Система виховання спартанського громадянина

Захоплення Лаконіки супроводжувалось довгою боротьбою, що зайняла не менше 150-200 років. Приблизно в IX ст. до н. е. через зручне стратегічне розташування почав формуватися поліс Спарта, що складався з п’яти близько розташованих один до одного селищ «кома».

Після підкорення північної долини Еврота просування дорійців на південь  було припинено опором Аміклів, яке  за переказами, тривало до середини VIII ст. до н.е. Сучасні ж учені вважають, що боротьба дорійців з Аміклами в  Лаконіці закінчилася приблизно  в IX ст. до н. е.

Завоювання відбувалося поступово. Сухопутні напади підтримувалися кораблями, які крейсували в Егейському морі. Остаточне ж завоювання Пелопоннесу  дорійцями датоване у стародавніх  істориків по-різному. Фукідід в  «Історії» вказує 1104 до н. е.: «На 80-му році після падіння Трої дорійці разом з Гераклідом, захопили Пелопоннес. Навіть і після Троянської війни в Елладі все ще відбувалися переміщення жителів, так що країна не знала спокою і тому не процвітала ».[15,с.34] . Сократ дає іншу дату - 1069 р.      до н. е.

 Так на початковому етапі  складалася територія Спарти, а  завоювання Мессенії завершило цей процес. Землі Мессенії були поділені спартіатами на дільниці, а населення перетворене на ілотів.

У ході територіальних змін Спарта зайняла  південь Пелопоннесу, а велика частина  півострова знаходилася в руках  родоплемінних спілок: Ахайя, Еліда, Аркадія, Арголіда. Їх політична організація не створювала небезпеки Спарті, а природна захищеність не дозволяла завоювати.

Отже, поліс Спарта спочатку складався  як військовий табір завойовників, яким необхідно було утримати в покорі підкорене населення, чисельно перевищувала їх у багато разів. К.М. Колобова в  книзі «Давня Спарта в Х-VI ст до н.е.» наводить дані Арістотеля, за якими число спартіатов-чоловіків спочатку сягала 10 000 осіб, а заданими вчених, після завоювання Мессенії під їх владою виявилося не менш - 200 000 рабів-ілотів і 32 000 - періеки

Для управління такою масою підневільного  населення був потрібний сильний  апарат влади і боєздатна армія. У Спарті все життя громадянина  було спрямоване на підтримку сформованої системи землеволодіння і придбання нових територій.

Соціальні класи в спартанському  суспільстві формувалися в ході територіальних захоплень. Завойоване населення ставало рабами - ілотами або ж, зберігаючи особисту свободу, оподатковується та накладається іншими повинностями, стаючи періеки.

Існування стабільної системи землеволодіння, заснованої на суворому, відповідно між числом повноправних громадян і числом наділів, сприяло оформленню - «Общини рівних», існування якої стало однією з характерних відмінних рис спартанського держави.

Замкнутість родових угруповань, у  зв'язку з повільним розвитком  продуктивних сил, майже не зруйнувалася, що перешкоджало оформлення Спарти як рабовласницького поліса.

Реформи Лікурга, пристосувавши багато сторін життя спартіатів до постійної бойової готовності, допомогли вирішити основне завдання – зберегти приблизну рівність у колективі завойовників (щоб уникнути розколу в середині) і втримати в покорі підкорені маси. Зміни в економіці полісу, вилучення золотої та срібної монети, заборона ремесел, скасування внутрішньої торгівлі, дозволили сформуватися «Общині рівних» схожих за матеріальним становищем громадян.

Держава піклувалася про забезпечення громадян всім необхідним, але в  той же час контролювала розмір  податку, який  стягувався з ілотів, не даючи можливості розбагатіти  кому-небудь з спартіатів, позбавивши їх права на продаж землі та ілотів і здійснюючи час від часу переділ  клерів.

У підсумку можна сказати, що Спарта знайшла свої характерні риси в політичному  та громадському житті, в процесі  завоювання земель і запеклої безперервної боротьби між ілотами і громадянами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ СТАРОДАВНЬОЇ СПАРТИ

 

 

Арістотель, розглядаючи  правильні  і  неправильні  види  державного  устрою,  схиляється  до  того,  що  головними  серед них були два демократія і олігархія. [22,с.28] З'ясувати  причини виникнення  і  етапи  становлення  олігархії  в  Спарті, дасть можливість зрозуміти всю унікальність античного полісу. Важливим етапом вивчення даної проблеми є опрацювання всіх відомих джерел античної  думки.

Вже  стародавні мислителі  по-різному  оцінювали  характер  лакедемонського  державного  устрою.

Як  відмічав  Арістотель  багато  хто  вважав  його  демократичним,  на  думку  ж  інших,  лакедемонський  державний  устрій  був олігархією.

