Вплив освіти на формування цінностей сучасної учнівської молоді

Молоді притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей.

Молодь тому і є специфічною  спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників  старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом  її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб'єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та інноваційної діяльності [Лисовский В.Т. Молодежь: Любовь. Брак. Семья. Социологическое исследование. - СПб.: Наука, 2003].

Вивчення молодіжних проблем  відбувається за багатьма напрямами, у  різноманітних сферах життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з  іншими зацікавленими науками. Наприклад, демографія виявляє тенденції кількісних змін молоді у структурі населення, рівень народжуваності, смертності, співвідношення кількості молодих чоловіків  і жінок тощо. Разом із соціологією  молоді вона досліджує проблеми вікових  меж, вікової дискримінації, зміни поколінь, специфіки соціального статусу молоді, що перебуває у перехідному стані, послідовність життєвих подій.

Психологія досліджує  вікові особливості свідомості та поведінки  молоді, вікові зміни у структурі  особистості, процес акселерації, динаміку інтелектуального, емоційного розвитку тощо. Соціальна психологія розкриває  специфіку механізмів спілкування, формування контактних груп, зміни  соціальних ролей. Педагогіка визначає можливості та засоби виховання і  навчання молодої людини, засвоєння  нею необхідної інформації, залучення  молоді до різноманітних видів діяльності.

Молодіжні проблеми вивчають також соціологія праці, соціологія освіти, соціологія шлюбу і сім'ї, соціологія виховання, соціологія девіантної поведінки. Ці галузі соціологічного знання досліджують молодь в окремих  сферах її життєдіяльності. їх дані допомагають  скласти повнішу картину молодіжних проблем, процесів, явищ. Соціологія молоді не тільки запозичує здобуті ними знання, а й інтегрує їх у цілісну  систему, завдяки чому перебирає  на себе функції цілісного системного аналізу молодого покоління у  соціальній структурі, політичному, економічному, соціальному й духовному житті суспільства [Тарабукін Ю.О. Соціологія молоді: Курс лекцій. К.: Фітосоціоцентр, 2001].

Визначення поняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення вікових меж молоді, а й для з'ясування сутності молоді, її місця у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, які відображають специфіку її соціального статусу. Найчастіше при цьому вдаються до використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Нерідко розглядають молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи її визначають як соціально-демографічну групу, що перебуває в процесі соціалізації. Відповідно найважливішими її характеристиками є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації [Тарабукін Ю.О. Соціологія молоді: Курс лекцій. К.: Фітосоціоцентр, 2001].

Конкретнішим є поділ  молоді на внутрішні групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взаємодії  з їх духовним світом і поведінкою. Такий підхід дає змогу адекватніше  аналізувати окремі контингенти  молоді під час емпіричних соціологічних  досліджень.

У вітчизняній соціології молодь трактується як соціальна  спільнота, що посідає певне місце  в соціальній структурі суспільства  і набуває соціального статусу  в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні  проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Дискусійним і дотепер  є питання вікової періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору віковими межами молоді вважається період від 16 до 30 років. Існують й  інші погляди на вікові межі молоді: 11-25, 15-28, 16-24 роки тощо [Черниш Н.Й. Соціологія молоді: Конспект лекцій. - К.: ІЗМН, 2003;]

Протягом останніх двадцяти років існування України як незалежної держави вік молодих громадян в чинному законодавстві коливався у різних межах. Так, якщо до 2004 р. граничний вік молоді сягав 28 років, то після внесення змін до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р'. визначено, що молоді люди — це громадяни віком від 14 до 35 років. Законодавче визначення молоді як специфічної соціально-вікової групи у віці 14-35 років діє в Україні й понині.

Розширення граничного віку не лише ускладнює аналіз демографічних  та соціальних процесів у молодіжному  середовищі. Настільки широке трактування вікових меж молоді суттєво обмежує адресність та ефективність державної молодіжної політики. Адже за великим рахунком в межах 14-35 років можна виділити три окремі категорії молоді, що суттєво відрізняються між собою мірою зрілості, ментальністю, ступенем залученості до соціально-політичних та соціально-економічних процесів тощо.

