Мобінг як соціалізуючий фактор в житті сучасної молоді

Сім’я як один із мікрофакторів соціалізації - це найчастіше об’єднана шлюбом або  кровною спорідненістю мала група  людей, члени якої пов’ язані одним  спільним побутом, взаємною моральністю  і допомогою один одному; в ній  утворюється сукупність норм, санкцій  і зразків поведінки, що регламентують  відносини між подружжям, батьками і дітьми, а також дітей між  собою.

Якість виховання і подальшого розвитку дітей визначається такими параметрами сім’ї:

1. демографічним - склад сім’ї;
2. соціально-культурним - рівень освіти батьків, їх самореалізація в житті суспільства;
3. соціально-економічним - фінансові можливості сім’ї і зайнятість батьків на роботі;
4. техніко-гігієнічним - умови проживання, наявність необхідних для життя предметів, специфічні особливості способу життя.

У сучасній сім’ ї стосунки дітей  і батьків стають глибокими і  відрізняються особливою прихильністю, але це тільки ускладнює процес соціалізації підростаючих поколінь.

У кожній сім’ї людина стає об’єктом стихійної соціалізації, її результати визначаються об'єктивними характеристиками (складом, рівнем освіти, соціальним статусом, матеріальними умовами тощо), ціннісними настановами (просоціальними, асоціальними, антисоціальними), стилем життя і  взаємин членів сім’ ї.

У сім’ї також закладається тенденція  до гендерної соціалізації - процесу  засвоєння індивідом культурної системи гендеру того суспільства, в якому він живе, своєрідне  суспільне конструювання розходжень між статями. Соціальні психологи  також використовують термін диференційована  соціалізація, підкреслюючи, що в загальному процесі соціалізації чоловіки і  жінки формуються в різних соціально-психологічних  умовах. Г ендерна соціалізація включає  дві взаємозалежні сторони:

а) засвоєння прийнятих моделей чоловічої і жіночої поведінки, відносин, норм, цінностей і гендерних стереотипів;

б) вплив суспільства, соціального середовища на індивіда з метою прищеплення йому певних правил і стандартів поведінки, соціально прийнятних для чоловіків і жінок.

Засвоюються, перш за все, колективні, загальнозначущі норми, вони стають частиною особистості і підсвідомо спрямовують її поведінку. Уся інформація, що стосується диференційованої поведінки, відбивається у свідомості людини у  виді гендерних схем.

Виділяються дві фази статеворольової  соціалізації:

1. адаптивна соціалізація (зовнішнє пристосування до існуючих тендерних відносин, норм і ролей);
2. інтеріоризація (сутнісне засвоєння чоловічих і жіночих ролей, гендерних відносин і цінностей).

Основні соціалізуючі фактори - соціальні  групи і контексти: родина, однолітки, інститути освіти, ЗМІ, робота, клуби  за інтересами, церква [5].

Механізмами для здійснення статеворольової  соціалізації є:

а) диференціальне посилення, коли прийнятна гендерно-рольова поведінка заохочується, а неприйнятна - карається соціальним несхваленням;

б) диференціальне наслідування, коли людина вибирає статеворольові моделі у близьких йому групах - родині, серед однолітків, у школі і починає наслідувати прийняті там норми поведінки.

Суспільство при формуванні статевої ролі і статевої самосвідомості, чітко  орієнтуючись у вихованні на стандарти  «фемінність-маскулінність», ставиться  терпимо до маскулінної поведінки  дівчинки, але засуджує фемінну поведінку  хлопчика. Джерела гендерного конфлікту  лежать у дитинстві. Так, дівчата-спортсменки, що займаються чоловічими видами спорту, в 7 разів частіше мають чоловічу спрямованість дитячих ігор, ніж  неспортсменки, в 15 разів частіше  бувають лідерами в компанії хлопчиків. Статеворольова соціалізація триває протягом усього життя людини, але в міру дорослішання зростає самостійність  вибору цінностей і орієнтирів. У  деяких ситуаціях дорослі люди можуть переживати гендерну ресоціалізацію, тобто руйнування раніше прийнятих  цінностей та моделей і засвоєння  нових [2].

