Система виховання спартанського громадянина

Якщо в Афінах народні  збори були органом, який виражав  не тільки формально, але і реально  інтереси більшості громадян Афін, то апелла захищала інтереси лише його верхівки. Більше того, в спартанському  законодавстві існував закон, за яким рішення апелли скасовувались, якщо збори геронтів вважали, що рішення  неприйнятне з будь-яких причин. [11,с.180]

Головну роль в державному управлінні Спарти відігравала Рада геронтів, або герусія. В її склад  входили 30 членів. 28 осіб були старші 60 років ( в перекладі з грецької геронти – старці, звідси і назва  Ради). Геронти вибирались із спартанської аристократії і займали посади довічно. «Особи, що виконують обов’язки  геронтів, бувають доступні підкупові, і часто державні справи приносять  в жертву своїм особистим вигодам». [24,с.90]. Крім 28 геронтів в герусію  входили два спартанських царі (незалежно  від віку).

Герусія не звітувала і  не контролювалась ні одним органом. Вона існувала на ряду з Народними зборами, але не була їм підзвітна. Більше того, герусія мала право скасовувати рішення Народних зборів, якщо вважала їх з будь-яких причин неправильними.

Якщо в Афінах Рада 500 була діючим органом еклесії - він підготовляв її засідання і оформлював рішення, то в Спарті, навпаки, всі рішення приймала герусія, лише інколи виносячи їх на формальне затвердження апелли. Як повновладний орган державної влади, вона володіла практично необмеженою компетенцією. Засідала щоденно і керувала всіма справами, включаючи військові, фінансові, судові. Герусія могла приговорювати до смертної кари, виганяти з країни, позбавляти громадянських прав, відкривати судові розслідування, навіть проти спартанських царів, які входили до її складу

 Герусія приймала звіти  у всесильних ефорів, коли вони  закінчували виконувати свої  обов’язки. Практично все державне  управління було сконцентровано  в руках геронтів або знаходилось  під їх контролем.

Не менш авторитетним органом  Спартанської держави була колегія  із п’яти ефорів («наглядачів»). Ефори  вибирались на 1 рік апеллою із всього складу спартіатів, а не із вузького кола спартанської аристократії, як Геронти. Але це юридичне правило не завжди дотримувалось, звичайною справою  було вибрання в ефори представників  знатних родів. Вибрання ефорів так  як геронтів відбувалось в Спарті способом, який Арістотель називає  дитячим. Невелика колегія вибраних спартіатів закривалась в темному  приміщенні. Кандидатів на посаду геронта  або ефора, біля цього приміщення, які зібравлися на апеллу спартіати криком або мовчанням «голосували» за кожного. Сидячі в приміщенні виборці фіксували «результати голосування», і за їхніми висновками затверджувались на посаду ті кандидати, схвалення яких було найбільш галасливим. Звичайно, при такому специфічному вибранню рішення були найрізноманітніші досить часто на користь спартанської олігархії.[11,с 181]

Колегія ефорів володіла величезною владою. Арістотель порівняв владу  спартанських ефорів з владою тиранів, одноосібних правителів грецьких полісів  в ІV ст. до н. е.. За ім’ям старшого ефора називалося місто в Спарті, як і в Афінах за ім’ям старшого архонта. Колегія ефорів вважалась незалежним, від апелли і герусії органом.

Ефори відповідали за надійність і стабільність спартанського законодавства  в цілому і тому володіли владою контролювати посадових осіб. Більше уваги приділялось контролю за діяльністю спартанських царів. Саме вони повинні  були не допускати посилення царської влади і переростання спартанської олігархії в монархію.

Згідно спартанських законів, ефори раз в місяць приймали присягу  царів виконувати існуючі закони.

Два ефора повинні були супроводжувати царів під час військових походів. Вони прагнули викликати суперечку між царями, думаючи, що взаємна недовіра і ворожнеча змусять царів контролювати один одного.

До їх компетенції належало право притягувати царів до суду герусії, ведення переговорів з послами інших держав, скликали і керували на засіданнях апелли і навіть герусії.

Дуже важливою функцією ефорів був нагляд за всією системою спартанського  виховання – основи життя і  поводження спартіатів. Якщо вони знаходили  будь-який відступ, то притягували до судової відповідальності як посадових  осіб, так і окремих громадян. 

