Теорія держави і права

Галузь права — це сукупність правових норм, що відокремилася всередині системи права, які регулюють певну сферу однорідних суспільних відносин. Однорідність тієї чи іншої сфери суспільних відносин викликає до життя відповідну галузь права (цивільне, кримінальне, адміністративне та ін.). Галузь права відбиває вищий рівень системоутворюючих зв'язків у праві, характеризується певною цілісністю, автономністю.

У межах найбільш розвинутих правових галузей виділяються підгалузі, що поєднують кілька інститутів однієї і тієї ж галузі. Зовнішнім вираженням підгалузі є наявність у ній такої групи норм, що містить загальні принципові положення, властиві кільком (але не всім) правовим інститутам цієї галузі. Наприклад, у цивільному праві — авторське, спадкове, зобов'язальне, винахідницьке право; у конституційному — виборче, муніципальне, парламентське право; у фінансовому — бюджетне і податкове право; у земельному — гірське, водне, лісове право.

Інститут права — це порівняно невелика, стала група правових норм, що регулюють певний різновид суспільних відносин. Якщо юридична норма — “вихідний елемент” правової матерії, то правовий інститут являє собою первинну правову спільність, об'єднання. Інститут права — це відокремлена група юридичних норм, що регулюють суспільні відносини конкретного виду.

Правові інститути  покликані регламентувати окремі ділянки, фрагменти, сторони громадського життя. Інститут— складова, блок, ланка  галузі. У кожній галузі їх безліч: у  кримінальному праві — інститут необхідної оборони, інститут крайньої необхідності, неосудності, у цивільному — інститут позовної давності, інститут дарування, угоди, купівлі-продажу; у  конституційному — інститут громадянства; в адміністративному — інститут посадової особи; у сімейному  — інститут шлюбу.

Норми різних галузей права утворюють так  звані вторинні угруповання системи  права — комплексні інститути (які відносяться одразу до кількох правових галузей) таміжгалузеві комплекси (сукупність правових норм кількох галузей, що регулюють певну сферу суспільних відносин). До міжгалузевих комплексів можна віднести господарське право, яке об'єднує в собі норми цивільного, адміністративного та фінансового права. 

1) є функціональною системою, бо її виникнення, існування і розвиток обумовлені усвідомленими загальнолюдськими потребами у врегульованості та впорядкованості суспільного життя.

2) є інституціональним втіленням. Це означає, що системно організовані юридичні норми містяться в джерелах права, які надають йому чіткої інституціональної побудови.

3) обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин.

4) має стабільний і водночас динамічний характер,таким чином забезпечуючи суспільству збереження, стабілізацію його головних відносин.

5) структурна багатоманітність. Це означає, що система права складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно розташовують нормативний матеріал.

6) пов'язана як прямо, так і опосередковано з діяльністю держави, її органів. 
Предмет правового регулювання є умовним виділенням певної сукупності суспільних відносин, якісно однорідні. Це дозволяє узагальнити норми права, які регулюють коло суспільних відносин.

34. Предмет правового регулювання  — сукупність однорідних суспільних відносин, які регулюються об’єктивним юридичним правом.

Метод правового регулювання  — сукупність специфічних юридичних прийомів державно-владного впливу на певну сферу однорідних суспільних відносин

35.Галузь об’єктивного юридичного права  — система юридичних норм, які регулюють однорідні за об’єктом суспільні відносини специфічним методом.

Інститут об’єктивного юридичного права — система юридичних норм, які регулюють певний вид однорідних суспільних відносин.

Публічне об’єктивне юридичне право  — система юридичних норм, які регулюють владні (вертикальні) суспільні відносини імперативним методом.

Приватне об’єктивне юридичне право — система юридичних норм, які регулюють рівносторонні (горизонтальні) суспільні відносини диспозитивним методом.

