Теорія держави і права

3) бланкетний - у статті викладено припис, в  якому є відсилання не до  якоїсь статті даного закону, а до іншого нормативного акта (вищої чи нижчої юридичної  сили) або до міжнародного акта, який ратифікований парламентом.  Така стаття є "бланком", що заповнюється приписом конкретного  закону чи іншого джерела (форми)  права. Наприклад, у п. 6 ст. 32 Цивільного  кодексу України записано, що  порядок обмеження цивільної  дієздатності неповнолітньої особи  встановлюється Цивільним процесуальним  кодексом України. У цьому випадку  здійснюється відсилання до іншого  конкретного нормативного акта. Способи викладення норм права  у приписах статей нормативно-правових  актів залежно від рівня узагальнення:

* абстрактний  - зміст норми (ознаки фактичних  обставин, дій, явищ) розкривається  у приписах статей загальними, абстрактними, не індивідуалізованими  поняттями, через родові особливості  (характерний для романо-германського  типу (сім'ї) правових систем). Абстрактний  спосіб викладення норм права  свідчить про більш високий  рівень юридичної техніки і  має тенденцію до розширення  сфери застосування;

* казуальний - зміст  норми (фактичні обставини, дії,  явища, їх види) розкривається  у приписах статей індивідуалізованими  поняттями через певні факти,  конкретні випадки (казуси), ознаки  та ін. з широким застосуванням  прийому переліків. Це призводить  до громіздкості й утруднює  використання (характерний для англо-американського  типу (сім'ї) правових систем). Казуальний (детальний) спосіб може використовуватися  обмежено в інших правових  системах, зазвичай разом із абстрактним  (максимально узагальнювальним) способом.

40. Правовідношення — передбачене юридичною нормою і гарантоване державою суспільне відношення, учасники якого мають взаємні суб’єктивні юридичні права та суб’єктивні юридичні обов’язки.

Ознаки правовідносин:

1. правові відносини  виникають виключно на основі  норм права. Немає відповідної  норми — немає і правових  відносин.

2. Правові відносини  є різновидом суспільних відносин, тобто можуть виникнути тільки  в людському суспільстві, між  конкретними суб'єктами — власниками  певних юридичних якостей (правоздатність  і дієздатність).

3. Між учасниками  правових відносин виникає специфічний  юридичний зв'язок у вигляді  суб'єктивного права однієї особи  та юридичного обов'язку іншої  особи. Тобто у правовідносинах  завжди є сторона правоуповноважена  і правозобов'язана (контрагенти  правовідносин).

4. Правові відносини  мають вольовий характер, тобто  для його виникнення необхідна  воля (бажання) як мінімум одного  з учасників. Люди вступають  у правові відносини з певною  метою — наприклад, отримати  спадок, взяти участь у виборах,  придбати товар.

5. Правові відносини  виникають з приводу реального  блага.

6. Правові відносини  охороняються та забезпечуються  силою державного примусу.

Розрізняють такі види правовідносин:

1) за галузевою  ознакою — конституційні, адміністративні,  громадянські, трудові, сімейні тощо.

2) в залежності  від функцій права — регулятивні  та охоронні. Регулятивні виникають  з правомірних дій, а охоронні  — з неправомірних дій суб'єктів.  Наприклад, правові відносини  між орендодавцем і орендатором  земельної ділянки виникли з  правомірних дій — укладення  договору оренди, а тому є регулятивними.  Правові відносини між особою (підозрюваної в скоєнні крадіжки) і слідчим (що веде розслідування)  є охоронними, тому що виникли  з неправомірних дій підозрюваного.

3) за кількісним  складом суб'єктів: прості —  виникають між двома суб'єктами; складні — між 3 і більше  суб'єктами.

4) за характером  обов'язків: активні та пасивні  правовідносини. В активних обов'язок  суб'єкта полягає в необхідності  здійснити певні дії (передати  річ, виконати роботу), в пасивних  — обов'язок полягає в тому, щоб не здійснювати дій.

41. Суб’єкт правовідносин  — праводієздатний учасник суспільних відносин, який є носієм суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків.

