Поняття,ознаки та принципи організації і діяльності механізму

В більшості  сучасних держав главою держави є  президент, який обирається або парламентом, або населенням, або шляхом особливої виборчої процедури.

Президент приймає  іноземних дипломатичних представників, призначає послів в інших країнах, в ряді країн ратифікує (затверджує) міжнародні договори і угоди, є верховним  головнокомандуючим збройними силами. В деяких країнах президент має право розпускати парламент, відмовити у погоджені закону, передати його на повторний розгляд парламенту.

В парламентських і президентських республіках роль і повноваження президента далеко не однакові.

В парламентських республіках президент - малоактивна фігура у внутрішніх справах, затулена главою уряду, в руках якого зосереджена реальна влада. Наприклад, розпуск парламенту в таких державах хоча й оформляється указом президента, здійснюється за рішенням уряду; для призначення уряду потрібна згода парламенту. Акти президента не мають сили без підпису глави уряду або міністра, до відання кого відноситься предмет акту.

В президентських республіках президент - центральна політична фігура. Так, президент США наділений Конституцією широкими повноваженнями, є одночасно главою держави і главою уряду. Він очолює величезний державний апарат, який налічує понад 2,5 млн. державних службовців, з яких близько 1500 чиновників федеральних відомств призначає сам. Тільки на вищі федеральні посади президент призначає за згодою Сенату. Він видає укази по різним питанням державного життя.

Виконавчі органи.

Виконавча влада  належить уряду, який безпосередньо  керує країною. Уряд, як правило, складається  з глави уряду (прем'єр - міністра, голови ради або кабінету міністрів, першого міністра, канцлера і т.д.) його заступників і членів уряду, які очолюють окремі центральні відомства державного управління (міністерства, департаменти) і називаються міністрами, секретарями.

В унітарній  державі утворюється один уряд. У  федеративній державі існує уряд федеральний і уряди членів федерації.[18.230]

По всім питанням своєї компетенції уряд видає  правові акти (укази, декрети, постанови, розпорядження), які обов'язкові для  виконання.

Уряду бувають  однопартійні і коаліційні. У першому випадку в них входять представники однієї партії, в другому - двох або кількох.

Свою багатосторонню діяльність уряд здійснює через численні органи державної адміністрації - міністерств, відомства, комісії і т.д.

Органи  правосуддя.

Утворюють досить складну систему, яка складається з цивільних, кримінальних, адміністративних, військово-польових, транспортних та інших судів. На верху цієї системи знаходяться верховні і конституційні суди. Судові органи реалізують правосуддя шляхом регулюємого процесуальним правом правосуддя. В країнах, де існує судовий прецедент, вони приймають участь у правотворчості.

Суди незалежні. Законодавством закріплені такі демократичні принцип, як рівність всіх перед законом  і судом, участь в розгляді справ  присяжних засідателів, право обвинуваченого на захист і т.д.

В механізм держави  входять силові відомства, які складають  основу владної сили держави, - збройні  сили, органи безпеки, поліція (міліція). Основне призначення останньої - охорона суспільного правопорядку і забезпечення внутрішньої безпеки. Поліція спеціалізується згідно з різноманітними сторонами її діяльності. Політична поліція забезпечує внутрішню безпеку, веде боротьбу з політичними противниками своєї держави. Кримінальна поліція підтримує суспільний порядок. Вона поділяється на транспортну, прикордонну, митну, санітарну, лісову і т.п.

Особливо  виділяються в механізмі держави  місцеві органи влади. Такі органи або посадові особи (губернатори, префекти, комісари) призначаються, як правило, урядом для управління тими чи іншими регіонами (Фінляндія, Люксембург). Нерідко поряд з призначеними посадовими особами на регіональному рівні функціонують вибрані населенням регіону місцеві представницькі органи. Є держави (Великобританія, Японія), де всі функції місцевого самоуправління виконує місцева адміністрація, яка обирається населенням.

2.2.Система державних органів.