• фундаментальні (профілюючі), до яких традиційно належать конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право. Вони характеризуються тим, що, по-перше, є юридично первісні, тобто містять вихідний правовий матеріал, який потім так чи інакше використовується при формуванні правових режимів інших галузей права; по-друге, вичерпно концентрують генеральні юридичні режими, галузеві методи правового регулювання;
• спеціальні, в яких головні правові режими модифіковані, пристосовані до особливих сфер життя суспільства (трудове, земельне, сімейне та ін.);
• комплексні, для яких характерне сполучення різнорідних інститутів профілюючих (фундаментальних) та спеціальних галузей, наприклад підприємницьке (комерційне, торгове,господарське), морське та ін.^[1]

За  субординацією у правовому регулюванні  відрізняють матеріальні та процесуальні галузі права.

• Матеріальні галузі права (матеріальне право) — прямо регулюють суспільні відносини. До них належать конституційне (державне), цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право.
• Процесуальні галузі права (процесуальне право) — визначають процедуру реалізації матеріального права і є похідними від нього.

Матеріальним  галузям права — цивільному та кримінальному відповідають процесуальні — цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне право.

Процесуальні  галузі права мають свій предмет  регулювання, який відрізняється від  предмета регулювання матеріальних галузей права. Ним є так звані  організаційні відносини, які формуються в результаті діяльності уповноважених  суб'єктів, пов'язаної із застосуванням  норм матеріального права. Ці організаційні  відносини представляють особливий  прошарок, за рівнем не збіжний із предметом  регулювання матеріального права.

Інститути права  класифікуються за галузевою належністю виходячи з того, що вони входять  в ту чи іншу галузь права (або відразу декілька, див. нижче). Таким чином, всі інститути можуть бути поділені на такі групи:

• цивільні (цивільно-правові)
• кримінальні (кримінально-правові)
• конституційні (конституційно-правові)
• адміністративні (адміністративно-правові)

і т. д.

При цьому наведені приклади відображають лише один ступінь  класифікації за галузевою ознакою. Враховуючи поділ права на приватне і публічне, можна також розділити інститути на наступні групи:

Приватноправові інститути:

• цивільні:
• трудові:
• сімейні:

і т. д.

Публичноправового інститути:

• кримінальні (кримінально-правові)
• конституційні (конституційно-правові)
• адміністративні (адміністративно-правові)

і т.д.

Крім цього, можна  з цього ж критерію розділити  інститути на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні інститути:

• цивільні (цивільно-правові)
• кримінальні (кримінально-правові)

і т.д.

Процесуальні інститути:

• цивільно-процесуальні: інститути позовної давності, представництва в суді і т.д.
• кримінально-процесуальні: інститути запобіжних заходів, цивільного позову в кримінальному процесі, слідчих дій

36. Юридична норма  — загальнообов’язкове правило правомірної поведінки, яке встановлюється (або санкціонується) та забезпечується державою.

а)  регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин;

б)  адресована колу неперсрніфікованих суб'єктів;

в)  діє в часі безперервно;

г)   не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань;

д)  ЇЇ чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

37. Структура юридичної норми  — склад взаємопов’язаних частин (елементів) норми, зумовлений потребами регулювання, охорони і захисту суспільних відносин.

Гіпотеза юридичної норми  — частина норми, в якій вказуються умови, обставини її дії.

Диспозиція юридичної норми — частина норми, в якій вказуються права та обов’язки суб’єктів, що виникають, змінюються або припиняються у них за наявності обставин, зазначених у гіпотезі.

Санкція юридичної норми — частина норми, в якій вказуються заходи державного примусу (штрафні та відновлювальні) за порушення диспозиції.

Види  гіпотез:

а) проста, тобто одна умова дії, що передбачає, даної норми;

б) складна, тобто предусматривающая  дві й більше умови, сукупність яких необхідна для дії даної норми;

в) альтернативна (різновид складної), тобто  предусматривающая кілька умов, але  для дії даної норми досить настання якого-небудь однієї із цих  умов.

Види  диспозицій:

а) проста, тобто предусматривающая  один правовий наслідок;

б) складна, тобто предусматривающая  певну сукупність правових наслідків;

За  формою вираження (або характеру  правового приписання) є диспозиції: управомочивающие, що зобов'язують, заборонні. 