До компетенції ефорів входили функції нагляду і  вищого управління періеками і багаточисленними ілотами. У випадку, вступу на посаду ефори повинні були підтвердити старий закон про оголошення так званих криптій, тобто посвяченої стародавніми звичаями війни проти ілотів.[6,с 181]

Ефори, як правило, діяли  разом з геронтами саме перед  герусією вони порушували судові переслідування, могли бути присутніми на деяких засіданнях геронтів. Вони вносили на затвердження апелли законопроекти, які погоджували  з геронтами. Це були органи спартанської олігархії, керуючи всіма сторонами  життя спартанського суспільства. Їх малочисленість створювала можливості підкупу геронтів, що мало місце в історії Спарти V-IV ст. до н. е.

Так, Арістотель повідомляє, що ефорів «легко можна було підкупити, і в минулі роки такі факти підкупу нерідко відбувались, так і не давно вони мали місце в адрійській справі, коли деяких із ефорів спокусили грошима».

Зловживання владою з боку ефорів і геронтів полегшувалось також і тим, що практично вони були безконтрольні, пов’язані круговою порукою, і їх неможливо було притягнути до судової відповідальності. [10, 182 ст.]

Одним із впливових політичних інститутів Спарти був інститут царської влади. В Спарті керували два царі, які походили з двох династій – Агіадів і Єврипонтидів. Створення цих династій йде з глибокої давнини, ще під час остаточного розселення дорійців у Лаконіці в Х ст. до н. е.

В V–VI ст. до н. е. ці династії представляли собою два найбільш знатних і заможних роди серед спартанської аристократії. Спартанські царі не були носіями вищої одноосібної влади, а спартанський державний устрій не був монархією. Кожний цар користувався однакою владою. У відмінності від монархів спартанські царі були залежні від волі апелли, рішень герусії, в склад якої вони входили як звичайні члени, але особливо сильному і буденному контролю вони зазнавали зі боку колегії ефорів. Але все-таки спартанські царі володіли досить значною владою, і їх роль в державних справах неможна недооцінювати.

Прерогативами царів було вище військове командування і керування  релігійним культом, а ці державні функції  в суспільстві Спарти мали особливе значення.

Під час військових походів  за кордонами Спарти влада царя як головнокомандуючого була необмеженою. Царі були членами герусії, і як такі приймали регулярну участь у вирішенні  всіх державних справ. Крім того навіть в мирний час підрозділи спартанського  війська (мори, лохи, еномотії) зберігали  свою структуру і звичайно ними володів, якщо не юридично, то фактично, авторитет  головнокомандуючого.

При цареві знаходилась свита, яка постійно підтримувала його політичний авторитет. Два піфія супроводжували царя, перебували при його прилюдних  трапезах, і саме їх цар відправляв у Дельфи до знаменитого дельфійського  оракула. Росту авторитету царів сприяли виконання жрецьких функцій, ті знаки поваги, які їм надавались відповідно до закону:

Царі були великими землевласниками  і за словами Ксенофонта, « в  містах періеків царю дозволялося брати  собі достатню кількість землі». На прилюдних трапезах царю надавалось почесне місце, подвійна порція, вони діставали в деякі дні в  якості почесного приношення найкращу тварину і встановлену кількість  ячмінної муки і вина, вони назначали  піроксенів, видавали заміж дівчат, які втратили родичів. Високий авторитет  царської влади проявлявся також в наданні особливих почестей померлому царю. «Що стосується шани, - писав Ксенофонт в ІV ст. до н. е., - наданої царю після смерті, то із законів Лікурга можна побачити, що лакедемонських царів шанували не як простих людей, я як героїв» [11, c 182]. Загалом смерть царя досить болісно переживалася спартанцями. У державі встановлювався одинадцятиденний траур, під час якого забальзамоване медом тіло царя возили по всій країні для прощання. Ілоти повинні були наяву проявляти скорботу, роздираючи обличчя і вириваючи волосся із голови. На цей час закривався навіть міський ринок [4, c 95]. При такому становищі царів в державі завжди існувала реальна небезпека посилення царської влади, навіть до її перетворення в справжню монархію. Ось чому царям приділяли стільки уваги.

Спартанське суспільство  було військовим суспільством, і тому роль воєнного елемента в державному управлінні була висока. Спартанська  апелла як вищий орган була зібранням  військових спартіатів в більшій  степині, ніж народні збори Афін чи будь якого іншого грецького поліса. 

В спартанській армії була добре продумана організаційна  структура, в тому числі багато численний  командний корпус, який користувався в суспільстві певним політичним впливом. Однією із вищих військових посад була посада наварха - командуючим спартанським флотом. Ця посада не була постійною. Арістотель називає навархію «майже другою царською владою», а навархів як командуючих і політичних діячів вважає реальними конкурентами спартанських царів. Потрібно відмітити, що так само як і царі, спартанські навархи знаходились під постійним контролем ефорів. Наприклад, знатний спартіат Лісандр, за словами Плутарха, «наймогутніший із греків, свого роду володар всієї Греції», розпоряджався долею величезного флоту, вражаючої армії, багатьох міст, суворо виконував всі настанови ефорів, за їхнім наказом покірно повернувся в Спарту, де з великою важкістю зміг виправдатися за свої дії.