Правоздатність — закріплена в юридичних нормах і гарантована державою можливість суб’єкта мати суб’єктивні юридичні права і нести суб’єктивні юридичні обов’язки.

Дієздатність — закріплена в юридичних нормах і гарантована державою можливість суб’єкта набувати і здійснювати суб’єктивні юридичні права та суб’єктивні юридичні обов’язки своїми діями.

Види суб'єктів  правовідносин:

1) індивідуальні  суб'єкти (фізичні особи):

громадяни даної  держави;

іноземні громадяни  чи піддані;

особи без громадянства (апатриди);

особи, які мають  подвійне громадянство (біпатриди).

Індивідуальні суб'єкти правовідносин діють в  усіх сферах суспільного життя: політичній, економічній, соціальній, ідеологічній та ін. На території України усі  права і обов'язки мають лише її громадяни, у той час як права  і обов'язки інших осіб обмежені чинним законодавством.

2) колективні  суб'єкти (юридичні особи):

державні органи;

підприємства, установи, організації;

органи місцевого  самоврядування;

посадові особи, тобто представники державної влади, які виконують організаторськорозпорядчі  чи адміністративногосподарські обов'язки;

громадські  об'єднання (політичні партії, профспілкові організації, релігійні організації  тощо).

Колективні  суб'єкти реалізують свої повноваження шляхом видання нормативних та індивідуальних актів, а також через їх виконання  і дотримання завдяки матеріальним, організаційним та примусовим заходам (наприклад, місцеві органи самоврядування організують і забезпечують роботу житловокомунальних, транспортних та інших структур). Колективним суб'єктом  є також держава, як суб'єкт міжнародноправових, конституційноправових, цивільноправових та інших відносин. Вона може виступати  позивачам або відповідачем у  суді, хоча не є юридичною особою;

3) соціальні  спільності:

народ;

нація;

населення адміністративнотериторіальної  одиниці;

трудові колективи  та ін.

42. Об’єкт правовідношення  — певне благо, на здобуття і використання якого спрямовані взаємні суб’єктивні юридичні права та суб’єктивні юридичні обов’язки суб’єктів правовідношення.

1) матеріальні  блага — це предмети матеріального  світу (природні ресурси, земля,  надра, ліс тощо), речі (засоби  виробництва, предмети споживання) та цінності (цінні папери, гроші  тощо);

2) духовні блага  — це результати творчої, інтелектуальної  діяльності людини (твори літератури, мистецтва, музики, винаходи, наукові  відкриття, комп'ютерні програми  тощо);

3) послуги виробничого  і невиробничого характеру —  це результати певної поведінки,  внаслідок якої виникають права  і обов'язки суб'єктів правовідносин.  Вони мають місце у сфері  управління, побутового обслуговування, господарської, культурної, освітянської  та інших сферах діяльності  людини (договір на перевезення  вантажу, підряд на будівництво  будинку, виконання пісень на  святковому концерті тощо);

4) особисті немайнові  блага — це життя, здоров'я,  безпека, честь, гідність, свобода  особи, недоторканість житла та  інші права і свободи людини (наприклад, між студентом і  адміністрацією вищого навчального  закладу виникають правовідносини, так об'єктом цих правовідносин  буде не отримання диплому,  а отримання відповідного рівня  освіти).

43. Юридичний факт  — передбачена гіпотезою юридичної норми конкретна життєва обставина, з настанням якої виникають, змінюються або припиняються правові відносини.

Існують різні  способи класифікації юридичних  фактів. Залежно від підстав розрізняють  такі види юридичних фактів: 1) за вольовим критерієм юридичні факти поділяються  на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії  — це обставини, які пов'язані  з вольовою поведінкою суб'єкта правовідносин  та характеризуються як зовнішній прояв  його волі і свідомості.

Усі юридичні дії  можуть бути правомірними, тобто такими, що відповідають вимогам норм права (наприклад, укладення договору) або  неправомірними, тобто такими, що не відповідають вимогам норм права (наприклад, вчинення правопорушення).

Юридичні події  — це обставини або явища, виникнення, дія і припинення яких не залежить від волі суб'єктів правовідносин, але з настанням яких настають певні правові наслідки.

