Мобінг як соціалізуючий фактор в житті сучасної молоді

Психологічна залежність - це саморуйнівний феномен психіки, порушення емоційно-вольової регуляції. Емоційно-вольова сфера залежної людини нездатна витримувати напруження повноцінного проживання різних аспектів життя й для відновлення відчуття психологічної захищеності та рівноваги  вдається до фармакологічного агента або до компульсивних дій. Наслідком  такого стилю життя є порушення  соціальної адаптації, деградація людини, загострення психічних і соматичних захворювань. У результаті проведених досліджень та на основі великого клінічного матеріалу, сьогодні можна говорити про причинно-наслідковий зв'язок психологічного насильства та психологічної  залежності. Насильницьке порушення  задоволення базових людських потреб у безпеці може в майбутньому  виявлятися як адикція до їжі й  до сексу. Насильницьке порушення задоволення  соціальних потреб викликає труднощі щодо самооцінки й соціальної самореалізації, наслідком може бути алкоголізм, наркоманія, інтернет-залежність. Нетактовне втручання  в задоволення духовних потреб може спричинити культову, релігійну залежність або трудоголізм.

Проте, в більшості випадків подібні адикції виконують важливу  функцію: зменшують тривогу і  тимчасово зупиняють процес руйнування особистості. Іншим видом психологічної  залежності є залежність від людини (найчастіше друг або подруга, кохана людина), яка, на відміну від колективу, її поважає і цінує. Таким чином  жертва намагається відновити власну самоповагу і підвищити самооцінку.

Вищезгадані залежності можуть залишатися і після виходу індивіда з категорії жертви та впливати на особисте, професійне, соціальне життя  в майбутньому.

Досить небезпечною є  поява суїцидальних думок або  намірів. І хоча цей наслідок мобінгу  не масовий, а скоріше поодинокий, але заслуговує нашої уваги, оскільки йдеться мова про найвищу цінність - життя людини. Жертва, яка вважає себе нікому непотрібною, страждає, і  якщо ціі страждання, тривога і  страх не ліквідуються за допомогою  механізмів захисту психіки, то втрачається  сенс життя. Намагаючись зупинити болючі переживання, можлива поява суїцидальних думок, парасуїциду, які є «криком  про допомогу». І тоді, коли його не почуто, можлива смерть, яка є  найжахливішим наслідком мобінгу.

Поширеним наслідком соціалізації жертви мобінгу є її асоціальна поведінка, крайньою формою якої є кримінальна. Ми часто чуємо про дослідження, в яких йшлася мова про те, що діти, над якими в дитинстві знущалися, згодом можуть проявляти агресію. Крайніми її формами є садизм. У даному випадку жертви, по відношенню до яких проявляється агресія, самі стають агресорами і вважають це справедливістю. Згідно із численними дослідженнями психологів, більша половина злочинців - це люди, над  якими колись знущалися. Таким чином, одним із крайніх негативних наслідків  мобінгу для соціуму є перехід  особи з категорії жертв в  категорію агресорів, які схильні  до кримінальної поведінки.

Іншою формою відхилення в  поведінці є конформність (з метою  соціальної адаптації), наслідком якого  є приглушення проявів власної  індивідуальності.

Конформність - це пристосування, слідування чужій думці, свідомо  розраховане на те, щоб не створювати собі зайвих труднощів у спілкуванні  та взаємодії з людьми.

Часто відхилення виникає  через побоювання виділитися або  привернути увагу до своєї персони - щоб знову не принижували. Особа, намагаючись ставити на перше  місце інтереси інших людей, не реалізовує власні потреби і власну індивідуальність, поступається власними інтересами і  тому це також негативно впливає  на формування особистості.

Ще одним з відхилень  є аутична поведінка - свідоме  позбавлення себе від спілкування  з колективом. Це відбувається тоді, коли жертва доходить примітивного висновку: «Усі люди злі, бо не люблять мене, а  я добрий і тому я не повинен  спілкуватися з ними». Як бачимо, що особа виявляє своєрідний нарцисизм, егоїзм. Але саме він допомагає  індивіду справлятися із психологічними проблемами, які виникають унаслідок  мобінгу (заниженою самооцінкою, тривогою, страхом тощо). Окремі вчені припускають, що наслідком аутизму може бути шизофренія. Але, в будь-якому разі людина втрачає  довіру до навколишнього світу, приховує свої переживання від оточуючих.

Таким чином, розглянувши  комплекс наслідків, які витікають  з результатів впливу мобінгу  на самосвідомість, виявлено такі: неадекватне  сприйняття власної індивідуальності - занижена самооцінка, комплекс неповноцінності, беззахисність; неадекватне сприйняття реальності - захисні психологічні механізми; тривога, фобії, депресії, неврози, страх; відхилення в поведінці - адиктивна, антисоціальна (крайньою формою якої є  кримінальна), суїцидна, конформістська, фанатична, аутизм; залежності - алкогольна, тютюнова, наркотична, психологічна і  т. д.; агресивність (крайньою формою є  садизм). Також, наслідком у деяких випадках можуть бути різні психічні захворювання (наприклад, шизофренія).

