Поняття,ознаки та принципи організації і діяльності механізму

Теорія поділу влад має складну історію свого  становлення і розвитку. Традиційно її пов'язують з ім'ям Ш.Мотеск'є, який виробив схему, у відповідності до якої влада в державі повинна поділятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами. Пізніше Ж.-Ж.Руссо запропонував розглядати ці 3 гілки влади як особливі явища найвищої влади всього народу.

У вітчизняній  історії ще задовго до Ш.Мотеск'є  були спроби створити конституційний проект незалежної України - "Пакти  і Конституція Пилипа Орлика" 1710 року. Вона написана під впливом  західноєвропейського парламентаризму, заклали основні принципи республіканської форми правління. Основним її положенням було проголошення України незалежної від Москви та Польщі, і звичайно, в тогочасних умовах ця конституція не мала бути втілена в життя.

Вперше конституційне закріплення теорія поділу влад одержала у Конституції CША 1787 року у якій від імені всього американського народу були розподілені повноваження органів держави - конгресу, президента і підзвітних йому міністрів, суддів. Крім цього теорія була доповнена системою взаємних досягнень і противаг. Наприклад, у конституціях деяких країн додатково виділяють виборчу владу.

В історії нашої  держави більш як сімдесят років  принцип поділу влади не міг бути втілений в державне будівництво, тому що цей принцип несумісний з ідейними доктринами пролетаріату, з керівною і спрямовуючою силою суспільства і держави. Тому тільки після проголошення незалежності перед Україною постала проблема втілення цього принципу в державний лад. Цей принцип дає змогу створити систему стримування і противаг. Прикладом цієї системи є прийняття закону Верховною Радою України з одного боку і підписання його президентом з іншого, який має право накладання "вето".

6. Принцип професіоналізму.

За допомогою  цього принципу створюються сприятливі умови для підбору і розстановки високопрофесійних   осіб,    висока   організація    праці   забезпечить    ефективну діяльність механізму держави.

7. Принцип ненасильства.

Цим принципом передбачено, що у роботі держаних органів основна роль належить організаційним та виховним методам. Метод примусу - другорядне, допоміжне значення. Принцип позапартійності державної служби, відокремлення церкви від держави означає, що в державних органах не можуть утворюватись структури політичних партій, релігійні організації. Відокремленість церкви від держави є однією з ознак сучасної правової держави. Світський характер України полягає у відсутності над державою церковної ієрархії. Цей принцип проявляється в громадському правосудді, в державній реєстрації актів громадянського стану.

Юридична  наука передбачає і ряд інших  принципів, таких як принцип лейтимності, науковості, обліку і контролю, суверенності.

  Отже, механізм держави забезпечує не тільки правове регулювання та стимулювання  функціонування  цілісної  держави, але суспільну безпеку країни.Він допомагає врегулювати проблеми громадкості,коли потрібно втрутитись,та забезпечує захист прав грмадянина держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2.Орган держави - основний структурний  елемент механізму держави

     2.1.Поняття,ознаки та види органів держави       

        Завдання і функції української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно-правових актах.

Державний орган  є основним структурним елементом державного механізму, першоосновою державного апарату.

Орган держави - це окремий службовець чи структурно-організований державою або безпосередньо народом колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідним матеріально-технічним забезпеченням, створений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Він володіє  рядом загальних ознак, які відрізняють  його від наддержавних органів громадсько-політичних організацій. Зокрема, тільки державний орган виступає в межах своєї компетенції як офіційний виразник інтересів усього суспільства. Всі державні органи обов'язково створюються і функціонують відповідно до норм права й на підставі їх наділяються владними повноваженнями, які дають змогу здійснювати політику заходами не тільки переконання, а й примусу. Крім того, за ознаками спеціалізації державні органи в механізмі держави структурно відокремлені. Вони реалізують свої повноваження, функціонально взаємодіючи між собою.

Існує ряд специфічних ознак державних органів:

      1.Формується державою чи безпосередньо народом (наприклад парламент) у відповідності до закону і функціонує на його основі.