Розрізняють стихійні (природні), антропогенні (людські) та техногенні події. З ними пов'язано виникнення правових відносин по відшкодуванню  збитків (наприклад, завданої особі  внаслідок землетрусу), по спадкоємству (наприклад, у разі смерті людини), по виплаті страхових коштів (наприклад, у разі катастрофи, пов'язаною з технікою) тощо. Зазначені події ніяких юридичних  зобов'язань не викликають, а лише служать підставами для них;

2) за юридичними  наслідками юридичні факти поділяються  на:

правоутворюючі, тобто такі факти, які зумовлюють виникнення правовідносин (наприклад, при досягненні певного віку суб'єкт  має право брати участь у виборах  депутатів);

правозмінюючі, тобто такі факти, які зумовлюють зміну правовідносин (наприклад, при  переведенні працівника на іншу роботу змінюється коло його прав і обов'язків);

правоприпиняючі, тобто такі факти, які зумовлюють припинення правовідносин (наприклад, при скасуванні державної реєстрації припиняється існування юридичної  особи);

3) за складом  юридичні факти бувають:

прості, тобто  такі факти, які складаються з  однієї життєвої події або дії  суб'єкта права, якого достатньо  для настання юридичних наслідків (наприклад, написання заяви про  надання щорічної відпустки);

складні, тобто  такі факти, які складають певну  сукупність окремих простих юридичних  фактів, необхідних для настання юридичних  наслідків (наприклад, пенсійні правовідносини можуть виникнути лише за наявності  таких фактів, як досягнення певного  віку, трудового стажу, рішення органу соціального забезпечення про нарахування  пенсії);

4) за тривалістю  дії юридичні факти бувають:

одноразові, тобто  такі факти, які складаються з  одноразового акту їх виявлення (наприклад, купівля квитка, що дає право на проїзд у транспорті);

триваючі, тобто  такі факти, які складаються з  безперервних юридичних дій або  юридичного стану (наприклад, перебування  у шлюбі, перебування на службі в  органах внутрішніх справ).

Юридичні факти  відіграють важливу роль у правовій системі, вони поєднують норми права  з реальними суспільними відносинами. За їх допомогою життєві обставини  набувають юридичного значення і  таким чином впливають на суспільні  процеси та явища.

44. Правотворчість  — діяльність компетентних державних органів і інших уповноважених державою суб’єктів зі створення, зміни або скасування юридичних норм.

Види правотворчості:

1)  за суб'єктами — правотворчість державних органів, правотворчість громадських об'єднань (які уповноважені державою на встановлення правових норм), правотворчість трудових колективів, правотворчість народу (дорослого населення країни) або територіальної спільності — референдум;

2)  за способом формування юридичних норм — встановлення юридичних норм, санкціонування

(схвалення і загальнообов'язкове  забезпечення не-юридичних правил  поведінки, що існували раніше).

45. Форма /джерело/ об’єктивного юридичного права  — спосіб зовнішнього виразу та закріплення юридичних норм.

Відповідно  розрізняють внутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структуру) і зовнішню — спосіб її об'єктивізації, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації.

Види зовнішніх форм (джерел) права:

Правовий звичай  — спосіб зовнішнього виразу і закріплення звичаю (правила поведінки, що склалося у суспільстві та увійшло у звичку людей), який санкціонується  державою і стає в силу цього загальнообов’язковим.

Правовий прецедент  — спосіб зовнішнього виразу і закріплення індивідуального правила поведінки, яке встановлюється компетентним органом держави для врегулювання конкретної життєвої ситуації і стає загальнообов’язковим у регулюванні аналогічних конкретних життєвих ситуацій.

Нормативно-правовий договір — спосіб зовнішнього виразу і закріплення юридичних норм, які встановлюються за взаємною домовленістю кількома компетентними суб’єктами.

Нормативно-правовий акт — спосіб зовнішнього виразу і закріплення юридичних норм, які встановлюються компетентним суб’єктом.

 

<span class="dash0411_0430_0437_043e_0432_0438_0439__Char" style=" font-