Ряд вітчизняних дослідників  виділяє три вікових когорти  молоді:

14-17 років — переважно  школярі, які живуть з батьками  і знаходяться, як правило,  на їх повному утриманні. Визначальними  векторами соціалізації на даному  етапі виступають сім'я та школа;

18-24 — молодь, яка здобуває  подальшу освіту в навчальних закладах І-IV-ro рівнів акредитації. На соціалізацію молодої людини на даному етапі суттєво впливає навчальний заклад та зміна соціального оточення, при цьому роль сім’ї та «старого» оточення істотно зменшується;

25-29 років — молодь, яка  працює. Соціалізація завершується  завдяки включенню молодої людини  в процес суспільного виробництва.

Якщо соціалізація відбулася  без викривлень та девіацій, по досягненню 30 років ми можемо говорити вже про самостійну, повноцінну сформовану людину. Звичайно ж, подібна градація не може відображати всіх нюансів соціалізації, але вона є типовою для більшості представників сучасної української молоді.

Для порівняння, сучасні  вікові межі поняття «молодь», що діють у більшості європейських країн, США і Японії, коливаються в межах від 13-14 до 29-30 років. В офіційних документах ООН щодо молоді застосовується такий розподіл: підлітки — особи у віці 10-19 років; молодь — особи у віці 15-24 років; молоді люди — всі особи у віці 10-24 років.

Учені дискутують щодо понять, які розкривають сутність спеціальної  соціологічної теорії молоді. Йдеться  насамперед про такі поняття, як «становлення молоді» (І. Кон, Є. Головаха), «вибір професії», «професійне самовизначення», «професійна мобільність» (В. Осовський, Л. Шпак, Л. Аза, О. Вишняк, В. Шубкін), «становлення молодого спеціаліста» (О. Якуба, Д. Зюзін) тощо [Черниш Н.Й. Соціологія молоді: Конспект лекцій. - К.: ІЗМН, 2003].

Сучасні суспільні процеси  різко змінили соціальне, матеріальне  і політичне становище молоді, тому поняття, що характеризували молодь колишнього суспільства («соціальний портрет молоді», категорії «потреби», «поведінка», «діяльність»), потребують сучасного аналізу, переосмислення та уточнення. Предметом наукового аналізу стали соціально-психологічні особливості, розвиток інтересів та потреб молодих людей. На думку багатьох учених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є нетерпимішою, гостріше реагує на суперечності дійсності, не так жорстко «вписана» у суспільство, мобільніша, швидше засвоює нове. її характеризують і підвищена вимогливість, критичність до старших поколінь, недооцінка об'єктивної зумовленості досвіду старших за віком, переоцінка власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно формуються соціальні мотивації, самоаналіз і швидкість реакції, проте значно менше, ніж у дорослому віці, турбують безпека близьких і відповідальність за них.

Сучасні наукові школи  з проблем молоді характеризують її як специфічну соціально-демографічну групу, яка є неоднорідною, визначається принципами діяльності, способом життя, динамічністю та інноваційним потенціалом. При цьому, проблеми молоді розглядаються  як у контексті всього конкретного  суспільства, так і концентруючись на притаманних їй особливостях. Виокремлення таких особливостей має принципове наукове значення, і без нього  створити цілісний «портрет молоді», конкретного суспільства практично неможливо [М. Ф. Головатий. Соціологія молоді. – К., МАУП, 2006. – С. 10 ].K

Предметом соціології молоді, як визначається в науковій літературі, є специфічні соціальні відносини, в яких молодь бере участь як об'єкт і суб'єкт, в процесі переходу від дитинства до світу дорослих, соціалізації та соціальної адаптації. Певний час серед науковців йшла суперечка: "молодь – об'єкт чи суб'єкт соціальних процесів?". Перемогла точка зору, яка вимагає розгляду молоді не тільки як об'єкта, але й повноправного суб'єкта всіх ланок суспільного життя. Активна роль молоді в суспільних процесах зумовлюється тим, що вона не лише копіює усталені взірці адаптивної поведінки і взаємодії, а й здатна вносити в них новий зміст, залежно від умов життя, які постійно змінюються.