      2.Має   передбачені конституцією функції, які виконує від імені держави.

      3.Володіє державно-владними повноваженнями, які дозволяють державним органам здійснювати юридичні зобов'язальні дії:

а)видає нормативні і індивідуальні акти;

б)здійснює контроль за точним і неухильним виконанням обов'язків, 
передбаченими цими актами;

в)забезпечує і  захищає ці обов'язки від порушень шляхом застосування мір виховання, переконання, а в разі необхідності -державного примусу.

4.Функціонально взаємодіє з іншими органами в процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом: "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом не відноситься до діяльності державних органів.

5.Складається із службовців, які знаходяться в особливих відносинах один з одним, порядок використання ними владних повноважень встановлюється законом і дістає конкретизацію в інструкціях, розпорядженнях.

      6.Має необхідну базу - майно, яке знаходиться в його оперативному управлінні, джерело фінансування - державний бюджет.

      7.Має організаційну структуру, територіальний масштаб діяльності.

У відповідності до структурно-функціонального принципу інститути держави можна поділити на:

• організаційні (інститут президента; інститут парламенту).
• функціональні (інститут референдуму, інститут  адміністративного контролю).

Інститути держави  змінюються в ході історичного розвитку. Деякі інститути зникають (інститут абсолютної монархії), інші появляються (інститут участі громадян в управлінні державою).

        Специфічні інститути існують в мусульманських державах.

       Органи української держави можна класифікувати за різними ознаками:

1. За способом виникнення їх розділяють на первинні і вторинні. Первинні ознаки державної влади не створюються ніякими іншими органами. Вони обираються за встановленою процедурою і наділяються владними повноваженнями безпосередньо виборами (Верховна Рада України, Президент України). Похідні органи створюються первинними органами, які наділяють їх владними повноваженнями (Адміністрація Президента України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини).[11.224]

2. За обсягом владних повноважень органи Української держави поділяються на вищі (парламент України, президент України, Кабінет Міністрів України), місцеві (місцева державна адміністрація). Не всі місцеві органи є державними (наприклад органи місцевого самоврядування). Вищі органи держави найбільш повно уособлюють державну владу, яка поширюється на всю територію держави. Місцеві органи держави функціонують в адміністративно-територіальних одиницях (область, район).

3. За широтою компетенції виділяють органи держави загальної і спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції вирішують широке   коло   питань.   Наприклад,   уряд   України,   виконуючи Конституцію і Закони України бере активну участь у реалізації всіх функцій держави. Так, згідно ст. 116 Конституції України Кабінет 
міністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність держави, вживає заходи щодо забезпечення прав і свобод людини, громадянина. Органи спеціальної (галузевої) 
компетенції спеціалізуються на виконанні однієї функції – одного виду діяльності (наприклад, 

Прокуратура України).

4. За видами діяльності на основі принципу поділу влади державні органи поділяються на законодавчі, виконавчі і судові.

Органи  державної влади розрізняють  за тим, що одні з них колективні утворення (наприклад Верховна Рада України, яка складається з 450 народних депутатів), а інші представлені однією особою (Президент України). За загальним правилом орган держави складається із колективу державних службовців правовий статус яких визначається законами і конкретизується в посадових інструкціях, штатних розкладах. До державних службовців і посадові особи, які мають владні повноваження, видають правові акти, самостійно проводять їх в життя. Службовці безпосередньо матеріальних благ не виробляють, тому утримання їх покладається на суспільство. Вони отримують заробітну платню в державному органі відповідно до займаної посади.

Для державного апарату необхідні спеціально підготовлені кадри чиновників, які володіють кваліфікацією і професіоналізмом. Прошарок людей, задіяних в діяльності державних органів, відзначають як бюрократію. Даний термін використовують і для негативної характеристики таких проявів в державному апараті як формалізм, кар'єризм, байдужість до людей і їх потреб. Щоб побороти негативні явища використовують демократичні методи і стиль роботи. Існує ціла система спеціально розроблених механізмів покликаних стримувати бюрократизацію. Ефективні такі методи, як переведення державних службовців на роботу по контракту, заборона державним службовцем брати участь у комерційній діяльності.[2.4]

Управлінський апарат повинен бути інструментом органів влади, який вибраний і контролюється народом.