В структурі сухопутного  війська був постійний штат різних військових командирів. За даними Ксенофонта, командний склад в Спарті був досить багато численним. Він включав командирів підрозділів, на які поділялась спартанська армія: полем архів - командуючих морою( від 500 до 900 осіб), лохагів - командуючих лохом ( від 150 до 200 осіб), пентекостерів, командуючих пентекостією ( від 50 до 60 осіб), і еномотархів, командуючих еномотією (від 25 до 30 осіб). Полемархи були зв’язком царя із його військовою радою, вони постійно знаходились біля царя і навіть намагались разом з ним, перебувати при жертвоприношеннях. В царську свиту входили також відбірні воїни виконуючі функції сучасних ад’ютантів, лікарів, флейтистів. Тут знаходились фії, а також командири союзних підрозділів найманців, начальники обозів. В управлінні військом царям допомагали спеціальні посадові особи: різні військові злочини розгядали судді-еланодіки, керувати фінансами допомагали особливі казначеї, розпорядженням військової здобичі займались лафирополи . Царя охороняли 300 «вершників» - молодих спартіатів.

 В джерелах мало інформації про те, хто призначав військових командирів в спартанській армії і як діяла така відрегульована система в мирний час. Можна, лише, здогадуватись, що їх вибирали на апеллі (на зборах тих самих воїнів спартіатів), але з кандидатів царя. Час перебування на посаді, ймовірно залежало від волі царя як командуючого армією.

Особливе місце серед  спартанських командирів займали гармости, які призначалися в якості начальників гарнізонів Лаконіки або на ближчі острови маючі стратегічне значення, наприклад, на острів Киферу.

В цілому спартанський державний  устрій як устрій олігархічний представляв  собою сукупність громадянських  і військових влад, в яких влада  спартанської олігархії урівнювалась авторитетом військових командирів на чолі з царями, з якими спартанська герусія і ефорат змушені були рахуватись.[1,c.183]. 

Отже,  своєрідна  соціально-економічна  і  політична структура  лакедемонської  держави,  що  виникла  в результаті  завоювання  сусідніх  територій  і  обумовлена необхідністю  тримати  в  покорі  поневолене  і  залежне населення,  зберегти  навіки  завойовані  землі  і  закріпити панування  лакедемонян  в  Пелопоннесі,  позбавила  Спарту на  дуже  ранній  стадії  від  соціальних  потрясінь, громадянських  воєн  і  тиранії,  що  становлять невід'ємну особливість  історичного  розвитку  більшості  грецьких полісів  VIII-VI ст. до н.е.

Стабільність  і  відносна  стійкість  спартанського  режиму, на  що  одностайно  вказують,  античні   автори,  не  була результатом  тільки  ідеалізації  ними  спартанського суспільно-політичного  ладу.  Факти  свідчать  про  те,  що упродовж  більш  ніж  двох  віків,  починаючи  з   середини  VI ст. до  н.  э.,  соціально-економічна  і  політична  структура спартанського  суспільства  не  зазнала  істотних  змін.  Тому можна  сказати,  що  штучно  створена  структура  спартанського  полісу залишалася   в  цілому  незмінною  до  тих  пір,  поки  в  надрах лаконського  суспільства  не  отримала  достатнього розвитку  рухома  і  нерухома  приватна власність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ  СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ СУСПІЛЬНОГО  ЛАДУ В СПАРТІ

 

 

Для суспільного  ладу Спарти характерне тривале збереження пережитків первіснообщинного ладу і військова організація суспільства. Турбота про збереження солідарності серед невеликої кількості повноправних громадян Спарти, що панували над величезною масою поневоленого населення, пояснюється  прагненням запобігти виникненню різкої майнової диференціації серед «рівних», як називали себе спартіати.

На це були спрямовані закони проти розкоші, які  приписують Лікургу. Реформи Лікурга  – це комплекс перетворень соціально-економічного і правового характеру, в результаті яких ненависна демосу знать формально  зникла, ніби розчинилась у масі спартанських громадян. 

 

 

3.1. Класовий поділ спартанського суспільства

Спартанська держава складалася з трьох класів: спартіати, чи спартанці; періеки ("живучі поруч") - вихідці  із союзних міст, що оточували Лакедемон  та ілоти. [4,с.12]