Види  санкцій: 

а) проста, тобто предусматривающая  один правовий наслідок;

б) складна, тобто предусматривающая  певну сукупність правових наслідків.

По  характері несприятливих наслідків  є санкції:

а) правовосстановительные (відшкодувальні);

б) штрафні (каральні). 

По  ступені визначеності є санкції:

а) абсолютно-определенные (абсолютно  точно визначають міру несприятливого наслідку правопорушення);

б) относительно-определенные (визначають тільки нижча й вищий або тільки вища межа міри несприятливого наслідку правопорушення);

в) альтернативні (допускають вибір варіанта міри несприятливого наслідку правопорушення із двох або декількох можливих варіантів)

38. Правові норми розрізняють по:

1. Галузевої приналежності (норми  конституційної, карної, цивільної,  трудової й іншої галузей права),

2. виконуваної функції в правовому  регулюванні

а) регулятивні (розраховані на правомірне поводження, установлюють юридичні права  й обов'язки учасників регульованих суспільних відносин);

б) правоохоронні (розраховані на неправомірне поводження й завжди містять санкції, застосовувані до правопорушників);

3. Рівню правового регулювання

а) норми матеріального права (прямо, безпосередньо регулюють суспільні  відносини , визначаючи юридичні права  й обов'язки їхніх учасників);

б) норми процесуального права (визначають порядок, процедуру реалізації норм матеріального права);

4. Характеру диспозиції

а) уповноважуючі (вказують на можливість робити певні дії);

б) зобов'язуючі (указують на необхідність робити певні дії),

в) заборонні (указують на необхідність утримуватися від здійснення певних дій);

5. Способу встановлення диспозиції

а) імперативні (правило поведінки  встановлюється державою);

б) диспозитивні (установленою державою правило поведінки діє лише тоді, коли учасники регульованих суспільних відносин самі не встановили для себе іншого правила);

6. Призначенню в правотворчестве 

а) первинні;

б) похідні (детализирующие, що конкретизують  первинні),

7. Дії в просторі

а) загальні (загальнодержавні);

б) місцеві;

в) регіональні;

г) локальні;

8. Дії в часі

а) постійні;

б) тимчасові;

9. Дії по колу осіб

а) загальні (поширюються на все населення  країни);

б) спеціальні (поширюються на певне  коло осіб);

в) виняткові (роблять вилучення із загальних і спеціальних); 

10. Юридичній чинності 

а) норми законів;

б) норми підзаконних актів.

39. Нормативно-правовий припис — безпосередньо виражене в тексті нормативно-правового акта деонтичне висловлювання, яке використовується для формування юридичної норми та забезпечення її дії

Способи викладення норм права у приписах, розташованих в статтях нормативно-правових актів  залежно від повноти:

1) повний (прямий, визначений) - у статті викладено  припис, в якому є всі елементи  норми права (гіпотеза, диспозиція, санкція) без відсилань до інших  статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового  кодексу України зазначені всі  елементи: "У разі припинення  дії договору наймання житлового  приміщення (одночасно припиняється  дія договору піднаймання), піднаймач  і члени його сім'ї (а також  тимчасові мешканці) зобов'язані  негайно звільнити займане приміщення. У разі відмовлення, вони підлягають  виселенню в судовому порядку,  а з будинків, що загрожують  обвалом, - в адміністративному порядку";

2) відсильний (посилальний) - у статті викладено припис, в  якому містяться не всі елементи  норми права, для їх заповнення  є відсилання до інших статей  цього акта, де містяться недостатні  відомості. Наприклад, ст. 138 "Оголошення  розшуку обвинувачуваного" Кримінально-процесуального  кодексу України проголошує: "Коли  місце перебування особи, щодо  якої винесена постанова про  притягнення її в справі як  обвинуваченого, не встановлене,  слідчий оголошує її розшук. При  наявності підстав, передбачених  у статті 155 цього Кодексу, слідчий  може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід  у вигляді тримання під вартою";