      Органи держави можна класифікувати за різними підставами.

За  способом виникнення вони поділяються на первинні і похідні. Первинні органи держави ніякими іншими органами не створюються. Вони або виникають в порядку спадкування (спадкова монархія), або обираються по встановленій процедурі і отримують владні повноваження від виборців (представницькі органи). Похідні ж органи створюються первинними, які і наділяють їх владними повноваженнями. До них належать виконавчо-розпорядчі органи, органи прокуратури і т.д.

За  об'ємом владних повноважень органи держави поділяються на вищі та місцеві. Правда, не всі місцеві органи є державними (наприклад, органи місцевого самоуправління). Вищі органи держави найбільш повно уособлюють державну владу, яка поширюється на всю територію держави. Місцеві органи влади функціонують в адміністративно-територіальних одиницях (графствах, округах, провінціях і т.ін.), їх повноваження поширюються лише на ці регіони.

За  широтою компетенції виділяються органи держави загальної і спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції правомочні вирішувати широке коло питань. Наприклад, уряд, виконуючи закони, бере активну участь у здійсненні всіх функцій держави. Органи спеціальної (галузевої) компетенції спеціалізуються на виконанні якоїсь однієї функції, одного виду діяльності (міністерство фінансів, міністерство юстиції).

Органи держави  бувають виборні і призначаємі, колегіальні і одноособові. На механізм держави, класифікацію її вищих органів безпосередній вплив здійснює принцип розподілу влад, у відповідності з яким створюються органи законодавчої, виконавчої і судової влади.

Законодавчі органи.

Право видання  законів належить, як правило, вищим  представницьким органам. Позначаються вони загальним родовим терміном "парламент". В Англії, Канаді, Індії, деяких інших країнах термін "парламент" - власна назва законодавчого органу, в інших країнах він називається інакше.

Розквіт парламентаризму  приходиться на період становлення і розвитку буржуазного суспільства. Саме тоді склалося коло його основних повноважень: прийняття законів, затвердження бюджету, контроль над урядом у формі запитів і обговорення його діяльності, вираження довіри чи недовіри і т.д. Все це отримало своє узагальнене вираження в принципі парламентаризму. З ускладненням суспільного життя, в ході соціального і науково-технічного прогресу зазвичай спостерігається зростання ролі уряду і зниження ролі парламенту.

В більшості  країн світу парламенти складаються з верхньої і нижньої палат. Однопалатні парламенти існують в невеликих, унітарних державах (Данія, Фінляндія, Україна). Верхня палата завжди складає своєрідну противагу нижній палаті, яка частіше буває більш демократичною.[1.195]

Глава держави.

Розділена на три  гілки державна влада не перестає бути єдиною і суверенною: у неї  єдине владоутворююче джерело - народ; вона виражає єдині корінні інтереси населення країни. Тому самостійність  органів законодавчої, виконавчої і  судової влади не абсолютна, а відносна. Глава держави саме й покликаний забезпечувати узгодження функціонування цих органі в інтересах єдиної владної волі народу і досягнення загальнодержавних ціле. В сучасних державах глава держави, за загальним правилом, є одноособовим: в конституційних монархіях - монарх, в республіках -президент.

Монарх в  силу конституційних положень або традицій, які склалися в конкретному суспільстві, володіє рядом прав стосовно парламенту: скликання сесій, розпуск (звичайно нижньої палати), призначення членів верхніх палат (там, де це прийнято), затвердження і опублікування законів. Він призначає або затверджує главу уряду і міністрів, але з врахуванням думок фракцій партійної більшості або коаліцій фракцій парламенту. Формально він вважається верховним головнокомандуючим і представляє країну в міжнародних відносинах. Але фактично ці повноваження здійснюються урядом або відповідним міністром.[13.192]