Державні органи в правовій демократичній державі  утворюють у сукупності систему, яка має відповідні ознаки. Така система органів держави характеризується єдністю, яка зумовлена соціальною сутністю державних органів, спільністю їх завдань і функцій. Ця єдність органів виходить із єдності волі й інтересів народу, який є першоджерелом влади. Діяльність всієї системи органів державної влади України має бути спрямована на забезпечення прав людини і громадянина, єдність системи цих органів проявляється в тому, що органи, які їх складають, не розрізнено, а сумісно, перебувають у тісній взаємодії, взаємозв'язку і взаємозалежності. Система державних органів являє собою і організаційну єдність, оскільки органи обираються або створюються іншими; одні керують іншими; одні підзвітні й підконтрольні іншими.

Усі органи діють  на основі Конституції та Законів  України. Акти, прийняті вищими за належністю органами є обов'язковими для нижчих за належністю. Так, Акти Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання міністерствами, місцевими держадміністраціями тощо. Таким чином, між державними органами існує організаційно-правовий зв'язок.

Система органів  не є незмінною. Вона новелізується під впливом історичних, економічних, політичних, соціальних та інших факторів. Ця система змінюється разом із розвитком держави.[21.110]

Єдність системи  державних органів зумовлює і  поділ їх на складові частини - влади  державних органів. Конституція України, конституційне законодавство, закріплюючи систему і структуру органів державної влади, поклали в основу функціональне призначення відповідних органів, їх роль і місце в державному механізмі.

Від державних  органів слід відрізняти громадські організації, політичні партії, які  є добровільними об'єднаннями  громадян і створені на їх основі єдності інтересів діють на засадах членства, відповідно до своїх статутів під певним контролем держави щодо дотримання законодавства й норм суспільної поведінки.

Політичні партії є вищою формою громадської організації, прибічників рівної загальнонаціональної програми, побудованої на ідеологічному  зв'язку, добивається впливових позицій  у здійсненні державної влади в організації політичного і громадського життя суспільства. Політичні партії - своєрідні посередники між державною владою і всім суспільством. Партії пропонують, допомагають державній владі обирати найоптимальніший шлях вирішення найважливіших державних завдань.

Найбільш універсальне, об'ємне місце у системі державних  органів займають органи державної  влади та управління.[20.472]

Особливе місце посідають  законодавчі органи, на які відповідно до принципів поділу влади покладена  законодавча, правотворча діяльність. Вони приймають закони, які мають найвишу юридичну силу і врегульовують найважливіші суспільні відносини. Законодавча діяльність - це прерогатива представницьких органів, які обираються, як правило, на основі загального, прямого, рівного виборчого права. На сучасному етапі представницька форма реалізації законодавчої влади є найбільш доцільною з погляду демократії і самоврядування народу. Водночас законодавча влада народом може бути реалізована через своїх представників у парламентах. Народ може приймати закони безпосередньо, шляхом референдуму. Так, згідно ст.З закону "Про всеукраїнські та місцеві референдуми" предметом всеукраїнського референдуму може бути прийняття, зміна або скасування законів України чи окремих їх положень. Референдум є досить складною і дорогою процедурою, тому він проводиться тільки з найважливіших питань загальнодержавного значення.

Парламент або легіслатура - вищий загальнонаціональний представницький  орган державної влади, правомочний  виконувати на основі конституційних приписів законодавчу, установчу та контрольну функції. Попередниками парламентів були держані установи Стародавніх Греції та Риму. У XVII-XVIII ст. У країнах Європи виникають станово-представницькі установи, які обмежували владу монарха (наприклад, іспанські кортеси, генеральні штати у Франції). Вважається, що англійський парламент існує з 1256 року, коли вперше були скликані збори, які обмежували владу короля, і досить широко представляли інтереси країни. Проте, історія сучасного парламенту як загальнонаціонального законодавчого органу починається лише після буржуазних революцій ХVII-ХVIIІ ст.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.Вона є парламентом. До 1992 року у період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала Президія Верховної Ради шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів. Верховна Рада за конституцією України 1996 року втратила статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України – єдиного загальнонаціонального, представницького, колегіального,виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади.[14.455]

Назва гілки "Законодавча" не означає, що крім основної законодавчої діяльності   представницький   орган   не   виконує   ніякої   іншої   діяльності.   Не менш важливою функцією законодавчої влади є фінансова, яка реалізується в праві щорічно утверджувати бюджет країни. Оскільки парламент є безпосереднім виразником народного суверенітету, народної волі та інтересів, то він виконує ще дві додаткові функції:

• установчу;
• контрольну;

Установча функція полягає в тому, що парламент формує або бере участь у формуванні уряду; обирає або затверджує на посадах керівників уряду, міністерств, відомств. Наприклад, Верховна Рада дає згоду на призначення прем'єр-міністра, Генерального прокурора та інших посадових осіб. Парламент здійснює контроль за діяльністю підзвітних йому державних органів - уряду, міністерств.

