Мобінг як соціалізуючий фактор в житті сучасної молоді

  У Росії дослідження  зазначеного явища фактично розпочато  генетиком В. П. Ефроімсоном,  який у своїх працях по «родоводу  альтруїзму» писав про так  звану не етичну конкуренцію,  маючи на увазі гострі стосунки  в середовищі вчених-генетиків.  За це учений, який не побоявся  писати листи Йосифу Сталіну  з викриваннями Т. Д. Лисенко,  піддався переслідуванню з боку  академіка Н. П. Дубініна. За  свідченням історика науки В.В.Бабкова,  переслідування В.П.Ефроімсона зупинила  тільки пряма вказівка з ЦК  КПРС, а ідея «родоводу альтруїзму»  отримала широку популярність  за кордоном.

На даний час в західних країнах світу дуже швидко розробляється, або вже створений, нормативний  ряд документів та спеціальних законів, постанов, які направлені на знищення явища мобінгу та покарання винуватців. Яскравим прикладом боротьби з мобінгом є випадок в Німеччині. Суддя  зобов’язав виплатити грошову компенсацію  жертві мобінгу, не дивлячись на те, що проти того виступали 12 свідків. У вироці суду було написано: «Суспільство, яке допускає мобінг, ставить під  сумніви основні постулати демократії». У Швеції та Шотландії з мобінгом борються на державному рівні. Прийняті закони, що запобігають кримінальну  відповідальність за психологічне знущання. Зокрема, у Швеції збирався конгрес, на якому розглядалося це питання.   Проблема мобінгу продовжує хвилювати  не тільки світових вчених, а й простих  людей, які зазнали психологічного тиску у повсякденному житті.[4]

1.3. Методи дослідження мобінгу як соціалізуючого фактору в житті сучасної молоді

Вивчення будь-якого процесу  чи явища можливе лише за використання комплексу відповідних методів, що застосовуються для його дослідження, тобто застосування різних систем регулятивних принципів перетворюючої, пізнавальної та теоретичної діяльності. Вибір  та застосування методів дослідницької  роботи витікає із самої природи  явища, що вивчається, та із завдань, які  ставить перед собою дослідник.

Дослідження мобінгу як соціалізуючого фактору в житті сучасної молоді, можливе при застосування таких  методів, як спостереження та інтерв’ю.

Завдяки спостереженню досвідчений  керівник може «просканувати»  робочий  настрій, який панує в колективі. І, якщо в колективі має місце  психологічне насильство, то в силах  відповідального і гарного керівника  запобігти такій поведінці. Також  спостереження допоможе краще зрозуміти  настрій колективу, схильність людей  до нових змін або реформ. Цей  метод покликаний перестрахувати курівника  від дій та рішень, які можуть викликати невдоволення його підлеглих. В результаті чого, він сам може стати жертвою мобінгу.[2]

Що стосується інтерв’ю, то спеціалісти-психологи виділяють  методику «360 градусів», або, методика «кругової оцінки», суть якої полягає  в об’єктивній оцінці персоналу. Мається на увазі сукупність оціночної  інформації одержуваної від оточення оцінюваного співробітника і  від самого співробітника. Сутність цієї методики полягає в тому, що кожного співробітника оцінюють інші співробітники шляхом письмового заповнення оціночних бланків –  анкет. В анкетах містяться питання  закритого типу, що пропонують оцінити  ту чи іншу компетенцію. Причому, не рекомендується формулювати прямі запитання. Наприклад, при оцінці такої компетенції  як «здатність делегувати повноваження», питання - «Чи вміє Ваш керівник делегувати повноваження?»  буде неправильним, а питання - «Чи часто Ваш керівник сам виконує функції, з якими  Вам не вдалося впоратися самостійно?» - правильним. Загальний результат  оцінки формується за рахунок консолідованих результатів:

• самооцінки;
• оцінки безпосереднім керівником;
• оцінки безпосередніми підлеглими;
• оцінки внутрішнім клієнтом;
• оцінки зовнішнім клієнтом.

Загалом, цей метод має  високу ефективність, при умові, що на співробітників не буде тиснути  начальство.

Лише за допомогою застосування вищезгаданих методів у їх сукупності  в змозі чітко визначити і  дослідити методологічні та теоретичні аспекти  мобінгу як соціалізуючого аспекту.