Важливою є і гендерна соціалізація в освіті. Інститути освіти поряд  з іншими агентами соціалізації визначають гендерну ідентичність, а у зв’язку  з цим - наявні у людей можливості особистого, громадянського і професійного вибору. Цей процес не є явною  або навмисною метою, і тим  не менше освітні установи надають  впливові уроки гендерних відносин. Прихований навчальний план, або прихований порядок денний - це, по- перше, організація  самої установи, включаючи гендерні відносини на роботі, гендерну стратифікацію  професії вчителя. По-друге, сюди відноситься  зміст предметів, а по-третє, стиль  викладання. Ці три виміри прихованого  навчального плану не просто відображають гендерні стереотипи в процесі соціалізації, але і підтримують гендерну нерівність, віддаючи перевагу чоловічому і домінантному і недооцінюючи жіноче і нетипове.

Освітні установи відбивають гендерну стратифікацію суспільства і  культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок  і чоловіків: як правило, викладачі, секретарі й обслуговуючий персонал - жінки, а директор школи або ректор університету - чоловік. Педагогічний склад установ початкової і середньої  освіти становить 90% жінок, а з підвищенням  статусу освітньої установи від  дитячого садка до університету кількість  жінок-педагогів зменшується. Хоча для сучасного суспільства в  цілому характерна фемінізація вищої  освіти і науки, все ж серед  викладачів ВНЗ чоловіки сьогодні - це дві третини кадрового складу, а половину менш оплачуваного складу наукових лабораторій становлять жінки. При цьому базовий середній оклад  викладачів-чоловіків на 35% вищий  за середній оклад викладачів-жінок [4].

Стереотипне зображення чоловіків  як нормальних, активних і успішних, а жінок як маргінальних, пасивних і залежних - продовжує відтворюватися в навчальних матеріалах і спеціалізованих  джерелах, застосовуваних у навчанні на рівні середньої спеціальної  і вищої освіти. Наслідки такої неадекватної репрезентації жінок у навчальних матеріалах такі.

По-перше, учні можуть непомітно для  самих себе дійти висновку, що саме чоловіки є стандартом, і саме вони відіграють найбільш значущу роль у  суспільстві і культурі. По-друге, тим самим обмежуються знання учнів про те, який внесок зробили  жінки в культуру, а також про  ті сфери нашого життя, які за традицією  вважаються жіночими. По-третє, на індивідуальному  рівні стереотипи, що містяться в  освітніх програмах, більшою мірою  заохочують на досягнення чоловіків, тоді як жінки вивчають моделі поведінки, що в меншій мірі співвідносяться  з лідерством і управлінням [3].

2.2. Мобінг як мікрофактор соціалізації

За своїм змістом соціалізація - це процес двобічний, який містить, з  одного боку, засвоєння індивідом  соціального досвіду шляхом входження  в соціальне середовище, систему  соціальних зв'язків, з іншого - активне  відтворення індивідом системи  соціальних зв'язків за рахунок його діяльності, входження в соціальне  середовище [5].

У психолого-педагогічній науці  розрізняють три напрями в  соціалізаційній проблематиці. Перший - соціально-філософський - відображений у працях С. Батетіна, В. Москаленко, А. Харчева та інших [5]. У межах  соціально-філософських концепцій  соціалізації смислотворчі поняття - це збереження, стабілізація суспільних відносин при їх засвоєнні, а також  активний комунікативний вплив, у процесі  якого відбувається апробація різноманітних  соціальних ролей і формується автентичне соціальне «Я».

Другий - соціально-психологічний: у його розробленні брали участь Г. Андрєєва, Н. Андрєєнкова, С. Бєлічева, Я. Коломінський, І. Кон, О. Леонтьєв, М. Лукашевич, Р. Немов, А. Петровський  та ін.

