Законність і правопорядок

    Структура правопорядку – це єдність та одночасно  розподіл системи суспільних відносин, врегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, правопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, врегульовані нормами відповідних галузей права. У структурному відношенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.

    Елементи  структури правопорядку:

    Функції правопорядку – основні напрямки формування і підтримання стабільного  правового стану системи суспільних відносин:

    Принципи  правопорядку – вимоги, які формують правопорядок і є основою його існування та функціонування.

    До  принципів правопорядку можна віднести принципи законності. Однак, враховуючи те, що правопорядок є самостійною  якісною визначеністю, варто виділити його специфічні принципи:

3. Співвідношення законності, правопорядку та демократії 

    У правовій системі суспільства є три категорії, які тісно взаємозв'язані — це законність, правопорядок і демократія. Вони мають багато спільного, оскільки дуже високий ступінь їх взаємопроникнень. Так, наприклад, впорядкованість, з одного боку, є результатом здійснення правопорядку і законності, а з іншого — їх найважливіша властивість. Довгий час у зміст законності і правопорядку вкладалося виконання законів і тому відмінність між ними не проводилося.

    Дійсно, ці категорії формуються на одних і тих же принципах, тісно взаємозв'язані з владою, у них єдиний державно-вольовий зміст та інтереси. Вони поєднуються з правами, свободами, обов'язками і відповідальністю громадян, суб'єктів права, мають формальну нормативну визначеність. Але все це не заперечує, а припускає наявність принципових відмінностей, що виражають їх самостійність, специфіку.

    1. Законність, правопорядок — різні  за змістом і характером категорії. Законність — якісна сторона правової діяльності суб'єктів права і їх поведінки; властивість методу, принципу, режиму; правопорядок — стан правового життя суспільства, зміцнена система правових відносин.

    2. Вони є різними етапами реалізації волі та інтересів влади і народу. Законність — реалізуюча право правова якість нормативних і право реалізаційних актів; правопорядок — втілення в життя права, реалізовані воля та інтереси державної влади і народу. Різний рівень розвитку правової матерії: початковий момент, рух і кінцевий результат.

    3. Ці категорії несуть різне правове функціональне навантаження. Законність — засоби встановлення юридичного правопорядку; правопорядок — результат здійснення права і законності, що упорядковує соціальне життя.

    Законність  — своєрідний інструмент, що дозволяє вирішувати поставлені завдання і досягати мети. Є законність — є і правопорядок. Немає законності — панують беззаконня, свавілля, анархія. Тому міцність і  досконалість правопорядку перебувають  у прямій залежності від законності, якості нормотворчого і право реалізаційного процесів.

    4. Різні їх зв'язки і залежності: якщо законність виступає як причина, то правопорядок — як наслідок. При аналізі законності оперують кількісними і якісними характеристиками, при розгляді правопорядку — станами та їх якістю.

    Законність  — реальність реалізації суспільних відносин, а правопорядок – здійснення, результат, дійсність. Якщо законність — це якість нормотворчого і правореалізаційного процесів, то правопорядок — один з істотних проявів цих станів [3, 574].

    Кожна з форм вираження законності має  свої певні наслідки. Їх не можна  включати в поняття законності, як не можна змішувати причину і  наслідок. Вимоги законності в нормотворчому  процесі зумовлюють струнку і розгалужену систему демократичного і справедливого законодавства. Вимоги законності в правореалізаційному процесі призводять до стійких правовідносин, забезпечуючи правовий порядок. Тому право, правовідносини, правопорядок є результатом здійснення законності в її якісних параметрах. Йдеться не про будь-який закон, правовідношення, порядок, а про певні їх якісні характеристики.

    Законність  виступає своєрідним правовим засобом в руках державної влади і народу по встановленню і підтримці правопорядку. Це умова його функціонування, яка визначає всі істотні характеристики правопорядку як стану суспільного життя. Дана властивість виразно проявляє себе в зіставленні з її протилежностями, такими як злочинність, правопорушення, зловживання, протизаконні нормативні і правозастосовчі акти, свавілля, беззаконня і т.д.

    Таким чином, при аналізі правопорядку важливо виділяти не тільки його основу, форму, структуру, зв'язки і відносини, але і ту обставину, що всі ці моменти відповідають певним вимогам, володіють якістю законності. В цьому полягає одна з принципових відмінностей правопорядку від узаконеного свавілля.

    Правопорядок  не є самоціллю держави, оскільки він виступає юридичною формою існування і функціонування фактичних суспільних відносин. Досягнути стану впорядкування суспільних відносин можна за допомогою насилля, пригнічення, підпорядкування суспільства державі. Проте у цьому випадку порядок у суспільстві буде заснований не на праві.

    Саме  ж соціальне призначення правопорядку полягає у його можливості гарантувати  права і свободи людини і громадянина. Це виявляється можливим лише в умовах демократичної держави, яка і є найбільш адекватною формою реалізації правопорядку. Це обумовлено тим, що головний принцип формування і функціонування демократичної системи влади полягає у недопущенні узурпації влади через її концентрацію в одних руках.

    Тому  основна відмінність демократичних  режимів від недемократичних  полягає в тому, що при демократичній  організації владних структур і  відносин здійснюється децентралізація  влади, її розподіл на різні гілки (законодавчу, виконавчу і судову). Кожна з них самостійна, незалежна, виконує властиві їй функції, які інституційно розосереджені, що не означає стану безвладдя чи „багатовладдя”.

    Не  менш значними є демократичні принципи здійснення влади: прямі і представницькі форми участі громадян у політичному житті, взаємна обумовленість свободи і відповідальності, забезпечення інтересів більшості і прав меншості на свою позицію, верховенство закону, гласність, плюралізм і т.д.

    Більшого  значення у демократичних системах влади відіграють демократичні процедури. Серед найбільш важливих процедур, які характеризують демократичні режими, необхідно відмітити: 1) вибори (чесні, змагальні, вільні, регулярні); 2) голосування (пряме, вільне, таємне); 3) референдуми, у проведенні яких особливо важливими є коректна постановка запитань і механізм реалізації результатів; 4) опонування та змагання при вирішенні політичних запитань; 5) делегування повноважень; 6) вивчення і врахування суспільної думки; 6) всенародне обговорення важливих суспільних питань.

    Правопорядок  в умовах демократичної держави  характеризується рядом відмінних  ознак: 1) високим ступенем гарантування прав і свобод людини; 2) широким спектром правових засобів, який може використовувати кожна людина для захисту своїх гідності, недоторканості і безпеки; 3) розвиненою незалежною судовою системою [10, 449].

    У демократичній державі влада  зв’язана правом, яке виключає свавілля держави і забезпечує права і  свободи особистості. Проте це не заперечує використання примусу при захисті прав і свобод, у боротьбі зі злочинністю. У демократичному суспільстві правоохоронні органи  не лише в праві, а й зобов’язані застосовувати силу у визначених випадках. При цьому вони завжди повинні діяти тільки законними засобами і на основі закону. Тому демократична держава підвладна закону, але одночасно потребує законопослушності від усіх громадян.

    Таким чином, правопорядок і демократія взаємозв’язані і взаємозалежні. З одного боку правопорядок є основою розвитку демократії, засобом  гарантованості прав і законних інтересів. З іншого боку, лише демократична держава виступає тією юридичною формою, у рамках якої можливе ре альне втілення ідеї верховенства прав людини, принципів справедливості і гуманізму, їх гарантованості і захисту з боку держави, взаємної відповідальності держави і особи перед законом. При цьому фактичний стан впорядкованості суспільних досягається завдяки високій правовій культурі громадянського суспільства, зрілості його інтересів.