РОЗДІЛ 2

 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ  МОБІНГУ ЯК СОЦІАЛІЗУЮЧОГО ФАКТОРУ  В ЖИТТІ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

2.1 Характеристика факторів соціалізації

При соціалізації особистості діють  умови, які називають факторами. З відомих факторів вивчені далеко не всі, а знання про ті, які досліджувалися, досить мізерні й нерівномірні. Більш-менш вивчені умови або фактори  соціалізації об’єднують у 4 групи.

Перша - мегафактори (від англ. «мега» - «дуже великий») - космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають  на соціалізацію всіх жителів Землі.

Друга - макрофактори (від англ. «макро» - «великий»), що впливають на соціалізацію країни, етносу, суспільства, держави.

Третя - мезофактори (від англ. «мезо» - «середній), які дозволяють виділяти групи людей за: місцевістю і типом  селища, в яких вони живуть (регіон, село, місто); приналежністю до слухачів тих чи інших мереж масової  комунікації (радіо, телебачення тощо); належності до певних субкультур.

На соціалізацію впливають мезофактори  як прямо, так і опосередковано через  четверту групу - мікрофактори. До них  належать фактори, що безпосередньо  впливають на конкретних людей - сім’я, сусіди, групи однолітків, виховні  організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціуми [8].

З мегафакторів соціалізації зупинимося на таких.

Планета - поняття астрономічне, що означає небесне тіло, близьке  за формою до кулі, яке отримує світло і тепло від Сонця і обертається  навколо нього по еліпсу. На планеті  Земля у процесі історичного  розвитку утворилися різні форми  соціального життя людей, що її населюють.

Світ - поняття в цьому випадку  соціолого-політологічне, що означає  сукупне людське співтовариство, що живе на нашій планеті.

Органічний взаємозв’язок планети  і світу пояснюється тим, що світ виник і почав розвиватися  в природно-кліматичних умовах, багато в чому відрізняють Землю від  інших планет. Планета поступово  змінювалася в міру розвитку світу. У XX ст. вплив світу став яскраво  вираженим, відбулися глобальні  процеси: екологічні (забруднення атмосфери  й ін.), економічні (збільшення розриву  в рівні розвитку країн і континентів), демографічні (неконтрольоване зростання  населення в одних країнах  і зменшення його чисельності  в інших), військово-політичні (зростання  кількості і небезпеки регіональних конфліктів, розповсюдження ядерної  зброї, політична нестабільність).

У результаті розвитку засобів масової  комунікації став можливим вплив  планети і світу на процес соціалізації, тому що засоби масової інформації дозволяють людині, сидячи вдома, бачити, як живуть люди в будь-якій точці  земної кулі. Тим самим розширилися  межі дійсності, наслідком чого стала  зміна у сприйнятті життя.

Наявність і роль мегафакторов соціалізації не варто забувати, їх треба враховувати, визначаючи завдання, цілі і зміст  виховання [3].

До макрофакторів соціалізації відносять країну і етнос.

Країна - феномен географічно-культурний. Зазвичай територія, на якій розташована  будь-яка країна, що виділяється  за географічним положенням, кліматичними умовами і має свої чіткі межі. Країна може мати повний чи обмежений  суверенітет, іноді вона перебуває  під владою іншої країни.

Етнос - історично сформована стійка сукупність людей, що мають спільний менталітет, національну самосвідомість і характер, стабільні особливості  культури, а також усвідомлення своєї  єдності і відмінності від  інших подібних утворень.

Особливості психіки і поведінки, пов'язані з етнічною приналежністю  людей, складаються з двох складових: біологічної і соціально-культурної.

Роль етносу як чинника соціалізації людини впродовж її життєвого шляху, з одного боку, не можна ігнорувати, а з іншого - не слід і абсолютизувати.

Під вітальними особливостями соціалізації маються на увазі способи вигодовування  дітей, особливості їхнього фізичного  розвитку тощо. Найбільш явні відмінності  спостерігаються між культурами, що склалися на різних континентах, хоча є і власне міжнаціональні, але  менш виражені розходження.

Вплив етнокультурних умов на соціалізацію людини найбільш суттєво визначається тим, що прийнято називати менталітетом.

Імпліцитні теорії особистості  можна знайти в будь-якому етносі. Є загальні уявлення і поняття, що несуть у собі відповіді на такі питання: які природа і можливості людини, ким вона є, може і повинна  бути й ін. Відповіді на ці питання  утворюють імпліцитну концепцію  особистості [9].