Тут соціально-психологічні аспекти соціалізації означені у  площині включення індивіда в  різноманітні суспільні відносини, засвоєння й відтворення соціального  досвіду і зв'язків, активного  перетворення середовища.

Третій - соціально-педагогічний, представники якого Б. Бім-Бад, В. Бочарова, Ю. Василькова, Б. Вульфов, Н. Лавриченко, І. Звєрєва, Н. Заверико, О. Мудрик, С. Савченко та ін. Особливість цього підходу - намагання розглядати соціалізацію як процес, який відображує хід соціального  формування особистості в конкретному  соціокультурному середовищі, як формування конкретного соціального типу. У  цьому випадку соціалізація - це надзвичайно складний і багатофакторний  процес набуття індивідом людських властивостей і якостей, направленість яких визначає конкретна соціальна ситуація. З позицій соціально-педагогічного підходу важливо враховувати, що в ході соціалізації особистість активно бере участь у процесах самоперетворення, які відбуваються на тлі соціокультурного середовища, що змінюється. Ступінь її участі в цих змінах визначає темпи соціалізації, а спрямованість залежить від їхньої соціальної значущості. По суті, особистість тільки на перших етапах розвитку обмежена рамками первісного соціуму, згодом йдуть активні процеси його розширення, пошуку свого місця в ньому, корекції відносин, самоорганізації індивідуального простору.

Саме соціально-педагогічний підхід до трактування процесу соціалізації найбільш широко розкриває суть впливу мобінгу на соціалізацію особистості. Адже використовуючи цей підхід можна  стверджувати, що соціалізація жертви мобінгу відображує процес соціального  формування та адаптації особистості  під впливом психічного терору, який здійснює група по відношенню до особистості  та який проявляється в регулярному  та цілеспрямованому завданні фізичної і душевної шкоди людині.

Проте, важливим є не лише соціалізація особистості під впливом  мобінгу, а й аспекти її соціалізації, які сприяли формуванню в ній  рис потенційної жертви - «внутрішніх» причин мобінгу.

Важливість аналізу аспектів соціалізації, які каталізували формування потенційних рис жертви, базується  на «Скетч-теорії» Дена Ольвеуса - теорії мобінгу, яка заснована на існуванні  типових характеристик жертви і  «переслідувача».

Потенційним жертвам мобінгу  характерні такі риси й особливості: знижений фон настрою, побоювання за себе, боязкість, замкнутість, невпевненість  у собі, крайня нерішучість, соціальна  некомпетентність - невміння поводитись у колективі, довге переживання  невдач, сумніви у своїх діях, пасивна роль у конфліктах, беззахисність, фізична, моральна або соціальна  несхожість на більшість однолітків, часта хворобливість і фізична  слабкість, занижена самооцінка, підвищена  тривожність. Особа з такими рисами і особливостями має потенційну можливість стати жертвою.

Беззахисність проявляється, здебільшого, у спілкуванні з  однолітками: дитина не може «дати відсічі», відповісти на образу, плаче, не знаходить  у відповідь потрібних слів, гірко  переживає приниження.

Замкненість - це порушення  особистісного розвитку, що проявляється у відстороненні від товариства інших людей унаслідок послаблення  емоційного зв'язку з оточенням. Ознаки замкнутості: уникнення товариства інших людей, сором'язливість, емоційна холодність, пригнічений настрій, підозріливість, недовіра до людей.