Законодавча влада внаслідок  свого представницького характеру  є найбільш політизованим інститутом відносно інших гілок влади, де існує  пряма конституційна заборона створення осередків політичних партій і політичної активності. Тому невипадковим є те, що в органах законодавчої влади -парламентах не виключається, а навпаки, передбачається створення фракцій, політичних партій.

Виконавчі органи - це органи, які реалізують державну владу у формі організації виконання законів. Вищим виконавчим органом у державі є уряд. Спосіб його призначення зумовлений формою правління політичними й історичними особливостями країни. До виконавчих органів відносять також міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, які здійснюють керівництво в різних сферах суспільного життя. Очолює цю систему влади Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади. Його правовий статус визначається Конституцією України та іншими законодавчими актами. Однак, необхідним є прийняття закону про Кабінет Міністрів, що випливає з п.12 ч.І ст. 92, проте правовий статус Кабінету Міністрів України досі не визначено, а порядок його діяльності врегульовано тимчасовим регламентом Кабінету Міністрів України затвердженим постановою самого Кабінету Міністрів за № 915 від 5 червня 2000 року.

Структура Кабінету Міністрів визначається ст.114 Конституції  України. Прем'єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів, спрямовує її на виконання програми діяльності уряду України схваленої Верховною Радою.

Прем'єр-міністр  призначається Президентом України  за згодою більше ніж половини конституційного  складу Верховної Ради.

В президентських республіках (наприклад США), де ця посада відсутня, главою уряду являється безпосередньо президент.

Кабінет Міністрів України має  значні повноваження:

1. забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснює внутрішню і зовнішню політику держави;
2. забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості, соціального захисту, освіти, науки, культури;
3. розробляє проект закону про державний бюджет України, забезпечує його виконання, подає парламенту звіт про його виконання.[19.57]

Кабінет Міністрів України в межах  своєї Конституції видає постанови  і розпорядження, що є загальнообов'язковими для виконання.

Крім органів  законодавчої і виконавчої влади  діють органи судової влади. Вони займають самостійне місце в системі розподілу влади. Сьогодні проблема взаємовідносин між гілками державної влади є однією з найбільш актуальних та складних і в той же час не достатньо досліджених.

Це певною мірою  зумовлено тим, що закріпивши принцип поділу державної влади, Конституція України 1996 року залишила недостатньо врегульованим, відкритим питання про взаємодію і співпрацю з окремими структурними елементами влади як вкрай необхідну умову забезпечення стабільності та ефективності влади. Ігнорування цього важливого положення абсолютизм принципу поділу влади не сприяє співробітництву державних органів і консолідації суспільства. Ще Цицерон казав: "Немає держави, якщо закони в ній нічого не означають, якщо суди зневажені, якщо звичай батьківський загашено". Звичайно, це не єдиний колір нашого суспільства, але -переважаючий.

Якщо взаємовідносини  законодавчої та виконавчої влади в  Україні стали предметом не лише публікацій, але й дисертацій, досліджень, то відносини законодавчої і судової влади залишились поза увагою вчених-юристів. Актуальність таких досліджень обумовлена тим, що повна ізоляція цих гілок влади вже створила в Україні вже серйозні проблеми. Взаємовідносини законодавчої і судової влади визначаються Конституцією та Законами України. Визначальним у відносинах законодавчої і судової влади є положення ст. 19 Конституції України згідно з якою органи влад, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень. Аналіз та зіставлення норм Конституції України дозволяє виділити певні напрямки у взаємодії    цих    двох    гілок.    Насамперед    шляхом    прийняття    законів    (п.З ст. 8 Конституції України) Верховна Рада формує правове поле для діяльності судової влади, створює для неї нормативно-правову базу.