На думку вчених, основними  завданнями та напрямами соціології молоді є: молодь суспільство соціальний цінність

• дослідження ролі і  місця молоді в соціальному розвитку суспільства;

• вивчення тенденцій зміни  її соціального обличчя, норм, цінностей  та інтересів;

• аналіз процесів, що відбуваються у молодіжному середовищі;

• виявлення і прогнозування  на цій основі напрямів розвитку молодіжних проблем і розробка соціальної політики стосовно різних груп молоді [ ].

Соціологія молоді, наголошує  М. Головатий, повинна зосередитися на трьох основних аспектах:

1) що суспільство може  дати молоді для її формування, громадянського становлення і  самореалізації;

2) що сама молодь може  і здатна дати суспільству  для його оптимального розвитку;

3) як найповніше використати  потенціал молоді в інтересах  її власної самореалізації та  поступу всього суспільства.

Численні соціологічні дослідження  свідчать, що у сучасному суспільстві  процес становлення, соціального визрівання підростаючого покоління пов'язаний з величезними труднощами. У переломні  моменти історичного розвитку ці труднощі, як правило, загострюються, що спонукає соціологів говорити про соціальні  проблеми молоді, про те, чи зможе  покоління, яке вступає в життя, засвоїти і передати наступним поколінням цінності і норми, які є основою  суспільства. У широкому розумінні  проблеми молоді є ніщо інше, як проблеми її соціальної, психологічної, освітньої та професійної підготовки до зміни старшого покоління в усіх сферах життя.

Соціологи різних країн виявили  існуючі суперечності, які утруднюють процес соціалізації молодої людини. Це: різкий розрив між біологічним  та соціальним визріванням; між системою взаємин у сім'ї і системою взаємин у суспільстві; між темпами соціально-культурного розвитку і темпами засвоєння молоддю відповідних цінностей; старіння суспільства і, відповідно, розрив між реальними можливостями вертикальної мобільності і вимогами збоку молоді, що вступає в життя; між сім'єю та іншими інституційними структурами суспільства, що заповнюється молодіжною субкультурою та її агентами; між реальними можливостями, наданими даною соціальною структурою, і системою навчання, виховання, ідеологією.

Вітчизняні науковці наголошують  на тому, що соціальні проблеми молоді – це не будь-які суперечності її життєдіяльності, а лише ті, які поглиблюються  і свідчать про недостатність  існуючих способів їх вирішення, а, отже, призводять до появи дезорганізуючих  процесів у системі «суспільство-молодь». Найбільш суттєві з них такі як:

• рівень освіти і матеріальний стан молоді;
• потяг до знань і необхідність працювати;
• прагнення до самостійності й економічна залежність від батьків;
• професійний статус і потреби сучасного ринку праці;
• бажання вирішувати власні проблеми самостійно та реальна участь у прийнятті управлінських рішень (6).

Варто підкреслити, що в Україні  успішна взаємодія системи «суспільство-молодь» можлива лише за умови формування у молоді гуманістичних ціннісних орієнтацій, а також поглиблення керованості управління соціалізаційними процесами.

В цьому відношенні принципового значення набуває державна молодіжна  політика. За часів існування незалежної України зусилля соціологів і  працівників державної влади  були спрямовані на розробку такої  політики.

Свідченням цього є  співпраця Українського інституту  соціальних досліджень імені О. Яременка, з одного боку, і органів державного управління з другого. Наслідком  цієї співпраці є зміна акцентів у ставленні до молоді. Молодь і  суспільство визнаються рівноправними  партнерами. Державна молодіжна політика, відповідно до нових реалій, визначена в Україні пріоритетним напрямком системної діяльності держави у відносинах з молоддю, мета якої – створення умов і гарантій для життєвого самовизначення, всебічного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства. Проте, соціологічні дослідження свідчать, що багато важливих справ, які декларуються в державних документах, і на сьогодні залишаються нереалізованими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ЖИТТЄВІ ПЛАНИ І СТРАТЕГІЇ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ  МОЛОДІ

K

2.1 Особливості формування життєвих планів сучасної молоді

 

Неможливо віднайти таку людину, у якої є все і якій би нічого не було б потрібно для свого життя. У філософському енциклопедичному словнику знаходимо таке трактування: «потреби – це необхідність або недостатня кількість чогось для підтримки життєдіяльності, розвитку організму, людської особистості».