Розбіжність  в  думках  обумовлено  було  тим,  що  за  основу  бралися  різні  критерії.  Перші  головну  увагу  приділяли  особливостям  побуту  спартіатів,  бачачи  в  нім  багато  демократичних  рис.  Другі  -  виявляли  немало  олігархічних  особливостей, які , на їхню думку, зазначалися в конституції  лакедемонян.

Сучасна  історична  наука  також  не  одностайна  відносно  характеру  суспільно-політичного  ладу  Спарти.  У  літературі  існує  думка  про  те,  що  політичний  устрій  в  Спарті  нагадував  селянську  демократію,  що  виникла  в  Афінах  після  реформ  Солона  і  Клисфена.  Дослідники  скептично відносяться  до  відомостей  Арістотеля,  оскільки  вважають,  що  для  нього  Спарта  була  ідеальним  зразком   змішаної конституції. 

Аналізуючи судження необхідно зазначити, що попри все сказане,  риси  полісного  ладу,  шляхи  його  розвитку,  а  також  особливості  соціально-економічної і  політичної  структури  та  внутрішньо-полісних  стосунків  Спарта  відрізнялась  від  інших.  В  той  же  час  необхідно  відмітити,  що,  хоча  Арістотель  і  виявляє  в  Спарті  риси  змішаного  державного  устрою,  він,  услід  за  Фукідідом,  вважав  Спарту  олігархічною  державою,  яка  відповідно  до  свого  політичного  устрою  насаджувала  в  інших  полісах  олігархічну  форму  правління,  подібно  до  того  як  Афіни  затверджували  в підвладних  їм  полісах  демократію  за  своїм  зразком. 

Антична традиція дозволяє стверджувати, що поліс часто виникав або  шляхом завоювання, як, наприклад, Спарта, або в результаті договору, як,  наприклад, Афіни, або будучи заснованим в процесі колонізації. Це наклало  відбиток як на внутрішній розвиток полісів, такі на характер міжполісних  стосунків. Спартанці ж, маючи досвід успішного підкорення Лаконіки,  бачили  в  експансії  і  підпорядкуванні  сусідніх  народів  і  територій  головний  засіб   вирішення  проблеми  нестачі  землі.  Війна  стала  головним  чинником  соціально-економічного  розвитку спартанського  полісу. У  історії  спартанської  держави можна  виділити,  по  крайній  мірі,  три  етапи  завоювань,  з  якими  пов'язано  становлення  і   розвиток спартанського  полісу.

Перший  етап  мав  місце  тоді, коли  в  результаті  дорійського  завоювання  і  шляхом  синойкизму  з  деякими  ахейськими  громадами  виникла  община  спартіатів,   що  встановила  панування  в  Лаконіці. 

Зберігся дуже важливий документ в  передачі  Плутарха,  так  звана  Велика  Ретра  Лікурга,  яку можна  розглядати  як  конституційне  оформлення  спартанського  полісу  в  середині VIII ст. до н.е. 

Хоча  територія  Лаконіки  була  розділена на  клери,  проте  у  міру  зростання  населення  землі  їх усе  більш  не  хапало. 

Третій  етап завоювання  характеризувався  остаточним  оформленням  суспільно-політичного  ладу,  що  було  результатом  так  званої  другої  Мессенської  війни,  або повстання  мессенців,  пригнічення  якого  надало  спартіатам  можливість панувати над  усією територією Мессеннії[20,с.56].

Тривалі  Мессенські  війни,  в  результаті  яких  Спарта  підкорила  родючі  землі  південно-західної  частини  Пелопоннесу,  зробили  вирішальний  вплив  на  її  суспільно-політичний  лад,  причому  цей  вплив  був  абсолютно  відмінним  від  того,  яке мала  колонізація  на інші  грецькі поліси. Мессенські  війни  не сприяли  подальшому розвитку  товарно-грошових  стосунків  в  Спарті. 

 Об'єктом  завоювання  спартіатів  були  не  лише  землі,  але  і  люди,  що  живуть  на  них.  Наслідком  цього  в  Спарті  склалася  своєрідна соціальна система.  Велика  частина  скорених  найбільш  родючих  земель стала  власністю  держави,  яка  знаходилися на околицях,  котру отримали  періеки,  вільні,але  неповноправні жителі  100  маленьких  громад, розташованих в  Лаконіці  і  Мессенії  (30 тис. наділів). 

Після  закінчення  Мессенських  війн  ілоти  і  періеки  складали  основну  масу  населення  лакедемонської держави.  Спартіати  виявилися незначною пануючою меншістю.  Це  і  була головна  причина,  лакедемонян,  що  змусила,  створити  такий  суспільно-політичний  лад,  який  забезпечив  би  внутрішню  єдність  спартанських  громадян,  а  також  сприяв  затвердженню  спартанського  панування  в  Пелопоннесі  і  утриманню  в  покорі  безлічі  ілотів  і періеків. 