Важливо, що наявність більшості  вищеперерахованих рис є прямим результатом невдалого попереднього етапу соціалізації. Адже в процесі  соціального формування та адаптації  особистості бере участь велика кількість  факторів, які можуть впливати позитивно  або негативно. Хоча вчені виокремлюють понад 200 факторів, які активно впливають  на соціалізацію особистості, та вважається, що в ранньому дитинстві найвпливовішою є сім'я, а згодом - ровесники. Звертаючись  до теорії Еріксона, яка говорить про  те, що перехід від одного до іншого вікового періоду вважається вдалим, якщо задоволені основні потреби  цього періоду, відбулась успішна  соціалізація і вирішені головні  проблеми, які виникають у цьому  віці, ми можемо стверджувати, що однією з основних причин формування особистісних якостей, притаманних жертвам мобінгу, при певних умовах, є десоціалізація особи саме в сім'ї. Зокрема, негативний вплив сім'ї на соціалізацію особистості  здійснюється за умови неблагополучності  родини, негативного психологічного клімату в сім'ї, споживчому ставленні  до дитини, нерозуміння і нелюбові з боку батьків, відсутності інтересу до життя своїх дітей, авторитарному  стилі виховання.

Також доведено, що при переході учня з категорії потенційної  в реальну жертву мобінгу характерні риси мають властивість ставати  більш виразними і в такому випадку вони є вже не причинам, а наслідками впливу мобінгу на соціалізацію особистості.

Мобінг, як явище, котре виникає  в малих соціальних групах, крайнє негативно впливає на соціалізацію жертви дезадаптуючи її.

Дезадаптація - стан індивіда, за якого він виявляється неспроможним задовольнити власні потреби, самоствердитись  і самореалізуватись прийнятним для даного середовища засобом і  тому або зазнає страждань, або порушує  встановлені норми та правила  поведінки та задовольняє свої потреби  таким способом, що завдає шкоди  йому, природному середовищу або суспільству. Дезадаптація є наслідком порушення  соціальної адаптації як складової  соціалізуючого процесу.

Наслідком соціальної дезадаптації можуть стати соціальна ізоляція індивіда, втрата ним соціального  статусу (призводить як до переходу потенційної  жертви у статус реальної, так і  є наслідком мобінгу), руйнування або ж затримка формування сфер, в яких здійснюється становлення  особистості: діяльності, спілкуванні, самосвідомості.

Самосвідомість зазнає руйнації у разі усвідомлення неповноцінності  власного «Я». Щоб цього не сталося, психіка захищається за допомогою  механізмів психологічного захисту. Досить вдало їх описала Анна Фрейд. Вона виділяє механізми психологічного захисту - прийоми, за допомогою яких психіка застерігає себе від внутрішньої  і зовнішньої напруги. Захисні механізми  дозволяють уникнути реальності - витіснення, виключити реальність - заперечення, наперед визначити реальність - раціоналізація або придати реальності протилежний  знак - реактивне утворення. Ці механізми  переносять внутрішні почуття в  зовнішній світ (проекція), роз'єднують  реальність - ізоляція, сприяють відходу  від реальності (регресія) або переорієнтовують реальність (сублімація). А. Фрейд вважає, що всі захисні механізми допомагають  боротьбі з інстинктивним життям і пригнічують нашу підсвідомість. А. Холл стверджує: «Коли захист стає надмірним, він починає володіти над підсвідомістю, зменшуючи здатність  до адаптації. Кожний механізм захисту  забирає частину психологічної  енергії, яка могла бути спрямована на більш продуктивну діяльність підсвідомості. Насамкінець, якщо захисні  механізми дають збій, у людини не залишається нічого, на що можна  було б покластися, і тоді виникає  тривога» [5, с. 15].

Тривога, яка виникає як реакція на мобінг, безпосередньо  спрямована на знищення самоідентифікації, самоповаги особистості. У знятті захисних механізмів виникає досить висока ймовірність  психічних розладів, а в першу  чергу: фобій, депресій, неврозів. У  другу - розладів поведінки, яка може стати: адиктивною, антисоціальною, суїцидальною, конформістською, фанатичною, аутичною. Подолання некомфортного психологічного стану може проявлятися в різного  роду адикціях (залежностях): алкогольній, тютюновій, наркотичній, психологічній.