Наслідки мобінгу у  спілкуванні такі: руйнування комунікативних умінь, побоювання спілкувантися з  людьми, індивідуалістичне або прагматичне  сприйняття групи, відсутність бажання  спілкування з людьми. Крайньою формою руйнування комунікативних здібностей є втрата здатності логічно пов'язувати  між собою слова і повідомляти  матеріал. У даному випадку жертва дуже «залякана», що її слова знову  викличуть кепкування чи критику, внаслідок  цього вона не може говорити чітко  і ясно. Інколи про таких людей  говорять, що вони «заїкаються». Найгіршим  випадком такого відхилення є порушення  мовлення: мова стає нерозбірливою.

Коли поєднується тривога, страх і втрата здатності до повноцінного спілкування, може виникнути страх  спілкування із класом. У жертви мобінгу, на основі дискомфорту, який вона відчуває у власному класі, зникає бажання  відвідувати заняття. Реалізовуючи його, жертва прогулює школу або  ж, посилаючись на неіснуючі хвороби, припиняє її відвідувати. Жертва не отримує  задоволення від спілкування  з учнівським колективом і щоранку, йдучи до школи, переживає такі негативні  емоції, як тривогу, страх. Наслідком  цього є відсутність бажання  відвідувати заняття. Тому ми можемо стверджувати, що така досить поширена педагогічна проблема, як прогулювання уроків, може бути результатом не лише відсутності бажання навчатися  чи непорозумінь з педагогами, а  й прямим наслідком мобінгу у  школі. Ця інформація може бути корисна  як педагогам, так і батькам, коли вони зіштовхуються з проблемою  прогулів. І перед тим, як карати дитину, потрібно з'ясувати справжню причину пропусків занять. Навряд чи дитина пояснить своє небажання  відвідувати школу тим, що у школі  над ним знущаються. Адже цим вона принизить себе у власних очах. Тому, аналізуючи причини невідвідування школи, завжди потрібно перевіряти усі  можливі варіанти.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що наслідки мобінгу у сфері спілкування  — порушення комунікативних здібностей (крайнім випадком є розлади мовлення), страх спілкування з людьми, крайню недовіру до людей, відсторонення від  спілкування з колективом (у школі  це проявляється у вигляді прогулів).

Прогули, зменшення продуктивності навчальної діяльності, зниження академічної  успішності є прямими наслідками мобінгу у сфері діяльності. І  навіть у дорослому віці, у разі появи мобінгу, у трудовому колективі  він аналогічно впливає на професійну діяльність - ті самі прогули, зниження продуктивності і якості праці, зменшення  працездатності. Але, навіть не прогулюючи заняття і не звільнюючись з роботи, діяльність стає менш продуктивною, тому що частина енергії, зусиль витрачається не на виконання прямих завдань, які  передбачаються взаємодією з даним  колективом - навчатись, виконувати роботу, а на свій захист від агресії групи  і переживання конфліктних ситуацій.

Але як не дивно, мобінг має  і позитивне значення для діяльності особи, яке полягає в його впливові на мотивацію до діяльності. Жертви мобінгу, відчуваючи свою неповноцінність, намагаються досягти успіху в  певному виді діяльності для того, щоб: по-перше, підвищити власну самооцінку; по- друге, довести оточуючим, що він  не гірший, а можливо і кращий за них. Це може проявлятися в інтелектуальних, спортивних, мистецьких досягненнях  тощо. Таким чином, ми можемо стверджувати, що у сфері діяльності мобінг має  як негативні наслідки: зменшення  активності діяльності і зниження її ефективності (зниження успішності, втрата доходів), так і позитивні: підвищення мотивації до успіху.

Незважаючи на те, що жертви часто зберігають мовчання (дитина швидше все буде терпіти, аніж поскаржиться батькам, директорові чи класному керівникові - бо це принижує її в очах ровесників, робить її неповноцінною, нездатною  постояти за себе), їх страждання може виявити зміна настрою та поведінки.

Учень, який зазнає мобінгу, може проявляти такі ознаки і симптоми: імітація фізичних нездужань, наприклад: біль у шлунку, головний біль; страх  дороги до школи і зі школи; прохання привести у школу і забрати  зі школи, спроби уникнути звичайного часу походу до школи; зміни в темпераменті і/або поведінці; ознаки страху або  страждання - безсоння, відмова від  їжі, плач, нічне нетримання сечі, кошмари, заїкання, замкнутість або нетовариськість; пошкодження або відсутність  особистих речей і/або одягу; часті  прохання про гроші і/або крадіжка грошей; погіршення успішності в навчанні або втрата ентузіазму й інтересу до школи; синці або порізи невідомого походження; небажання і/або відмова  говорити про те, що його турбує; нанесення  собі шкоди або спроби самогубства.

В окремих випадках ці ознаки і симптоми необов'язково указують на те, що учень піддається мобінгу. Проте, якщо ці ознаки спостерігаються  комплексно або повторюються, необхідне  подальше розслідування з метою  визначення причин, що чинять вплив  на учня.

