються в життя  автоматично, стихійно. Щоб правові  розпорядження не залишилися на папері (і тим більше не порушувалися), необхідні  відповідні умови і певний комплекс організаційних, ідеологічних, політичних, юридичних заходів, що забезпечують реалізацію, тобто гарантії законності. Гарантувати законність — означає зробити її непорушною.

      Гарантії  законності — комплекс засобів і способів, спрямованих на забезпечення суворого і неухильного дотримання і виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин [16, 425].

      Серед даних гарантій потрібно чітко розрізняти загальні умови і спеціальні засоби (див. Додаток № 1 ).

      Загальні  умови вичерпують об'єктивні (економічні, політичні і т. д.) умови суспільного життя, в яких здійснюється правове регулювання. Ці умови створюють макросередовище реалізації права, його функціонування, зумовлюючи до певної міри і спеціальні засоби по зміцненню законності.

      Нерідко в літературі загальні умови як гарантії законності трактуються надзвичайно широко. Під економічними гарантіями розуміється існуюча система господарства, форма власності, під політичними - політична система, під соціальними — класова структура суспільства і т.д. Таке розуміння гарантій не може задовольнити потреби практики, бо їх вплив на стан законності неоднозначний, іншого разу вони здійснюють на неї негативний вплив. Тому загальні умови необхідно розглядати конкретно, виділяти в них ті чинники, які позитивно впливають на реалізацію права [1, 449].

      Важливою передумовою якнайкращого використання сприятливих умов в діяльності по зміцненню законності є їх максимально можлива конкретизація. Економічний лад, політична система, пануюча ідеологія навряд чи можуть розглядатися як чинники, що забезпечують законність. Проаналізуємо це положення на прикладі власності. Тривалий час вважалося, що соціалістична власність (на відміну від приватної) сама по собі є умовою забезпечення законності. Такий висновок ґрунтувався на припущенні, що вона породжує у людини відчуття господаря, власника засобів виробництва, сприяючи їх збереженню, примноженню, захисту. Проте, як ми всі переконалися, соціалістична власність стала причиною народження й інших, чужих законності явищ — безгосподарності, розкрадань і т.д.

      Отже, йдеться про те, щоб виділити з умов суспільного життя ті, які сприяють зміцненню законності, створити передумови для їх розвитку і дії на людей, а також шляхом використання організаційних заходів, спеціальних засобів нейтралізувати дію негативних чинників. Розглянемо ці загальні умови, які виступають гарантіями законності.

      Економічні  умови. Це стан економічного розвитку суспільства, організація системи господарювання і т.д. Умовами, що забезпечують законність, тут виступають такі чинники, як ступінь організованості в економічній сфері, ритмічна робота всього господарського організму, постійне зростання продуктивності праці і об'єму виробництва, стійка грошова система і т.д. Подібні чинники найбезпосереднішим чином впливають на стан законності. Так, в умовах нестабільності економіки, падіння виробництва, розриву господарських зв'язків, зростання цін, галопуючій інфляції зростає соціальна напруженість у суспільстві, що веде до анархії, дезорганізації, зростанню числа злочинів, причому не тільки господарських.

      Політичні умови. Основною політичною умовою стабільної законності є сильна державна влада. Сила державної влади визначається не величиною армії, не потужністю репресивного апарату. Сильна державна влада - це стійка, легітимна, влада, яка користується підтримкою суспільства і здатна забезпечити реалізацію правових розпоряджень, що приймаються. Сильна держава гарантує стабільний розвиток суспільства, безпеку людей, ефективну боротьбу із злочинністю, корупцією й іншими антисоціальними явищами. В умовах же дезорганізації державно владних структур, боротьби за владу, нездатності держави забезпечити реалізацію ухвалених рішень, низького рівня виконавчої дисципліни, розквіту бюрократизму, корупції законність не тільки не підвищується, але і знижується, причому до небезпечної межі. Сильна держава ні в якому разі не означає централізацію державної влади, авторитарний режим, який не забезпечує, а, навпаки, заперечує законність. Важливою умовою зміцнення держави, забезпечення законності і правопорядку є демократія. Демократична держава не слабка, аморфна влада. Це система сильної і в той же час цілком відповідальної перед народом влади, заснованої на демократичних принципах формування і функціонування (розподіл влади, парламентаризм, гласність, верховенство Конституцій і т.д.).

      Ідеологічні умови. Стан законності багато в чому визначається рівнем політичної, правової і загальної культури населення. Законність передбачає такий рівень правової культури, коли повага до права, закону є особистим переконанням людини, причому не тільки пересічного громадянина, але в першу чергу державного службовця, законодавця.