Від імпліцитних концепцій особистості  і виховання багато в чому залежить можливість збалансованості адаптації  і відокремлення людини до національної спільноти, тобто те, наскільки вона може стати жертвою соціалізації. Відповідно до імпліцитних концепцій  особистості і виховання етнічна  спільнота визнає або не визнає ті чи інші типи людей жертвами несприятливих  умов соціалізації, а також визначає ставлення до них оточуючих.

Важливим мезофактором соціалізації є регіон.

Регіон - частина держави, що є цілісною соціально-економічною системою, яка  має спільність економічного, політичного  і духовного життя, спільне історичне  минуле, культурну і соціальну  своєрідність.

У регіоні відбувається залучення  людини до соціуму, тут формуються, зберігаються і змінюються норми  способу життя, а також відбувається розвиток і збереження культурних і  природних багатств.

Регіональні умови впливають на соціалізацію, маючи при цьому  різний характер, в залежності від  характерних особливостей регіону.

Це впливає на стихійну соціалізацію населення в регіоні, відбуваються самозміни його жителів. Про це свідчать відмінності в ціннісних орієнтаціях  у сфері трудової діяльності, у  масових ідеологічних настановах, сімейних відносинах тощо. Це підтверджує і  відмінність у рівні економічної  активності населення, міру його пристосування  до мінливих умов. Нарешті, про це говорять і відмінності в рівні і  характері протиправної поведінки  і злочинності населення взагалі  і неповнолітніх зокрема.

Вплив на соціалізацію в масштабах  регіону передбачає, що законодавча  і виконавча гілки влади, як мінімум, цілеспрямовано вирішують поставлені перед ними завдання.

Міграція сільських жителів  у міста відбувається протягом тривалого  часу, але все ж таки близько  чверті населення нашої країни живе в селах та селищах.

Своєрідність сільського способу  життя пов’язана безпосередньо  з особливостями праці і побуту жителів: підпорядкованістю праці  природним ритмам і циклам; більш  виснажливими, ніж зазвичай у великих  містах, умовами праці; практичною відсутністю  можливостей для трудової мобільності  жителів; великою злитістю праці  і побуту, трудомісткістю праці в  домашньому і підсобному господарствах; невеликим вибором занять у вільний  час. Життєвому укладі сільських  поселень властиві елементи традиційної  сусідської общини. У них постійний  склад мешканців, неймовірно мала його соціально-професійна і культурна  диференціація, типові дуже тісні як родинні, так і сусідські зв’язки.

Практично це пов’язано з тим, що в селах дуже поширений контроль за поведінкою людини в суспільстві. Мешканців мало, зв’язки між ними більш-менш тісні, тому всі знають все  і про всіх, анонімне існування  людини практично нереальне, кожен  момент її життя стає об’єктом для  оцінки з боку громадськості [6].

Різні альтернативи, що надаються  міським способом життя, створюють  жителю міста потенційні можливості для індивідуального вибору в  різних сферах життєдіяльності. Відзначимо лише деякі з них, найбільш суттєві  для соціалізації підростаючих поколінь. По-перше, місто надає величезну  кількість альтернатив, будучи своєрідним «вузлом» інформації й інформаційним  полем. І справа не тільки в тому, що в ньому зосереджені культурно-освітні, комерційні, інформаційні й інші організації. Джерелами інформації є архітектура, транспорт, реклама, люди і т. п. Так, у місті протягом дня житель стикається з величезною масою людей. По-друге, в місті людина взаємодіє і  спілкується з великою кількістю  реальних партнерів, а також має  можливість шукати взаємодію, приятелів, друзів, коханих серед ще більшої  кількості потенційних партнерів. У сучасному місті людина послідовно і одночасно є членом багатьох колективів і груп, причому територіально  між собою часто не пов'язаних: місця проживання, навчання, проведення дозвілля, занять улюбленою справою  можуть далеко бути один від одного. Певний час городянин може проводити  поза всякими колективами і групами, серед людей, зовсім йому невідомих. Таким чином, в умовах міста хлопці отримують можливість в окремі відрізки часу існувати анонімно. По-третє, в  місті суттєво диференційовані  взаємодії і взаємостосунки. Тут  значно розрізняється схвалювана і  несхвалювана поведінка дорослих і  молоді взагалі, хлопчиків і дівчаток, підлітків і старшокласників  зокрема. Спілкування між старшими і молодшими по мірі зростання  дітей, як правило, стає менш інтенсивним  і відкритим.