Більшість держав Греції, утворились шляхом завоювань, і представляли особливий тип полісу, який довгий час зберігав традиції родоплемінного устрою, своєрідні форми соціальної політичної структури і общинне рабство. Будучи здебільшого аграрними, з нерозвиненою сферою торгівлі і ремесла, вони тим не менше впливали на загальне життя всієї Греції. Особливе місце серед цих держав займала Спарта, яка очолювала Пелопоннеський союз і     на протязі трьох століть (VI-IV ст. до н. е.) претендувала на роль лідера в еллінському світі. [1,с.159]

Багато спартанських засад і звичаїв пов’язують з іменем легендарного спартанського законодавця – мудреця Лікурга, в образі якого злились риси людини і божества, він був настільки шанованим, що навіть його культ відправлявся в Спарті.

Лише в V ст. до н. е. Лікург, діяльність якого зазвичай відносять приблизно до VІІІ ст. до н. е., став вважатись творцем спартанського державного устрою. Плутарх залишив нам життєвий опис цього законодавця. Згідно нього, Лікург був дядьком і вихователем молодого спартанського царя, а фактично керував всією державою. За порадою дельфійського оракула Лікург оголосив Ретру, виконуючи божественну волю. Ретрами називались усні оголошення, зазвичай приписувались божеству і заключали в себе будь-які важливі постанови і закони.[1,с.160]

Захоплення сусідніх земель являлось рушійною силою спартанської політики. В другій половині VІІ ст. до н. е. відбулась Друга Мессенська війна, викликана важким станом підкореного  населення. Своєю перемогою у  цій війні спартанці завдячують новому державному устрої, який склався  в період месинських війн. [1,с.163] До цього ж часу остаточно сформувався соціально-економічний і політичний устрій стародавньої Спарти

До нас дійшла велика кількість  суперечливої інформації, яка стосується військової організації Спарти. Ймовірно структура армії була об’єктом періодичної  реорганізації. Цієї думки в основному  притримувались в ХІХ ст. а деякі  так вважають і сьогодні.

В останній час з’явилася  думка, що структура війська залишалась в основному незмінною з дуже давніх часів і аж до кінця класичного періоду. Хоча на підтримку цієї думки немає достатніх доказів. [17, с.12]

Фрагменти поем Тиртея які  дійшли до наших часів, під час  Другої Мессенської війни, розповідають, що армія поділялась на три філи – Памфіли (Pamphyloi – буквально  «всі філи»), Гилеї (Hylleis – буквально  «лісні») і Димани (Dymanes), і воювали  в цьому порядку.[17, с.12]

З давніх-давен спартанці  поділялися на 3 родових філи. Однак  поступово родовий лад витіснився державним, а родоплемінний поділ  змінювався територіальним. Спарта була поділена на 5 територіальних округів  – об, а сама столиця являла собою  об’єднання 5 сіл. Немало архаїчних рис зберегла і вся система організації державної влади, яка виглядала так: [4,c. 93]

Спартанці створили сильну в умовах Стародавньої Греції, але  примітивну за своєю структурою, воєнізовану  державу. Вони боялися будь-яких змін, які могли б призвести всю  їх примітивну суспільну систему  до загибелі. Організація та історія  Спартанської держави є прикладом  того, як може надбудова гальмувати суспільний розвиток в інтересах  групи людей, які знаходилися  при владі.

Економічному розвитку держави  чинила опір вся спартанська політична  система. Звідси і крайня реакційність усієї внутрішньої і зовнішньої політики Стародавньої Спарти [4,c. 94].

Вищим органом державної  влади в Спарті (як і в будь-якому  грецькому полісі) були народні збори  всіх повноправних громадян-спартіатів. Народні збори (вони називались апеллою) затверджували: мирні договори і  оголошення війни, вибирали посадових  осіб і військових командирів, вирішували питання про спадщину царської влади, якщо законих спадкоємців не було, затверджували звільнення ілотів.

 Великі зміни в законодавстві  теж повинні бути затвердженими  спартанською апеллою. Але в  загальній системі державних  органів вона відігравала значно  меншу роль в порівнянні з  афінською еклесією. Перш за все  тому, що учасники апелли могли  лише приймати або відштовхувати  законопроекти, але не обговорювати  їх. Правом вносити законопроект  користувались лише члени Ради  геронтів і ефори. 

Спартанська апелла збиралася  не регулярно і за рішенням посадових  осіб. На зборах не обговорювали фінансові  питання, не контролювалась діяльність магістратів, не розглядались судові справи. Відповідний порядок діяльності народних зборів створював для спартанської олігархії хороші можливості впливати на його роботу, і направляти його роботу в потрібне русло.