Отже, можна зробити висновок, що мобінг надзвичайно негативно  впливає на соціалізацію жертви дезадаптуючи її з усіма витікаючими звідси наслідками, а саме: соціальна ізоляція індивіда, втрата ним соціального  статусу, руйнування або ж затримка формування сфер, в яких здійснюється становлення особистості: діяльності, спілкуванні, самосвідомості.

Розглянувши комплекс наслідків, які витікають із результатів  впливу мобінгу на самосвідомість, виявили такі: неадекватне сприйняття власної індивідуальності; неадекватне  сприйняття реальності; відхилення в  поведінці; залежності (алкогольна, тютюнова, наркотична, психологічна і т.д.); агресивність (крайньою формою є садизм). Наслідками мобінгу у сфері спілкування  є порушення комунікативних здібностей (крайнім випадком є розлади мовлення), страх спілкування з людьми, крайня недовіра до людей, відсторонення від  спілкування з колективом (у школі  це проявляється у вигляді прогулів). У сфері діяльності мобінг має  як негативні наслідки: зменшення  активності діяльності і зниження її ефективності (зниження успішності, втрата доходів), так і позитивні: підвищення мотивації до успіху.

2.3. Прояви мобінгу в житті  сучасної молоді України

Зазвичай проблему третирування вивчають у двох основних сферах: в  школі та на роботі. У зарубіжних дослідженнях дане явище називають  буллінг або моббінг. На нашу точку  зору їх варто розрізняти саме за сферами  виникнення, оскільки третирування на робочих місцях, що здійснюється одними працівниками щодо інших, дуже рідко  включає в себе фізичне насильство. «Діти та підлітки висловлюють свою агресію більш безпосередньо, у  фізичній формі, а дорослі частіше  діють за допомогою вербальної агресії, створення несприятливої соціальної ситуації, ізоляції «жертви», маніпуляції. Це відображає відмінність у поведінці  дітей та дорослих у ситуації третирування» [4]. Власне сам термін буллінг у  перекладі з англійської bully –  хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник, підтверджує доцільність використання його стосовно третирування у середовищі дітей.

Як зазначає Д.Ольвеус (D.Olweus), дитина піддається буллінгу, коли по відношенню до неї неодноразово та на протязі довгого часу здійснюються негативні дії з боку однієї або більше людей [6, с 98]. Крім того, подібне ставлення припускає невідповідність у силі і владі, внаслідок чого жертви не здатні ефективно захистити себе від нападок.

На відміну від інших  актів агресії, які мають на увазі  одноразові або короткочасні нападки, буллінг, як правило, відбувається безперервно  протягом тривалих періодів часу, через  що жертва постійно перебуває в напруженому  і заляканому стані.

Третирування може мати безпосередні та непрямі форми: пряме третирування передбачає відкрите фізичне насильство, тоді як непряме включає в себе способи виключення та соціальної ізоляції об’єкту третирування.

Важливим показником поширення  буллінгу у шкільному середовищі є вік дітей. Стереотипно прийнято вважати, що сутички з однокласниками влаштовують переважно підлітки з гормональним вибухом та неврівноваженою  психікою. Однак молодші школярі  від них не відстають. Дослідження  показують, що вчорашні малюки у 9 разів  частіше, ніж старшокласники конфліктують між собою, а 84% першокласників переконані, що однолітки їх ображають.

Звичайно, агресія у дітей  та підлітків певною мірою є віковою  нормою. А це означає, що поведінку  з метою заподіяти шкоду іншій  людині демонструє, принаймні зрідка, багато хто, а то й більшість представників  даних вікових груп. Проте певна  частка дітей і підлітків відхиляється від цієї нормальної лінії розвитку і проявляє стійко високі рівні агресивної поведінки, які вже не можна вважати  віковою нормою.

Перший зразок агресивної поведінки дитина отримує від  дорослих – вираз гніву, який тримісячне немовля здатне розпізнати. Потім  як наслідок прояв дитиною гніву  у відповідь на фрустрацію, що починається  у другій половині першого року його життя. На другий і третій роки життя  в конфліктах з ровесниками і  дорослими виникають поведінкові  моделі агресії у формі вибухів  гніву та застосування фізичної сили (наприклад, ударів, поштовхів, валяння  по підлозі). У перші шкільні роки стають помітні гендерні відмінності  в агресії: хлопчики зазвичай виявляють  більш високі рівні фізичної агресії, ніж дівчата. Проте дівчата, в  значній мірі виявляють вербальну  агресію (сварки) і агресивне ставлення (виключення однолітків, плітки).

Агресивна поведінка має  тенденцію до зниження ближче до середини дитячого періоду як функція зростаючих соціальних навичок і саморегуляції. Однак Р. Лоубер і Д. Хей (R. Loeber, D. Hay) відзначають, що в підлітковому і юнацькому віці агресивна поведінка змінюється за силою і характером прояву [3].